Кніга пуштунскіх цадіків..

CHAPTER SIXTEEN

ЛАПІДАРНІ МАНЬЄРІСТИ
17го дня Серпня, 2025го року 

Небінарний маньєріст, ситуативний метросєксуал, гіпєрполітік та нетрадиційний діпутат Славко – мовчки і високо скакав на сцені.
Синтетика кидала Славком відразу в різні боки. Паралельно до стійки мікрофона і простопадло до лінолеумного покриття сцени…
Десь там далеко, в реальному світі, вітер розносив чорний дим понад Дрогобичом і Бориславом. Борислав не сміявся та й в Дрогобичі було невесело. А ще, десь там далі, були окопи і фронт. Але то все було десь там далі. А тут, капітан збройних сил без зарплати, фізик-теоретик Славко – «танцював» мовчазного украінскоязичного танцю пуштунських цадіков. Славкови було абсолютно pohui – і на Борислав, і на Дрогобич. Славко високо скакав і, паралельно, про себе понімав. Уявляв, що він ото  – протолапідарний маньєріст Бруно Феррарі…
Хочеш сказати – та нє, він просто жд-пріхвостєнь?.. Насправді – швидко старіючий злодій і пєдєраст. Ну, так – і жд-пріхвостєнь, звичайно.
Що таке – простопадло? Перпендикулярно в перекладі.

Куртуазний маньєріст, парохь секти свідєтєлів шостого танунаху Ѧндрєй іѣнъ Іоѧновічъ крав гроші. Як саме? Рубав дерева, косив з корінням траву і видавав дозволи забудівникам. Що то таке куртуазний маньєріст? Це манєрний підарас – нічого складного, насправді.
Ѧндрєй іѣнъ Іоѧновічъ крав і паралельно уявляв себе людиною вузького кола та леді-боєм…
Як насправді? Насправді – швидко старіючий злодій і пєдєраст. Ну, так – і жд-пріхвостєнь, звичайно..
Була війна і пропідари хотіли запускати хімічєскоє оружіє. А та вся зелень могла забрати на себе значну частину тої отрути. Пропідари так не хотіли і дали пароху завдання – знищити всі зелені насадження. Відмовити секті пейсатих комуністів Ѧндрєй іѣнъ Іоѧновічъ не міг – був лапідарно законтачений…
Що таке вузьке коло? Іван Франко колись казав – половину галичан люблю понад усе на світі, а половину ненавиджу більше за все на світі. Вузьке коло – це передова частина тих, котрих Франко ненавидів. Тобто неадекватних западенських комуністів.
– Андрій, вставай!!!
– Атстань від мене, сука старая.
– Вставай, підарас дурний – Трускавецьку затопило!!!
– Як затопило??..
– Водою, блять. Вдягай бігом вишиванку, хрест і лізь на ратушу.
– Нашо?
– Аж на самий верх і кричи гвавт!!!
– Я буду ліпше казав, шо я тут ніпрічьом, бо затоплювало там вже триста років, після кожного дощу. І тому там тре в’їбати яку висотку.
– Там малолєткі залізли в колектор і виклали відєо.
– Яке відєо?
– Як твої забудівники нахуярили свай крізь колектор.
– От підараси.
– Тобі видніше.
– Я про тих малолєток.
– Тобі видніше. Я ти казала, шо ти си дограєш…
– Зараз піду – дам розпорядження…
– Нє. Ти зараз полізеш на ратушу і будеш кричати, шо ти пророк Ілія.
– Сама лізь, та ратуша певно вся мокра від дощу.
– Ти си дограєш, ой ти си дограєш…
Ѧндрєй іѣнъ Іоѧновічъ набрав куртуазного кар’єріста Василісу Вовкуну. Але передумав і збив виклик. Куртуазний кар’єріст Василіса Вовкуна відзвонив, але теж передумав і теж збив. Натомість набрав артіста балєту, котрому вузькі лосіни заважали вийти на сцену….
Десь там летіло на Харків і українцям Харкова приходили погрозливі рузкоязичні смс-ки від апологетів секти. Злодій і підарас – товаріщ портнов такі встиг переправити списки українців  «куданада»…
Але протолапідарним маньєрістам на то всьо було щиро pohui. Вони косили траву і бабло…
Наївний посполитий ходив – по вулиці до магазину і назад додому та сподівався. Сподівався, що гроші, котрі краде на озелененні колишніх зелених скверів сірою тротуарною плиткою, його парохь… Навіть, ні – не сподівався – був переконаний, що ті гроші парохь бере з державного бюджету. Про те, що то кредити – наївному посполитому в голову не приходило. А, якби й прийшло, то би не влізло.
Як таке сталося? Одного разу Ѧндрєй іѣнъ Іоѧновічъ взяв в свого «зама», а відразу за тим кредит в банку. Було страшно, але проскочило. Далі кредит треба було закривати. Прийшлось брати ще один. Відтоді й бере – то в «зама», то наступний кредит. Ну – щоб перекрити попередній. Кожний наступний кредит більший за попередній. Чому так? Бо арифметика.
Отак брати кредити, щоб косити траву? Так. А ще вирубувати дерева, бо в пропідарів проблема і забудовувати сквери й водойми.
Як і хто йому такі кредити дають? А чому не давати, коли під заставу ціле місто. А хто – здогадайся сам.
Що буде, як перестануть давати? Нічого аж такого надзвичайного. Приїдуть і скажуть – тут все наше тепер, ви понялі нас, ніщєброди закредитовані?!!
А що тоді посполитий? Та скаже – ми не закредитовані, ми глибоко дискредитовані, глубоко́ занепокоєні і дуже обезкуражені. Скаже і піде подивитись – чи де Славко раптом не скаче по сцені… На якому черговому Дні Металурга, чи Дні Охотніка з пластикових каное…

Небінарна екологиня Сара Рахілевна Слаткова-Сбокуфантік гуляла на бальконі День соціального урбан-пленера.  Харашо, всьо будіт харашо – підспівував їй з китайського смартфона голос постарівшого пєдєраста Вєркі-Андрєя.
Екологиня сиділа сама. Сама собі підливала аргентинського розе в бокал на високій ніжці і все рівно була майже щаслива. Ну, бо ж таки допопсула ще кілька залишків міських водойм, зкомуніздила ще трохи дєніх, ще раз пропетляла від тюрми, та й участкі під забудову житла для запланованих переселенців з Азії були вже майже готові. Тобто – вона справилася.
Екологиня додала звуку і манірно потягнулася – згадала, як на поточній версії селекторної наради фінансового відділу з відділом озеленення міста, Ѧндрєй іѣнъ Іоѧновічъ сказав по телефону своєму заступнику – Андрію, я тебе все рівно завтра виїбу…
Эх – вождєльонно промовила вголос Слаткова – але робота сама себе не зробить… І сіла писати послання до посполитих:
В мене є проект – ми пустимо вулицею воду в ветеринарний ставок.  Потім подумала і дописала – жодне дерево при цьому не постраждає…
Посполиті їй звісно не повірили. А тому і собі пиляли дерева китайськими мотомотиками. Їм на голови прилітало, зпродуковане в китаю, нахімічене  залізо. Час від часу вони відкладали мотопили і бігли в мережу – бакланити тупих піндосів на день їх американської незалежності. Мабуть хотіли, щоб прилітало ще більше. Їм, мабуть, подобалось коли прилітає – можна страждати аргументовано, а не безпідставно. Небінарний пропагандіст Аркадій Шойговіч Бабчєнко вів посполитих на тупих піндосів – акі князь Яріло Пламєнний. Небінарний Шарій йому люто заздрив і носив фіалки на могилу небінарного Бузини.
Харашо, всьо будіт харашо – співала душа небінарної екологині…

Товаріщі, під час прогресуючої в соціумі соціально-сексуальної революції, в світлі поточної версії суспільної парадигми тотальної діджиталізації населення, кожний лояльно мислячий індивідуум, виражає цинізм своїх помислів, асоціюючи містифікацію парадоксальної ілюзії – слухала через навушник виступ китайського вченого Сінь Вдзюнь Піня небінарна політикиня з Тель-Авіву – Сара-Моісєй Рєутова-Помпадур на сесії в ООН. Потім їй надали слово і вона включилася:
Ви, Європа – дали світові Гітлєра і погроми, а ми Філософа Спінозу і тридцять два відсотки нобелівських лауреатів….
Ну, так – подумав представник Родезії Ян Сміт – а ще ви прикомуніздили прем’єр-міністра Іцхака Рабина. Ну, бо був в сантиметрах від, того щоб далі був мир. Натомість присунули фанатика натаньяху – ну, бо який хаос без війни? А ще ви своїм релігійним фанатизмом поламали світ, в котрому я жив. А ще створили гетто для семітів палестинців в секторі Газа. Тобто створили і геноцид і антисемітизм одночасно. А філософу Спінозі заборонили колись називати себе іудеєм. І тому він змінив ім’я Барух на Бенедикт. То – якого нахуй ви тепер його комусь дали? І – чому лише тридцять два відсотки лауреатів? Приватизований нобелівський комітет міг би давати й стовідсотковий результат. Хуйня в тому, що після приватизації та премія втратила пафос? Ну так – це було прогнозовано. Як і з приватизованим Оскаром.  Нагороджувати ним якогось Баруха все ще можна, а цікавість зникла, як розе на бвльконі. Випарувалась…
Лапідарно-небінарна Сара–Моісєй його думок. звісно, що не чула. Вона хотіла Бейлісу і танцювати. Танєц ірландскіх матросов, наприклад. Чічьотку, тобто. Десь може на якому Євробаченні, чи на днях Азії в Пєтропавловске-Камчатском. Хотіла, але не вміла… Наркотікі, то зло..

Що з тим всім робити? Поставити на облік в психіатричний диспансер всіх власників мотопил. Навіщо? А навіщо йому в місті мотопила? Кого він збирається нею пиляти?
Ще варіанти?
Продавати мотопили через, так звану, «дозвільну». Чи не буде проти, так звана, «дозвільна»? Ні разу не буде.  Ні – кухонні ножі продавати через дозвільну не треба.
Ще?
Зробити штраф за спиляне дерево – десять тисяч американських доларів. Але – на облік все рівно ставити, бо притомний індивідуум мотопилу на балконі тримати не буде. Навіть – асоціюючи містифікацію парадоксальної ілюзії…
Ще?..
Хватіт. Хіба би – можна спробувати відкласти собі в голові, що гітлєр, путєн і натаньяху, то не два сапога пара. А три. Бо – арифметика..