Грудень,2019

Це сталось. Чи майже сталось. В країну їде славетна, всесвітньо відома група варавайкі. Ще рік назад про таке ніхто не міг навіть мріяти, але нова влада, владно, навела порядок зі свободою слова. Еталон високої поезії – посполитим в маси. Тобто в Жовтневий палац. Той, що на Алеї Героїв Небесної Сотні..

Давай, давай, а, ну, давай, меня шмонай ты, вертухай
Да загляни под юбочку, да посмотри на булочки
Понюхай попку носиком, прикинься киса пёсиком
Вот в этом вся и разница, кто хочет, а кто дразнится!

Посполиті завмерли в передчутті скорого оргазму. Це ж, якщо пощастить, то поезію групи включать до шкільної програми. Замість Бориса Пастернака. Його там і так нема? Ок, тоді замість Ліни Костенко. А парламент проголосує і на червоному прапорі держави вишиють золотом – заліпні піська котіком!!! А потім, конституційний суд постановить, і в конституцію внесуть – А у бабы Шуры нашей растерзали сиськи!!!
Растерзалі сіські – билися в екстазі об підлогу посполиті і гризли спинки крісел…
***

Валєра лежав на підлозі. Він механічно почухав небрите, липке їбало. Відкрити очі не було ніяких сил. В голову, довбнею валило грубим каноном: “…das ist schwein музоннэ… Super gut Rammstein! Да і на нєбє Sonne..”
Не маючи сил відкрити очі, Валєра спробував чинити опір – він тоненьким голосом затягнув – давай, давай, а, ну, давай, меня шмонай… , але густий бас мартенівською плавильнею продовжував розривати череп зсередини: “…die Sonne like Fräulein! Like Fräulein оно eine kleine, А всьо-такі Fräulein – das ist fantastisch!..”
Валєра зібрав останні сили, але фільтр з водкі с салой та крафтового піва тонку поезію пропускати не захотів…. Валєра забився в короткій конвульсії, дригнув пару разів лівим коліном, витягнув ноги і затих…

***
Планета, невпинно прорізаючи холодний космос, вкотре огинала Sonne..

Солнце не знает правых.
Солнце не знает неправых.
Солнце светит без цели кого-то согреть.
Нашедший себя подобен Cолнцу..