САКСАУЛ.. | Europe Liberal

WTF

Stop it!

2024. March,29

– Мафусаїле, ступай обережніше – шарудиш тим піском, як некошерний кабан в бібліотеці месопотамського кнесету…
Нічним пляжем Червоного моря, стараючись ступати якомога тихіше, професійно – на зігнутих в колінах ногах, скрадалися троє перегризачів чорних необрізаних кабелів.
Одягнені були невибагливо і без єдиного однострою, лише шеврон з вишитим крокодилом, що перегризає товстий, шоколадно-лілового кольору кабель.

Перший – видно був за головного, підняв вгору руку і зупинився. Двоє, що ступали за ним слід в слід, повторили маневр. Постояли вслуховуючись в нічний бриз, що ледь задував звідкись з боку Сомалі. Потім перший зробив стрибок вбік і сів в пісок, вдаючи сплячого гепарда. Двоє продовжили стояти з піднятими правими руками.
Перший вийняв з кишені китайський смартфон і набрав номер:
– Альо, Мендєлє Мойхєровіч? То Дімка Табачнік дзвоне – ми вийшли в заданий вами квадрат. Можна вже робити так, щоб море розступалося… альо… ну так, позивной Ґастарбайтер… ізвінітє, товарішчь Єсаул, праїбал… Так точно, товаріщь Єсаул, запомніл – отнинє мой позивной Пєдріла Мохнарилий… Єсть!!!
А…, я діко ізвіняюс, мохнАрилий ілі махнОрилий… – продовжив через хвилю сплячий гепард – мохна?… Я вас пойнял, товаріщь Мендєлє Мойхєровіч… Так точно – полєзєм за ето в нєраступівшєєся морє… Так точно!!! Єсть!!!…
– Я в нєраступівшєєся нє полєзу – опустив руку другий перегризач – в мене з минулого разу геморой від тої холодної води на дні…
– Ну і як після нього тепер в воду лізти? – показав на другого третій, з позивним Джамшут – геморой він бля заробив, пінгвін засмаглий…
В контровому світлі місяця до перегризачів наближалася одинока фігура…
– Ооо, добрий вечір, Олег Валєрійович. А в нас тут нєбальшоє савєщаніє…
– Кабель перегризли? – перебив мохнарилого підійшовший.
– Та ото саме збираємось…
– А ну бігом в воду, скотиняки!!! – пронеслось густим басом понад пляжем…

Cаул сидів на піску перед порослою фіолетовим мохом каменюкою і з ентузіазмом щось писав на ній месопотамським клинописом.
Хто такий Саул? Древньомесопотамський літописець. Автор «Книги, що не зберіглася». Найвідоміший його вислів? “Месопотамія, то вам не Слонопотамія нехуя, щоб ви собі там знали…” Лєвий якийсь? Ну, по-перше це оціночне судження, а по-друге – на відсиланнях до його «книги» весь «танунах» написаний. Тобто, він не просто літописець, а літописець-аргумент. Про його особисте життя? Мав жінку Ванессу, сусідку Урсулу, дерев’яну бочку, двох віслюків і пару бронзових цюкикалок… Ну і великий камінь на городі за хатою – ну, бо як без нього..

Тобто – Саул сидів, на піску, монотонно наспівуючи собі під ніс – фєйґєлє, мєйґєлє… мєйґєлє, фєйґєллє… Потім замовкав замислившись, а тоді починав натхненно цюкикати дерев’яним молотком в саморобну тупу зубилу. Позаду нього стояв кудлатий доісторичний віслюк. Він пробував жувати Саулове вухо і, час від часу, поглядав – що той пише. Віслюка звали Вова Бульдик.
Ще один такий самий віслюк, ліниво лежав перед кущем доісторичного саксаулу і з індиферентним виглядом, вальяжно та неквапливо, ковтав один за одним колючі листки. Цей віслюк був безіменний. Ванесса пробувала кликати його Яйценюк, але він не звертав на то уваги і власна назва не прижилася.

– Ванессо, подай но мені шабатного вина, бо ті блохи заїпали – крикнув кудись за камінь Саул і почухав нігтями спину в районі хребта.
– Нехай тобі Урсула подасть – почувся звідти невдоволений жіночий голос..

Ось цей текст зверху, не весь, а лише про Саула – це 225 слів. На сторінці книг, котрі потім писалися на пергаменті, влізалося плюс/мінус 50 слів. Це без ілюстрацій. На один листок такої книги йшла шкіра одного теляти. В середньому така книга мала сто листків. Тобто – одна книга, це табун зі ста телят, або сорок чотири тексти, розміром як той, що там вище. Знову – це без ілюстрацій. І, чомусь мені здається, що в таке дороге задоволення – шо попало не писали..

Що таке доісторично? Це до того часу, як з’явилася писана на пергаменті історія. Клинопис? Ні, це ще не письмо. Поясню:
Я легко можу уявити клинонапис – “Саул вбив слона”, наприклад. А ось як написати слово – “правда”, чи те ж – “наприклад”, то вже не можу. І навіть слово «вчора» написати клинописом важче, ніж перегризти той інтернет-кабель на дні Червоного моря. Навіть, коли вода холодна.
Ну, тобто – лежить, задерши догори ноги, слон. Очі закриті, вуха на землі. Поруч стоїть якийсь чувак з кам’яною сокирою. Таке клинопис міг. А ось чи звали чувака Саул, чи може Міхаїло Патапов – то вже й не напишеш. І знову ж таки – не обов’язково, що він його вбив. Можливо мав наміри. А слон, оцінивши його фізичні дані, впав від сміху на спину, задерши догори лапи. Це навіть імовірніше. Бо навіщо якомусь Саулу описувати банальні речі, котрі відбуваються щодня? А от про слона, який зі сміху валяється і дригає ногами, то це вже майже breaking news..
Що ще треба знати про клинопис? Ну наприклад те, що він використовував 600 слів. А Оксфордський словник англійської мови нараховує близько 600 000 слів.
Ти може передивився серіалів і був впевнений, що тоді люди були абсолютно такі самі, як зараз, просто жили тоді, а не зараз?
Ні, як бачиш – їм для життя було достатньо 600 слів. Насправді трохи більше, бо написати спонукальні дієслова клинописом, то теж треба було добре поморочити голову – як би то таке намалювати. А малювали тупим зубилом, нагадаю…

Мило, до речі, теж з’явилося років з 200 тому як. І не так, щоб відразу для всіх.
Ти заліз в гуглу і знайшов, що воно було ще в Месопотамії? І що в розкопках Помпеї знайшли завод для виготовлення мила?
Ти пропускаєш одну важливу деталь – у всіх цих «історичних» текстах є ремарка – «припускають». А я припускаю, що на тому «заводі» варили не мило, а овечий сир, або пиво з кінських каштанів. В кінських каштанів процес бродіння недостатній? Можливо. А ти припусти, що до нього додавали гівна з-попід доісторичних віслюків. Припускати ж можна що завгодно. Ти ось припускав, що вова красавчєґ – і шо?
Або – ще 200 років назад, так званого, моїсєя в церквах малювали з рогами. Це не припущення. Потім секта вирішила переписати танунах і такий його візуальний образ ніяк не клеївся до нової, на язикє в достоєвского, написаної концепції та вновь ісходящіх парамєтров. Роги почали аритмічно замальовувати. Знаєш, як пояснювали? Казали, що це фатальна помилка, котра сталася через те, що в месопотамському клинописі значок, котрий означав вуха і значок, котрий означав роги – це один і той самий значок. А Саул таки напився шабатного вина і па пьянє видовбав його помилково двічі. А треба було лише раз. А він двічі. А лохи про це не знали і почали малювати маїсєя – і з вухами, і з рогами. А ось зараз, недавно, знайшли ненадовго ту книжку, що не зберіглася і значки порахували.
Тобто пояснити щось чуваку, котрий хоче, щоб йому щось пояснили, то ні разу не проблема. Особливо якщо він вірить тому, хто пояснює. На прикладі? Он маєш мар’яну безуглу, як приклад, чи агрохамію яку небудь…
В тебе виникли побоювання, що той клінопісатєль там бухав, як зараз вовін папа з міндічами по суботах, і невідомо, де ще він тих неправильних значків понаставив?
Ну по-перше – камінь його, цюкикалка його – що хотів, те й писав. Скажи ще дякую, що в тому клинописі слова “хуй” і ‘’лоб’’ одним значком не позначалися. Бо мав би сь зараз ребус. По-друге? По-друге не парся – книжка все одно ж не зберіглася..

Не знаєш звідки беруться «правдиві історічєскіє факти»? Тююю – та то ж так просто. Розказати тобі краще про творчєство писатєля булґакова? Цікавий був штріх, але давай про нього хіба завтра. На хіба завтра? Бо ще не дописав – залишилось пару штрихів. А про «вуха амана» маю готове.
Пам’ятаєш про «тєракт» в московском «крокусє»? Ну, так – лєптєногі його чомусь назвали «Крокус-city». Певно б мали назвати посконно – «посєлєніє». «Крокус-посєлєніє» – нє? Пох? Пра – мені теж пох. Після того «теракту» підари засвітили двох підарів, що відрізали таджику вухо і заставляли його з’їсти. Так – таджика його власне вухо. А вся «прогресівна преса» возмутілася – Як вухо? На самий пурім вухо? Таджика? А я ніяк не міг звести до купи асоціативний ряд – вухо-таджик-пурім, тому пішов до усного танунаху – глянути, а що про то написано в месопотамському клинописі. Ну бо всі «історічєскіє факти» беруть саме звідти. Що то таке? То гліняниє таблічкі, що таінствєнним образом прошлі сквозь вєка. Ну, то на основі тих табличок, усний танунах пише… Як усний пише? Не знаю, але пише:
Жили собі іудєї в Персії, а там був цар Артаксєркс.
Чому вони там жили? Бо перси їх завоювали і хотіли знищити пад корєнь.
А в того царя Ксєркса (в тій своїй усній «книзі» вони його називають і так, і так) був прем’єр-міністр, якого звали Аман і котрий мав десять синів. Ти теж не знаєш, як написати месопотамським клинописом «прем’єр-міністр»? Якщо тобі раптом десь трапиться – як то саме написали значками «прем’єр-міністр Аман», то зроби мені прінтскрін, бо самому дуже цікаво.
Крім прем’єр-міністра, був в того царя Ксєркса іудєйскій радник – звали його Мордехай. До речі, мордехай – то справжнє прізвище карла маркса, якщо ти часом цього не знав. Але хай з ними обома – продираємось далі крізь хащі наукі.
Дрєвній клинописець Саул нацюкикав на камені, що пішов той Мордехай до Ксєркса і каже:
– О, Вєлікій Кнєзє, а давай ми іудєї – стіни зруйнованого Єрусалиму відновим… Нє, нє, нє – нічого такого. Сам Єрусалим то нє, відбудовувати не будем – лише йно тілько стіни чуть-чуть… Ну, хіба би, найбільше шо – то хіба ше пару тунелів десь там під ним вириєм… Ну, бо ти ж знаєш, що ми без тунелів, як путін без тульскіх пряніків…
Стоп – бо в тебе ніпонятка? Їх захопили, щоб знищити і одного з них зробили радником? Ну, так – в мене теж нєпонятка – Єрусалим зруйнував Веспасіан. А іудєїв на асиміляцію переганяли в ту частину Персії, котра ще не була Персією і називалася Вавілон. При царі, котрого звали Навуходоносор. Та й тодішнього царя Персії звали ніби Кір, а не Ксєркс. Тобто той Мордехай хотів відбудувати стіни ще не зруйнованого Єрусалиму?
Саул, перестань курити саксаул, бо путаєшся в датах, а ти не шо попало пишеш, а історію рідного краю.
Але пагналі читати далі. Зі спогадів очевидних очевидців, той цар Ксєрокс тому Мордехаю справедливо на те його прєдложєніє каже:
– Які стіни? Відкрий очі, о наймудріший – ті стіни стоять, як камінь на городі в Саула і ще тебе два рази переживуть…
Не повівся, той Ксєркс, кароч. Але в Мордехая була в запасі племенниця. А вже в них обох лютий ворог. Лютого ворога звали Аман і був він родом нібито з амалкітян – семітського племені, що кочувало там неподалік кругами на верблюдах. Тобто сам був кочовим семітом, але влаштувався прем’єр-міністром в Персії. Ну – то той Саул так клинопише. А двоюрідний брат Саула Сруль, котрий жив за сорок кілометрів від Месопотамії на захід, писав зубилом на стіні в своїй печері, що той Саул дурний пездюк, бо цар Ксєркс дійсно був, але не там і не тоді. І взагалі – він був шахіншахом племені ахемінідів. А Саул дебіл – бо де ахеменіди, а де амалкітяни, вже не згадуючи про персів. І взагалі – куди він дів 50 кілометрів географії і нахуя на 500 років царя в часі посунув…
Так – продиратися через клинопис то справа не проста, але пагналі ще далі:
Той Аман мав десять синів і не любив іудєїв. Чи любили їх сини, то Саул не написав нічого, бо знову – як в йобаному клинописі написати «любили»? То справа аж ні разу не проста. Ну, бо з «не любили»простіше – намалював чувака, що б’є палкою іншого по вухах і все зрозуміло, а тут… Він вже пробував і себе на Ванессі малювати, і на Урсулі… І, бля – ні хуя не естетично. Ну, бо – і сам собі на Бельмондо був не дуже схожий, і Урсула якась виходила з під зубила – ну, ні разу не Ванесса Мей… Ну, то й плюнув. Намалював вам десять синів і хвате з вас…
Тут на сцену виходить племенниця і каже цареві:
– Ну, шо Ксєрокс, будеш си на мені женив?
А той їй:
– Ну та напевно шо буду, а чого нє? Глибокий вмієш?
– Вмію, а головне люблю. Але давай тоді ми перед тим всім персам дамо тягла, бо зовсім якісь, як непижджені кастрати виглядають.
– Ми то хто?
– Ми, то депортовані іудєї.
– А, як то – дамо тягла?
– Ну, та голови їм к хуям повідрубаєм…
– А шаблі маєте? Чим будете рубати?
– В воєнторгє купим, сдєлаїм ополчєніє…
– А, ну – то давайте.
– Добре, але твій прем’єр Аман проти…
– Вас тут три тисячі депортованих, ви зібралися бити персів, яких ніби сімдесят дві тисячі – тре уточнити в пєрєпісі насєлєнія, і ви боїтеся якогось семіта Амана???…
– А й дійсно… Ну, то я пішла…
– Куди? А глибокий?
– Піду си мила якого куплю, нові труси та й си верну – будем си женили.
– Але купи і пахнючого, і дустового, бо то якийсь галімий піздєц, як ті блохи заїпали…
Кароч, зі слів Саула:
Пішли ті депортовані і два дні тих персів тлумили наліво і направо. Перси не сопротівлялися, бо – ну, а нашо? Але хитрий (зі слів Сруля) цар Ксєрокс дав ліцензію на умірщвлєніє тих персів лише на два дні. Під вечір другого дня приходить та племенниця до того Ксєрокса і каже:
– Чуєш, Ксєрокс – там така фігня, шо ми не встигаєм, бо тих персів піздєц, як задохуя. Дай нам ше один день, то я ше падругу за то з собою приведу…
А той їй:
– Ну, то вже добре – шо з тобою зробиш… але – шоб падруга була з великими цицьками, а не з такими, як в тебе і бажано афро-негритянка…
Після тої пролонгації іудєї перебили всіх тих персів – всіх сімдесят шість тисяч (як вони самі кажуть), потім на радощах повідрізали їм вуха і з’їли. Тому семіту Аману теж – відрізали і теж з’їли. Його синів повісили (цікаво на чому – дерева ж ще ж перед тим їм гей-урбаністи повирубали), але потім побачили – бля, а вони з вухами висять. Ну, то познімали, вуха з’їли і назад повісили.
З того часу це собитіє, то є їх головне свято. Святкують і їдять вуха з тіста. Якийсь такий привід святкувати не альо – нє? Я б ті «вуха» з тіста навіть з повидлом би не їв. Але хто я такий, щоб їм розказувати, хай їдять, що хочуть. Але десь там в себе, please… в тунелях, наприклад.
Треба, мабуть, відзначити, що не всі іудєї в ту пролонгацію вірять. Половина каже, що впоралися тоді за два дні. Тобто – половина святкує два дні, а половина три – два + пролонгація…
Скажу на то лише єдине – прості арифметичні дії кажуть, що на кожного іудєя припало по 50 з хуйом персидських вух. Милися вони в тих пустелях і так не регулярно, та й щоб якийсь перс йшов си вуха помити перед тим, як йому голову відріжуть – ну ніяк не повірю. От ти – ти б з’їв 50 немитих хрящуватих вух за родіну?

Що про це все каже офіційна історія?
Каже, що депортували іудєїв вавілоняни і їх цар Навуходоносор.
З якою ціллю? Асимілювати їх хотів і поробити халдеями.
А, що вони на те? А в них ніхто не питав. Може забули, а може просто пох на них було.
Іудєї з вавілонянами асимілізуватися не хотіли, бо мали в планах асиміляцію з москвичами. Ні, не з пародією на «автомобіль», а з предками тих, що той «москвіч» створили. «408»й, чи «412»й? Обидва. До речі, якби маск мав моск, то назвав би ту свою «машину» «самоходная тєлєжка москвич на елєктротяге» – так воно було б правдоподібніше…
Тої московії тоді ще не було?
Ну, вони ж ізбраний народ, що їсть вуха на свята, то може їм було яке відєніє. В кінці кінців – таки ж асимілювалися. В московських перейняли мову, а їм різного всякого свого теж присунули…
Про мову не пойняв?
Сто років назад третина євреїв розмовляла на ідиш (майже німецька), третина на різноманітних локальних мовах по мєсту прожіванія, а третина на язике в достоєвского.
Іврит?
З часів Веспасіана, це була мова, котрою ніхто не розмовляв. Тобто майже дві тисячі років. Про неї знову згадали десь так трохи більше, ніж сто років тому. А, після того, як відійшли Бен Гуріон і Ґольда Мейєр, то так виглядає, що та мова знову не в фаворі.
Чому так виглядає?
Бо дуже часто бачу, як в мережі діляться різними лайфхаками – як переселитися в Німеччину, обійшовши при цьому тест на знання івриту…
Знову ж таки – а чого ти маєш мені на слово вірити, я ж не Саул, в кінці кінців, тому просто поцікався який процент тих, що називають себе євреямі, вільно володіє лише язиком пушкіна і соловйова…
Але менше з тим всім – через якийсь час імперія Навуходоносора (Вавілонія) ослабла і, аж тоді, її завоював перський цар Кір. І, аж тоді, він тих депортованих Навуходоносором іудєїв відпустив. І навіть дозволив відбудувати собі два зруйнованих вавілонянами храми. Це після Веспасіана вони розділяться на 500 сект, а на той час ділилися лише на південних і північних. Звідси і два храми, якщо ти не знав.
Тобто – про ніякого Амана офіційна історія не чула, як і про царя Ксєрокса в Персії. Був Кір, котрий воював з Македонським. Тобто – цар з таким іменем нібито був і тут брат Саула Сруль правду каже – що був він через п’ятсот років і не в тих краях, а ближче до Кіпру.
Що про це кажуть зацікавлені в танунаху іудєї? Пишуть:
«…сущєствуєт значітєльное расхождєніє мєжду традіціонной датіровкой событій і датіровкой, прінятой в соврємєнной історічєской наукє. В отношєніі пєрсідского пєріода іудєйской історіі эті расхождєнія составляют до двухсот лєт…»
Сруль пише про п’ятсот, але і двісті достатньо.
Звідки вони це все взяли? З книги, яку написала племенниця. Як вона називалася? “Кніга Естер”. Що про цю книгу каже Історія? Натякає, що її писав Саул під саксаулом. Що кажуть зацікавлені? Кажуть:
«…історічность кнігі сомнітєльна, но нєт убєдітєльных доказательств і обратного…»
Перекласти на людську мову? Прошу:
В нас немає доказів, що все це було, крім одного – ні в кого немає доказів, що цього не було…
Якщо ти мені, наприклад, хочеш присунути, що того Саула звали не обов’язково Саул, бо доказів в мене немає, то я можу тобі сказати – ні, його звали таки Саул, бо в тебе немає доказів, що він був не Саул… Ахуєнно – правда? Але скажу інше:
Якісь чуваки луплять сусіднє плем’я, а його залишки переселяють на свою територію на асиміляцію. Ті підсилають до їх царя падругу, вона бере в нього на два дні ліцензію на знищення його народу, потім каже, що два дні закінчуються, а перси ще ні і тому просить пролонгувати ліцензію ще на день. А головне всі ті перси спокійно сидять і дивляться, як їм їдять вуха і нічого не роблять. Мечі покидали на землю і сидять чекають, бо їх багато, а тих мало – то в них процес повільно йде… Ладно, хуй з ним – якщо вони їх всіх перебили, вуха з’їли, сіли і возрадовалісь – додому їх хто відпустив? Лишили пару персів, щоб було кому відпускати? Ну добре, ще раз хуй з ним – а хто тоді з Македонським після цього воював? Ті пару персів, що залишились? То якого тоді Македонський – Олександр Великий, якщо тих персів проти нього було лише декілька?
І ще – а що таке на твою думку «традіціонная датіровка событій» і «соврємєнная історічєская науке»? І чому між ними – «сущєствуєт значітєльноє расхождєніє»? Мається на увазі – традиційно пездять?
То якась хуйня нездорова? Не думаю. Зараз, кажуть – сьпівак і писатєль жидан на пару з пінчуком пишуть – соврємєнну історію України. От – як напишуть, тоді й побачиш, що таке – якась хуйня нездорова.

Хочеш може якоїї доказової конспірології?
В мене таке враження, що «гуглу» створили (і вклали в це бабла нємєряно) з ціллю гнати таку пургу і переписати Історію. Відносно «штучки», то її слід називати не «штучний інтєлєкт», а «ордєна красного знамєні штучний інтєлєкт імєні лєніна». Чому так? Бо пхає поперед себе комуністичну ідеологію. Шо не спитай – хоч про хунвейбінів, хоч про комсомольців – вони в нього розумні герої і всьо.
Тобто, сучасні іудєйські «науковці» так і кажуть – є історія традиційна і є соврємєнная. Тобто, це яка тоді – нетрадиційна? Прям, як сексуальна орієнтація та їх «історія»? А «гугла», то – популяризатор коммі-вірусу і нетрадиційної історії?…
Знаєш, як тобі розказують про щось, що є нібито правда? Кажуть, що прочитали про це на тім каменю, коло якого Саул вино пив. Правда не кажуть – він це написав до, чи після вина. Тобто для мене це ні разу не є доказом і навіть не через вино, а через те, що той камінь вони теж не можуть пред’явити, бо він – чи десь загубився, чи хусити вкрали, як пірнали на дно моря кабель гризти…
Ну, звісно, що в Месопотамії було мило. Навіть дустове від бліх. Як ти кажеш на месопотамському клинописі малювали – «мило»? Чому іноді називаю танунах легендарним? Та ні – не маю нічого проти легенд – подобається, тіштеся. Я проти того, що його присувають, як історичну книгу, а це зовсім не так. Поясню, звичайно:
На сучасний папір дають гарантію – 400 років. Більше не зустрів. Найстарші книги, з тих що можна пред’явити – десь з 1500 років нашої ери. В якому вони стані розумієш – доторкнися і вона розсиплеться. Тобто всі ці книги, що датовані десь там далеко до нашої ери, то по триста раз переписані.
Хочеш сказати, що ще книги писали на папірусі? І що? Знаєш, як робили папірус? Клеїли смужками очерет, а потім перпендикулярно ще один шар поверху. Це все. Якість клею, міць очерету і довговічність чорнила з сажі і сала уявляєш? Все рівно збереглися – бо їх було надзвичайно багато? Не могло їх стільки бути, бо письменних тоді було – два-три на ціле царство. Більш-менш масово письменність стала з’являтися з появою в Європі перших університетів. Поцікався коли вони з’явилися – ці дати «гугла» ще не встигла переписати в «нетрадиційну «історію».
Я б міг посидіти і віднайти дані про кількість відносно письменних по роках і країнах. Але це буде нудно – і шукати, і читати. Давай обійдемося Месопотамією. Чому власне нею? Бо – про що в «гугли» не спитай, то відповідь буде – в Західній Європі з’явилося наприкінці 19го століття , а от у Месопотамії за вісім тисяч років до нашої ери. Ну, ок – якщо та Месопотамія була така крута і матьора, як це пробують розказати, то – чому в наприкінці 19го століття, коли в Європі з’явилося мило, дев’яносто відсотків населення тої матьорої не вміли – ні читати, ні писати? Де вони розгубили багаж знань? Чому на верблюдах втікали від перших поїздів?…

Не сприйми цей текст, як дослідження розвитку писемності. Така робота потребує роки. Тут про те, що якісь «факти», котрі тобі присувають як правду не могли відбутися чисто фізично. Тобто – це не філологія, це скоріше фізика.

Хочеш припущення? Ок – тримай:
На днях прочитав, що з львівського архіву викрали всі метричні книги, зі списками мешканців міста. Припускаю, що скоро з’явиться «історичне» припущення», що до 39го року у Львові проживало 128 українців…
Як робляться «припущення»? Ось так:
«… єсть мнєніє, что «Кніга Естер» напісана намного позже, чєм утвєрждаєтся. Это мнєніе опровєргаєтся рядом фактов, в частності, подробным опісанієм быта і обстановкі, характєра жізні пєрсідского царя Артаксєркса…»
Це – того, про якого традиційна Історія не чула? Покажи мені того, хто бачив яка там була «обстановка». Кажу знайомій – що ти можеш розказати про діда свого діда?
Каже:
– Можу, він був лікар.
– А якого кольору взуття він любив, чи яка була його улюблена страва?
– Ні, цього я не знаю..
Тобто сто років – і нічого про свого предка. Або – дві з половиною тисячі років і – «подробноє опісаніє быта»?
А ну, так, звичайно – Саул все описав. По п’ятдесят слів на сторінці… Як я відразу не здогадався. Чи ще краще – на тім каменю, котрий хусити вкрали, коли лізли в холодне нічне море мережевий кабель гризти.
Ще через рік тобі покажуть «документальне» кіно з детально показаною обстановкою. ШІ намалює – це не важко.
Навіщо це все? Щоб тобі присунути – «ми ізбраний народ»? Ми всіх пиздили і їли їх вуха? Ну, ок – а далі що?..

Хочеш сказати – ну, море звичайно ж не розступалося, але таке могло бути. Могло, наприклад, вітром воду від берега видути, а їм здалося… а могло бути місячне тяжіння в той момент… могло…
В мене є простіший варіант – а могло просто не бути. Тобто могли, як завжди, трохи припиздіти.

Уявляєш ту кількість усних легенд з легендарної вже тільки через їх кількість «історичної книги»?
Саулові тому довелось би історичними легендами обцюкикати зубилом всі Скелясті гори згори донизу. А то десь – сто сорок років дуже важкої щоденної праці. І, то – лише при умові, що брат Сруль би йому допомагав.
Як то мені виглядає? Виглядає, що швидше за все, то все писалося 150-200 років тому. Так – заднім числом. Навіщо? Щоб тобі присунути – ти знаєш, які ми круті? Ти знаєш, які ми міфічні і як всіх пиздили? Та ми пиздили всіх підряд, щоб ти знав. Одних вух з’їли стопітсот тон…
Тобто – з одного боку, якщо почитати Саула, то ніби й так. З іншого – якщо почитати Сруля, то трохи по іншому. З третього виникає просте питання – якщо ви з’їли стільки вух, то якого ви – як почали свій перший ісход з Месопотамії сім тисяч років тому, так все ніяк зупинитися не можете. Приблизно кожних сто років і новий ісход…
Якщо так роздавали всім тягла направо і налєво, якщо ваші дєди ваєвалі, а ви можєтє павтаріть, то якого ви в постійній міграції – одна за одною?
Як бачиш, Посполитий – не все так просто з «соврємєнной історічєской наукой» від «гугли». Нашо жидан на ту «науку» підписався? Щоб «бронь» не відібрали.

Від початку цієї глави до цього тире – 4054 слова. Тобто – 40 телят, або 40 листків, або 80 сторінок, або більше, ніж третина книжки на пергаменті. Уявив її ціну, станом на тоді, коли її писали? Додай до того те, що читати вміли декілька десятків чоловік на всю країну. Описували би в ній всяку хуйню нездорову?
Як книги переписували?
Теж є нюанси – одну і ту саму книжку переписували декілька різних чоловік. В різний час. Тексти у всіх не ідентичні – ні один одному, ні оригіналу.
Чому так?
Бо переписувати слово за словом, а вірніше перемальовувати (таке визначення цього процесу мабуть правильніше) то дуже кропітка і довга робота. Тому переглядали всю сторінку і писали так, як запам’ятали. Скільки важила така книга? Ну, думаю – один листок мінімум кілограм. То ж шкіра, а не папір.
Для чого цей текст? Для того, що коли тобі починають говорити – а ти знаєш хто тут раніше жив? Саул он писав… Ось саме на цьому місці обриваєш і кажеш – а ще раніше тут жили лише доісторичні віслюки. То може тепер зруйнуємо місто і звільнимо територію Вові Бульдику з тим другим, що листки саксаулу жував?… Ну, котрий на кличку Яйценюк не реагував..
Мені, коли бачу відношення, так званої, «влади» до історичної і не тільки частини Львова (і не тільки), то складається враження, що саме це вони і роблять…
Знаю, що хочеш сказати – їх просто з часів першого ісходу весь час хтось пробує знищити. Теж про таке думав. Чому так? Що з ними не так? За що їх постійно хтось черговий хоче знищити? Якась же причина мусить бути? У всього на світі є причина, значить є і в цьому випадку.
Яка? Чесно, не знаю. Знаю, як зробити, щоб такого не було. Треба скинути з себе секту комуністів. Без цього ніяк. Це і українців стосується – не тільки іудеїв. Та й взагалі всього і всіх на світі.

Чи можна без цього? Не знаю. Можливо… Але скоріше за все – ні..

На березі Червоного моря, в піску, лежали три мокрі «перегризачі». «Второй» і «Третій» лежали поруч – на животах. Той, що мав клікуху «Пєдріла Мохнарилий» трохи осторонь. Прийнявши позу «атакуюча акуліна», він мілко трусився клацаючи зубами, та поглядаючи на воду недобрим поглядом. Через певні інтервали часу, задирав голову вверх і прислухався. Було дуже холодно, але вже дуже довгоочікуваного звуку гелікоптера все не було…
– Але той кабель твердий, аж зуби болять.
– Ага і вода на дні холодна, як гівно…
– Що ти там читаєш? – звернувся «Перший» до «Третього».
– Франко писав…. “жиди… по місточках на свій празник наймають бідного християнина, перебирають його за Гамана і з радісними криками б’ють його, нераз так сильно, що бідолаха тяжко ся відхорує”…
– І що?
– Та ось цікаво мені… Мої родичі з 1944 року керували університетом… Цікаво – як їм ходилося під вивіску, де було написано – імені Франка?…

Якби він ще знав, що Франко сказав про той університет – “від навчання там я дістав хіба огиду..”

Пілот гелікоптера ліниво курив, спершись плечем об зелену фанерну будку. Акуліна на смс не відповідала. Вже хвилин сорок, як він мав вилетіти і вже хвилин сорок, як не відповідала…
З будки чувся перестрашений голос Олега Валєрієвича – Альо… Як не той кабель перегризли??…

…………………………

&&&&&&&&&&

Майк Новосад “2023 або Гравітація..” Видавництво Europe Liberal.. 2023

Apple Books

Smashwords

Майк Новосад. “Хіпстер..” Видавництво “EuropeLiberal..” 2021.

Придбати можна на офіційному сайті видавництва..

В інтернет магазині“Книгарня Є”

Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є”)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель ”Жорж”)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ “King Cross Leopolis”
(“Книгарня Є”)
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова”)
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 “Книгарня #1”