Мініатюри
[fblike]
-Сідайте, будь ласка, у коло. Першою розповісти про себе прошу Вас, пані. Виходьте у центр.
-Добрий день! Мені важко говорити, бо я геть розбита.
-Розумію, ми тут всі такі. Продовжуйте.
-Вони перестали помічати мене. Казали, що я геть розучилась вертітись. Але ж це вони мене такою зробили! Вони кидали мене безліч разів. А потім взагалі захотіли, щоб я щезла з їхнього життя. І ось я тут…
-Так, це сумна історія. Повторюймо разом: ми незламні!
Коли сміттярі приїхали на міське звалище, вони знову побачили зібраний у коло непотріб. Посередині лежала дзиґа. І хто це тут бавиться?
2
Літній чоловічок, у розтягнутій алкоголічці і видутих на колінах спортивних штанях, гуркотів по клавіатурі: “Так, це моє свіже фото. Я на морі відмічала двадцятиріччя. Правда, цей синенький купальник мені пасує?”
“О, ти неймовірна красуня! Який у тебе звабливий погляд! Здається, я закохався. Висилаю тобі своє фото після качалки. Заціни біцепси!”
Сива жіночка затягнулась цигаркою і продовжила скачувати з інтернету нові фото.
3
-А тепер ложечку за маму…
-Не крути головою, а їж!
-Ну куди ти полізла, я тебе зараз прив`яжу до стільчику. Ось так.
-Відкривай ротик, це смачно, я сама готувала.
-Не перевертай тарілку, сиди чемно!
-Ложечку з а папу…
-Ану стій!
Велика чорна кицька вирвалась із цупких рученят і чкурнула під ліжко, залишаючи після себе липкі сліди.
4
Молода дівчина тупцяла біля під`їзду, дістаючи задубілими пальцями ключі, і почула тихе скавуління.
-Ой ти мій гарнюня, ой ти мій маненький, їсти хочеш?
-А ти, мабуть, нічий? Так, нічий, ні ошийника, нічого.
-Де ж ти в таку холодригу живеш?
-А знаєш що? Вдома у мене є сосиски. І тепла ковдра. І самотність… Будеш зі мною жити?
-Добре, добре, весь макіяж злижеш. Я зрозуміла, пішли додому!
-Як тебе назвати? У тебе такі розумні очі. Хай будеш Веніаміном. Вєнєю. А чо, непогано! Гайда за мною, Вєня!
-Знаєш, це звучить дивно, але в мене таке відчуття, ніби ми знайомі давно-предавно.
Дві світлі постаті колихались посеред кімнати. Песик іноді підводив на них очі і махав хвостом, а вони посміхались і чухали йому спинку.
-А знаєш,- сказала одна постать,- вона таки щось пам`ятає.
-О ні, це буває надзвичайно рідко!
-А все ж недарма у минулому житті, на схилі років, Веніамін Никанорович говорив своїй жінці, що нікуди вона від нього не дінеться, ні в цьому житті, ні в наступному.
-А вона гримала на нього, мовялв з таким характером у наступному житті ти будеш собакою!
-Ага, а він відказував, що тоді все одно приблудиться до неї.
-Так, бажання здійснюються!
5
Він дбав про неї змалечку. Навіть під час гри він поводився з нею, як з принцесою. Ніколи не ображав, не дряпав, не сміявся з неї, на відміну від інших малят. Адже вона вродилась не така як всі: кульгава. Та для нього вона була найкраща. Коли вони підросли, він захищав її від всіх життєвих негараздів; укривав, коли було холодно і віддавав най ласі шматочки, коли було голодно.
А незабаром вони стали жити разом і народили наймиліших у світі діточок.
Та одного дня біля свого будиночка вони почули громовий голос:
— О боже мій! Ти чув цей писк? Невже у нас завелися миші?!