2го дня Вересня, 2025го року

Трапився мені пост, майже п’ятирічної давності, з однойменною назвою. Ну, так – неприкритий клікбейтінг. Але нехай то так і залишиться найбільшою від мене маніпуляцією – нє?
Побачив цікаву тему – мені зараз довелось згадувати, що саме там я мав на увазі. Тобто коли пишеш зараз про зараз і починаєш деталізувати, то виникає відчуття – от нашо ти все так детально описуєш? Всі і так знають, що саме ти маєш на увазі. А проходить п’ять років і починаєш згадувати – що тоді плів той рабіновіч? Де саме він співав – «вставай, страна агромная…»? При яких обставинах…?..
Оце вирішив – зараз перепишу з врахуванням сьогодення, а через п’ять років знову гляну, як то буде виглядати..

Поцани з секти «Ж2» косили лоховську капусту… Лохи дивилися на той процес, як в телевізор і губами плямкали – і рубля нема, і сокиру віддав, і все правильно… Метафізика – не інакше…
Капуста косилася добре і сектанти припхали «закон» про амністію вкраденого. Припхали і кажуть лохам – ну тепер заживете, як ніколи. Ну, бо економіка зараз, як підстрибне і,  як застрибаааєє…
Сектант з «Ж2» вадімь рабіновічь, коли тягнув сракоблок назад в політику, то  в своїх передвиборчих обіцянках говорив – настільки правильно все говорив, що я подумав – десь певно є спеціальна гугла з правильними фразами. Ну – для таких випадків. А, коли вищеозначений сракоблок в парламент затягнув, то заспівав в ютубі оте – «вставай, страна» і втік в ізраіль…
Коли саме заспівав? Коли закрили сракоблочні телеканали. Як то виглядало? Сказав, що вова зєльоний фашист і заспівав. Тобі смішно, що єврєй єврєя обзиває фашистом? Глянь історію – нємєцкіє єврєі за фюрера, то взагалі обхохочєшся. Чому саме ту «пісню»? А та «пісня» серед ортодокс-комуністів базова…
***

Coffee break:
Скинула мені знайома лінк на ютуб-канал «хащі». Тепер майкл щур вже має послідовника. Той з «хащів», правда, називає себе «скорше істориком», ніж ютубером, чи ньюсмейкером. Але, вслід за тим, видає – вже науково доведено, що Христос існував і був єврейом.
Дурню, ким саме доведено? Де доведено? Як доведено? Ти про це в усній торі прочитав? Посилання на джерело не хочеш дати?.. То тобі одна бабка говорила? Тій бабці в понеділок виповнилося 2017 років? Ти не в курсі, що віра і національність – ніколи поруч не стояли?
От оператору того каналу – респект. Вміє. Все решта там – це пошук «скорше істориком» доказів, що Україна була густо заселена виключно єврєямі. А, ну так – ще він залазить в чужі хати і каже, що вони покинуті. Чи дійде до того, що почне лазити й в чужі квартири? А чого нє? Скаже – я не злодій, я скорше історик і полізе. Але він там каже – ми не перші в ту хату залізли, бо тут явно вже хтось був? Ну, так – в кожній хаті вже хтось був. В квартирі теж, якшошо. Тобто в правовій державі він мав би сидіти в тюрмі за проникнення в чуже помешкання. Ну – чи в психіатричній клініці…
Навіщо роблю йому рекламу? Не йому, а оператору. Ну і – я там натрапив на дійсно цікавий момент. В серії про бамбас розговорилися двоє місцевих з якогось села коло Покровська.  До лінії фронту від них було ще кілометрів з сімдесят, але вони вже реально переживали. І ось те, про що я мав на увазі – в них не було тяги до рф-педерації. В них була тяга до встановлених правил поведінки. Від того, що книжки не читали, їм здавалося, що таке було в есисері. А так, як рф-педерація сама себе назвала правонаступницею, то вони мали надію, що там відношення до закону хоч трішки краще, ніж в Україні. Ось так все просто. Їх не цікавила – ні мова, ні язик. Вони хотіли порядку.
Це нагадує – на зло бабушкє отморозіл сєбє уші? Ну, так – звісно. Ти на зло кому топив за слуг урода?
А тепер скажи – що заважало віктору андрійовичу не «універсали» писати, а впровадити діюче законодавство. Так званий, Донбас – це б цілком влаштувало. Ніякої війни б не було. Ну, тобто – ти б собі дивився в телевізор, як по рф-педерації гуляють «болотниє площаді».
А, що заважало “коменданту” другого Майдану сказати – люди, нам пробують присунути шоколадну баригу, щоб знівелювати все, за що ми тут мерзли…
А, що заважало «спікеру» «парламенту» сказати – люди, вони пробують присунути вам ось це нєчто для того, щоб потім вас оцифрувати і поробити ідіотами. Що заважало? І в першому, і в другому випадку чувак був в темі. Знав – і що, і як… Герой? Патріот? Якби вийшов до людей, то був би – і герой, і патріот. А так – мєлкій «політік» на мінімалках і в сороса на зарплаті.
Особливо милим, в цій ситуації, виглядає текст – галицький греко-католик на прізвище сцельніков. От, дійсно – типовий галицький греко-католик. Пацани, а вам до цього часу юzік тексти пише?..
Навіщо вальнули? Хотіли бунту. Сподівались, що П’ємонт псіхане, вони введуть пряме правління і все в них буде в шоколаді. А народу похуй. І у випадку з «патріоткою», і у випадку з «патріотом».
Йду – на лавці сидить бабка і голосно слухає «рашу тудей» – «в Украінє ліквідіровалі бившего спікєра  вєрховного совєта…» Слухає дуже голосно – або глуха, або хоче, щоб всі чули. Мимо проходять локальні «патріоти» і всім реально похуй…
Чому все так? Бо в фійсбуку вата й не приховує, що вона вата і їй за це – нічо. Бо служба безпеки си занімає морськими дронами і не має часу виконувати свої прямі обовязки – нє?..
Може їх перейменувати на міністерство оцифрованих дронів, а службу безпеки набрати з нуля?.. Нє? Тобі похуй? От, тому – й тим всім похуй…
***

Вже всі все написали про «бєлоє пальто»? І не знаєте про що ж писати тепер? Можна  про бєлиє труси́. Вони завжди актуальні. Вони не покидають інфопростір – або труси, або хрестик… фото згуладзе без трусиків перед відставкою.. навальний і труси… повні труси рюкзаків… фото «уставшєго» ківи на фоні баби в трусах…
Що за фото?
Та шукав фото в’єтнамської блогерші на заставку посту, а паралельно нарвався на фото ківи. Чому ту блогершу шукав? Бо вона на фото оділа ковідну маску замість трусиків. Ні – не білу. Оту – того такого непойнятного кольору. Про ківу? Ок – сидить ківа на краю ліжка, а за ним – дєвічья попа в червоних трусиках. І сидить він такий – уставшій, аж почервонів. Такий – мачо-мачо…
Так, я чув, що він тепер академік, але все рівно – розкажіть йому хтось, що ще жодна не оділа трусики відразу після сексу. А в момент, коли вона їх одягає, то такий уставшій вигляд мачо може мати – ну хіба би, якщо б перед тим три рази підряд коронавірусом перехворів… Три рази підряд на протязі години. Може – перед наступною фотосесією йому варто порадитися з кимось, хто вже займався реальним сексом?..
***

Амністія – будь-яка, це звільнення від відповідальності за злочин. Якщо є амністія – значить був злочин. Влада об’являє амністію – значить не в змозі боротися зі злочином. Значить неповносправна. Навіть, якщо поробила собі великі зарплати за гроші тих, хто в злочині не приймав участі і платив податки…
Ну – це так є у випадку, якщо влада сама не задіяна в злочині. А, якщо задіяна?..
Що ця амністія дає сектантам? Нічого. Тут їх лохи і без амністії не рухають, а десь там за кордоном – коли він скаже, що в нього тут була амністія, то поржуть, звичайно, але гроші все рівно відберуть. Ну, бо воно так є. Але спробуй поясни то академікам – нє?..
Закон про амністію коли він написаний за попередньою змовою – це теж злочин, якшошо..
***

Ваксєр-блогер ковалєнко написав зденервований пост. Про страх посполитих перед прививкою. Бакланить – і посполитих, і «медіцінскі образованних». Каже, шо вони тупі лохи і не шарять. Ну – йому, як медично нєобразованому, звичайно, видніше. Я б про нього й не згадав, але він пригодився, як приклад. Бо – навіть з маленької брехні всі великі починання йдуть дорогою сракоблоку…
Пояснити? Кожен твій, так саме твій – fail (пройоб) – завжди результат брехні. Скривив недовірливу гримасу? Відмотай. Візьми будь-який свій промах, проаналізуй і побачиш – кожен. Хоч з маленької, але брехні.
Бо воно так працює. Завжди..

Але повернімся до вакцинації, котра, зі слів ваксєр-блогєра ковалєнка, буксує, як академік ківа перед букварем. Ще вчора, так звана, маска коштувала гривню, а сьогодні вже 20. І шо уряд? Купив і закинув в продажу стопятсот масок по гривні, щоб збити ціну любителям грошей, котрі не пахнуть? Як нє? А чого? Йому на те пох? Сам з того має? Тоді – чого дивується, що лохи йому не довіряють?
А я б дуже хотів почути аргументи – а чому відразу в двадцять разів? Був якийсь неврожай? Працівникам аптек підняли зарплату в 20 разів?..
Ну, бо уряд зайнятий законом про амністію..? Ну, такоє.. Амністія лоху, який платив всі податки, потрібна – як … далі сам допиши..
Тобто – амністія таки для «своїх»? Тобто таки геноцид? Геноцид лохів сектантами?..
В’єтнамська блогерша виставила фото в бікіні з масок (quarankinis – бікіні для карантину) – на неї налетіли всі фармвиробники і їх жд-пріхвостні. Налетіли і дуже засудили низькі моральні якості падлюки.
Потім високоморально підняли в рази ціну – на все, що можна і на все, що не варто. Це – їм пересічний має довіряти, яко виробникам вакцини? Тим, для кого гроші не пахнуть? В’єтнамська блогерша маски, між іншим, купила..
До речі, а куди поділися заклики – всім ходити в гумових рукавицях? На рукавицях прихід менший? Що ви там казали про мораль блогерші, яка оділа бікіні з масок?..
Обговорювати всі за і проти вакцини можна лише в одному випадку – коли є стопроцентна віра в моральні якості виробника. А ми в його моральні якості точно віримо? А ваксєр-блогєр ковалєнко готовий відповідати перед тими, кому вона внізапно зашкодить?.. Чи – просто дуже штуку баксів хотів?..
Ти хотів написати – вакцинація безкоштовна? Нє чувак. Вона за гроші. Мало того по передоплаті. Уряд її закуповує за податки, які з тебе зібрав. Тобто –  закупив, а щоб відкати легалізувати – написав собі закон про амністію. Поки що в першому читанні… Ну і ваксєр-блогєру трохи дав. Мені теж пропонували, якшошо… Але мало, мабуть, пропонували – я про це вже писав десь там в давніших постах..
А може нехай уряд відмінить всі податки? А потім купує – шо собі захоче? Хоч вакцину, хоч малину, хоч орфей і еврідіку… Де візьме на то гроші – за що буде купувати? А яке нам до того діло? Нехай купує – шо хоче і за що хоче. То вже його проблема – нє?..
***

Йду вулицею. Десь позаду наростаючий гул. Та нє, не гул – рев. Як від пасажирського Ту-144, що вирішив перетнути звуковий бар’єр ще на злітній смузі. Повертаю голову – дві китайські жовті маршрутки. Один дурак на одній смузі , другий на другій. Перший обганяє другого. Другий певне вирішив – я і сам юzік нєхуйовий, тому теж топить в газ… Ось так і їдуть – вирівнялися, зайняли всю дорогу і заревли, як бики у В’єтнамі. Швидкість км 80, але для них це четверта космічна. Зараз розірве від вібрації….
Чи порожні їхали? Та, нє – набиті. Набиті – законослухняними лохами в масках.. Нічого не нагадує – нє?..
Коли закінчаться лох дауни? А в них є ще якісь варіанти, щоб спокійно приймати закони про амністію?..
…………………….

Ну, так –
Повний місяць – наше сонце..
Не зрозумів?
Тарас Шевченко – “Розрита могила”..

Березень 2021 – Вересень 2025.

Bonus track:

ВІКТОР АНДРІЙОВИЧ

Бачу вас за селом
край дороги..

Високий Ґетьман Віктор Андрійович, сиділи на поламаному, колись чотириногому, ослінчику і поважно-натужно медитували.
Перед його очима,  періодично – то виринав, то потопав образ капітана Рубцова. У розхристаному адміральському білому кітелі, з пропущеною під погони жовтою портупеєю.
– От же ж його носить, відьмака мгбешного, туди-сюди – подумав ґетьман.
А Рубцов сідав навпроти – довго міряв Віктора Андрійовича проникливим поглядом і ляскав ремінцем портупеї по халяві чобота. Виблискуючі напуцованою ваксєр-гуталіном кірзою чоботи було натягнуто на голі ноги і приспущено гармошкою. Короткий кітель контр-адмірала ледь діставав до резинки широких, так званих, «сімейних» трусів – яскравого червоного кольору  з бавовняної тканини полотняного переплетення, що сягали трохи вище колін. Попереду на трусах було зображення лєніна, а вздовж пояса йшов ще й обідок зі стильненьких серпів та молотків. На лівому коліні синіло дизайнерське тату – відтінена, оповита квітами мімози, гексаграма і напис «МВА # 3». Довершувала дизайн Рубцова шкіряна портупея молодшого командира красной армії, що вільно звисала вздовж кітеля.
Незастебнутий білий кітель і веселенькі кумачеві труси з грайливим лєніном, йшли в дисонанс з порожнім поглядом осоловілих, прозорих очей Рубцова. Але капітан хвацько випивав двісті горілки, затягувався папіроскою, знову міряв Віктора Андрійовича пильним, підозрілим поглядом і, вкотре, розчинявся в чорній кіптяві від блимаючого саморобного каганця.
Перед тим, як почати свої періодичні зникнення, Рубцов встиг передати Вікторові Андрійовичу «запрошення», яке той, в ту ж мить, обізвав «Універсалом», а потім загорнув у целофан і зашив в зелені плавки.
– Якщо зловлять і будуть роздягати на допиті – матиму декілька зайвих хвилин… Це буде як крайній бастіон… Час для прийняття остаточного рішення… – пояснив таку локацію «універсалу» сам собі Віктор Андрійович.

Напівтемний підвал без вікон, в якому ґетьман перебував останні чотири місяці, освітлювало лише мерехтіння, власноруч зробленого ним, каганця. Каганець – вмонтовані в жерстяну банку з-під Pepsi шматочок сала та зубочистку, пан ґетьман називав «Свічадо» і при цьому  замріяно посміхався.
«Свічадо» було предметом надзвичайної гордості Віктора Андрійовича і стояло перед театральним потрійним дзеркалом, яке, в свою чергу, стояло на пристосованій під гримувальний столик, перевернутій бочці з-під латвійських шпротів.
Ще донедавна, перед тим, як зникнути в «крайньому бастіоні», поруч з каганцем лежало і «запрошення». Воно виглядало зовсім простеньким – червоним фломастером, від руки, написано «аґєнт номєро 141». Але папір «запрошення» був не простим. Це була ксерокопія «Клятви агєнта на вєрность». Зверху посередині стояв гриф – «Контора», нижче напис арамейською – «третій пріорітєт сєкрєтності», а ще нижче – трохи тексту про те, на що саме зобов’язується агент і його розуміння того, що з ним буде, якщо не відпрацює отримані гроші. Ще нижче стояв підпис Віктора Андрійовича. Завершувала документ печатка – з мечами, циркулями та пентаграмою.
– Казали мені дідо: не клянися бо то гріх… А – одним гріхом більше, одним менше… – знову заспокоїв сам себе Високий Ґетьман.
Отже Віктор Андрійович сидів на поламаному, колись чотириногому ослінчику і йому чулися голоси. Ослінчик стояв, якраз, навпроти бочки з-під шпротів, а Віктор Андрійович сидів на ньому і погойдуючись дивився на своє потрійне відображення у притрушеному пилом трельяжі. Він продовжував вдумливо медитувати, чітко артикулюючи кожне слово:
– Оселя…  оса… зелена оса… мед… ослисько… – потім підвів високі очі до закіптюженої стелі і продовжив – ясновельможний…  булава…  кінь…
Високий Ґетьман вибудовував, лише йому зрозумілий, еволюційний ланцюжок – хвост…  чешуя … ех…  І, не зупиняючись, в своїй вже третю добу триваючій медитації звернувся до помічниці:
– Ірино, набери Петра Олексійовича.
– Вітя!!!…
– Ти, як до Ґетьмана, шельмо?!!
– Вікторе!!!
– Все ще поза зоною? Від Андрійка – що чути?
– Бачила вчора на Володимирському… в рядах де сало…
– І що він? Як? Кажи!
– Розповідає бабушкам, що він вор в законє…
– От сучий порох… А навіщо?
– Каже, що збере революційну молодь та захопить владу… А бабці його жаліють, та підгодовують потрохи… Кажуть, щоб тільки кавказці не почули бо поб’ють.
– Він у мене хлопець запальний… Коня годувала?
– Вітя!!! Який, нахрєн, кінь?! Немає в тебе ніякого коня!!!
– Бабо, ти що здуріла?!! Як в мене може не бути коня!?? Сама розумієш, що плетеш..?
– Вітя, знаєш що? Ідьош ти нахрєн.
Ірина підійшла до дверей, глянула на себе у шматок надщербленого дзеркала, що трималося на двох вкручених в одвірок шурупах,  поправила волосся і ще раз  подивилася на згорбленого чоловіка, що сидів насупившись на своє потрійне відображення у потемнілому дзеркалі. Відображення, в свою чергу, супилось йому назустріч..
Чоловік, не звертаючи на Ірину уваги, приміряв на обличчя різні образи –  Розумний…  Чесний… Гарний… Сміливий…
Зупинившись на – «Полум’яний та Дуже Гарний», розправив плечі, поправив невидимі манжети і, додавши до міміки ще й жестикуляцію рук, нечутно заговорив. Звуку не було, лише губи рухалися в унісон міміці. Це була якась дуже важлива промова і виглядало на те, що невидима аудиторія була в шаленому захваті від того, що чула…
Ірина повернулась і тихо вийшла.
На вулиці був теплий милий ранок. Вниз по Андріївському вітерець гнав якийсь непотріб, а Ірина раптом фізично відчула, як з плечей надірвалась, а потім і відвалилася величезна каменюка. Вона перехрестилася на хрести Андріївської церкви, потім плюнула на фасад новозбудованого Петром Олексійовичем театру і пішла узвозом догори. Зупинившись на мить і вочевидь прийнявши якесь рішення, впевнено посунула  в бік офісу телеканалу «News one»…

Дуже важлива промова добігла свого логічного кінця, зустріч з членами Клубу Поважних Лідерів Східної Європи закінчилася підписом Дуже Важливого Універсала і Віктор Андрійович повернувся в реал:
– Що пішла? Най валит.. остогидла вже….
Віктор Андрійович всівся зручніше, підпер скроні вказівними пальцями і почав розмірковувати вголос:
– Як там казав капітан Рубцов? Тре йти на Ґоа. Там відшукати Сашу Чайку… То певне, той прокурорський їхній… Пароль «Пандора». Встигну. От тільки грошей нема. Петро Олексійович обіцяв двадцять чотири гривні позичити, а тепер не бере слухавку. Може його набрати? Ні!!! Не ґетьманське це діло – пахолкам дзвонити… І Ірина пішла… Але то таке… якось доберусь. Маю сопілку – буду грати на базарах, по дворах – українці люди добрі то пропасти не дадуть… Треба збиратися.
Вставши з ослінчика, поліз під ліжко і витягнув скручений старий килим, а з-поза нього, велику жовту валізу. Відкрив і дістав з неї синю гумову грілку. Відкрутив гумовий корок і, натиснувши, лизнув:
– Курва – трохи ґумою смердить, але справжній, акацієвий – те, що треба.
Після грілки витяг два шматки сала, нарізані шаром товщиною в пару пальців.
– Позаду на пояс прив’яжу, якраз підійде – буде і незамітно, і для здоров’я корисно. Бо ж кажуть – що то дуже добре від радикуліту, якщо сало на голе тіло – промимрив собі під ніс і поклав сало на імпровізований столик.
– Треба загримуватися, бо казала Ірина, що НАБУ містом нишпорить. Мало того, що всі гроші забрали, то ще й посадять до холєри. А ще казала, що вже другу чергу в’язниці майбутнього завершують. Поки ще багатьох, з тих що половили, у Лук’янівці тримають, але деякі вже у першій новій в’язниці, а якийсь Розенблад, там навіть за головного авторитета. Говорила, що в телевізорі показували – тюрма розкішна… окремі номери, душ, інтернет… Але не ґетьманське це діло по тюрмах ушиватися. Нам світом правити – закінчив свої роздуми Віктор Андрійович і підвівся на ноги.
Потягнувшись руками вгору, як перед стрибком з трампліна і навіть піднявши праве коліно, Високий Ґетьман знову присів на ослінчика та почав натягувати шкарпетки. “Falke – knee-high socks” – бузкового кольору. Потім витяг з валізи целофановий пакет “Лє Сєльпо”, а з нього сині в чорну клітинку штани “Alexander Amosu” – з трьома золотими ґудзиками на ширінці.
На найгірший випадок можуть й знадобитися – подумав Віктор Андрійович і, ще хвилю подумавши, вийняв з-за шкла дзеркала три англійських булавки та  пришпилив їх до лівої кишені штанів. Потому став навпроти дзеркала і, побачивши свої худі, немічні ноги, наморщив чоло, а потім оптимістично промовив:
– Нічого, ноги в дорозі підкачаю, та й сало, знову ж таки – воно, хочеш не хочеш, а своє дасть… Всі тьолкі мої будуть… А та – най собі валит!..
– Бля, сало!!! – згадав Віктор і поліз шукати шовковий козацький пояс. Не дійшовши до чемодана і гидливо глянувши на підлогу, а потім на свої шкарпетки з монгольського кашеміру, згадав, як колись карбував-нудив словами по складах, до своєї дружини, сусід в селі:
– Корова си всрала на порозі. Чом така брудна підлога? Курва мать засрана була..!!!
Віктор Андрійович згадав вираз обличчя сусідової дружини – дебелої молодиці у вишитій широкій сорочці та у вінку з кольоровими стрічками. Згадав червоні чобітки, на її ногах і багатозначно посміхнувся. Потім одягнув штани і присівши на ослінчика почав натягувати на ноги кеди “Sperry” – з гарним яскравим морським принтом та нековзаючою підошвою – “Razor CutWave Sipping”. Закінчивши з цим, він вийняв ще один пакет “Лє Сєльпо”, а з нього – барвисту косоворотку та чорного кашкета з пришпиленою трояндою.
– Ні, це не фонтан – промовив трохи спантеличеним голосом – але й залишати шкода… О – а де ж мій наплечник?..
І тут його раптом осінило. З самого дна чемодана було вийнято бордового кольору плащ-domino. З глибоким капюшоном та гарненьким білим шнурком-поясом, протягненим у шлюфки з вишитими золотом циркулями.
Плаща Віктор Андрійович якось, при оказії, купив у польському секс шопі, з надією, що все таки колись отримає запрошення до палацу Інни Ґе́рманівни  на одну з її вечірок.
Купуючи плаща, він дуже боявся попалитися. Але польська красуня продавець його не впізнала і, змірявши незацікавленим, холодним поглядом  фігуру – виклала пакунок на ляду.
– От курвеґа, пся крев – ледь не вилаявся тоді Високий Ґетьман. Але думка про скандал мнєндзинародовий втримала його від вже готових зірватися з язика злих слів…
От – добре, що вогненну пентаграму на плаща не встиг віддати вишити… – майнула думка в голові пана ґетьмана…