Грудень, 2019

Офіс Генерального Прокурора У країни
розпочне роботу з 2 січня 2020 року…
(з газети «голос верховної ради»)

Знаєш як саме назвали свій каральний орган сектанти хабадники, коли об’явили «красньій тєррор»? Так – саме ОГПУ. Тільки то не був «офіс прокурора», тоді то було – «Объединенное Государственное Политическое Управление». Зате яка «тонка» «пєрєклічка врємьон» – пра?… Тролять тебе, посполитий сектанти – нє?..
В цій главі буде здебільшого про двох «призедентів» – першого і останнього. Про третього і п’ятого написав більш ніж достатньо в книзі “M&M, або Хроніки Семи Перпендикулярних Ліній..” Про януковіча писати – даремно тратити час і папір. То був чувак розумово відсталий і навряд чи сам розумів, що навколо нього відбувається. Ну – і опиши його краще за вітер.. Ну – той, котрий йобнув його вінком в дурну голову і залишив навіки нєізгладімий слєд. Про, так званого кучму..? Той був хитрий і не світився.  Хотів грошей, а не слави. Гроші між хабадниками швиденько розписав і затих десь там – в пампасах серед кібуців. А славу залишив решта п’ятьом. Про нього має бути скорше в судовому вироку, а не в художній літературі. Хоча – і про решту теж… Але все ж залишу його на потім…

лєнін нєсьот пургу дєтям…

Вова спав і йому снилися відразу два паралельних сни. Один нєпрілічний – з Юльою Вмєндєль, котра так йому і не дала, сучка феесбешна…  В шкільній формі, в кабінеті на Банковій – і не дала…
Другий сон був прілічний – красівий Владімір Ільїч Лєнін ходив кругами і гнав пургу дєтям. Дєті взвізгівалі, їли вкусний пломбір і кидали в Лєніна сніжками. Було весело…
– От нема Лєніна і снігу зімой не cтало – подумав уві сні вова і прокинувся.
Біля вікна в довгому дизайнерському халаті від признаних в Кривому Розі київських кутюр’є з Радехова стояла Лєна. Як завжди без виразу обличчя – просто стояла зі свічкою в руках і чекала поки вова прокинеться. Ще одна свічка блимала на підставці, коло встановленого позавчора «домашнього міні-мавзолєю». «Міні-мавзолєй» спроектували в комп’ютері і встановили в кутку спальні вова з папою. Це була чотирикутна червона муарова подушка з перев’язаними товстою зеленою ниткою – «шоб зєлєнь в домє воділась», кутками. Нитки були автентичні – від цілительки Євлампії Прокоповічь і зав’язані по її настанові – два на три вузли, а два на чотири – діагонально. Відповідно – перпендикулярно до основи мавзолею і строго паралельно до східної стіни, на подушці стояв портрет-фотографія в позолоченій дубовій рамі. Перед ним – припорошена тональною пудрою «будьонівка» і кривий заржавілий револьвер. На фотографії хтось ажурно вивів – Єлізаръ Файтєлєєвічь Райхман.
– Привіт Лєнчік – все ще уявляючи Юльку в піонерській формі, зіграв щиру посмішку вова – бачила, як гарно перейменував прокуратуру Русланчик? Буде тепер ОГПУ. Дєдушка був би довольний.
– Та ото ж я й зібралася йти до нього на кладовище — свічку з якої сторони ставити?
– Я ж тобі вже говорив – свічку треба завжди ставити с любой стороны. – вова неуважно глянув на лєну і замилувався на їх з папою мавзолєй…
На стіні над портретом, висіла така ж муарова стрічка з написом:

Славный путь героя Родіни!!!

Під нею золотом по муару було витиснено:
Элизар Файтелевич Райхман.
Видный деятель ОГПУ. Родился в Криворожском бассейне.
Славные вехи:
В 1917 году окончил 2 класса школы.
В 1921—1922 годах — ученик столяра в столярно-кустарной мастерской в Прилуках.
С 1923 года учился в профшколе и работал грузчиком в Екатеринославе.
С 1926 года — конторщик, счетовод конторы «Погрузка» в Кривом Роге.
С 1927 года — секретарь Криворожского горкома Союза пищевиков.
С 1928 года — столяр деревообделочной фабрики в Кривом Роге.
С декабря 1931 года стал негласным сотрудником ОГПУ.
В конце сентября 1939 года был послан во Львов, где под крышей некоего фиктивного научного учреждения искал подходы к главе униатов митрополиту Шептицкому.
Весной 1940 года входил в группу лиц, которым было поручено подготовить выполнение ликвидации военнопленных польских офицеров.
С 1941 года вторым браком был женат на балерине Ольге Лепешинской.
19 октября 1951 года был арестован «по делу сионистского заговора в МГБ». После освобождения из заключения в 1953 году к жене не вернулся.
Умер 14 марта 1990 года в Москве от рака лёгких.
Похоронен на Введенском кладбище…

Тричі прочитавши тиснений текст, вова по приставних сходинках зліз з ліжка, став на коліна перед портретом діяча ОГПУ і тричі напам’ять проказав інтернаціонал.

З кухні почувся голос Лєни:
– Вова, возьми ж трубку блин – там снова эта твоя держава в смартфоне звонит…
Телефон підскакував на віброрежимі. На моніторі світилося усміхнене лице «феесбешної сучки».
– Прівєт – стараючись говорити якомога нижчим голосом, муркнув в трубку вова – ало, вас не слышно… ало…
– Вова, шо ты алокаешь? – у тебя трубка вверх ногами. И шо это ты так разволновался? – на порозі кімнати стояла лєна.
– Да тут Юльчік придумала новую идею… Переименовать МВД в НКВД. Будет теперь – Нємалозначітєльний Комітєт Внутрєнних Дєл – красіво правда?
– Эта корова б лучше придумала, какую ты о себе память оставишь. Виктор Фёдорыч вон вертолётную площадку сделал, Петя – театр на Подоле? А ты шо?
– А я памятник Ленину восстановлю. Но так по крутому сделаю. Слушай, шо Юльчік придумала. На постаменте будет написано — Владимир Александрович Ульянов Лєнкін. Круто – правда..?
……………………………..

PS:

Люди, ви їпанулися? Чого вам спокійно не живеться?

владімір ільїч гордон ульянов лєнін. Етапи большого путі
Круто – пра..?
Хлопченя з розумними очима, із чолом високим та ясним, –
Гріє серце постать ця любима, це обличчя рідне нам усім.
І що? Який хруньо-жидобандєровец цю «нєтлєнку» написав?

А пам’ятник дійсно варто поставити. Навіть два. В кожному місті. Один золотому лоху, котрий вірить тому, що кажуть в телевізорі.
А поруч другий – з чорного мармуру позорний стовп. З позорною звіздою нагорі. І на ньому імена, прізвища і дати правління. Навіщо? Щоб  їхні потомки знали – чому такий нефарт в них по життю. Ну – щоб дєдушков згадували інагда…
Як саме щоб згадували? Ну щось на кшалт – шоб ты там в гробу перевернулся, пидар горбатый…