2025, або Субстанція

WTF

Stop it!

CHAPTER TWO

ОТИЦЬ ЮСТИН
2025. January, 25

11го дня Листопада, 2024 року
ТАНЬКА І ПИЖДЖЕНИЙ БРАТ
Insta-діалоги..

– Привіт, чим зайнятий?
– Сиджу в кріслі, ноги закинув на стіл, курю і пускаю кільця в стелю. А ти?
– Я в мами в селі. Траву суху палю?
– Навіщо?
– То не трава, а бур’ян з товстими бадиллями і насінням. Щоб навести лад і щоб воно не трусило насіння. То суха лобода.
– Допетрав. Ну, так – від Лободи користі малувато. Здебільшого одні нєпоняткі. А, що з ладом не так?
– Мама живе з братом. Він лінивий піздюк, все занедбане…
– А чому занедбане?
– Бо господарі невтрисраки. Якщо я не приберу, так все і валятиметься. То що робити? Тільки палити.
– Ще можна пиздити.
– Кого? Маму? Чи брата бегемота?
– Маму не можна. Брата.
– Йому сорок три роки, два метри зросту. Сильно напиздиш? Він дужий, хер ти його поб’єш… Ти ж траблшутер – порадь, що мені робити.
– Брати довгу лозину і пиздити – я ж вже сказав.
– Я втомилася, тому в мене радикально. Спалила і все.
– Радикально – то спалити йому хату. Але замерзне взимку. Тому – без лози схоже ніяк
– У 43 лоза не допоможе. Упущено багато
– Ще й як допоможе. То в 12 може не допомогти, а в 43 саме те що тре.
– Та там і лози не вистачить.
– Ліщиною можна – вона теж гнучка.
– Немає в нас ліщини на Полтавщині. Не росте.
– А де горіхи берете?
– В магазині. Ялинки тут ростуть – не підійде?
– Ні, ялинка липка і колюча – тобі буде некомфортно. Залишається тільки лоза. О – ще можна березовою палкою. Берези у вас ростуть?
– Так. Тут ростуть берези і цвіте похуїзм. Кажу ж – його не попиздиш, бо здоровий – позавчора вирвав ворота на свинарник…
– Мощно.
– Безгосподарність – жахлива річ.
– Кароч – з палкою розібралися, тепер суть. Він сидить на подвір’ї, ти підходиш ззаду і зі всієї дурі його палкою по спині.
– І кажу – це тобі за те, що вчасно не косив і кидав недороблене?
– Нічого не кажеш. То буде жертовно з твого боку, але це не буде траблшутінг. Тому – пиздиш палкою і відразу втікати.
– Куди?
– Центральною вулицею села. Біжиш і голосно кричиш – еге-гей йоб тваю мать.
– Наздожене.
– Тебе? Ти спортивна, а він двохметровий бегемот. Трохи пробіжить і повернеться на подвір’я. А ти городами навколо хати, підкралась ззаду нечутно і знов хуяк палкою по спині зі всієї дурі. Але по голові не попади.
– І втікати?
– Відбіжи пару метрів і зупинись. Він скаже – Танька, ти шо йобнута? Шо ти робиш? А ти йому – буду пиздити поки не наведеш порядок. І на подвір’ї і на задньому дворі. Він скаже – ну добре, потім наведу – мир. І сяде розслаблений. А ти палку і по спині так, щоб аж тріснула. І на головну вулицю села.
– І кричати – еге-гей, йоп тваю мать?
– Так, але дуже голосно.
– Ахуєть, яка класна ідея.
– Це ще не все. Викликаєш з Києва подружку поетесу.
– Щоб вірш написала?
– Нехай знімає на відео і голосно читає свої вірші фоном.
– Не поїде.
– Скажеш – надихаєшся екології. Поїде.
– І що?
– Вона буде то все знімати на мобільний. Ну, бо тобі – і бігти, і кричати, і ще й знімати то буде незручно.
– І? От реально – так, іноді, хочеться переїбати по горбу…
– YouTube канал назвете – «Танька пиздить брата». Мільйонів десять переглядів зі старту.
– А контент? Його ж треба підтримувати?
– Запишете відосік, як ти на задньому дворі освоюєш безшумну ходу нічного самурая.
– І?
– І тільки він десь присяде, а ти знову підкралася – і хуяк палкою. І бігом на головну вулицю. Коли про це заговорить все село – справа зроблена.
– Всі почнуть одне одного березою пиздити? І буде лад в селі? А йому байдуже, що скажуть, що подумають. Він хоче жити так, як йому нра.
– Не так швидко. Щоб був лад в селі, то тре брата ціле літо пиздити. Лише тоді про це заговорять в сусідніх селах.
– Ну не привчені вони до порядку. У нас і батько такий…
– Батька пиздити гріх, а брата можна і треба. Бо без цього – пали ту траву, не пали – результату не буде. Бо непижджений брат – срач на задньому дворі. Крапка.
– Ага, а мені монетизація з YouTube. Поетеса буде наповнювати контент і займатись рекламою.
– Це не важко. Написала раз в тиждень – людоньки порадьте, а я якою саме палкою на вашу думку Таньці слід брата пиздить? Люди люблять присувати свою думку. Само все потече.
– Я вже ржу.
– Далі – ось банка. Оголошую збір на бамбукову тростину з золотим наконечником. Хто скине найбільше – отримає палку якою Танька брата зараз пиздить.
– З автографом?
– Ну так. З автографом поетеси. А ще кава з нею на Оболоні під слухання її віршів.
– Та я тільки за.
– Ти не повіриш якою чистою стане Полтавщина за одне літо.
– Подружка автографи роздає, а я що?
– А ти пишеш в мережі – збираю хресний хід. Йдем капліна пиздити. А тобі в коменти – а його за що? А ти їм – а ви його морду бачили? А вони тобі – дійсно. Йдем.
– А далі?
– Приїдуть з Франс-прес в тебе інтерв’ю брати. А ти їм – то в нас така традиція. То такий звичай козаків Лохвицькоі сотні. А далі тобі ще потрібна палка з алюмінію.
– Навіщо?
– По воротах гримати. Йдеш по селі і грим палкою по воротах. А тобі – Танька, ти чого? А ти – Танька то для мами, а для вас – Головний Уповноважений в справах сім’ї, молоді і спорту Полтавської області. Відкривай ворота. В тебе чого пес не годований???!!! А ну лягай на лавку і задирай спідницю…
– Мені нра. Хуйово, шо в нас ліщина не росте.
– Потім з подружкою книжку напишете – «Пижджений брат». Можу Епіграф підкинути.
– Підкинь.
– Та прошу-прошу:
Он брат іде – милуюся,
Він зараз буде пижджений.
Милуюся, дивуюся –
Думки прядуться здалеку…
– Планувала іншу книгу, але ну та ладно.
– Наступний том – «Пижджений брат і поетеса». Далі – «Поетеса і комбайнер». Потім – «Комбайнер, пижджений брат і суха балка в Кобеляках…»
– А чого аж про Кобеляки?
– Бо комбайнер звідти родом. Але то не суттєво. Може бути «Комбайнер, пижджений брат і суха балка в Ірклієві…» Маєш на голому місці чотиритомник бестселерів.
– П’ятий том буде – «Поетеса і тінь Касьяна»?
– Я б писав – «Поетеса і конокради», але тобі видніше. То ж твоя книга.
– Ти б писав – «Поетеса і усна тора». З епіграфом – абрам був парубок моторний, її в стодолу поволік
– Скоріше – «Поетеса в густій траві..» З епіграфом – абрам був пижджений два рази, бо поетеса впала в раж.. А брат відпижджений вже нині – в садку рубає патики…
– Звідки знаєш, що вона німфа?
– А я все знаю. Так склалось.. Кароч – вудочку, щоб стала міліонершею я тобі дав. Гарного дня.
– Ну так, а поки що тут свині плавають в багні, а я палю траву, котру брат не покосив вчасно…

Село принишкло в відчаї –
он Танька йде з лозиною…

***

Urodziłem się na Łyczakowie – мугикала собі під ніс, уродзона в селі коло Золочева, угорська княжна Катерина Орестівна Сракоті-Коцюкоцю. Вона вже з годину швендяла по хаті. З поверху на поверх і з кімнати до кімнати. Потім вкотре глянула на великий старовинний годинник з червоного дерева. Колишній музейний експонат, а ще до того власність польського шляхтича Штефана Потоцького, висів собі над сходами і показував п’яту годину ранку. Катерина Орестівна не втрималась і набрала Коцапенка:
– Андрію? Добрий день. Шо робиш?
– Дивлюся, як ти розказуєш журналістови за свій клітор.
– Не зарано, як на такий інтимний перегляд?
– А дзвонити незнайомій людині в такий час не зарано?
– Де Андрій Іванович, незнайома людино?
– А я звідки знаю? Я сам тут дивлюся – цікавооо…
– В тебе такий не виросте – дивись, не дивись.
– Який такий? Там, що – ще й ілюстрації є?
– Помічтай.
– Про шо? Про тебе? Тобі, шо в голову холодно?
– Не хами мені, бо підеш з торбами.
– Дивись щоб ти не пішла.
Після цих слів слухавка змовкла. Княжна ще тричі набрала номер, але той, кожного разу збивав.
От підОрас – буркнула Катерина і задумалась. ПідОрасу вона дзвонила з телефону Андрія Івановича, котрий знайшла на підвіконнику другого поверху. Видно він забув його там, коли в першій ночі вийшов з дому. А вона знайшла і побачила переписку, котру він не видалив. В переписці були видалені відеофайли, але дбайливий WatsApp зберіг їх в галереї…
Якщо б з Андрійком щось сталось і цей гівнюк знав що, то заблокував би номер. Раз не блокує, то певно нічого не знає…
Подумала і набрала Валєру:
– П-п-привіт, Катрусю. Я нині не можу – мені п-п-п…
– Підараси?
– Т-так. Вкрали мені машину.
– Ну нє, то нє. А де Андрій не знаєш?
– Я го спас. Приніс драбину, щоб він зліз з дерева, потім копнув його в сраку, потім порвав на ньому піджак, потім ще раз копнув в сраку і дав втекти. А далі не знаю де він побіг. Як ти? Може тобі ліпше в мене в Винниках пересидіти? М-м-маю файну хрєновуху…
– Йди шукай машину. Я потім подзвоню.
– М-м-м-аю презервативи «Ангєлє Мєркхєль Pro» – такі з портретом…
– Я теж маю – вони ду сракі…
– Від А-а-андрійка си залишили?…
***

Прают Мольтке Чан Оча Штільвасєр неквапливо йшов помежи дерева Горіхового гаю. Він вже звернув на стежку, що вела до тунелю під залізничний насип і зробив по ній пару кроків. Але раптом периферійним зором побачив знайому фігурку. Чоловік йшов алеєю вздовж пересохлого озера до одинокої не зайнятої лавки. Назустріч до тої ж лавки сунула якась пані в пошарпаному капелюсі. Отиць Юстин, а це був таки він, прискорив кроки і перший дістався лавки. З розгону сів рівно посередині і широко розставив ноги в полакованих штіблєтах. Потім додав на, вже й так праведне лице, вираз ще більшої праведності. Тобто – дав зрозуміти, що ділитися лавкою він не має наміру. Щоб ще більше підкреслити відсутність наміру, дістав з кишені пачку сигарет з жовтим фільтром – тіпа зараз буду курити і пускати багато диму. Пошарпана пані покрутила носом, але пройшла мимо. Отиць Юстин провів її поглядом, сплюнув вслід і дістав з кишені телефон. Прают, поклав коло стежки досить важку сумку, підійшов ззаду і зупинився за спиною пана Юстина. Збоку це виглядало так, ніби чоловік в чорному плащі просто собі йде, а насправді хода Праюта була беззвучна і отиць не відчув, що в нього за спиною тепер хтось стоїть.
– Алло, Валєра? То я. Маю для тебе замовлення. Чекай, зараз наберу тебе на відео.
Прают ступив крок назад і вліво – щоб вийти за межі охвату камери смартфона. На екрані з’явилася кучеряво-сива голова Валєри.
– Яке замовлення?
– Мені тре ханукію зробити.
– Якого розміру?
– То на шпиль храму замість хреста – відповідно розмір має бути в пропорції.
– То на кармелітах? Там не один хрест.
– Ну, так – замість кожного.
– Ну, то – то вже не ханукія, а ханукії. За кожну окремо.
– Скілько?
– Мають світитися з пульта?
– А ти так вмієш?
– М-м-мають світитися з пульта?
– Так.
– По с-с-с-орок косарів за штуку.
– А без пульта?
– По тридцять вісім.
– А шо так дорого?
– Бо будут з литого бетону.
– А як з дерева?
– З дерева най тобі Сколоздра зробит.
– Мені таке не підходе.
– Нє, то нє. А ти шо там в парку сидиш?
– Маю лєкцію в уку.
– Про шо?
– Про римське право і суд присяжних цадіків.
– Пішки йдеш аж туди?
– Та трохи їду, трохи йду…
– Трохи їду, т-т-трохи й-й-ду, трохи жопою перду…
– Валєра, ти шо хворий? Я бачив шо ти на фійсбуках виписуєш, але думав, що то жартома…
– Якшо ше раз Катерина Орестівна мені скаже, що ти до неї з намйоками, то ти виб’ю морду. К-к-кулаками. І порву світер.
– А ти шо до неї маєш?
– Ше раз ти кажу – виб’ю морде і всім розкажу, шо ти обрізаний.
– А ти звідки знаєш?
– К-к-катерина сказала.
– Ну, розкажеш і шо? Думаєш – будут мене роздігали?
– Часи такі, шо й таке може бути. Ну ти мене п-п-пойняв, сьвєнтий отче…
Отиць Юстин змів Валєру з монітору і в цей момент Прают таки попав на секунду в кадр. Отиць цього не помітив і знову набрав номер.
– Альо, Юзік? Як справи, братіку? На захист Портнікова? Ну, так – підписав. Ти теж? Чуєш – мені тре ханукію зробити…
От гОцул скажений – подумав Прают. Далі, відступивши пару кроків, розвернувся і пішов в напрямку стежки до тунелю.
Отиць Юстин заховав телефон і задумався. До його ніг підійшов голуб. Отиць дістав з кишені горіх і розтовк його каблуком об лавку. Горіх всередині весь поцвів синім, але він все ж кинув його голубові. Голуб понюхав горіх і подивився на Юстина з докором.
– Нєту мошіаха кромі Моїсєя і Портніков їво пророк – сказав до голуба отиць Юстин. Потім, за хвилю, додав – алєлуйя. Далі підвівся і пішов в напрямку уку.
***

Прают пройшов крізь арочний тунель, що був викладений з масивних каменів, ще мабуть австріяками. На тому боці насипу піднявся вгору і сів в густій траві над входом до тунелю. Оглянувся і дістав з сумки дві картонні коробки з написом – First Person View. Один за одним зібрав два квадрокоптери, прислухався і запустив їх високо в небо. Ще раз прислухався – шуму гвинтів чути не було.
Поки перший висів прямо над ним, другим зробив коло – розглядаючи що діється навколо… Ледь на натис на «скид» і аж спітнів…
Першим в вікно ратуші залетів дрон з напалмом. Подивившись секунд з тридцять на полум’я, що виривалось у вікно – запустив другий дрон просто в палаюче вікно. Потягнув до себе сумку і в цей момент в неї увійшла арбалетна стріла. Срібляста з двома чорними кільцями і буквою “J” на кожному. Прают відсмикнув руку від сумки. Оглянутися не встиг, бо в голову прилетіло. Він відчув як запекла права щока і під ноги впав червоний дорогий кросівок з розрізаною повздовж білою підошвою. На підошві синьою гелевою ручкою хтось криво написав – «Юzік For Ever…»
Моск включив команду – «страх» і відразу наступну – «паніка». Спершись рукою на камінь склепіння, Прают зіскочив вниз і побіг крізь тунель…
***

Отиць підійшов до колоди з табличкою «місце для куріння». Ні, він не думав курити. На колоді вальяжно розсілася цікава, як на його смак, брюнетка. Вона манірно тримала в пальцях сигарету і насмішливо оцінювала поглядом його тілобудову.
– Дитино моя, навіщо ти куриш? Ти…
– Катерина орестівна, тобі дитина.
– Та що ви всі показилися днесь? Та шо ж такоє…
– Ти громадянин України?
– Мала, ти розумієш кому ти хамиш?
– Ти громадянин України?
– Звісно.
– Ти прийшов прочитати мені лекцію. Розкажи обов’язки громадянина.
– Ти мені за це заплатила?
– Ні. Згідна – маєш право. Нахуй – це он туди.
Отиць присів на колоду:
– Може краще про права і свободи?
– Їх надто багато. Обов’язків значно менше. Та й – якщо влада ігнорує обов’язки, то ціна прав і свобод відразу дорівнює стабільному нулю.
– Ти хто така?
– Мавка зі Стрийського парку – паспорт показати?
– Всі мавки в тім парку такі хамовиті?
– Лише у відповідь, пане пруфесор.
– Конституція України визначає 6 обов’язків для своїх громадян. А саме – захист Вітчизни; шанування державних символів; незаподіяння шкоди природі і культурній спадщині; сплачування податків; непосягання на права і свободи, честь і гідність інших людей…
– А шостий?
– Зараз згадаю…
– Дотримуватися Конституції.
– Точно. Згадав.
– А шостий?
– Що – а шостий?
– Порушив всі обов’язки.
– Це його проблеми.
– Ну, ви теж два порушили. Як мінімум два.
– Це ж які?
– Щойно посягнули на мою честь і гідність. Що це за – дитино моя, навіщо ти куриш? Вам в голову не зайшло, що я й без вас розберуся, що мені робити? Вважаєте себе розумнішим, пане илітний аристократ? Ви ж пропагандист, а не лікар.
– Я священник.
– На курсах з теології вивчають вплив диму на людський організм?
– Ти казала про два. Другий який?
– Це не другий, це перший. Ви не стали на захист – паспорт з громадянством на стіл покласти не бажаєте?
– Послухай, тобі, як жінці, дали право…
– На конференції, на гасла і на тренінги? Нах, як жінці, вони мені потрібні? Мені потрібні рівні права, як і написано в Конституції, котру ви з усією пролєтарской нєнавістью пробуєте похєрити
– Тобі не потрібні, а іншим навіть дуже.
– У вас багата уява. Уявіть село…
– Так.
– В селі чувак будує двоповерхову хату. Він не вміє цього робити, але робить. Робить вигляд і зверхньо на всіх в селі поглядає.
– Ну…
– Хата завалилася. Вираз його обличчя в цей момент можете уявити?
– Так, звичайно…
– Чому в кожної жінки, що йде вулицею вам назустріч, його вираз обличчя?
– Та прям в кожної?
– В 90 відсотків. Можете піти подивитися.
– Як тебе звати?
– Яна.
– Розумієш, Яна…
– Не просто розумію – бачу. Ти хочеш отримувати всі права, але без обов’язків. Обов’язки – то для мене. Тому маніпулюєш. На що сподіваєшся? Навіщо ти взагалі живеш?
– Ти ще скажи, що я обрізаний.
– Ти обрізаний. Що ще тобі сказати?
– Мій вуйко Юзік був капрал в дивізії «Мйортва голова»…
– Твій вуйко Юзік, ходив по селі і всім зіґував, бо був варят. Потім п’яний впав з мосту на греблі і втопився. Хочеш ще поговорити за вуйка Юзіка?
– Ніхто не знає, що кого чекає…
– Всі все знають, не включай дурака.
– І що чекає мене, наприклад?
– Ти впадеш з коня.
– Я…
– Тобі пора на «лєкцію», ловєлас-затєйнік.
– Ми будуємо суспільство, де…
– Ви будуєте хату, котра завалиться.
– Історія каже…
– Історія каже, що ви пробуєте повторити те, що вам вдалося сто років назад.
– Тоді вдалося і зараз вдасться.
– Світ змінився – ти не зауважив?
– Підходи до справи теж.
– Ну так – група єврєєв, всупереч Конституції, шаленими темпами пробує штучно створити, так званий антисемітизм.
– Що значить – так званий?
– Гляньте значення слова семіт, пане науковець.
– Навіщо це їм, наприклад?
– Щоб відмазати московських комуністів. Вони ж тіпа воюють з нацистами і антісємітамі.
– Мала, ти знаєш скільки євреїв загинуло в Галичині?
– Знаю, малий. Декілька.
– Що значить декілька?
– Загинули невинні жиди-ремісники. Ті, котрим було, що втрачати. Ті, котрі мали якесь господарство і не розуміли, як його покинути. Гендлярі втекли, бо їх попередили. А ці залишились. Вони не мали жодного відношення до московскіх єврєєв. Декілька – це про шпигунів з есисеру. Ті і ті – це різні люди. Ті – люди, а ті – комуністи. Січеш?
– Чому не втекли, знаєш?
– І через своїх релігійних лідерів теж. Пачьом опіум для народа, сьвєнтий отчє?
– Нічо, якось воно буде.
– Так, ви наставили камер і вважаєте, що проблеми партизанів більше нема, бо є дрони з тепловізором. Ну, тобто – все буде ок.
– А що не так?
– А те, що для того, щоб зібрати і запустити дрон криївка не потрібна і ліс теж. Достатньо квартири з балконом. Ви хоч розумієте, що ви дегани?
– Хто-хто?
– Не важливо. Монтуйте аж бігом ще камери і направляйте на верхні поверхи. Ну і мабуть якісь вишки бойка – такі з антенами і секундомірами. Ну – щоб тримати дахи під контролем.
Отиць опустив голову і закрив обличчя долонями рук. В нього почала боліти голова.
– В тебе цитрамону нема? – повернувся він до Яни. Але її не було. На колоді лежала пачка презервативів «Ангєлє Мєркхєль Pro»…
Отиць взяв пачку, прочитав – «especially for circumcised men», поклав пачку в кишеню і почвалав в сторону літнього майданчика студентського кафе…

&&&&&&&&&&

Майк Новосад. “Хіпстер..” Видавництво “EuropeLiberal..” 2021.

Придбати можна на офіційному сайті видавництва..

В інтернет магазині“Книгарня Є”

Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є”)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель ”Жорж”)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ “King Cross Leopolis”
(“Книгарня Є”)
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова”)
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 “Книгарня #1”