***
В дворі дітлахи побудували бар: склянки, банки, коробки, що зображують столики, чітко за півтора метра один від одного, вивіска «Відчинено» – повний порядок. І тут сусідський лабрадор скочив прямо в цей заклад і все розвалив.
– Та ладно, Назарку, не рюмсай! – Втішав один малолітній «бармен» іншого. – Все рівно вже нудно було, а тепер ми ремонт почнемо!
Господи, якби ж то я вміла так правильно приймати удари долі!
***
З тих пір, як батьки продали дачу, я примирилась зі слизнями-окупантами і навіть почала до них ставитись з певною симпатією. По-перше, вони залишають такі чудові сріблясті сліди на тротуарі, які у ранковому світлі переливаються, немов парча. По-друге, вони компанійські. Сядеш десь на лавочку в парку – і тут раптом щось делікатно і дружньо рухає тебе за лікоть. І нарешті, вони брунатні та схожі на веселе лайно. Я знаю кількох дуже приємних людей, які б могли собі на родовий герб поставити слизня.
***
Так люблю, коли йдеш вулицею, а на зустріч тобі скаче новий літній день. Звертаєш у малу кав’ярню, а там раптом лунають вальси Шопена, пливуть і кружляють, неначе вишукані лебедині пера. І прекрасна юна дівчина за столиком раптом хрипло в телефон: «Давай я тобі пізніше задзвоню, бо тут музон гоцає».