Театр, або той тойвово..

CHAPTER TEN

December, 25. 2019.
Прізєдєнт – JW.

Офіс Генерального Прокурора України
розпочне роботу з 2 січня 2020 року…
(з газети «голос верховної ради»)

Сто з лишнім років тому, коли сектанти-хабадники захопили владу на території сучасної рф-педерації, то не придумали нічого іншого, ніж знищити всіх з цим незгідних. Придумали і назвали цю ахінєю – «красний тєррор». Як це виглядало? Одягнули шкіряні куртки і давай валити з кривих рево́льверів всіх, кого змогли – і згідних, і не згідних. Для цього створили спеціальну зондер-бригаду, котру назвали «огпу». Створили і очолювали те «огпу» два совєтскіх єврєя – фєлікс дзєржінскій і вацлав мєнжінскій. Ні, це не була абревіатура від – «офіс генерального прокурора України», то було – «об’єдіньонноє государствєнноє політічєскоє управлєніє». Ось така «тонка» «пєрєклічка врємьон». Тролять тебе, посполитий, сектанти – нє?..

В цій главі буде здебільшого про двох «призедентів» – «першого» і «останнього». Чому так? Бо про «третього» і «п’ятого» написав, більш ніж достатньо, в книзі “M&M, або Хроніки Семи Перпендикулярних Ліній..” Хочеш – знайди і прочитай. Писати про януковічя, то даремно тратити час і папір. Чувак  був розумово відсталий і навряд чи сам розумів, що навколо нього відбувається. Та й – опиши його краще за вітер.. Ну – той, котрий йобнув його вінком в дурну голову. Йобнув і залишив за ним в Історії нєізгладімий слєд.
Про «другого»?.. Вартувало би. Цей створив з окремо взятої країни ціле корупційне кучманду. Чувак був хитрий і не світився.  Ну, бо хотів грошей, а не слави. Тому те, що було на той час в країні – швиденько, між назначеними сектою «бізнесменами», розписав і перестав відсвічувати. Просто – затих. Десь там – в пампасах серед кібуців. Затих, а славу залишив решта п’ятьом. Тобто – собі гроші, лохам – славу. Кажу ж – був хитрий. То вовина лєнка каже, що вони «вошлі в проект». Але вона не шарить, бо розумові здібності на рівні януковічя. А класичний приклад проекту, то таки «другий». Увійшов в проект, виконав все, що від нього секта вимагала і тихо відійшов в тінь. А з огляду на вік, то й до судового вироку не доживе. Ось такий мілий їбанашка…

Тобто – вартувало би, але колись іншим разом..

лєнін нєсьот пургу дєтям…

«Шостий» спав і йому снилися відразу два паралельних сни. Один нєпрілічний – з Юльою Вмєндєль, котра так йому і не дала, сучка феесбешна…  І в шкільній формі на рєчькє Саксагань, і в кабінєтє на Банковой в вєлюровом халатє – і не дала…
Другий сон був прілічний – красівий Владімір Ільїч Лєнін ходив кругами і гнав пургу дєтям. Дєті взвізгівалі, їли вкусний совєтскій пломбір і кидали в Лєніна сніжками. Всім було дуже весело…
– От нема Лєніна і снєгу зімой не cтало – подумав уві сні «шостий» і прокинувся.
Біля вікна в довгому дизайнерському халаті, від признаних в Кривому Розі київських кутюр’є з Радехова, сиділа Лєнка. Як завжди без виразу обличчя – просто сиділа в кріслі, думала про Юzіка і чекала поки «шостий» прокинеться.
– Привіт, Лєнчік – все ще уявляючи Юльку в піонерській формі, зіграв щиру посмішку «шостий» – бачила, як гарно перейменував прокуратуру Русланчик? Буде тепер ОГПУ. Дєдушка був би довольний.
– Вова, а шо ото за мавзолєй ти тут сооруділ?..
– Та то ми с папой вчєра – сначала спроектували в комп’ютєрі, а потім встановили…
– На фіга?
– Шоб войті в Царствіє Сатани.
– А гдє связь?
– Я узнал – нужно всьо дєлать напєрєкор. Вот оні говорят – нє сотворі сєбє куміра, то значіт нужно сотворіть. А іначє нє войдьош. Вот ми с папой і сотворілі…
– Я ото как раз собралась сходіть на кладбіщє к дєдушкє – свєчку с якой сторони ставіть?
– Я ж тєбє вже казав – свєчку треба завжди ставити с любой стороны – «шостий» неуважно глянув на лєнку і замилувався на їх з папою домашній міні-мавзолєй.
В кутку спальні блимала лампадка, а коло неї лежала чотирикутна червона муарова подушка з перев’язаними товстою зеленою ниткою – «шоб зєлєнь в домє воділась», кутками. Нитки були автентичні – від цілительки Євлампії Прокоповічь і зав’язані по її настанові – два на три вузли, а два на чотири – строго діагонально. На подушці – строго перпендикулярно до основи мавзолєю і не менш строго – паралельно до східної стіни, стояв портрет-фотографія в позолоченій дубовій рамі. Перед ним – припорошена тональною пудрою «будьонівка» і кривий заржавілий рево́львєр.
На портреті хтось, мабуть фотограф, каліграфічно вивів – Єлізаръ Файтєлєєвічь Райхман. А на тильній стороні фотографії теж був напис – Эліку от товаріщєй по аружію.
На стіні над портретом висіла така ж муарова стрічка з написом –

Славный путь героя Родіни!!!

А під нею – тиснений золотом по муару, ще один текст:

Элизар Файтелевич Райхман. Видный деятель ОГПУ. Родился в Криворожском бассейне.

Славные вехи:

В 1917 году окончил 2 класса школы.
В 1921—1922 годах — ученик столяра в столярно-кустарной мастерской в Прилуках.
С 1923 года учился в профшколе и работал грузчиком в Екатеринославе.
С 1926 года — конторщик, счетовод конторы «Погрузка» в Кривом Роге.
С 1927 года — секретарь Криворожского горкома Союза пищевиков.
С 1928 года — столяр деревообделочной фабрики в Кривом Роге.
С декабря 1931 года стал негласным сотрудником ОГПУ.
В конце сентября 1939 года был послан во Львов, где под крышей некоего фиктивного научного учреждения искал подходы к главе униатов митрополиту Шептицкому.
Весной 1940 года входил в группу лиц, которым было поручено подготовить выполнение ликвидации военнопленных польских офицеров.
С 1941 года вторым браком был женат на балерине Ольге Лепешинской.
19 октября 1951 года был арестован «по делу сионистского заговора в «МГБ». После освобождения из заключения в 1953 году к жене не вернулся.
Умер 14 марта 1990 года в Москве от рака лёгких.
Похоронен на Введенском кладбище…

Тричі прочитавши тиснений текст, «шостий» по приставних сходинках зліз з ліжка, став на коліна перед портретом діяча ОГПУ і тричі напам’ять проказав інтернаціонал. З кухні почувся голос Лєнки:
– Вова, возьмі ж трубку блін – там снова эта твоя дєржава в смартфонє звоніт…
Телефон підскакував на віброрежимі. На моніторі світилося усміхнене лице «феесбешної сучкі».
– Прівєт – стараючись говорити якомога нижчим голосом, муркнув в трубку «шостий» – альо, вас не слышно… альо…
– Вова, шо ты алокаєшь? – у тєбя трубка ввєрьх ногамі. І шо это ты так разволновался? – на порозі кімнати стояла Лєнка.
– Да тут Юльчік прідумала новую ідєю… Пєрєімєновать МВД в НКВД. Будєт тєпєрь – Нємалозначітєльний Комітєт Внутрєнніх Дєл – красіво правда?
– Эта корова лучше б прідумала, какую ты о сєбє память на вєка оставіш. Віктор Фёдоровыч вон вєртолётную площадку сдєлал, Пєтя – тєатр на Подол/? А ты шо?
– А я пам’ятнік Лєніну восстановлю на Бєссарабке. Но так – по-крутому сдєлаю. Слушай, шо Юльчік прідумала. На постаменте будєт напісано — Владімір Алєксандровіч Ульянов–Лєнкін. Круто – правда?..
…………………..

Хлопченя з розумними очима, із чолом високим та ясним, –
Гріє серце постать ця любима, це обличчя рідне нам усім.

І шо, і шо?.. Який хруньо-жідобандєровєц цю «нєтлєнку» написав?..

владімір ільїч гордон ульянов лєнін. Етапи большого путі
Круто – пра..?

А пам’ятник дійсно варто поставити. Навіть два. В кожному місті. Один золотому лоху, котрий вірить тому, що кажуть в телевізорі. А поруч другий – з чорного мармуру позорний стовп. З позорною звіздою нагорі. І на ньому імена, прізвища і дати правління. Навіщо? Щоб  їхні потомки знали – чому такий нефарт в них по життю. Ну – щоб дєдушков згадували інагда…
Як саме щоб згадували? Ну щось на кшалт – шоб ты там в гробу пєрєвєрнулся, підарас горбатый…
***

ІНТЕРПОЛЯЦІЯ..
Грудень, 2019

Шёл весёлый барабанщик –
громко плакал и рыдал…

Було пів шостої, папа «шостого» сидів за столом і не знав чим себе зайняти. Дрочити ще раз не міг, бо вже боліла ґеніталія. Йти на рєчьку Саксагань і палити там який кастьор теж тяги не було.
– О, може яке інтерв’ю кому дати – подумав папа і таки дав. І про себе, і про вову, і про кіностудію… Кореспондентка, пра, його трохи діставала, але то таке…  Переписати сюди те інтерв’ю?  Та ну нах. Хіба пару цитат:
«… потому, что вы даже не знаете, что такое интерполяция! А я знаю восемь способов интерполяции, я профессор, я программно их реализовал. А тут… Да ему это президентство до одного места, чтоб вы знали… Он в любой момент бросит эту фигню… Он же обеспеченный человек. Он может уехать в любую другую страну, но он остался, чтоб не воровать…»
«…Какие люди разочарованы? Биомасса эта? Конечно, если человек голодный, он во всем президента будет обвинять. Страну довели до бешенства…»
«…Он хотел сделать киностудию. У него была мечта – снимать кино. Вместо киностудии Довженко, Одесской киностудии. Он творческий человек, он уже стал режиссером. Поэтому, если сохранится фирма, он, если что, туда уйдет и будет заниматься киностудией...»

……………………………

«Інтерполяція – це обчислення значення відсутнього пікселя по
значеннях сусідніх із ним пікселів».
……………………………

Я в таке не вірю, але раптом, все станеться так, як собі нафантазіровал вовін папа. Про всяк випадок напишу для них сценарій:

КІНОСЦЕНАРІЙ для кіностудії «ВОВА-ФІЛЬМ».

А попід горою – яром долиною йшла дружина легіону хабад-комсомольців..
– Слухай, чуєш, а той Юzік… він – не піксєль часом?..
– Піксєль, сука, грубий піксєль… А той другий поц — то взагалі лисий піксєль…
– Чекай, але якщо вираховувати значення піксєля котрого бракує, за значеннями сусідніх з ним піксєлів…
– Я про друге думаю — а якщо ще й Лєнка також піксєль?..
– Лєнка, то фігня, а от, якщо Юzік в будь-який момент покине ту всю фігню і поїде в любую другую страну…
– Шоб не воровать?…
– Ну, так…
– А тут нє воровать він не може?
– Виглядає, що ні…
А на горі шуфріч ліниво пиздив ківу. Пиздив кулаками в живіт, через раз пробуючи попасти нижче пояса. Ківа стиха ойкав, кряхтів та кивав головою. Згори додолу, рудою біомасою, розтікалися куми, свати та інші комісари. Вони теж кудись хотіли, хоча б в райраду – шоб нє воровать. Тому, розтікаючись, з цікавістю спостерігали за діалогом двох илітних діпутатів.
– Інтерполяція – стогнав ківа.
– Бікубічна – відповідав йому шуфріч, пробуючи наносити бокові удари…
Година потому.
На горі ківа пиздив шуфріча.
– Виграний ти піксєль – примовляв ківа, стараючись попасти в печінку. Шуфріч закрив ліве око, а праве викотив, пробуючи спопелити ківу силою інтелекту. Ківа не займався.
– Йобаний пажарнік – рикнув шуфріч і, послизнувшись на шматку слизької біомаси, впав на спину. Біомаса радісно закричала ура і шуфріч з’їхав на спині вниз – аж на греблю ставка очисних споруд.
На греблі, сидячи на сирій землі під березою, широко розтягував гармошку опереточний тєнор грішко. Він натхненно-драматичним голосом співав – моя країінаааа, рідна мааааатииии – не вкрадеш, не будеш мати…
На тім боці ставка в кукурудзі срав Юzік. Він виглядав понад ще невисокі стовбури кукурудзи і прокручував в голові варіанти, шо б то могло означати – любиє другіє страни…
А попід горою, розмитою колоною, йшла маршем дружина легіону хабад-комсомольців…
– Знов сі нині будем пиздити? Мене вже чєлюсть болит від тих трєніровок…
– Чуєш, а то правда же Юzік з Лєнков спит?
– Нє, йому не можна, доктура нє разрішают – в нього піксєль маленький. Він має Галку Погорєлову…
– А з Галкою разрішают?
– Так, бо вона нєчуствітєльна – то її можна. Чуєш, а може дійсно йдем в мєнти? Бо внатурє  заїпло – вотетовот всьо…
– А може краще в любую другую страну?..
– І зробим там кіностудію?
– А сценарій де візьмем? То ж який неякий сценарій треба…
– Попросим когось нехай нам напише….

 Написати ще їм сценарій? Запросто:

ҐЕНІТАЛІЯ…

2020. August.

Білоруський рабочій показав
російському тєлєпропагандісту
геніталію в прямому ефірі…
(з газети «урядовий кутюр’є»)

Приступ ґеморою відпустив. Відступив раптово – як рабочє-крестьянская красная армія мойші тухачєвского в боях «под Нєманом». Хто на них наступав? Армія крайова на рове́рах юзефа пілсудського.
Втішившись, цим дуже вагомим для себе фактом, лєанід макаровіч кравчух накинув на плечі синю курточку з символікою команди олімпійського резерву та, вихляючи дупою і почісуючи на ходу геніталію, пострибав на кухню. Там в нього було облаштовано домашній портал для виходу на «раша тудей ен еврідей тєлєвіжен».
Побачивши на екрані монітора цілого тобі патріарха від політікє, мало того –  по-домашньому на кухні і в біло-синіх сліперсах, рузкуговорящая єврєйка із Монголії ольґа скабєєва – буквально протекла від щастя.
Ні – він їй ні разу не нагадував тих дєсять рослих мулатов з душових фантазій. Ну, тих – шо поймалі єйо і раздєлі. Навіть того найменшого з них не нагадував. Але ж повключать вєлікодєржавниє понти в прямом іфірє з цілим тобі патріарх-прєзідєнтом… Це ж – як умчатса жіть в Лондон на розовом форд-мустанґє. І шоб сосєді в окно відєлі…
Тобто – відчувши обопільно-генітальний приплив крові, пропагандістка та резервіст-патріарх, зі старту, жваво пообсуділі, які геніталії кращі – 86ти річні, чи 42 річні. Але до спільного висновку не дійшли – бо, щоб не нарватися на «новічок» замість форд-мустанґа, скабеєва не ризикнула задіти тонкі струни внєшніх полових прізнаков, вже свого, «патріарха». Ну – бо той «новічок», то вам не пеніс каніна, а тому вона на декілька хвилин втратила ініціативу. Цим тут же скористався патріарх-резервіст і ці декілька хвилин, наполегливо натякав, що він якраз жєрєбєц оґоґо. Ні, в монітор по-лошадіному не іржав, але два рази вжив фразу – «імпатєнт в сорок два роки…»
Моя думка? Запросто:
Які нах мулати бабі з задишкою і хворою печінкою? Їй і від одного стане зле. Навіть від того найменшого… Мустанг? А чому тоді вже нє «лада-маліна»? Бо нема дурних? Є. Ти навіть не уявляєш, як багато.. «Лада-маліна» їде повільніше? Так і набагато, але – щоб влупитися ап стєнку її швидкості буде достатньо. Головне здалеку розігнатися.
Про резерв-патріарха? Та, бля – якось то воно  всьо нє па-чєловєчєскі – нє?.. Тре було підключити до ефіру вову – це ж про нього був тонкий намйок. Нехай би він теж прийняв участь в тому диспуті. Нехай би подискутував –  чи таки вісімдесяти шести річні, чи можливо все таки сорока дво… Ну, та й взагалі – бо, а  шо ви його за глаза обсуждаєте, як байстрюка? Ну і посполитим такий диспут був би набагато цікавіший. Ну – нє?..

В гуцулів є цікавий звичай, до речі… хоча, про нього десь там нижче..

Атероматозний склероз відступив перед старечим маразмом і вітольд павловіч мазе-фокінґ теж дуже захотів комусь припхати, що і він – ще і оґоґо, і жєрєбєц. Тому відклав вбік планшет і набрав лисого, як ґеніталія бабуїна, «дмітрія – проповєдніка за хорошій есисер». Набрав і запропонував, щоб той взяв в нього інтерв’ю. Дмітрій брати в вітольда павловіча на цей раз не захотів, а тому тонко з’їхав. Сказав, що ґенітальноє зараз безумовно дуже в тренді, але його слід подавати впереміжку з правдивим есеєм про трудящий люд бамбасу. І, як тільки такий есей буде готовий, то тоді відразу… І відразу в вітольда павловіча почався умствєнний мєнінгіт. Ним і товкло, і теліпало, але впхати щось ґенітальне в свій есей про трудовий бамбас ніяк не вдавалося. Виходило, або про трудовий люд, або про буфєтчіцу Дусю. Але так щоб – і про те, і про те, та ще й разом, то ніяк…
Вихід він звісно знайшов – витяг свою чьорную тєтрадку, знайшов там адресу і написав куданадо донос на дмітрія – щоби не був такий дуже мудрий… Ну і відразу на цілих вісім хвилин таки відчув себе огого жєрєбцом…
Брешу? Так. Ні фіга він не відчув. Спробував, але  – возраст знаєтє лі… А от про чьорную тєтрадочку – то все правда.

А на березі Нємана, в кущах – відразу за болотом, в будиночку з милою назвою «Вілла «Чырвоны Кастрычнік», аляксандер рігоровіч лукашєнко вже третю добу поспіль дивився ролик про останню годину муаммара каддафі. Муаммар каддафі вже 422й раз залазив в трубу під дорогою. Час від часу аляксандер звертався до своєї помічниці з однією і тою ж самою фразою: ты ж  глядзіш – яны ж звярюгі… Потім перемотував на початок і дивився знову.
Помічниця ліниво підтакувала, паралельно розмірковуючи – ну, дзе могл гэтай гермафрадыт схаваць скрынку з брулікамі..?

Дитяча мрія вови, а саме – стати всесвітньо відомим, таки здійснилася.  Тепер він, вже всесвітньо відомий, основоположник ґенітального фортепіанізму…
Він теж сидів і, третій раз підряд, переглядав відосік про муаммара каддафі. Марлева пов’язка сповзла йому на бороду, але він, не звертаючи на неї уваги, метикував – цікаво, от як би ото відібрати в брата єрмака свій албанський паспорт…

До речі, в гуцулів є цікавий звичай. Якщо в селі помирає «мольфар»… Тут, правда, треба розрізняти, що «мольфар» і характерник, це зовсім про різне. Мольфар від слова «мольфа». «Мольфа» – це лялька, котру «творять» дев’ять місяців, щоб потім штрикати в неї голкою. Так от – коли вмирає «мольфар» і в селі стаються якісь негаразди, то небайдужі йдуть вночі на цвинтар і викопують його з могили. Потім відрізають голову, вставляють її покійному межи ноги і закопують де попало. Землю розрівнюють – щоб ніхто не знайшов, бо воно не має права на могилу. Останнім часом тіло вкладають в чорний целофановий пакет для сміття. Ну бо технології…
Дуже цікава традиція.. 

Запитання:
Ти дійсно вірив, що будь-який з отих персонажів, хоч раз в житті, подумав – як би оце почати розвивати країну? Чи – як би оце зробити щось корисне для людей?..
Ти дурний і живеш з ідіомою – «Які, бля, закони… Треба робити касу!!!»?
Варіант, але варто звернути свою увагу на те, що такий життєвий стайл завжди закінчується для дурного якоюсь несподіваною для нього хуйнею. Грандіозною хуйнею… Завжди..

………………………..

Ще сценарій? Та – прошу дуже:

ЄШАКА КУПІТЬ..
 Лютий, 2020

КІНОСЦЕНАРІЙ для кіностудії  «ВОВА-ФІЛЬМ»

Мідні труби зарухались, зітхнули і тричі підряд зіграли гімн есисеру. Потім два рази «Марсельєзу» і ше раз «Інтернаціонал»…
– Слово для докладу надається товаріщу Владіміру Алєксандровічу – крикнув зі сцени посполитим агент провокатор – товаріщь вадімь рабіновічъ.
– Уррааа!!! – заверещали посполиті.
Вова, нюхнув «білого щастя» /21 цунь кокаїну на 79 цунів прального порошку «Лотос»/ і бадьорим кроком вийшов на авансцену. Сцена – десяти міліметрова фанера на чотирьох покришках від трактора «Беларусь», приємно хиталась в унісон бадьорим крокам юного призедента.
– Товаріщі!!! – почав вова – страной рукаводіть это вам не «Ешак» пастроіть…
З головки мікрохвона тихо, але наполегливо зазвучала «калінка-малінка».
– Ай лисін мюзік з хєре – сказав вова в бік рабіновіча, подув у головку і стараючись не звертати уваги на «калінку-малінку» продовжив:
– Прібліжаєтся вєлікая дата – 74лєтіе Вєлікой Побєды. Я убєждён, что парламенту нєобходімо сформіровать парламєнтскую дєлєгацию на участіє в Парадє Побєды в Москвє, нах. Ібо своім отсутствієм мы вычёрківаєм сєбя із спіска побєдітєлєй в этой вайнє, а цього вимагають мільярди наших живих людей…
– В саду ягода малінка-калінка мая – на знак згоди заспівали хором під балалайку від рабіновіча посполиті малороси поперед сценою.
– Товаріщь, это был мой тєкст – засичав з дальнього краю сцени потовчений трохи марксізмом, а трохи лєнінізмом рабіновічь.
– Іді нахуй, розбійнику – відповів йому з гідністю вова і глянув на старого недобре… Потім, продувши мікрохфона, продовжив:
– Товаріщі!!! В прєдвєрії цьой знамінатєльной дати, я хочу вам предоставити нового члєна урядового кварталу. Ним у вісімнадцятий раз стане товаріщ Сяргєй Тягіпко…
– Урааа!!! Ура!!! Уррааа!!!! – понеслось понад «красноармєйской»…
– Він проведе для вас чергову успішну пенсійну рехворму…
– Урааа!!! Даймо!!! Гойда!!! Дайош!!!!! Люблю зладєя!!! – вищали в екстазі посполиті і били кольоровими бунчуками один одного в бубен…

На краю сцени, лисий рабіновіч відклав вбік гітару, витяг з-за пазухи стареньку “Мотороллу” і, цикнувши зубом з діркою, набрав смерда з урядового трактіра:
– Альо, Федька? Увєлічь дозу «Лотоса» на три цуня.
– Барін, а уші у нєго не отвалятся?.. Уже і так по самоє нє могу…
– Нічєго, он говоріт, что у нєго большіе уши… выдєржіт нєбося.….

Вечоріло. Над зелено-коричневою водою Дніпра заходило жовте гаряче сонце. Сектанти продовжували будувати комунізм… Це слово вони тепер пробували не вживати і навіть робили вигляд, що то не вони його придумали – просто гнули і без цього вже викривлену по самоє нє могу реальність…

…………………………..
Знаєш, що мене курвить, посполитий? Думаєш – може вова, чи його оцифрований «офіс»?
Нє – то ти. Бо дякуючи тобі, вова за мої гроші бавиться в призедента і краде мій час.
…………………………

Як продавали китайцям флот?
Пізній вечір. Аеропорт Жуляни. Київ. Злітна смуга. Група чоловіків дивляться, як сідають, один за одним, два літаки. Одна за одною, підходять ще дві групи чоловіків. Трохи осторонь стоять окремо ще п’ятеро персонажів. Один вже сивий. По виправці видно партійного функціонера есисерної школи. Зовнішньо дуже схожий на лєаніда макаровіча, але ще один сивий, що зовнішньо дуже схожий на вітольда павловіча, чомусь звертається до нього ліанід макарич. З ними молодий блондин в яскраво червоному галстуку на білу сорочку. З тим два помічники.
Розслаблено-вальяжно переставляючи ноги, до них наближаються ще троє чоловіків. Один з них каже:
– Ми із Адєсси. Здрастє… Потім, широко посміхаючись, додає – єслі уж дєло ідёт о флотє, то может і нам стоіт попрінять участіє?..
Блондин киває помічникові. Той дістає з під піджака ПК «Узі». Наводить його на одеситів і каже:
– Пашлі нахуй отсуда…
Одєсіти, спинами вперед, відступають. Потім розвертаються і йдуть. Кудись. Не знаю, чи нахуй…
Звідки знаю? Один з одеситів дядя мого знайомого. Тобто – знаю від знайомого. Чи не бреше? Можливо, але не думаю – був п’яний, як свиня. В такому стані рідко брешуть… Та й мені збрехати, то треба – ну дуууже вміти…

 А «держава» продовжувала красти. А держчиновники вспокоєні хабадом, що їм за це нічого не буде, крали, час від часу, присуваючи посполитим –  і даже нє вздумай подумать о том, шоб  у нас отнять і подєліть – ти ж нє большевік…
А вові цілий тобі «міністр» розказав, шо то таке є економіка. На прикладі салату «Олів’є» розказав. Вова тут же міністра похєріл, а сам включив Візєра фон Фрідріха і на слензі моїсєя марковіча почав розказувати в тєлєвізор про «прожиточний мінімум»…
Мабуть слід йому розкрити очі, бо гоне, як п’яний сьпівак чірванєнко па встрєчной полосє.
От дивись, чувак:
Квартплата 2 700 грн.
Сигарети 60 грн. х 30 (днів) = 1 800 грн. (місяць)
Кава 50 грн. х 30 (днів) = 1 500 грн. (місяць)
Хавчик 200 грн. х 30 (днів) = 6 000 грн. (місяць)
Разом 12 000 грн.
Звиняй, що без «Олів’є», але ось це і є «прожиточний мінімум». Той, що з цього боку від порогу бідності. Оце і є розмір мінімальної пенсії, щоб ти знав. А те, що називаєш прожиточним мінімумом ти – то, це заяложені штани від мертвого моїсєя марковіча… Ну, чи від здохлого віслюка вуха – тут як тобі більше подобається.
Не знаєш де такий мінімум взяти? Спробуй закрутити вентиль на зажратому максимумі голів колгоспів і прочіх комсомольців. Не – отнять і падєліть…, а витягнути гроші з їх підвалів і пустити в економіку.
То вже не голови колгоспу, а бізнесмени? Та ні – тирити з бюджету, то не бізнес. Така діяльність має дещо іншу назву.
Вони управлінці екстра-класу? Ок – розкажи мені про унікальний торгівельний продукт, який створює твоя «держава». Не знаєш такого? Я тобі допоможу – це не важко, бо він єдиний. Цей продукт – пострадянські чиновники-казнокради. То вже не радянські? Як скажеш. Український чиновник – примітивний і бєсполєзний.. Так краще? В будь-якому випадку – ціна цього продукту на ринку стала і стабільно дорівнює нулю.
Тобі страшно крутити той вентиль? Ок – привідкрий тайну завісу над «спєцпєнсіямі». Особливо в тій частині, де описані заслугі пєрєд отєчіством. Чувак, весна вже прийшла – ось же ж вона весна. Бери будь-якого чиновника і в тюрму шельму. Посполиті проти такого на Майдан не підуть – гарантія 100 процентів.
Звиняй, але знову без «Олів’є» – чиновники вчинили злочин. За попередньою змовою, в особливо великих розмірах, організованою групою… То мало? Ок – чиновники прийняли під себе закон про офшори, щоб не платити податки з вкраденого… Ще мало? Ок – чиновники прийняли під себе закон про відміну для себе закону про незаконне збагачення (законом  про незаконне – колдуни бля…).
То є презумпція – а докажи, що я вкрав? Тебе влаштовує так? Вова, ти будуєш першу в світі прозоро-офіційну державу оцифрованих злодіїв?..
Нє, ну так також прикольно. Але тоді відміняй нафік податкову. Ну – бо якого пса посполитий повинен розказувати твоїй «державі», якій на нього pohui – де він працює і за скільки? Нехай держава докаже, що він десь працює і тоді вимагає з нього податки. А поки не доказала – нехай іде нахуй. Презумпція ніденепрацювання.
А ще платіжки за квартплату. Їх теж відміни. Прийми закон про презумпцію недоведеного споживання. За ним – посполиті взагалі не споживають газу, поки їм не докажуть зворотнього. От нехай твоя «держава» докаже, що посполитий щось споживає, а тоді вимагає плату..
Чувак, ще заціни статтю КК про покриття злочину. В якийсь момент – покриття злочину перекваліфіковується у співучасть…
А ти не покриваєш часом…?
Ти твердо переконаний, шо ти твердо переконаний..? А скільки на «Дію» вже списав? Не хочеш розказати?..

До речі, в гуцулів є дуже цікавий звичай..

 Зі шкільного підручника:
..як категорія етики, совість виражає нерозривний зв’язок моралі й людської особистості, тобто – характеризує здатність здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов’язки і вимагати від себе їх виконання та оцінювати свої вчинки. Будучи формою осягнення особистістю моральних вимог суспільства й людства, совість безпосередньо переживається, як обов’язок і відповідальність людини перед собою. Керуючись совістю, людина бере на себе відповідальність за свої уявлення про критерії, послуговуючись якими, вона здійснює моральний вибір і відповідні вчинки. Тому совість часто називають моральним компасом особистості..
Посполитий, ти як? Компас маєш? Нє?.. А вова як?..

Хто такий Фрідріх фон Візер? Один, ні разу не дурний чувак, котрий є автором теорії додаткової корисності. Словамі папрощє?  Довів, що карл мордехай – псевдо «маркс», то є поц псевдооколонаучний.

ТРЕ САДИТИ І ВСЬО...

2020. March

КІНОСЦЕНАРІЙ для кіностудії «ВОВА-ФІЛЬМ»

А та, з котров тоді я був, стала лідером
від партії неоанархістів Закарпаття.
А про минуле лиш годинник віщував…

Тиха зоряна ніч. Ледь колихнув фіранку  вітерець – видно заблудився. І знову тиша. Вова сидить і втикає в монітор. Він відпочиває.
На підлозі перед монітором дорога handmade циновка з рисової соломи. На ній принт – вид на ресторан McDonald’s, що світиться вивіскою з узбіччя тихої, звивистої дороги, що веде до Сіону. В кутку циновки необрізана бірка – made in commy of china…
В голові, нічними зорепадами, літають думки. Вони ганяються одна за одною, збиваючись і налітаючи одна на другу. Та, що про Юzіка весь час пробує зайти в тилек тій, що про Міхо. І навпаки.
– Ех, може дійсно не треба було тоді з Москви повертатись – зайшла в голову ще одна – вже третя думка.
– Чи… може, якщо дуже терміново прийняти закон про легалізацію в тюрмі кокаїну… – залетіла ще одна.
– Ні. Треба просто рєзко набирати політичної ваги – сказав сам собі вголос вова і присунув ближче миску мівінового смузі – набирати ваги і косити бабло…
Ніч була якась несамовито гарна, але вова не звертав уваги на цю її несамовитість – просто сидів собі на рисовій циновці, кушав смузі і втикав в великий китайський монітор.
– Я не збитий льотчик, я Адмірал – ще за пів години бурмотів собі під ніс вже засинаючий вова. Вітерець, що знову заблудився, знову легенько колихав фіранку..

Вечір. Київ. Печерські пагорби. В країні вже тридцять років триває затяжна війна з корупцією серед держслужбовців. Пронизливий сирий вітер колише прапор над «офісом призедента»…
– Пацани, треба когось садити… я вам серйозно кажу.
– А кого? Єфремов більше не хоче – каже вже раз сидів і тепер нехай хтось інший буде… А більше ніхто не хоче.
– Ви розумієте, що карантином ми їх трохи стримаєм, а потім та вся сволота попреться на Майдан… І – то не зима з морозами… їх натешеться мільйони… Єфремов точно не хоче?..
– Нє. Каже, що він то в сраці мав.
– А він розуміє, що кордони з Польшою закриті і то всьо полізе в Київ, а нам прийдеться, як після Оранжевої валити в Москву… А там знов все повідбирають… І не факт, що зможем нового пасічника прикупити…
– Каже, шо розуміє, але ше раз сидіти – він бачив в сраці.
– А може Допкіна?
– Також не хоче. Каже, що тоді всіх здасть, по програмі захисту свідків змінить прізвище на Айвазовскій і переїде жити в Айдахо…
– Що так і сказав?
– Ага. А ще каже, що відразу організує народноє двіжєніє за перейменування проспекту імені Жукова на проспект імені Конєва…
– От сука… одні долбойоби навколо…
– Та таки так…
– О – а Віктор Андрійович?
– Нє не хоче – відразу переходить на російську фєню, розчепірює пальці і каже, що всіх запідарасить.
– Слухай, а ту, як її… Ну ту, що в санаторії з ковідниками два тижні сиділа… Санітарний міністр, чи як там її… Вона нічого про нікого не знає…
– Та я вже думав, але її десь шляк трафив. Десь заховалася, а робить вигляд шо образилася…
– Зашли когось в Санжари – може там сховалася… А чого образилася?
– Ну, бо не покликали, а вона мала надію і сподівання…
– О, знаю – ловіть ту зам міністра зі Львова, ту – шо проект закону писала, про свободу слова… Премію отримала – нехай відпрацьовує…
– Не хоче. Каже що почне всі схеми по міністерству культури здавати…
– Сука западенська…
– Ти сам її підтягнув…
– Ну бо театральну реформу хто мав писати?
– Ну ось з тюрми би і писала…
– Вова, ну ти сам відішь, шо кромє Юzіка то больше і нєково…
– Юzіка нє отдам, он…
– Слушайтє, а давайтє этого толстого сівошного акванавта закроєм… Он с Донєцка… за «днр» топіл…
– Єго нєльзя, он как выпьєт, то сразу сцится в штаны…
– Так нє давать єму піть…
– Он начнёт сцаться трєзвым…
– Так пусть тогда в шортах сідіт. Пусть парламєнт через «Дію» запрєтіт єму носіть штани.
– І, шо??..
– О, а може этого відєоблогера лысого… Он на тєбя гоніт нон–стоп…
– Нє… Діму Москва не разрєшіт… Он єщё не спісанный…
– Бля, може тогди давайте всі разом сядем?..
– А шо, було б нехуйово…
– Може тобі валер’янки дати, чи шо…? Перегрівся? Ембіейщик хуєв… 

Годинник показував третю ночі. Засідання тимчасового уряду тривало..

Посполитий, я тебе почув – то всьо народ винуватий. Так – я чув як ти повторюєш за телевізором  – народ заслужіваєт того правітельства, котороє імєєт…
Є всього один, але нюанс. То – галіма пропаганда. На зразок тої, що – нужно сорок лєт ходіть по пустынє за моїсєйом марковічєм.. А ще –. нужно помєнять нє одно поколєніє…
Шо не так? Все.
Насправді – яка влада, такий і народ. Поясню. Якщо «твоя» «влада» не звертає уваги на правила дорожнього руху, то можеш бути впевненим – народ з останніх сил буде старатися робити те ж саме. Буде їхати на пішоходів на зебрі, бо в нього зелена стрілка, перекине свою машину на перевищеній швидкості посеред міста – ну, бо теж хоче бути илітним. Але – якщо влада, з якогось дива, завтра почне жити по закону – післязавтра не впізнаєш той народ.
Потрібно пруф? Всігда пажалуста – твій, один і той самий народ, попадаючи в країни, де влада притомна, веде себе так, що хоч на виставку ідеальних народів відправляй.
Потрібно ще один пруф? Прошу дуже – народ гітлєра і народ Аденауера. Між тими народами різниця в десять років. Без моїсея марковіча – зауваж..
Нє – ну якщо дуже хочеться валандатися по пустелях, то – no problem. моїсеїв в країні –  хоч в греблю гати, хоч в лисий бубен…

Розказати, як не працює законодавство? Запросто:
Ось прикинь.. Що до чого треба прикинути не забув? Ну, то прикинь – «суддя» садить в тюрму екс «міністра» внутрішніх справ». І тут всього два варіанти – або «міністр» злочинець, або невинно засуджений. А «суддя» – або чесний, або купований.
Далі – «міністр» виходить з тюрми, знімає відосіки про те, як він танцює з собакою, роздає інтерв’ю – як його поважали авторитети на тюрмі і стає «генеральним прокурором».
«Суддя» продовжує бути «суддею».
Якщо «суддя» був не купований, то – як злочинець став «генеральним прокурором»? Якщо «генеральний прокурор» був невинно засуджений, то – як злочинець залишається «суддею»?..
Ну, бо – вони якось між собою домовились? Ок. Але, тоді – навіщо показуха з конституцією, кримінально-процесуальним та іншими кодексами? Навіщо верховна рада, яка штампує «закони»? Завжди ж можна домовитися… Стоп. А навіщо «суди», «адвокати», «прокурори»? Блін – та й «генеральний прокурор» також – навіщо? Навіщо ті всі люди, замість того, щоб спокійно танцювати з собаками, ходять на нудну їм «роботу»?
«Суддя» також виходить нах не потрібний. І не тільки він..
А наскільки менші затори будуть на дорогах, якщо ця армія незрозуміло кого, перестане щодня їздити по своїх офісах туди й назад. Наскільки стане чистішим повітря в Країні..
Або отаке прикинь –
чувак, через маніпуляції з технологіями в, так званих, «змі»  стає прізєдєнтом. Хочеш заперечити? Ок. Скажи – скільки б голосів він набрав, якби до виборів розказав, що саме планує робити? Попав би в другий тур?
Ой, зато він не краде? Ти сам в таке віриш? Реально?.. Ну добре – навіть, якщо не краде – ти ж бачиш на що воно тратить державні гроші? Бачиш? І, як тобі?..
Мені як? Думаю, що краще б він крав. Десь там – в кібуці якомусь… На базарі якомусь, чи дороги б турками будував… Тобто – пох де і як.
Чи може тобі перерахувати скільки дебілів він пристроїв до «роботи»? Скільки грошей вони спалюють? Спалюють навіть не задумуючись навіщо вони це роблять… Просто – вони знають, що їм за це нічого не буде…
Ок. Ще раз:
На пса Країні всі ці «судді», «прокурори», «уряд» і інші «бізнесмени»?..
Але – якщо вони тобі так потрібні, то може «уряду» зі всіма його чиновниками все таки дозволити «працювати» з дому? Заторів, наприклад, не буде взагалі.. Діджиталізація – нє?..
Ок. Поясню ще раз –
Всі ці «будинки «уряду»… «міністерства»… – там щодня сидить ціла купа народу. Навіщо вони там? Сидіти й чекати поки настане шоста вечора і постити у фейсбуці «смішні» прікольчікі про – скоро п’ятніца?  Може їх відпустити з вольєрів? Може, якщо саме їх діджиталізувати, то вони почнуть просто жити, замість робити вигляд, що живуть?.. Для кого вся ця показуха?..
Посполитий, ти все ще чекаєш поки настане краще? Щоб настало – потрібно почати щось робити. Ще раз – виконуючи раз за разом ті самі дії… – з якого ти чекаєш на якийсь інший для себе результат?.. Вотэтовотвсё – у нас проблема бо холодна зима і немає газу… У нас проблема бо тепла зима і ніхто газу не купує… Все це не робота. Це імітація. Це від мертвого зеленого віслюка вуха. Ну, чи моїсєя марковіча заяложені штани.
Тобто – якщо народ Країни не може дозволити собі державу з діючим законодавством, якщо народу Країни фіолетово, що ніхто не відповідає за свої дії/бездіяльність – то, може, справді то все діджиталізувати? Нах ці кортежі на вулицях – нехай собі люди сидять по хатах і дивляться телевізор.
Може таки справді краще діджиталізувати їх всіх? А в ідеалі і діджиталізувати, і одночасно відключити їм інтернет. Хватить з них телевізора.
Повітря ж в рази чистіше буде.. Воно того варте – нє?..
Але, натомість, вони пробують діджиталізувати тебе. Присунути тобі калічну «дію», а собі повні штани щастя. Бо харить їх бабло на ті вибори тратити. Та й не тільки це. Ніби все «прихвачено», але срака ж не залізна – все рівно страшно, щоб якого Майдану не сталося. Тобто, розумієш – наскільки вони тупі і примітивні? Вони вірять, що якщо вони присунуть тобі себе ще раз через «дію», то ти вже на Майдан не підеш, бо то ж «дія». А навіщо, аж такі дорогі захєра? Порадь їм видати один одному заламіновані листочки з написом – «я в домікє». І відразу ж стануть нєпрікасаємі.
А тобі нра «дія»? Я бачив, як ти написав – ой оні там в європє, такіє отсталиє, у ніх іхняя «дія» прімітівнєє нашєй…
Так – звісно, що є нюанс. Вони там в розвинутих країнах не дають організованій групі ідіотів сісти собі на шию. Ось так все просто. Подумай – хто відсталий. Особливо – в розумовому розвитку..  
Хотів би ще яких доказів? На ще:
«Мой парламєнт» прийняв 180 законів. Це вони самі так кажуть, я не рахував. Назви один з тих «законів», котрий пригодився б Країні. Ти такого не знаєш? Тобто – «мой парламєнт» весь цей час «гнал порожняк»? А повернути в казну гроші, потрачені на цей порожняк – ніхто, часом, не хоче? Що – ніхто-ніхто??..

Петя міг посадити дерево, розенблата, рабіновіча і увійти в народний епос. Натомість вирішив пропетляти. Сказав куданадо, що він устал, хоче любві і взагалі – він своє вже зробив. «Владу» перекинули на вовку.
Вовка міг грати на роялю, якби навчився і ще, паралельно, вчитися на скрипку… Міг би грати марш Мендель-Сона, наприклад. На яких похоронах, чи танцях…
Але – шо один лох, що другий. Навіть нецікаво про них – нєудачніків. Давай краще про ніпанятку. Угу – ніпанятка в мене.
Я щось нічого не розумію. Пішла якась нова тема. Кажуть – треба чиновникам багато платити щоб не крали. А чому б не в любую другую страну, відразу – нє? В рф-педерацію, наприклад, чи в Ізраель. Ну, бо як тільки рот їм відкривається, то відразу Ізраіль в приклад ставлять. Але їхати туди чомусь не хочуть. Хочуть тут красти. А жити, час від часу, в Європі – там де «дія» неповносправна. Як аргументують оте своє – тре нам більше платити? Смішно. Написали звернення до народу –«вибирайте, що результативніше і ближче: досвідчені злодії з маленькими зарплатами і великими відкатами біля керма державних стратегічних підприємств чи команда менеджерів з величезними амбіціями і однією, білою і відкрито задекларованою зарплатою…»
От – не розумію. Що саме унеможливить команді менеджерів з величезними амбіціями і однією, білою і відкрито задекларованою зарплатою, паралельно бути досвідченим злодієм з великими відкатами?..  
Чуваку на головній пошті Країни зробили величезну зарплату. Це – щоб не крав.? Підкажіть – а що він там міг накрасти аж так багато? Конвертів? Знову ж таки – він вже накрав, чи зарплату підняли на випередження – щоб навіть не думав накрасти? Але ок – часу пройшло достатньо, як на те щоб показати результат. І шо, і шо?.. Пишуть – шо та пошта в страшних мінусах?..
Але і це ще не все. Я так розумію, що сам прийти в казначейство і взяти там гроші він не міг. Значить йому хтось дозволив їх взяти. Можна сказати хто саме? Вони часом ту зарплату на двох не ділять? Відповідь можна прислати на смартфон – ми ж тепер перша прозора держава в смартфоні. Навіть за спам це вважати не буду.
Або «пані» заступник «міністра» «культури» – вона премію в пів мільйона за що отримала? Український театр вже вийшов на перше місце в світі? Вона організувала всесвітнє турне  всіх українських театрів? Цей тур театральної Dream Team зібрав пару мільярдів грошей чистого прибутку? За це їй виплатили премію? Хто саме прийняв таке рішення? Їй всі гроші віддали, чи частину? Чи їй це виплатили – щоб навіть не пробувала десь накрасти? Вона, на думку «уряду» психологічно схильна до цього? Вона потенційно досвідчений злодій з великими відкатами? ЇЇ така постанова не ображає?
Або он – юzік в парламенті квитками торгував. Не зрозуміло – це було примусово, чи добровільно? Чи – це «в нагрузку» до повноважень? Це – як в північній кореї на виставу: «Кім Ир Сен – нам хлєба нє надо, нам партія свєтіт»? Що в кварталу аж так погано з глядачем? Я читав, як папа найвпливовішого казав в інтерв’ю, що все погано – невже  аж настільки?
Або – маленький геній великого оборонпрому Мустафа Пуштун-Зжиде? В нього така зарплата – щоб навіть нє вздумал чогось вкрасти? Чи за те, що знайшов – як вкрали на цілий мільярд? Так – він це сказав. Питання – він дійсно це знайшов? З іменами, цифрами і залізними доказами? Чи просто сказав – я так думаю, що вкрали на мільярд?
А ви не можете взяти мене на його місце? Я буду говорити, що за моїми оцінками вкрали на десять мільярдів. Навіть натякатиму – що не обійшлось без шоколадного бариги. Буду, навіть, при цьому лівим оком підморгувати – для переконливості…

Я от знаю одного балбеса – краде шо глухонімий. Шо побачить – те вкраде. Давайте може йому дамо велику зарплату? Може якраз красти перестане?
Я чомусь переконаний що не перестане, але в якості експерименту… Комусь же зайшло в голову, що ці речі якось взаємопов’язані..

До речі, в гуцулів є дуже цікавий звичай..

Знаєш, що головне? А головне:
Ніхто не має права споживати щастя, не продукуючи його. Це закон Космосу, якшошо…
Знаєш, що смішно?
Вся ця нео-ыліта – це точна копія управління в есисеру. Перший секретар комуністичної партії тепер називається призедент. Секретар міському партії – міський голова. Райком партії – тепер держрайадміністрація. Всередині всі ті самі посади і такі самі люди. Чого ця схема досягла в совку? Розвалила його в кібєну мать. Всі ці люди ніколи не дадуть позитивного результату.
Чи тобі може подобається бути прикладом для цивілізованого світу – як робити не можна?

 Так як наступна глава буде про «мва», то бонус-треком кину тут ще одну фігню, яка мене посмішила:
Прочитав оголошення – «Требуется СЕО. По продажам ЛКМ. Желательно свой автомобиль. У нас вкусные обеды...»
Думаю – а хто це посполитого на автомобілі халявним хавчиком спокушає?
Ти теж не знаєш що таке ЛКМ? Як виявилося – «лако-красочные материалы». Для чого ця абревіатура від пострадянського генія по найму?  Для солідолу. Бо написати – «мы продаём лако-красочные материалы», то якось – як лєвий фраєр на мінімалках – нє? А ось – СЕО по продаже ЛКМ… Але весь цимес все ж таки у фразі – «у нас вкусные обеды»... Шо має подумати потенційний працівник? Та – “певне платять хєрово, раз я сам не зможу собі за обід заплатити..”
Тобто ця вакансія для того хто готовий працювати за їжу? Власники «ЛКМ–бізнесу», ви саме таких просили знайти свого ейчара?…

Ітогі? А що тут підводити? –
Який призедент, такі і всі решта чиновників.
Не тре сорок років за моїсєйом марковічєм ходити. Коли повернешся – тут вже буде інша держава. Включно з назвою – якшошо…
До речі, так звані ортодокси своїх хоронять вертикально, якщо ти не знав. Я сам бачив. Зверху все заварюють сіткою з арматури. Я тоді не розумів навіщо, бо що тут красти? А тепер знаю, що в гуцулів є дуже цікавий звичай..
Ти мав на увазі ітогі про прізєдєнтов?
Так і тут – а що тут підводити? –
Один – старий комуняка до останньої молекули в геніталіях.
Інший – клоун–компілятор на чужих ідеях. Не знаєш що таке компілятор? Ок – лєвий фраєр на мінімалках – так зрозуміліше?..
На що вони здатні розумово?
На набір слів і, іноді, навіть цілих фраз, чи може, в особливих випадках, навіть складно-підрядних речень. Це все.
Що мені цікаво? Мені дуже цікаво, чи ти розумієш, що вони всі психічно хворі?..

&&&&&&&&&&

Майк Новосад. “M&M, або Хроніки Семи Перпендикулярних Ліній..”Видавництво “EuropeLiberal..” 2020.

Придбати можна на офіційному сайті видавництва..

В інтернет магазині“КнигарняЄ”

Не подобається електронна комерція? Можна в звичних книгарнях:

Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є”)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель ”Жорж”)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ “King Cross Leopolis”
(“Книгарня Є”)
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова”)
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 “Книгарня #1