Театр, або той тойвово..

WTF

Stop it!

CHAPTER THIRTEEN

ДЕВ’ЯНОСТІ..
2017.October

Певне давайте вже закрию той темат про ту історію того ссср’у…

Єльцин пер на москву, як свердловський носоріг через пампаси. Чувак хотів влади. Горбачов – той був трохи інший. Але теж хотів влади. Обох вів на шнурку хабад. Пам’ятаєш про «даму с собачкой»? То виглядало на «даму» з двома собачками. Причому дві сабачки на одному шнурку. Єльцин, то був такий придурашений барбос, а горбі був такий тіпа хитрий мопс і вдавав з себе радянського інтелігента. Мопс – то добрий пес? Кажу ж – обидва з себе вдавали. Ні, це не акторство. Це банальна брехня. Я вже казав – комуніст=брехати=комуніздити.
Які вони були? Згадав анекдот в тему:
Галявина біля Білого дому. До Рейгана підбігає перезбуджений горбачов і каже:
– Рональд, что я там нашёл!!! Там за углом кто-то стол накрыл… там есть всё!!! Идём пожрём…
– Дякую, Міхаїле, я не хочу..
– Да ты не понял – там всё нахаляву. Пепси стоит… Пагнали!!!
– Міхаїл, я коли хочу, то їм, а коли не хочу, то не їм..
– Ронни, да ты – прям, как животное какое…

В горбачова була завдання зберегти есисеру. Він старанно старався, але йому ніяк не виходило… Тобто виходило, але якось дуже калічно..
Взагалі, калічних в світі ніколи не бракувало. Колись, наприклад, ше одна моральна каліка – нєкто адольф шікльгрубер, обізвав себе гітлером і ну давай творити расу блакитнооких блондинів. Майже як в іудейському анекдоті – поймал Иванушка Дурачок Василису Прекрасную и ну давай на ней жениться…
Гітлер, як і лєнін був наполовину іудєй і, так само, як лєнін дуже хотів свою расу. Ну ок – приблизно так само. Бо дійсно – навряд, чи хтось вимірював розміри їх хотєлок. Лєнін хотів створити собі секту сірих малограмотних ідіотів і йому це вдалося, бо така існує до сьогодні. Вимирає поступово, але ще є. Гітлєр, той навпаки – хотів секту породистих блакитнооких блондинів. Придумав собі і ну давай винищувати – всіх психічно хворих, а з ними за компанію іудеїв, циганів, педерастів… Ну, бо – які можуть бути блакитноокі блондини від всєго вот етово – ну нє?
Не може такого бути, щоб гітлер був наполовину іудєй? Ще й як може. Написати тобі тут дуже довгий список осіб, котрі через власні амбіції пішли проти свого народу? Сам знаєш? Ну то отож.

Раса-кляса адольфу не вдалася. Старався він не менше ніж горбачов, але і йому теж не вийшло. Не потєкла вода Кубань-ріки куди велять большевікі… Так завжди буває, коли люди тягнуть на себе те, що їм не підвладне. Не зрозуміло? Ок – нє по масті фраєру лаковий картуз – так зрозуміліше?
Ну, а якщо реально, то насправді чувак собі придумав світом покерувати. А породиста раса, то мабуть скоріше розглядалася, як інструмент для цього. Ну – як красіва обслуга, не більше. Це взагалі нав’язлива ідея в дурних – і світом покерувати, і шоб обслуга красіва. Але то гітлєр собі таких намріяв, а лєніна, бронштейна та інших блюхерів з кагановічами раса блондинів цікавила в останню чергу. Вони творили расу комуністів. Їм заходило щоб обслуга була тупа й мохнорила. Зараз, наприклад, їх нащадки пробують створити суспільство «вакцинованих» гомосексуалістів. Ціль знову та сама. І, як звично – їм то трохи не виходить. Не всі гомосексуалісти хочуть «вакцинуватися», а не всі «вакциновані» вірять, шо гомосексуалізм то їх спасєніє… Але то таке. Природа все рівно поставить все на місце. А всім бронштейнам та іншим кагановічам – блюхер вже на їх мохнате рило…

Єльцин світом керувати не хотів. Він так далеко вперед не бачив. Єльцин пер на москву. Спочатку «хотів» всіх зробити щасливими. Потім передумав і захотів банківську картку, мобільний телефон і не дуже поюзаний “Мерс” «в кожаном салонє». Але то було потім. А на той час в кремлі ще був горбачов. Горбачова єльцин зніс, як закоханий кнур трансформаторну будку. Потім озирнувся, сказав – а вы говорили, что некому берёзу заломати..
Що робити з тим всім далі єльцин не знав. В хабаді тупо не брали трубку, а шльома берла лазар теж ще десь тихо крав і ховав по мар’їной рощє. Не розуміючи що його робити, баріс нікалаєвічь посцал на випущене шасі президентського лайнєра, потім сів і задумався. А далі – шо…??
А далі знайшовся нєкто бородін. Справжнє прізвище невідоме, бо для невенгра прізвище не головне, та й тут воно не має значення. Чувак придумав схему. Десь знайшов ще одного азіата з Албанії, котрий мав «будівельну» фірму» в Швейцарії. Знайшов і підрозказав єльцину, що саме час реставрувати, покоцану бурятськими танкістами, будівлю парламенту. А в нього якраз є знайомий будівельник в Швейцарії. Той знайомий і парламент відреставрує, і відкати в швейцарськім банку організує…
На вихлопі єльцин отримав і банківську кредитку, і навіть мобільний. А далі не пішло-поїхало – далі полетіло.. Крали всі. Все що бачили – те й крали.
Камуфлювали крадене, як і вища влада, через будівництво. Чиновники завжди мавпують свою вищу владу. Процес, до речі, триває…
Американці своїх консультантів, які підняли бабла на радянських «залогових аукціонах», потім наказали і гроші відібрали, але то таке..
А потім була швейцарська прокурорка Карла дель Понте. Їй ніяк не хотіло налізти на голову, що можна простим збільшенням в рази кошторису, так просто тирити гроші з державного бюджету. Карла, аж бігом, зконектилася з генеральним прокурором скуратовим, а радянські пацани зрозуміли, що так можна навіть сісти за той ґєшєфт… Скуратов подумав, що він тепер вже також не вчорашній і дав справі хід. У відповідь пацани зайшли з козирної карти. Тобто з відео про генерального прокурора скуратова «в банє с двумя соскамі із Чєртаново…» на центральному телеканалі.
Карла до такого була не готова..
Атаку відбили, але тре було шось робити. В світі не прийнято садити діючих президентів і, коли в кремлі доперли, що єльцину залишилось ще одне–два обісцяне шасі, а далі вже всьо, то вирішили – пора міняти. Ну і новий повинен бути однозначно послушний…
На той час в санхт-пєтєрсбургє був, так званий глава – нєкто собчак. Він, як і горбі, вдавав з себе інтелігента. Вдавав, але десятирічний “Мерс” «в кожаном салонє» теж хотів. Щоб не палити свою інтелігентну галантність різними неподобствами, тримав коло себе для такого випадку пацана – вову путіна. Потім так сталося, що двоюрідний племенник бородіна наїхав на якогось нещасного, добре поюзаним “Міцубіші Галантом”. І саме в санхт–пєтєрсбурзє. Вова путін той трабл бородіну парєшал. А коли кремлівські некрофіли почали шукати кандидатуру на зміну єльцину, бородін чомусь про вову і згадав. Так – вову зробили «прєзєдєнтом».
Зробили і – хуй тепер тобі на ни, а до цього два слони, Карла, бля, дель Понте…

Хочеш мені сказати, що перш ніж когось бакланити – одягни його взуття і пройди його дороги? Скажи. Погоджусь. Але – я просто не ходжу туди, де мені взуття завелике. Вову путіна не на шнурку тягнули…

Взагалі в радянської влади завжди було два варіанти – або вкрасти ровер, або придумати свій. Свій завжди виходив з трикутними колесами…
More popular? Please: – пацани крали і пробували це неподобство якось прикривати. Як? Як вміли – так і прикривали. «Закони» там писали різні…
Чого досягли? Того, що «законодавство», яке й так було чисто формальним, зникло, як таке. Що в цьому не так? Так візьми того ж путіна. Бабла назбирав, як барбос бліх на смітнику. Назбирав і тепер має геморой, як то всьо дітям передати. Ну, бо – відберуть же ж всьо в дітей підараси. І закони не діють, і нема на то ради. Я там вище писав – ыліта посполитим розказала, що вона тепер ыліта, а посполиті стали граціозно робити вигляд, що то так і має бути. Вигляд то вони роблять, але чекають і сподіваються на якогось нового революціонера, щоб знову – всьо подєліть к хуям.. Competition триває…

Але повернемось в 90’s. Економіці повна жопа. Тобто – саме час для «стартового накопичення копиталу». Але ж треба лохам щось сказати. Ой – які проблеми? Сказали: лєнінські ідеали до кльозету, сталін – поц і підарюга. А ми всі тепер нові вільні капіталісти. Йдем в світле Ріміні – там де тьолкі…
Правда забули сказати, що слово «всі» лохів не стосується. А щоб ті часом не псіханули, для них придумали братву. Пригодилися всіма покинуті і нікому на той час не потрібні спортсмени. Чекісти, аж бігом, створили з них бригади, зняли однойменне кіно, а самим спортсменам влаштували змагання під назвою – вверх по лестнице, ведущей вниз…
Як це виглядало? Примітивно – просто:
Спершу спортсменів прилаштували на охорону ресторанів вишибалами. Дали побачити, як ця «галузь» працює. Потім натякнули – якщо ви увійдете «в доля» з директором ресторану, то вам за це нічого не буде. Спортсменам «входити в доля» сподобалось відразу. Чи сподобалось це директорам? Їх множили на нуль, як вже не потрібних. За ресторанами пішли інші «галузі» «народного» «господарства». Тобто нічого складного, як бачиш. Схема дійсно примітивна.
Пролетарі схему звісно просікли, але вирішили, що в цю рулетку, може виграти будь-хто, а не тільки комсомольці. Просікти то вони просікли, але братву боялися. Поки телевізор страшив посполитих братвою, коммі гонку за баблом виграли з відривом на три корпуси. Лохи облизнулися, а вокруг вже тішіна…
В есисеру жартували – шоб твої діти телевізора боялися… Докаркалися…

А взагалі – вперше братва з’явилася не в 90ті, а в так звану громадянську війну. Комбриг гріша котовскій – це командир бригади. Не знаєш хто такий гріша котовскій? Ти щасливий чоловік. То був перший червоний бригадир. Чим відомий? Тим, що знищив мішку «япончіка». Того, що мойша вінніцкій. Як гріша закінчив? Його розмотав мейр зайдер – друг мішкі япончика. Розмотав і запустив в світ анекдот:
Чапаєв до Пєтькі:
– Петька, отгадай загадку: без окон, без дверей – полна горница людей…
– Жопа?
– Какая жопа, дурак. Это огурец. А ещё одну: лысый скачет, шашкой машет.
– Жопа?
– Какая жопа, идиот. Это Котовский…
Пєтька біжить до Фурманова:
– Фурманов, отгадай загадку: без окон, без дверей – полна жопа огурцов.
– Не знаю. А что это?
– Да я и сам не знаю, но Чапаев говорит, что это Котовский…

(чапаєв, пєтька, фурманов – герої радянського епосу)

В принципі, в 90ті, по вулицях ходити було набагато безпечніше ніж у 80ті. Вже нікого не цікавило з якого ти району. Якщо пересічний несподівано не нарвався на «стрєлку», то в реалі братву міг і не бачити. На той час і блатні втратили інтерес до пересічних – що з них візьмеш? Та й братву посполиті теж не цікавили. З тої ж причини. Побачити їх пересічний міг хіба що випадково. Якщо, звісно, не ходив в ті кабаки і нічні клуби, де гуляла братва. Ти не ходив? Здря… Повір – там було цікаво:
Ти бачив, наприклад, як пацан за «стопарік водкі» і бутерброд з червоною ікрою кидає сотку баксів? А як обкурений чувак на джипі пробує в’їхати в нічний клуб через вітрину..? Також не бачив..?
Навіщо хотів в’їхати? Ой – образився на когось і дуже хотів давити всіх підряд. Як це виглядало? Злий пацан вилітає на вулицю, сідає в машину і валить в вітрину. Це знадвору. Зсередини – звук двигуна на високих обертах, світло фар, вітрина осипається. Дівчатка, з-за столиків під вікном, розлітаються в різні боки. Фари освічують весь зал. Двигун виє, як російська бензопила – йде коротке змагання між кліренсом та висотою і міцністю підвіконника.. Підвіконник перемагає, машина здає назад, розвертається, потім крутими сходами вниз до дороги, а далі зникає за поворотом..
Чи була в тому романтика? Однозначно.
В 90ті я продюсував одну рок-групу. Якийсь черговий концерт, десь за містом. Квитки продалися круто – я вмію.. Тобто настрій позитивний. В ті часи приміщення орендувалися за дві пляшки паленого «спирту» «Royal», а податок за таку діяльність ще не придумали. Офіційний податок маю на увазі.
Сиджу собі в фойє сільськогосподарської академії. В ній до речі вчився Степан Бандера. Теж цікава тема, але то в якійсь наступній книжці. Ну, тобто, сиджу собі – процес контролюю. На вході в «актовий зал» стоїть мій «фінансовий директор» Саша Грейпфрут (полковник контррозвідки МВД на пенсії). Стоїть і методично бере у публіки гроші та флегматично кидає їх у великий целофановий пакет..
В фойє заходить авторитетний пацан зі свитою та охороною. Каже:
– Привіт, малий. Скільки з мене?
– Бодя, та нам в кайф, що ти прийшов – для тебе вхід вільний..
Він дивиться на Грейпфрута, потім на пакет:
– Оооо, я бачу бізнес в тебе нєхуйовий. Може то й мені концерти організовувати? Як думаєш?
– Та можеш спробувати, але ти ж в курсі – організаторів часто в лісопосадку возять..
– Нехай скажуть в яку – я сам приїду..

Про лісопосадку?
В 90ті мертвих vis-à-vis, чи просто непотрібні трупи закопували – або в чиюсь могилу /уявляю скільки там по двоє лежить/, або в посадках обабіч доріг. Ну – ті, хто «не мав «кінців» на цвинтарі.

Тобто – погодься, що романтика і драйв у цьому були. Майбутнього не було. Ніби й вільні бродяги, але свободи не було. Все було відомо наперед – одна зі сторін грала крапленою колодою… І пацанів зіграли «в темну». «Накопичення стартового капіталу» відбулось і братва стала зайвою за зеленим сукном. Один за одним авторитетні пацани попадали в заголовки газет і відразу на кладовища. І там, на кладовищах, за пару років з’явилися цілі алеї…

Учітеся, брати мої.. Шевченко бачив далеко і вам безліч разів уже сказали, що він геній.
***

Lyrical retreat:
Що тобі треба знати про офшори..?
Насправді не так вже й багато. Радянська иліте створила організоване злочинне угрупування. За попередньою змовою, розікрали все, що можна було розкрасти. Зберігати розкрадене в постесисеру боялися, бо навколо – самі злодії. Тому швиденько написали офшорне «законодавство» і все вкрадене відправила в offshore. Якщо перекласти офшор буквально, то буде – «поза берегом». Є такий український вислів – пустився берега.. Пам’ятаєш?
Ну, так – зараз вони наполегливо роблять вигляд, що те «законодавство» існувало тут ще від Ярослава Мудрого і – нема на то ради. Дійсно нема – бо де ж крадене зберігати?
Паралельно угрупування відфільтровує зі своїх рядів всяких бурятів, уйгурів і прочіх непотрібних. Ну, бо иліте має бути однорідною – нє?
Це все про офшори.

Де ти просрав? Там було декілька основних етапів. Не обґрунтований логікою перехід на «літній час»; не обґрунтовану логікою «боротьбу» з курінням; віруси, «пандемія» маски і… І – ти не вийшов на вулицю. Ти здався. Знаєш що роблять з тими, що здалися? А що хочуть, те і роблять. Ще з часів Ярослава Мудрого і, навіть, ще раніше…
***

Достатньо про братву? Ще??.. Okay:
Сиджу у кабаку, п’ю каву з коньяком. Чистий спокій.. Заходять двоє знайомих. Сидимо – розмови ні про що, але весело. Пацани приїхали навести порядок – тут, на когось з тих, кого вони кришують наїхали малолітні жуліки з іншої бригади. Хотіли звіздошити, а ті перестрашилися й втекли.
Тобто – знайомі все своє порішали. Малолєткі знялися. Бухаєм..
Підходить дівчинка адміністратор. Відкликає мене і каже:
– Передай Артуру, що пацани у вишневій «дев’ятці», явно чекають на них..

Що то таке вишнева «дев’ятка»? То такий есисерівський «автомобіль». Його ще «зубилом» називали. На описуваний час – ознака братви нижчого рангу. Старші пацани їздили на BMW-5. Якщо цікаво можеш погуглити. На момент читання може вже «гугли» не бути? Ну, то інше щось буде – ще так не було, щоб якось не було..

Передаю слова адміністраторки. Один зі знайомих виходить на двір, повертається і каже:
– По виду то люди Басмача. Звони йому…
Старший дзвонить:
– Привіт, братіку… Артур – впізнав? Забери своїх пацанів, щоб я їх не розмотав на голому місці в самом началє іх жізнєнной путі. Дякую, братанчік. Удачі. Побачимся…
Інцидент ніби вичерпано – бухаєм далі.. Ніч, я збираюся додому. Мені кажуть:
– Ми тебе підкинемо.
– Та я таксі викличу..
– Та ми підкинемо….
– Ок…..

У книжці “Хіпстер..” я писав про “навчися говорити НІ, коли не хочеться”.. не забули..? Якщо чуйку ігнорити – вона може знятися, щоб не повернутися більше ніколи. Не жартуй з нею..

Їдемо.. Водій каже:
– Артур, нас пасе вишнева «дев’ятка».
Бачимо – та сама. Зупиняємося. Вони також. Рухаєм з місця. Вони теж.. Старший набирає номер і каже в трубку:
– Давай на поляну. Будеш на місці – маякуй..
Потім водію –
– Катайся містом..
Проїжджаємо третій раз Хрещатик.. Дзвонить телефон.
Старший водію:
– В ліс, на нашу поляну…

Що буде далі я розумію.. В лісі, на галявині, вже стоїть чорна «вісімка» з відкритими дверима і багажником. Нас пропустять, а потім включаться фари і вишневу «дев’ятку» будуть поливати з двох АКМ’ів…

Навчися говорити “НІ” коли не хочеться..))

Що таке чорна «вісімка»? Та те ж саме, шо й «дев’ятка». Тільки на двоє дверей менше…))

Мені тоді повезло з тим менінгітом – не тільки я зрозумів, що зараз станеться у лісі.. «Дев’ятка» провела нас до узлісся і пацани, втопивши педаль газу в підлогу, проїхали мимо лісової дороги…
Ми заїхали на галявину, випили на капоті «вісімки» по сотці… Старший розпустив пацанів і підкинув мене до дому.
Крім чуйки ще є фарт. Я фартовий, раз так сталося..

А в «театрі» робив колись виставу – «У лісі на галявині»… про зайчиків і білочок… Це, так – згадалося..))
***

Не зрозумів там вище про фільтрацію иліте? Пояснити? Та – без проблем:
На кожного українсько-радянського «бізнесмена» збирають матеріал і скирдують в його персональну папочку. Де, коли, скільки і як вкрав. Болото навкруг поки що не булькає – все виглядає, як звично. Потім, в один момент, в країні почнеться «шалена битва зі злодіями»… Всіх «бізнесменів» пересадять з конфіскацією, а посполиті від щастя заспівають «марш ентузіастів». Все накрадене добро реприватизують «правильні «бізнесмени». Вибрані тобто. Я знаю, що ти знаєш етимологію їх прізвищ…
Чи вдасться їм? Не думаю. Але різанина може бути знатна.
Коли я пишу в пості – уяви всі можливі проблеми країни і побач, що вони відразу зникають, якщо запрацює законодавство.., а ти недовірливо похитуєш головою – подумай про свою папочку…
Що таке «марш ентузіастов»? Повна назва – «Марш энтузиастов СССР» – така собі «пісенька» з есисери. Про що? Про – «здравствуй, страна героев..». Нею коммі піднімали плебс «на подвиги»…
***

Наприкінці 90х був в мене кумедний випадок. Дзвонить товариш і просить поїхати з ним в Жуляни. Там потрібно зустріти його потенційну тещу родом з Галичини. Теща в ділових колах більш, ніж серйозна і для нього ця зустріч багато важить. Як мінімум – новий рівень і новий статус. Мені їхати не в кайф, але в тому, що він задумав без мене не обійдеться. Погоджуюсь.
Літак прилітає в шостій ранку, але пацан від хвилювання приїжджає в четвертій з копійками. Кажу – якого так рано? Але ладно – поїхали пажрьом.. Їдемо в “Non Stop”. Замовляю собі яєчню. Хтось пам’ятає їхні ціни на 90ті? Залишаю офіціантці тіпсами 100 грн. /50$+/. Він мені:
– Ты чё охуел такие деньги нищебродам оставлять..?
– Мои деньги – мне виднее сколько оставлять.
Міг би й сам заплатити – я по його справі сюди приїхав, але чувак вже готовий на новий рівень – а там жадность, то базовий інстинкт. Йду до вішалки, вдягаю куртку. Сідаєм в машину – він дістає 100 гривень і віддає мені:
– Коля, а я тебе говорю – нехуй…
Відібрав гівнюк в дівчинки..
Їдемо в Жуляни. Тьоща зі столиці Галіції – цьомки-бомки і вона каже:
– Хлопчики, я така голодна, поїхали в “Non Stop” поснідаємо і там все обміркуємо…
Їдемо. Сідаємо за стіл. Та сама офіціантка. Тьоща:
– Мені, будь-ласка, яєшню з двох яєць і чай з цитриною…
Офіціантка /зла – ще ту сотку не забула/:
– С чем..?
– З цитриною…
– С чем..??
Товариш зі злим лицем і крізь зуби:
– С лимоном!!! И улыбайся, сука!!!!
Поговорили, виходимо – залишаю офіціантці ту саму сотку..))) Класна була дівчинка. Фарту тобі на життєвих дорогах, мала. Або, як кажуть в Галичині – ну то всьо, ну то цьом, ну то па..))
***

Звичний день простого пацана з бригади виглядав майже завжди однаково..
Ранок… Припаркована біля тротуару «дев’ятка»… драп… базар ні про що… сніданок в кабаку… драп… маршрут…
Обід… читай пункт ранок..
Вечір… Якщо старші не покличуть на «стрілку» – клуб, драп, “девчёнки, патефон, вино”… драп… І далі по колу.. Ну, а якщо куля в лоб, то куля в лоб…
Пам’ятаєш – жізнь блатная інтєрєсна, но недолга… (Иван Тургенев)

Був у мене знайомий депутат. Такий – не зовсім простий. При янику був цілим «касиром» верховної ради. Був у нього, крім інших, один з пунктиків – брав в «конторі» оперативне відео зі «стрілок» і приходив до нас в офіс робити перегляд під “Glenmorangie 25 YO”. Я тоді керував проектом девелопменту готелю для нього. Ще він казав, що справжній депутат вживає тільки “Glenmorangie“, а така фігня як “Blue Label” то для гаїшників. Чувак був галицький ригіонал, подарував “Мерс” мантрополиту московського матріпархату онуфрію і був впевнений, що потенційно вже в раю. Потім з ним сталося найстрашніше, що може статися з комуністом – «вилетів з обойми». Зараз лайкає, будь-який пост більш менш відомих «журналістів» на фійсбуку… Хоче назад «в обойму», а ні фіга. Не кличуть. Праїбав…
Я знаю, що крім тих хто “в курсі”, мені зараз ніхто не повірить. Але – це для майбутнього. 95 відсотків комуністів-олігархів впевнені, що вони святі… В буквальному розумінні. Звідти й «образи» в приватних «церквах». Червона «церква», то фабрика, що продукує зомбі-джинджелів… Отаке. Коли все відкриється – прозрієш..
Але тут про відео..
Аскольдова могила. По таймеру 14:50. “Стрілка” приблизно сорок на сорок чоловік. Всі реально обкурені, як тузіки. Майже впритул, з відстані п’ять – десять метрів розстрілюють один одного, навіть не пробуючи ухилятись. «Макарови», «ТТ», пару «Стєчкіних»…
Але ж ті, хто вели цю зйомку, були в курсі про “стрілу”. Зупинити цю «акцію», чи запобігти їй була змога? Мабуть так. Але не було на то політичної волі – нє?
***

Є в мене знайомий, колишній губернатор – він любить такі тексти.. Чувак, especially for You…)) Але це все на сьогодні:
Одного разу в клубі, чувак почав мені виливати свою душу – як він брав міни в прапорщиків, як закладав їх в джипи друзям, котрих дуже поважав і любив… Я сиджу і думаю – він завтра згадає кому і що плів? Про всяк випадок я нашу бесіду перервав – менше знаєш, сон міцніший. Якщо хтось подумав, що це просто – перервати розмову з обкуреним серйозним пацаном – спробуйте.
Як виглядали такі бесіди?
Сиджу в тому ж “Non Stop’і”. За столик підсідає пацан з самої серйозної на той час бригади. І починає поливати свого боса..:
– Майк, ты пойми… Мы с ним вместе начинали, Мы с ним вместе…
На цьому місці я переводжу розмову на інше – я не хочу знати деталей, що саме він разом зі своїм босом вмєстє…
– …и вот теперь он молодых набрал… А они – шо кони… Здоровые… Им крови надо… Я против них уже не справлюсь, а он за них стоит… Мне, что уйти из бригады…? А что я сам без бригады…? Я, допустим, взял трубу, дал тебе по голове, забрал бабло… Меня закрыли, а дальше туберкулёз и Лесное…? И без бригады мне нельзя… и в бригаде начинают на ноль множить…
Від безкінечного монологу мене врятувала офіціантка. Підходить і каже:
– Майк, тебе до телефону..
До якого телефону? Але її хитрість спрацювала – пацан якось не зорієнтувався, що мобільні вже в кожній кишені. Встаю з-за столика і вона веде мене на кухню. Каже:
– Твій обід готовий, а то він тобі там поїсти нормально не дасть.. Я в курсі, як він на вуха присісти вміє..
Дякую тобі, мала. І повару дякую – було смачно.
З біг босом того пацана я бачився двічі. Перший раз під цирком на Євбазі – про це писав в книзі “Хіпстер”. Другий.. Заходжу до знайомого татуїровщика, поправити татуху. Відкриваю двері – бачу сидить роздягнений до пояса чєл. На спині тільки що закінчена татуха. Я торможу на порозі – людина надто відома. Він дивиться на мене й каже:
– Что, малый остановился? Заходи.
Потім повертається спиною, напружує мускули і демонструючи тату:
– Ну как?
– Круто.
– Чтоб боялись суки…
Одягає майку і виходить..

Ввечері дзвонить татуїровщик:
– Прикинь, мы его, наверное, последние живым видели…
– Кого?
– Майк, включи новости, его только что расстреляли под собственным домом…
***

Кабаків, де збиралася братва, у Києві було не так вже й багато.. Всі ще працюють.. Крім “Miami Blues” і “Шапіто”.. Ті з братви, що вижили, ще й зараз заходять в ці кабаки. Пацани постаріли. Я пам’ятаю цих людей в 90ті. Зараз такі собі – старички пенсіонери. Cидять, курять, розмови розмовляють…
А взагалі –

Dance when you‘re perfectly free..

PS:
Знайома присунула – ти весь час натякаєш, що хасиди створили комунізм. Кажу їй – якщо б його створили індуси, то написав би індуси. Я кажу те, що бачу.
Некрофіли? Так в них пристрасть до трупаків. Сам подивись – всі їхні фетиші це «могили» – від нахмана до лєніна.
Коли путіна зробили «прєзєдєнтом», то він спочатку ніяковів, потім з якогось почав про себе багато розуміти. Настільки багато, що осмілів і навіть хотів лєніна закопати. Але шльома берла йому сказав – в жопу виєбу сучонок. І того відразу попустило від тої ідеї. Пам’ятаєш ролік де путін вилазить з-за керма, відкриває задні двері, а звідти помах рукою – отвалі, пацан, я занят. Тоді всі писали, що то його духівник отєц фйодор зі смолєнска. То була рука шльоми, якшошо…
Чи путін це дійсно путін? Думаю ні. Зазіхання на мавзолєй некрофілів вкурвило. Думаю, що відразу після ботокса, це двійники. Де він сам? Похуй. Закопали десь. Може навіть десь неподалік від проспєкта просвєщенія. А місце відмітили в тайном планє мєстності – може ще пригодиться, колись… для паломнічєства… Але ж навіть китайський смартфон може форму голови розпізнати – хочеш сказати ти – таке б відразу вилізло. Може. А воно відразу й вилізло. Просто тобі не розказали. А ще жінка могла б в ліжку розпізнати. Чи не тому її змінила аліна кабаєва?…

Ну, так – не вийде в цій главі закінчити історію есисеру. Десь там нижче закінчу…

Написати книгу про братву? Може колись і напишу. Там є і про що і про кого..

&&&&&&&&&&

Майк Новосад. “Хіпстер..” Видавництво “EuropeLiberal..” 2021.

Придбати можна на офіційному сайті видавництва..

В інтернет магазині“Книгарня Є”

Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є”)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель ”Жорж”)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ “King Cross Leopolis”
(“Книгарня Є”)
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова”)
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 “Книгарня #1”