Дух Львова

(щось про Львів – як путівник, щоби Львова дух не зник)

Львів як місто України
Добре знане в світі нині,
Лиш сусід це не відчув
І твердить, що «to nasz Lwόw».
Про походження всіх міст
Розмаїтий дуже зміст.
Хто засновником є Львова,
Суперечка є не нова:

Ніби-то король Данило
Сотворив це добре діло.
Інші твердять – Лев-король,
Визначальна його роль.
Львів і Галич як дует
Ніби Австрії проект.
Ще говорять: все абсурд,
Бо до того був вже гурт
Різних хат і ще будов
Лиш ніхто їх не знайшов.
Та львів’яни знають твердо
Й декларують всім відверто:
Львів і Галич – не країна,
Ми – єдина Україна.
Лев і вежа – львівський герб,
Не совєцький молот й серп,
Хоч сховалася Москва
За двоглавого орла.
Така пісня геть весела
Звеселяє навіть села,
Ще й поширилась по світу
Українцям для привіту.

Це співають й львівські мури,
Бо є воля й дух культури,
А плекалось все віками
І збережене батьками
Завдяки глибокій вірі
Визнаєм як люди щирі.

Збереглось будов багато,
Оглядають всі їх радо.
Серед світських забудов
Є i множество церков,
Синагоги і костели,
Монументи є і стели.

Було веж аж двадцять сім.
Час їх знищив назовсім.
Залишилась одна вежа,
Де була у Львова межа.
Є там леви на сторожі,
Бережуть всі огорожі.

Ще багато цікавинок
Приховала площа Ринок.
В площі Ринок кожен ріг
Має декілька доріг.
Їх за планом є по дві
Всі рівненькі, не криві.
Така в плані готика,
А для всіх –екзотика.

А гора Високий Замок
Зустрічає в Місті ранок
Це найвища є вершина
Бачить Львів тут і дитина
А як прапор майорить
Весь народ спокійно спить
Це для всіх орієнтир,
Що у Львові спокій й мир.

Святий Юр – лиш глянеш вгору –
Є прекрасним в кожну пору.
На верхах собору Юра
Не одна стремить фігура:
Лев Шептицький й Атаназій
Бережуть Львів від інвазій,
Святий Юрій на коні
Нищить змія у всі дні.
Сотворив ці всі фігури,
Так прикрасив Юра мури
Світом визнаний митець
Львівський Пінзель, він творець.

Є в ансамблі й площа Юра
Це історія й культура.
Сам Шептицький одиноко
Не скидає з площі ока.
Зникли вежі комуністів,
Та й сади вже стали чисті,
Що відкрило трохи гору
Для святюрського простору.
Впорядкуєм сквер і гору
Стане гарно в кожну пору,
Це ж для всіх чудове місце,
Та скоріш би стало чисте.

Поруч Львівський Політех,
Він в усьому має верх.
Львів студентів є столиця,
Різнобарвні тут є лиця.
А студенти і спудеї
Ще багаті на ідеї:
Пиво, пляцки, добра кава
І наука як забава.
Всі у Львові є привітні,
Бо засади тут столітні.

А підземні коридори –
Це не вивчені простори.
Був би гарний то музей,
Як знайшовся б Прометей
І приніс вогонь та світло,
Щоби стало там привітно.

Губернаторські вали
Не діждались похвали,
Лишень Славко Чорновіл
Оглядає Львів і діл.
Не одну згадав він річ:
Як збирав багато віч,
Про міліцію й собаки,
УГС і про тайняки,
Про львів’ян, що страх долали
Й депутатів обирали,
Як в Москву їх засилали
І що твердо наказали:
«Розвалить совіцьку владу,
Бо самі дамо ми раду».
Розвалився той «Союз»
Й ми позбулись «братніх уз».

Як обрали мера Львова
Для львів’ян то справа нова.
Комуністам ж кіл забили,
Назви вулиць замінили
І позбулись назавжди
Від погруддя сатани.
Міцні троси і петля –
Інструменти й для Кремля.
Прапор наш замайорів,
Бо червоний вже згорів.
Церкву нашу відстояли,
А собори всі роздали,
Бо молились наші вірні
Просто неба на подвір’ї.
Чорновіл і Давимука
Комуністам були мука
Через ті державні кроки,
Що були у перші роки.
Парки, сквери і майдани –
Не загоєні ще рани.

Та в величнім Стрийськім парку
Є на вході файні арки,
Невеличке ще озерце –
Це його велике серце
І його велика суть,
Бо там лебеді живуть.
Коли чуєш парку шум,
Огортає легкий сум –
Це приплив любови чар,
То приймімо Божий дар.

Є ще в Львові парк Знесіння
Все народні там творіння.
Це музей і дар Шептицьких
Для львів’ян як дуже близьких.
Церква з Кривчиць там постала
І музейним чудом стала.

Львівські вулиці барвисті,
Хоч не завжди вельми чисті,
Та будинки в них не «мрака»
Кожен має свого знака.
Так, на Ринку кам’яниці –
Хоч до шлюбу, як дівиці!
Понад сорок – це багато,
Й вікна блискають завзято,
Майже в кожній – три вікна,
Всі туристам – дивина.

Починаються дива
Із будинку номер два,
Бо в будинку Бандінеллі
Відкриває пошта двері,
А дельфіни кличуть в мандри
Роздивитись світ Касандри.
Бандінеллі жив в розкошах,
До жінок був страх охочий,
Дуелянт то перша кляса,
Львівським райцям дав ляпáса,
І на герць закликав всіх
Не на жарт і не на сміх.
Знали всі – це не дурниці,
Й поховались за спідниці,
«Чорну труну» як згадали –
Зовсім духом занепали.

Поруч Чорна кам’яниця
Стільки років вже «черниця»,
І Корняктовий палац –
Шість вікон на Ринок-пляц.
В тім будинку – Римський двір.
Ось заглянь, тоді й повір
Галереї й балюстради
Для туристів там принади.
Є будинок «Пори року» –
Не дивись на нього збоку:
Зодіакові там знаки
Не розлізлися, як раки.

Ще Корняктова вежа –
Досконалості межа,
Бо Корняктова дзвіниця
Берегла нам кам’яниці.
Знаменитий дзвін «Кирило»
Все дзвонив, коли диміло.

Трьохсвятительська каплиця
Має три святії лиця:
І Григорій, і Василій,
І Іван, що також в силі.
Є Міський ще Арсенал –
Зброю тут тримав загал.
З Арсеналу короля
Зброю брали не щодня.
А на Боїмів каплицю
Всі не можуть надивитись:
На стіні Христові муки,
Що завдали людські руки,
А вгорі Христос присів
Й оглядає весь наш Львів.

Повернімось ми на Ринок
Та пройдімось без зупинок.
На будинку – лев крилатий,
Консул в ньому жив багатий
Із Венеції-держави –
Львів із нею мав ще справи.
Тих будинків є тьма-тьмуща
І краса в них невмируща.
Про один розмова далі
І про деякі деталі.

…………………………………………
Львів зробив цікаву спробу
І здобувся на оздобу,
Вже збудовану давно –
Десь минуло років з сто.
Горголевський архітект
Виграв конкурсний проект,
А Левинського Івана
Фірма добре в світі знана
Будувала день і ніч –
Це ж театр, непрόста річ.

І з’явилась в центрі Львова
Найвеличніша будова:
Тонка розкіш в інтер’єрі
Є сприятлива в кар’єрі
Співакам і танцюристам,
Музикантам й сценаристам.
Геній Слави на тимпані
Ще моргає кожній пані,
Та і музи при параді
Розмістились на фасаді.

В цій будові, в пишнім холі
Об’єднались складні долі –
Це поважні два отці,
В небі вже давно святці.
Одному ми склали шану –
Папі Римському Івану.
А владиці кир Андрею
Як своєму архирею
Лиш тепер вертаєм борг
Через довгий владний торг.
В різний час обоє жили,
Вірно Господу служили,
Руйнували ССР,
Щоб народ воскрес тепер.

Двох святців щоб поєднати –
Це не просто розв’язати,
Щоб постали дві особи,
Що нам вельми до вподоби.
Бог послав нам Ярослава,
Перед ним ішла вже слава.
Й засіяли на стіні
Ненав’язливо, в тіні
Мармурові два рельєфи,
Досконалі барельєфи.

Мармур мав чудовий колір
І зацвів, мов квіти в полі,
Ще набув мистецьку форму
І дістав красу як норму.
Як прибралось зайве з плит –
Здивувався творчий світ,
Бо в Понтифіка й Владики
Засіяли разом лики.
Приховати легкий усміх
Для митця – великий успіх.
Сам Понтифік ледь вклонився
Й на Владику задивився,
Поклонився й кир Андрей,
Наш великий архирей.
Як духовні два батьки
Разом увійшли в віки,
А високий їхній Дух
«Святий Юр» привів у рух,
Бо Понтифік і Андрей
Всіх об’єднують людей.

З дзеркалами чудо-зала
Українців ще не мала.
Зараз – в центрі пані мила,
Її голос – просто сила,
Крушельницька, в світі знана,
Як співачка скрізь бажáна.
Є Менцинський і Мишуга,
І Лацанич, і Ващак –
Диригентам добрий знак.

Лисик є, маляр від Бога,
До творінь підходив строго.
Славних постатей погруддя
Заповнили всі покуття.
А погруддя досконалі
І прекрасні у цій залі.
Автор цих погрудь Скакун
Є митець, а не крикун.

Некрополь – то мертвих місто.
Не завжди полеглим тісно!
В Личаківськім некрополі
Кожен має своє поле,
Бо прожили різні долі.

Демонструє це й Личаків –
Кожен з нас давно це бачив:
Є борці за незалежність,
Є і їхня протилежність,
Є, що Церкву розвивали,
Є і ті, що руйнували.

Є відомі поховання –
Львів приклав досить старання:
Тут Франко й отець Шашкевич,
І Барвінський, й Крип’якевич,
Крушельницька й Кармелюк,
Білозір та Івасюк…

Є нескореним вінець
Там Ірина Калинець.
Всім віддати треба шану –
Так загоїм людську рану,
Бо з мертвими не воюють
І могили не руйнують.

Спів пташиний, як у лузі…
Тут сердечні мої друзі,
У моєї теж дружини
Є поховані з родини –
Дід і бабця при долині,
Хоч незатишно там нині.

Всі надгробки і могили –
Ті, що варвари розбили,
Також стели й постаменти,
Де руйнації фрагменти,
Ще і склепи й саркофаги –
Потребують всі уваги.
Поважати всі могили
Австріяки довго вчили.

Цвинтарям від всіх церков
Цісар всім місця знайшов.
Товариство ж Чорний Хрест
Нам зробило добрий жест –
В Гійче цвинтар відновили
Й доглядати попросили.
Є там військо цісареве,
А напроти є цареве:
Між собою воювали,
Та їх разом поховали

В листопаді в Львові здвиг
Дух свободи переміг.
Патріоти дали клич,
Щоб бійці ішли на Січ.
Сформували добрі сотні
Й воювати були годні,
Бо ламався польський мур
І творилась нова ЗУНР.
ЗУНР з’єдналась з УНР –
Ми святкуємо тепер.
Хоч Грушевський президент
Не зловив в свій час момент
Й більшовик прийшов до влади,
Довго був нам на заваді,
Все львів’яни пам’ятають
І своїм його вважають.
Львів поставив монумент,
Де Грушевський – Президент.

Легше стало жити в місті
Вже й без власних комуністів.
Львів боровсь тривалий час,
Щоб постав у нас Тарас.
Означѝли місце квіти,
І наш люд почав радіти,
Бо нарешті Кобзарю
Засвітив наш Львів зорю.
Хвиля поруч з постаментом,
На ній з творів є фрагменти.
А в ногах у Тараса
Свіжі квіти – от краса!

В привокзальнім скромнім сквері
Постав пам’ятник Бандері:
Стела дуже є висока,
Потребує все там ока –
Несформований ще сквер,
То й незатишно тепер.

Наш Вербицький – автор славня,
Його музика вже давня,
І Вербицькому-отцю
За мелодію оцю,
Яка в гімні України
Береже нас від руїни,
Львів зловив такий момент
Й спорудив вже монумент.
Є на стелі карта й ноти –
Для отця то ніби воти.
Як музичного творця
Вшанували ми отця.

Так повéлись в світі справи,
Так сформовані держави:
Хто будує монументи,
Того влада й президенти.
Міць народу є не в силі,
А як дбає про могили,
Як відноситься до бідних,
Як шанує заповідник,
Чи до немічних старих
Глас громади не затих?
Щоб сусіди нас не били,
Треба мати Збройні Сили,
Щоб ворожий хід спинили.
Формувалися загони
Все для Львова оборони.
Люди мали власну гідність,
Незважаючи на бідність,
Вимагали справедливість,
Окрім того ще й правдивість.
Все долали протиріччя
На Майданах і на Вічах,
Бо протести і Майдани
Розривали всі кайдани.
Київ, Львів та Україна –
Ворогам лиха година.
Стане Львів відкритим світу,
Як не буде в Львові гніту.
Чи відчутно Львова дух,
Як львів’яни роблять рух?
Не дають спокою владі
Й ворогам все на заваді,
Розвивають і державу,
Українську свою справу.

Філософія держави –
Це лише народні справи:
Забезпечення всіх прав,
І чиновник щоб не крав,
Європейська приналежність,
Що посилить незалежність,
Мати членство в блоці НАТО,
Бо вже зроблено багато,
Дбати завжди про людей,
Як робив це кир Андрей.

20.02.2018 р.Б.
Корекція 10.02.2019 р.Б.
м. Львів

Валерій Калинюк

P.S. Львівський дух і його люди –
Ті, що є, були і будуть,
Все разом і назагал –
Це потужний капітал
І в політиці, й в культурі,
І в державницькій структурі.

Хто не прийде в Львів тепер,
Ким не був би львівський мер –
Не беріть це все в заслугу,
Бо ви вчините наругу.
Політичний весь загал,
Не робіть це як «кагал»,
Не плямуйте честь і віру.
Так заробите довіру.

Честь прийде із похвалою.
Будьте лиш самі собою.
Українство все плекайте,
Про львів’ян не забувайте!