Театр, або той, тойвово..

WTF

Stop it!

Роман про “Театр” був задуманий і в чорновому варіанті накиданий ще в 14-17му роках. Далі в планах була епопея під назвою “The Aloof, або Музей Мотлоху..”. В той час я багато дописував на різних блог–платформах і, власне вищеозначений Музей, мав би бути міксом з постів про наше яскраве сьогодення…
Потім подумав, що весь цей абсурд, то не менший театр, а Україна аж понад усе залита лицемірством, тому мабуть буде непогано запаралелити два задуманих романи в один.
Тобто – тут буде два театри. Український театр, який, в силу певних обставин, добре знаю, та театр абсурду, який навколо нас. І який теж знаю не гірше..
Колись Petronius Arbiter сказав, що саме життя це театр. Я скажу, що життя – це люди яких ми зустріли. Сад людей на наших дорогах..

Ну шо, Посполитий, йдем в театр – нє?))

Тобто –
Вашій увазі новий український блог-роман..

Виставу грають рівно до того моменту,
поки є ті, що згідні її дивитися..

Sweet Child in time, You’ll see the line.
The line that’s drawn between Good and bad..

Life is about the people you meet..

CHAPTER SIXTEEN

Вова пьінька & ets
2016. October

Цей блог було опубліковано в 2016му році. Все тоді було трохи по іншому. Я й тоді розумів що, так званим, кремлем керує, так званий, «кгб». Просто не знав, що секта хабад – це підрозділ цього комітету. Звідки зараз знаю? Банальна аналітика. Тобто – знаю, але вирішив – і цю главу тут залишити, і не міняти в ній нічого. Так я бачив ситуацію в 2016му році. Так я тоді писав. Так вона і буде тут. Та й – все в ній вірно, в кінці кінців.

Троє невідомих відібрали у
перехожого паспорт і порвали.
Невідомих стало четверо..

Жив собі у городє пітєрсбурзє пацан валодя. Дитинство в нього було не так, щоб якесь безтурботне. Так собі було дитинство. Бо щемили його старші пацани постійно. Підсрачників давали. Особливо щедрі на таке були брати ротенбєрг. В них було бабло. І давали підсрачників, бо мали кришу від старших та фізичне здоров’я…

У вови бабла не було. Дати комусь підсрачника було страшно. З тим всім треба було щось робити і вова придумав. Вова почав вступати в кпсс. Для початку купив собі зошит під назвою «общая тєтрадь». Грубий – на 96 сторінок. Купив і конспектував туди кожну першу сторінку комуністичної газети «правда». Що то за газета? Знайди подивись – обхохочєшься. Навіщо він то робив? В комуністів були гроші. Тобто конспектував «газету» і подавав заяву про вступ в кпсс. «Газету» щодень, а заяву раз на тиждень.

Чи були в нього юнацькі мрії? Ну звісно, що були. Лягаючи спати він щовечора по дві години уявляв – забиті ним, під ревіння стадіону, голи з середини поля. Відправлені, ним же, в глибокий нокаут величезні боксери. Уявні боксери візуально чомусь були дуже схожі на братів ротенбєрг.

А ще мрії, аж під верх, були запаковані гарними жінками. В реалі він їх боявся, але в мріях вони ходили за ним. Іноді аж по троє, деякі навіть з надувними матрацами…

Потім валодя засинав, а вранці йшов до кіоску по «газету» «правда».

Декілька разів жінки призначали йому побачення. Він приходив і довго

чекав. Але вони не приходили – динамили. Валодя їх боявся. А ось бабла ні разу не боявся. Так – про бабло вовка теж мріяв. Думав – може бабло якось організує ту мрію з жінками і матрацами. Потім виявилось – ні, не організувало. Він і топлєс-фотки робив, і у хокей грав… Але видно не було в ньому драйву з точки зору гарних жінок. Комплексів була ціла купа, а драйву – ні. Ні фіга не було драйву, тобто – чіста тєбє, як кажуть в кварталі Меа-Шеарім – шлємазл малахольний.

Чи це театр? Ще й який. Це ціла тобі кінаупопєя…

Тобто – драйву, котрий притягує жінок у вови не було, тому з’явився друг дімка. Ну, як з’явився – приблудився звідкись по ходу. Дімка був православний іудєй лєнінградского матріпархату і життя своє почав теж з халепи.

Тоді був сильний мороз. По заметеній снігом дорозі біг його папа – весь посинілий і захеканий. Він біг, тягнучи порожні санки, і не повертаючи голови, примовляв – нічьо, Дімон, скоро будєм дома, синок…

Чи були мрії в дімки? Аякже. Дуже хотів танцювати. А мама хотіла щоб він був бухгалтер, чи який економіст. А він хотів танцювати. Як Матільда Фєліксовна Кшесінска. Раз, поки мами не було вдома, навіть, вкрав її бюстгальтер і байкові рожеві панталони. Отримав за це зеленим дермантиновим тапком по щоці і розчаруванню не було меж. Але мрія все рівно була сильніша.

Мама питала:

– Ну і что с тєбя вирастєт дібіл ти нєдоношений?

А він відповідав:

– Танцор діско.

– Вот і кого ти мнє породіл Абрам Івановіч – сердилася на папу мама.

– Мєньшє надо било водкі піть – огризався папа. Він мріяв, що в дімона, якщо виросте, буде свій мавзолєй, як у товаріща «лєніна».

Папа дімку любив, а мама не дуже. Вона казала, що він відстав від поїзда.

– Як від поїзда?.. – питав папа.

– В розумовому розвитку – казала мама.

Потім дімка підріс і зустрів «дєда мороза». Адекватні люди кажуть, що

такого нема, не було і бути не могло. Але комуністи собі придумали – для власного вжитку. «Дєд мороз» довго пояснював дванадцятирічному дімону, що хоч той і поводив себе добре цілий рік, але він не може зробити так, щоб математичка здохла. Найбільше, що може – це змінити його прізвище на мєдвєдєв. Не пішов кароч назустріч малому комуністичний снєговік-затєйнік. Дімон правда трохи ізловчілся і витягнув з кишені обледенілого ідола совкової «інтелігенції» дві, як йому здалося, козирні карти – він на все життя залишився дванадцятирічним. Яка друга карта? Так з вовкою ж подружився…

Існує сталий вираз – фемінізм до першого достойного мужчини, атеїзм до першої повітряної ями, а комунізм до першого власного капіталу. Дімка з вовкою дуже полюбили капітал /я зараз не про маркса/ і стали полум’яними комуністами-ленінцями. Таки прийняли – і одного, і другого. «Газета» «правда» витворяла чудеса. В партію прийняли, а от жінки так і не полюбили..
– Не любите, ну то й не треба – думав собі спересердя вовка – я ще вам всім покажу… Щоб – доказать этим всем дурам нєсчастним, вовка почав чіплятися до маленьких хлопчиків. Проте – його все рівно оженили. Дружину свою вовка дуже боявся і не долюблював. Іноді аж температурив і блював зі страху – різне було життя у вовки… В дев’яності, так взагалі – чуть ніщєбродом не став. Ну, бо гуляти з братвою пітєрсбургом було страшно, заробити гроші легально не вмів, «вечека», куди він приткнувся, його теж тимчасово похєрєло… Та й голи забивати не навчився і боксерів пачками валити теж. Чому «вечека» похєрєло? Може самим було хрєново, а може й банальна лінь – If russian decided to do nothing, nothing can stop him…
Тобто залишалось тільки далі мріяти…
Мрії завжди здаються – спочатку неможливими, потім неправдоподібними, а потім стають неминучими.. Кажуть, що в рф-педерації тверезі трактористи поняття не мають, як завести трактор. Вовка, на свою біду, не був трактористом, вовка став «обер-агєнт-резідєнтом» – щось в чекістів знову перемкнулося. Ще будучи студєнтом, вовка почув від пацанів в брамі про «міровоє правительство» і мріяв, як прийде на аудієнцію до Джона Джоновіча…

Coffee break..
Тривожний сон владіміра владіміровіча:
– Hi, Vovka, How do You do, дурнику.
– Good evening, Джон Джоновіч… Мєня, вот тут пацани… рєкомєндуют мєня товаріщі побить, какое-то время – ЦарЪ всєя Дєржаа… Благословітє мєня, пожалуйста?..
– Are You sure?
– Yes и тыз...

…………………………..
Гоніво?.. Ну – так. Нехай це буде ще один кіносценарій для кіностудії «Ze Вова Фільмз». Такої ніколи не буде? Навіть підвальної в кварталі Меа-Шеарім? Ну, добре – тоді просто гоніво..
…………………………..

Чи вартували оті красівиє жєнсчіни отого всього? Навіть, якщо з матрацами…
Дуже хотів стати модним і красівим? Шерла лазар і дугін казали в один голос, що шрами прикрашають чоловіка? А народна мудрість каже – купай кота щодня і стань секс-символом району..
Але, менше з тим – насправді, якщо по чесному, то ті з матрацами таки вартували. Правда не в його випадку. В його випадку – the point of no return вже has been crossed…
– Ось поцарюю пару років, зароблю собі бабла і виїду, як Горбатий. Десь може в Німеччину. В Ганновер який, чи шо… А шо – мову знаю.. – продовжував фантазувати вовка.
Фантазії мають властивість матеріалізуватися і ставати неминучими.. Бабла вовка нацарював багато. Вірніше – занадто багато. І в якийсь момент подумав – навєрно хватіт… пора валити нафік звідси. Передати всю полноту центральной власті тому малому ідійоту Дімі і валити… Танцор діско, бля…
Згадав анекдот:
Діти в школі пишуть твір на тему – “Якби я був Прем’єр-міністром України”. Всі твори вийшли різні, але закінчувалися однаково – «…і хрєн вы мєня большє увідітє в этой странє…»
Бля – серед дітей секти ідея про «чао-какао, лузєри», мабуть, живіша за труп «лєніна» в колумбарію на красній площаді – нє?..

Придумав кароч вова план:
… В акадємічном тєатрє, патетично-випадково зустрічаю свою «баєвую падругу» та й кажу їй вкрадчіво:
– Дорогая, я не маю часу, щоб приділять тобі достаточно вніманія… Ну, бо справ багато – страной руковожу. Давай ми это… разойдьомся цивілізованно?..
Розійдемось – думав Вовка – і відправлю її до Швейцарії. А там вдруг виявиться, що вона геній від бізнесу. І, що – заработать там сто ярдів піндосівських дєнєг за рік – то для неї взагалі нє вопрос. Рік-два – та й заработала. Ось тобі і legalise… А я тим врємєнєм передам Дімону всю полноту правлєнія, а сам в Швейцарію. Там в якомусь тєатрє, чи в молочном магазінє знову її випадково встрєчу і скажу на камери:
– Ти, ета… Давай, я буду знов з тобою жить-поживать та всі супружеські довги віддавать…
А далі взагалі красота – думав вовка – фонд організую. «ЦарЪ Fund ХеджReserve1812». А ще – міжнародний турнір по дзю-до срєді мальчиків. Потім лекції по університетах читати буду… про карла маркса якось, наприклад…
Тут йому в голову вкралася думка – а може… Може – ЦарЪ всього світу?…. – Ой, та нах воно мені нада – думка, як зайшла, так одразу і вилетіла – я вам шо совєцкій єврєй, шоб хотєть міром руководіть? Може вам ше за сігарєтамі сбєгать? Вот, только – с етой дурой жіть і дєліть… Ну нічо, я єй потом дам «новічка» понюхать. Флакон под нос і я дамка…

Coffee break
Другий тривожний сон владіміра владіміровіча:
– Джон Джоновіч, то я тойво-во… – передаю малому всю полноту власті...
– Подожді, Володя, у мєня єсть другая ідєя. А давай ты сначала забєрьошь Крым і станєшь собіратєлєм зємєль россійскіх... І Донбасс, походу, ещё...
– Джон Джоновіч, а нах він мені нужен той Донбас… Мож – хай його уже Дімка забирає?
– Ну что ты, валодя – собіратєль должєн быть красівый і в кімоно, как ты. Ну какой с Дімона собіратєль? Забірай, а там посмотрім...
Знав би те, чого не знаєш – мав би те, чого не маєш..
Поїхав вова Крим забирати, але тривожний сон не відпускав:
– Джон Джоновіч, то шо, я в Швейцарію?..
– Да нєт, володя, ты тєпєрь прєступнік. Тєбє тєпєрь в Гаагу. Ну, какая, в звізду, Швєйцарія?..
– Как??.. Мы ж договарівалісь.… What the fuck, в натурє?!!…
– Вова, ты понімаєшь кто – Я, і – кто ты?.. КАК я могу с тобой о чьом-то договаріваться? Разніцу совсєм нє чувствуєшь?..

Вова, знаєш чого ти дурний? Треба було не в бамбасс. Треба було сісти коло ЦарЪ-пушкі, подумати й зрозуміти, що тебе завели, щоб було на кого накрадене списати. Як в анекдоті – сынок, ты ужє взрослый і пора тєбє сказать правду – мы тєбя завєлі, чтобы было кому мусор выносіть…
Політика, то тобі не шкарпетку дімону на голову натягувати, то справа серйозна.