Театр, або той тойвово..

WTF

Stop it!

CHAPTER FOUR

ПЛ ВН..
2017. June

Бо ти на землі – людина,
І хочеш того чи ні –
Усмішка твоя – єдина..

Перед тим, як опинитися в театрі, я вже встиг засвітитися і в інших галузях, так званого «народного господарства». Спершу будував високовольтну лінію Одеса – Миколаїв, а потім “працював” на, так званому автобусному заводі. Так званий автобусний завод продукував такі собі металеві сарайчікі на колесах, які комуністи чомусь вперто називали автобусами.
Тобто – завод, то було неймовірно цікаво, але спершу все ж таки були, так звані «вл вн», або – високовольтниє лінії високого напряжєнія…
Що то було таке?
Ще колись – «на зарє савєтской власті», той полу-лєнін полу-нє замордував пару десятків мільйонів посполитих. Потім напився їх крові, витер брудні губи і ще раз подивився на свою партайгеноссе – надєжду крупскую. Подивився і зрозумів – ерекції видно таки так і не буде… А раз вже аж так сталося, то тре себе зайняти кимось іншим. На інших ерекції теж не було, а тому напрягся весь, як високовольтний стовп і виродив свою чергову ідіому – «комунізм – ето совєтская власть, плюс елєктріфікація всєй страни». Ну – бо в протівном случає будєм всє сідєть впотьмах, как прі царізмє с лучінамі напєрєвєс…
Якщо спробувати шукати логіку в його «логіці» то виходило, що електрифікація – це совєтская власть мінус комунізм…
А могло б бути, до речі, класно – електрифікували б всю країну і повішали всіх комуністів. Всі двадцять мільйонів. Шкода, що він не розвивав цю свою ідею далі… От протівний случай – нє?
Комуністи свого «вождя» почули, оглянулися – чи не дуже над ними сміються і побігли воплощать елєктріфікацію…
На будівництві високовольтних ліній моя професія мала назву – електромонтер лінійник по монтажу повітряних ліній високої напруги. Робота була “в полях” і це тішило. Працювали, так званою бригадою. Була вона така напівкримінальна – тобто весела. З дорослих в бригаді було декілька молдаван, пару вічно обкурених мешканців Узбекистану, ще два в минулому гравці одеського «Чорноморця» – їх поперли з «великого футболу» за систематичний алкоголізм, ну і декілька нас – пацанів, яким ще тільки належало «освоїти ази».
Поселили нас в пересувних фанерних вагончиках на підстанції Новоодеська і освоювати ази ми почали в перший же день. З нами був пацанчік з Керчі на прізвище трофімов. Такий прикольний був – плавав батерфляєм проти течії Дністра і дуже хотів стати чемпіоном світу. Ну, то йому стало цікаво – а що буде, якщо кинути в ємність з «кузбаслаком»(1) розжарену залізяку. Став собі біля, так званого сварщіка, що саме варив розтяжки, потім взяв одну і кинув в лак. Горіло дуже яскраво – з чорним димом і високим полум’ям – ледве загасили. Ті, що дорослі, вирішили поставити нас «малолєток» на місце. На те – де б хотіли нас в подальшому бачити. Але ми мали своє, відмінне від їхнього, бачення відносно того, хто тут авторитет. Кароч – трофімова ми відбили. Він потім переїхав жити до москви і став, не повірите – затятим комуністом. Але хто тоді знав, що воно отак зійде з розуму… Де батефляй, а де комуністи – нє?..

Тут мабуть потрібно перекласти на людську мову з, так званої радянської. “Освоїти ази” на радянській мові означало – як би то так зробити, щоб нічого не робити..
Комуністи казали:
– Великі гроші можна тільки вкрасти.
– А заробити?
– А заробити можна тільки геморой…

Lyrical digression..
Зараз, оглядаючись назад, стає зрозуміло, що вся оця «електрифікація» була не для того, щоб посполиті не сиділи в пітьмі. Ідеологи, так званого хабаду, хотіли знищити в пам’яті українців все, що б нагадувало про українську волю. Особливо дніпровські пороги, як символ тої волі. Для цього і затопили під «електрифікацію» Великий Луг, а разом з ним все до чого змогли дотягнутися. Як топили? Сказали посполитим – маєте три дні, вимітайтеся звідси…
Хтось, в основному старші люди, покидати своє село і свій дім не хотів. А потім почала прибувати вода. Хтось спав, когось відрізало від суші… Вони так і залишилися в своїх селах і своїх домах. Але тепер над ними було десять метрів брудної води…
***

Освоєні ази, для тих, що таки освоїли, переросли в маніакальну тягу – красти не зупиняючись. Потім в нав’язливу ідею – стати депутатом парламенту, чи бодай райради. Навіщо? Щоб красти – як навіщо? Для тих решти, котрі зрозуміли, що в парламент мабуть таки не потраплять – в нестерпну тягу до споживання настоянки глоду(2). Тої, що на, так званій рассєє, вживають замість алкоголю…
Цей текст пишеться в 2017му році. Десь поруч працює телевізор. В телевізорі йде випуск новин:
... учора в Іркутську загинули сімдесят людей від отруєння настійкою бояришника, яку в росії вживають замість алкоголю…
Тобто не випадково вжили. Не якась верства населення. А – вживають.
Буденно вживають.. В мене істерика – ведучий красапета..

Це ссср, якшошо…

Чого мене понесло в одеські степи? Бо мав тягу до переміни місць. Ну і через бабло – брехати не буду. Платили там регулярно і вчасно, бо гаєчний ключ «на 42», що випадково міг впасти з опори на голову бухгалтеру, за злочин не вважався. «Нє стой под грузом и стрєлой» – такі плакати були розвішані на всьому, що мало висоту вищу, ніж два метри. Працівники бухгалтерії натяк розуміли. Варіанти, як з Лупу і Пупу там теж не канали. Не знаєш цей анекдот про двох молдавських мачо? Смішний, але не для тут. Буду поводити себе інтелігентно..
Тобто – за електрифікацію країни комуністи платили і на цьому поставимо три крапки… Де б ще тут, в тексті, припхати радянську владу..?
Зараз слово «мотивація», так звані ембіейщики пхають поперед себе, як зеленський єрмака. Як нібито свій конгеніальний винахід. Лох не хоче осмислити, що мотивація навколо нас повсюди від створення світу. Лох не хоче, а ембіейщики з пафосом на хитрій рижій морді розказують йому, що сніг білий і холодний. Всім весело.
Коли оплата праці адекватна результату та мірі відповідальності – це логічно. Фігня в тому, що коммі і здорова логіка величини паралельні, тому ніколи не перетинаються. Але виходу тоді в них не було і вони платили. Мабуть дуже їм хотілося радянської влади. О – припхав – було б бажання..
Чому у коммі все так складно? Бо радянська влада радянською владою, а як їм жити їх лєнін навчив, а лєнін для них, то не пеніс каніна – то Лєнін!!! І він їм прямо сказав – необхідно всіх змушувати бути однаково посередніми /читай – ніякими/.. і – «если не получается – расстреливать нахуй всю губернию… пока не получится…»(3).
Я, якось, не збирався ставати ні посереднім, ні тим більше ніяким, тому щасливив комуністів фразою: “ви маєте право думати про мене, як вважаєте за потрібне. Я маю право не відповідати вашим уявленням..”
Ось так і жили – «под управлением цк кпсс…»(4).
Спочатку ми жили у вагончиках на підстанції Новоодеська, а потім в селі Маяки. Маяки – це лиман і гирло Дністра, густо порослі очеретом. В очереті було прорізано безліч ходів, лабіринтів та тунелів. Цікаві там були дівчата.. та й взагалі відносини між людьми були цікаві. В центрі села стояла військова частина – «строїтєльний батальйон», а навколо шниряли дивізії локальних жуліків. Локальні, свої креси стерегли жорстко, але й ми вміли бути переконливими при необхідності.. Про Маяки трохи згодом – спочатку була Новоодеська.
Новоодеська – це містечко з пересувних вагончиків, розташоване в голому степу по дорозі на Овідіопіль. Поруч був величезний “басейн” з насосною станцією. “Басейн” той насправді був частиною зрошувальної системи. Велика квадратна, забетонована яма, від якої розходились у всі боки численні канали. Але для нас – це був басейн. П’ятизірковий – як мінімум, басейн з чистою /коммі ще не втлумили річку викидами Стебниківського калійного комбінату/ водою з Дністра..

А ще в степу були сади. Уяви – їдеш полем і скільки бачиш оком – нікого. Потім з‘являється прямокутник саду. Сад без огорожі. Розміром кілометрів п’ять на п’ять не менше. Залишається тільки визначити у якому кінці сторож, та переїхати по периметру діагонально від нього. Для цього у нас був польовий «Зил»(5) – без номерів та вітрового шкла. А в сторожа було дві ноги, «берданка»(6) /дальність бою двісті п’ятдесят метрів/, запаси вина на пару років та лінь навіяна літньою спекою.
Черешні в тих садах були розкішні – дерево схоже на ялинку, нижні гілляки біля землі і, щоб зірвати черешню потрібно було нахилятися..
А навколо степ.. такий розлогий вічний степ – свобода на десятки кілометрів. І ні одного комуніста. І ніякої радянської влади.. Трохи електрифікації, але то таке..

Coffee break. Актор..
В театрі був актор. Сергій Кустов. Робіт в нього було – аж трохи зашкалювало. В тому числі немало класних. Для себе, якось особливо, виділю дві. Перша у виставі “Сни Сімони Машар”. Його репліку з тої вистави: “Сімоно, подай коньяк, я почуваю себе зле..” я й зараз часто використовую, коли дурку жену. А чувак був надзвичайно правдивий і гармонійний в цій ролі. Хоча – інакше я б і на фразу не звернув уваги..
Друга роль – це Махно. Органіка – ідеальна. Мабуть далося взнаки місце народження актора і він особливо відчув тягу до свободи свого земляка. Уявіть – в синьому жупані та галіфе, з довгим чорним волоссям, з маузером і нагайкою, чувак починає співати своє: “Ворон розлуку прокаркав, ех чорними крилами б’є..”
Мене перло – шо Тузіка.. Це була така воля.. така свобода.. Ну і кому це відчути, як не мені – чуваку з татухою ворона і текстом під ним: My Way or Highway..(8)
Так ось, одеські степи – це така свобода. Свобода без меж..

Lyrical digression..
Відносно Махна і наших сучасних злодіїв казнокрадів. Махно в Румунію в’їхав з цілим обозом. Мабуть бабла віз нормально – нє? А через півроку в Парижі вже не мав на каву… Чувак нібито мав тягу до волі, але хабадники напхали йому повну голову комунізму і фарт його покинув..
Чувакам, які тут крадуть, а за кордоном скирдують варто над цим замислитись. Ваші гроші там ваші, лише до того часу, поки ви їх туди возите. А як тільки там зрозуміють, що тут вас відсунули від бюджету – вашими вони там бути перестануть.. Таке життя, д’Біли…
Відносно актора, якого звали Сергій Кустов. Чувак був не поганий, але з якихсь міркувань пішов в комуністи. Помер від розриву серця в Нікополі, під час повітряної тривоги… Тобто – комуністи його й прикатрупили.
Чувак був не поганий, але з якихсь міркувань пішов в комуністи…

В кожний день, так званої зарплати, бригада відправляла чувака, якого звали “Зьвєрек”, по горілку у магазин. “Зьвєрек” – десь метр п’ятдесят зросту мужичок, родом з Вінниці. Такий – по-циганськи смуглий, з постійним викликом у погляді. Чисто тобі печеніг.
Ніби спеціально про нього був анекдот:
– У вас є води?
– Не води, а вода.
– Тоді дайте мені вода!!!
– Не вода, а води.
– Я бачу у вас тут не нап’єшся!..
На військовому «Уралі»(9), він їхав, у лише йому відомі села і привозив ящиків десять горіляки. Бригада гуляла. Тотальна п’янка і карти..
Це могло тривати сім – десять днів, тому я з кентами – Борманом і Фофою їхали в Одесу і тих самих сім – десять днів зависали в “Юності” на Дерибасівській, або в “Гамбринусі”. Нас алкоголь, в масштабах бригади, якось не цікавив, а лишні вихідні були в кайф..
Одеса. Травень. Акації. Безліч котів. Вони були повсюди. Коти є і зараз, а от жидів, котрі теж були повсюди вже немає. Шкода.. Порт вже не такий. А тоді.. А тоді з порту ходили такі милі катерки, з баром у трюмі. Вони мали понтові назви – “Аделаїда”, “Адіс Абеба”, “Бристоль”, “Нью Йорк”!!!.. Так-так – саме “Нью Йорк”. Куди тільки дивився ідеологічний відділ цк кпсс і лічно товаріщь лєонід кравчук, який його очолював..?
В барі не бувало віскі з Кентаккі, але було прохолодно і порожньо. «Совєтіко турісто», обливаючись потом і тісно стиснувшись один до одного, стояли на палубі під теплим сонечком. Стояли і іноді крадькома поглядали на двері з написом “Бар”. Щоб ви собі розуміли, що то таке була радянська влада – для сімдесяти трьох відсотків жителів країни слово “бар” асоціювалось зі словами «страшно» і «ну його нафік». Двері з написом “Бар” були для них, як для рядового коммі двері в стриптиз клуб у Лас Вегасі.. А якби вони ще побачили електрифікацію того Лас Вегасу..
Думаю, вгадаєш відразу де саме на тому кораблику, були ми.
Зі шмотками на “Привозі”(10) проблем не було – і у фірмових джинсах, майці з фоткою і написом “Deep Purple”, я виглядав на фоні турісто, як Бред Піт в смокінгу виглядав би посеред мешканців Північної Кореї.. У це важко повірити і хабадники зараз агітують пропагандою про те, як було класно «рождённым в ссср». Але – це було саме так. А ще, у мене, на голові, була джинсова кепка, зкроєна по лекалах першої фольксгренадерської гірської дивізії “Едельвейс”. Знали би це місцеві соратнікі вищеозначеного кравчука…
Отже – «турісто» без посмішок, але послушно розступались, пропускаючи нас до дверей і ми спускались сходами вниз. Внизу було декілька столиків і дивани як в тролейбусах. Комуністи – вони по своїй натурі дестроєри, а не дизайнери. Кажуть, що їхні заводи навіть папіроси випускали з діаметром калібру патронів. Ну – аби «у випадку чого» рєзко перейти на випуск саме патронів. Правда, якби бідних лохів залишили ще й без папірос, то не відомо куди б ті патрони прилітали… Це варто взяти до уваги хабадним «дизайнерам», що друкують на пачках фотографії зіпсутих органів своїх апологетів. Ну і їх власникам – тим, що ціни піднімають. Не кажіть потім, що вам і в голову не приходило, що так станеться. Лох він терплячий, але завжди наступає момент останньої соломинки, яка ламає хребет верблюдові. Хочете нової Коліївщини?..
Чому дивани в барі круїзного катера, в тролейбусі і в фойє кінотеатру були однакові? Певне також під щось планували переробити, «у випадку чого» Може – під польові кухні… може ще під щось. Але думаю, що і тут без настійки глоду теж не обійшлося…
Віскі, як я вже написав, там не бувало. Був кубинський ром “Гавана клаб”(11) і молдавське сухе вино “АЛБ дэ Масэ”..(12) Що значили ці таємні букви я не знаю і, якщо чесно, то й не цікаво. Зате, там були ілюмінатори на рівні ватерлінії, в котрі хлюпалась вода і там можна було курити.. Тоді ще не було дурнуватої ганни гопко, яка під виглядом «боротьби з курінням» робила хабад-кар’єру серед «народних депутатів» і пробивала собі шлях до омріяних грантів від фінансового спекулянта дьёрдя шварца, якого ти знаєш, як джорджа сороса.
Наш маршрут закінчувався в Аркадії, яка на той час, була ніби диким пляжем – там було затишно і майже безлюдно. Більшість «турісто» тішились Лузанівкою, а ті, що пливли з нами в одному напрямку, майже всі виходили на Ланжероні..
***

Через тиждень ми поверталися “в поля” і починали “тяжко” працювати. В мої обов’язки входило – залізти на сорока чотирьох метрову опору і відстебнути троси, за допомогою яких, а також «стрєли провєса»(13) і “Звєрека” на «Уралі», вищеназвана опора еректилася.
Робилося це за допомогою гаєчного ключа «на сорок два», джентльменського набору відбірних матюків та трохи фарту. При мені чувак загинув, як «стрєла провєса» зконектилась з вже діючою лінією. Сказав: “Спасибо, Андрюха” кранівнику, який задів діючу ЛЕП і пішов на вічні мисливські угіддя, до завжди щасливих монтерів-лінійників..

Тобто робота була не зовсім безпечна… Наш «Урал» був добре покоцаний – так ніби з великокаліберного «Машінгвера»(14). Я цього не застав, а зрозповідей – “Зьвєрек” почепив трос і почав здавати назад, як звично, підіймаючи опору. Проте сильний боковий вітер почав її вивертати і повиривав анкерні болти(15) на фундаменті. Якби “Зьвєрек” опору підняв, то це був би пам’ятник комунізму. Ні покласти її, ні розвернути – не було б можливості і головне – що з нею робити далі..? Хіба підривати динамітом. Але вітер ситуацію врятував – опора почала падати і ламатися на секції одночасно. Вирвані з металу болти кріплення, зі швидкістю не нижчою за швидкість куль з «Машінгверу», почали «обстрілювати» грузовик, роблячи з нього дуршлаг… “Зьвєрек” вижив – видно з фартом був у шоколаді..
Для порівняння – звичний будинок у дев’ять поверхів, має висоту тридцять метрів. Ота падаюча залізяка була висотою у півтори дев’ятиповерхівки..
Тепер уявіть довжину, а головне вагу троса, яким вона підіймалась і зрозумійте яким я був телепнем, без страхувального пояса залізаючи на тридцять п’ять метрів, та звільняючи петлі троса..
У тому віці фантазії буяють не в ту сторону, як у дещо старшому. З довгим волоссям на вітрі, я себе уявляв, напевно, не менше, ніж Чингачгуком.. Був такий фільм про індіанців – “Чингачгук Великий Змій”. Німецькою, до речі, це звучить – “Чингачгук дер Гроссе Шланге” хто не знав..))
Деталі від розваленої опори прикопали в землю і на тому все. В мене тоді склалося таке враження, що у совку взагалі можна було списати все, що завгодно.
Одного разу мене з товаришем відправили, за якусь провину, на будівництво бази ОРСу /«отдел рабочего снабжения»/. База – це величезний склад, розміром п’ятдесят на двісті метрів, в котрому малося складувати товари, які з точки зору цк кпсс, були необхідні «рабочим». От тільки де б ще ці товари взяти? Але вони про таке не думали – вони будували. Прям, як при, так званих «урбаністах», у Львові.
На тій будові у нас був свій вагончик. Ми змайстрували собі “козла” /обігрівач з двох силікатних брусків цегли та спіралі/. На дворі пізня осінь, слякота, мокрий сніг, болото навкруг. А в нас у вагончику тепло – так, що ще невідомо наскільки це покарання було покаранням – ті, що нас сюди відправили, самі в цей час, в чистому полі, гайки на опорах крутили…
Начальник будівництва захотів заробити грамоту /різновид радянських коралів../. Щоб відзвітувати про перекриття даху до річниці комуністичної революції, він вирішив перекривати всупереч технології. На дах краном наскладали шин, до шини прив’язували грубий дріт, потім шину підпалювали і так за той провід тягали по пласкому даху, як бурлаки свої каное по Волзі. Таким чином топили сніг і лід.. По технології – покриття /руберойд/ стелитися мало по сухому, але яка нах технологія, як тут камуняцький празднік на носі…
Сидимо ми собі – під такий лінивий базарок про літні плани. Температура на вулиці близько нуля, у нас в вагончику градусів тридцять. На столі булькає саморобний кип’ятильник – зараз буде чай.. Раптом на вулиці /погода була вітряна і трохи гуло/ здіймається дикий гуркіт з завиванням – звуки нереальні, неприродні і неприродньо голосні. Мама мія, італьяно піссуаро – ми вискакуємо на двір і я нічого не розумію – над дахом бази височезна чорна стіна /двісті метрів/, яка вібрує, пританцьовує і видає такий саунд, що перепонки не витримують…
Як і казали старші люди – смола не втримала руберойд і вітер відірвав його від вологого даху. Це тривало секунд десять, потім цей чорний парус відірвало зовсім і ним накрило будівлю, котру всі називали РММ /що це значило я не знаю(16)/..
В цивілізованій країні це кінець кар’єри, а тут – за годину все стягнули до купи, підпалили, потім загорнули бульдозерами і списали!!!.. Всім роботягам виписали премію, щоб мовчали – happy end..
Другим моїм “обов’язком” було – на старенькому «Зілі» без вітрового шкла, об’їхати навколишні села, та знайти молдаван, котрим можна було втюхати бетонну опору. В опорі було півкілометра арматури, необхідної на виноградниках. Знайшовши клієнта, бульдозером катався по опорі, щоби облетів бетон, потім автокраном на «Зіл» і на виноградник. Усе, як бачите, максимально механізовано, з мінімізацією ручної праці. Метр арматури коштував один рубль. Місячна зарплата радянського інженера сто сорок…

От дивлюсь зараз на, так званого лукашенка – те, що він ісполняє, це один в один персонаж з тих часів.
Символічно те – що і, так званий хабад і, так званий комунізьм, придумали саме в Білорусії. Ось ці всі проблеми, котрі вже є в білорусів і ті, що ще будуть – вони родом звідти. Не здогадалися тоді спитати – ей, красавчікі, а що це ви тут витворяєте? То тепер «красавчікі» витворяють з ними, що їм в дурну хвору голову зайде…

В книзі “Хіпстер..” я описав радянську хіппі-тусовку. Ті люди жили практично без грошей. Важко їм було? – Так. Вони просто вибрали Свободу. Вона того варта – знаю..))
Ти танцював Rock’n’Roll на тротуарі в центрі міста? Зібравшись навколо радіоприймача VEF Sigma(17), налаштованого на хвилю “Radio Luxembourg”(18)..?
Не розумієш чому саме так?
Тому, що іншого варіанту почути Rock’n’Roll в ссср’і не було.. Треба було ще й місця знати – де і “глядач” є і радіохвиля стабільна..))
Я, в принципі, розумів думки та сподівання радянських хіппі. Поважав їх.. Але в мене були свої – мене життя у стаї не вставляє. Тому мігрував – від стаї до стаї..

Досить неординарно я зустрів там свій вісімнадцятий день народження.
Було дуже холодно, штормовий вітер.. Жовтень в тих степах мабуть холодніший за січень. Нас залишили чоловік з десять в чистому полі /було потрібно терміново зібрати дві «анкерно-угловых»(19)/.. Чисте, без жодного кущика, рівне поле, грейдер, пару десятків шин на землі і невідоме село на горизонті..
Вітя Прохоренко пішов в село по port wine, а ми грейдером розкатали чотириметрову траншею – з нами був чувак, котрий з армії мав досвід заривати в землю танки… Верх траншеї, по периметру з трьох боків, обклали шинами і підпалили..
В траншеї під портвейн було затишно – зовсім не було вітру і нам було в кайф.
Над нами..
Над нами ревіло на вітрі десятиметрове полум’я і валив густий чорний дим. Візуалка – вражаюча. Шкода не було Айфонів – хто ще б міг похвалитися фотками з таким “тортом”, де шини замість свічок. Виходиш “до вітру” по пологому схилу траншеї, а потім спускаєшся у вогонь, як у пекло..))

Happy Birthday to You, Майк..))

2017. Edited – Березень, 2022

¹Бітумний лак. Використовувався для фарбування металевих опор ліній електропередачі.

² Настоянка глоду це сила.. Випив і.. и бразильских болот малярийный туман, и вино кабаков, и тоска лагерей.. Їм вже wszystko jedno (вже все рівно).

³ Полное собрание сочинений В.И. ленина. Том, сторінку та рядок не пам’ятаю. Кому цікаво – читайте всьо..)) Але!!! – від читання можлива Delirium Tremens⁵. Warning!!!

⁴ Центральный комитет коммунистической партии советского союза /заздрю тим, хто не знає що це../.

⁵ Біла гарячка, або алкогольний психоз.

⁶ Радянський грузовик. Випускався в москві на заводі ім. ліхачова. Радянський в сенсі – крадений..)) Не буду також згадувати, що всю індустрію в срср’і втілили англійські і американські інженери.. А то – попадеться якомусь ідейному комуністові книжка, а його від такої інформації кондратій схопить.. чи психоз алкогольний.. На пса нам то треба?))

⁷ Мисливська однозарядна гвинтівка. “Берданками” росіяни називали всі види мисливських гвинтівок.

⁸ Або по моєму, або ніяк..

⁹ Радянський вантажний автомобіль підвищеної прохідності подвійного призначення з колісною формулою 6х6.

¹⁰ Культовий одеський ринок. На описуваний час – одне з місць, де локальні спекулянти торгували не зовсім дозволеним /назвемо це так/ товаром..

¹¹ Кубинський «ром». Рідкісне скажу я вам Ґ..

¹² Не менш рідкісне Ґ..

¹³ Спеціальний пристрій у вигляді величезної літери Л. Використовувався для підняття лежачої опори ЛЕП.

¹⁴ Німецький кулемет часів другої світової – MG-34.

¹⁵ Елемент кріплення, власне опори, до фундаментної п’яти, вкопаної в землю.

¹⁶ Ремонтно-механічні майстерні.

¹⁷ Портативна касетна магнітола зразка 1978 року. Вироблялась в Ризі.

¹⁸ Англомовна комерційна радіостанція. Транслювала Rock’n’Roll. При деяких навиках можна було “зловити” в західній частині ссср²⁰.

¹⁹ Металева опора, яка встановлювалась у місцях зміни напрямку ПЛ ВН /повітряна лінія високої напруги/.

²⁰ ссср/срср – союз советских социалистических республик – назва вже неіснуючої, на щастя, держави. Крім what the fuck інших коментарів у мене для неї немає..)))

&&&&&&&&&&

Майк Новосад. “Хіпстер..” Видавництво “EuropeLiberal..” 2021.

Придбати можна на офіційному сайті видавництва..

В інтернет магазині“Книгарня Є”

Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є”)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель ”Жорж”)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ “King Cross Leopolis”
(“Книгарня Є”)
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова”)
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 “Книгарня #1”