Трабл Shooter або Характерник..

Продукт створено без використання
Artificial Intelligence..

Attention – 18+

ЗМІСТ

ІНТРО.. ………………………………………………………………………………………003
МІЛЕНА.. ……………………………………………………………………………………006
МЕРІ.. .………………………………………………………………………………………..021
ІННА.. ………………………………………………………………………………………..038
ТАНЯ.. ………………………………………………………………………………………..053
COFFEE BREAK..…………………………………………………………………………..061
NATALY..……………………………………………………………………………………..062
BLUES.. ..…………………………………………………………………………………069
СЮЗАННА.. …………………………………………………….…………………………074
ХАБІБІ.. …………….……………………………………………………………………..086
COFFEE BREAK.. ………………………………………………………………….………094
НАТАЛЯ.. .……………………………………………………………………………… 096
АМА ДАБЛАМ.. ………………………………………………………………………..112
ТЕРАСА.. …………………………………………………………………………………133
ВАЛЬГАЛА.. ……………………………………………………………………………..144
ЛИСА ГОРА.. ……………………………………………………………………………….159
COFFEE BREAK.. ………………………………………………………………………..167
LYRICAL RETREAT/Юля, Катя… …………………………………………………171
ЕПІЛОГ.. ……………………………………………………………………………..……171

ЕПІЛОГ для NETFLIX

Мудрим письмена не потрібні,
вони мудрі від народження.
І кожен раз заново..

Life is about the people you meet..

CHAPTER ONE..

INTRO..

Недосконала за формою власності, молода відьма Юля Давайпоберемос вже другу годину поспіль крутила динаму на греблі Козлівського озера.
День тихо та неквапливо відходив в минуле. Три мертві стрункі смереки, що стояли перед входом в павільйон ресторану, вже почали огортати перші сутінки. Коріння смерек підлили кислотою десь півроку тому, але зрізати їх чомусь ніхто не спішив.
На воду поволі наповзав туман, а на ментальний стан відьми печаль. Суча китайська динама видно теж не була досконалою за змістом – бо, як Юля не крутила, а лампочки не світилися. Ні в підключеному до агрегату помаранчевому торшері, ні індикаторні – на менедж-консолі.
– Видно з тею автономією ніхрєна не вийде – подумала Юля і витерла лоба.
Озеро собі парувало. Білий – раса-кляса, померанський шпіц сидів позаду відьми на осиковій колоді і зневажливо розглядав недосконалий з усіх боків світ китайських генераторів. Юля  озирнулася безпомічно і присіла поруч тего пса. Пес був найвищого гатунку, тому сидів собі по-філософськи індиферентно.
На всохлій смереці радісно заверещала сорока. Через хвилю з клаптів туману з’явилась велика руда лисиця. Вона підійшла до води, окинула відьму оцінюючим недобрим поглядом і знову розчинилась в тумані.
Заморосив не по-осінньому теплий дощ. Надворі було 25 жовтня 22го року.
– Але то всьо схарило, вотетовотвсьо –  бовкнула невідомо кому Юля і підвелася на ноги..

***

Спустившись з узгір’я, він підійшов до самого краю обриву. Стояв і мовчки дивився на далекий ліс, що виднівся на тому боці широкої западини.
Була середина квітня. Надходив теплий сухий вечір.
Було дуже тихо. Тиша навколо стояла просто абсолютна – було чути шурхіт піску, що обсипався з-під його туфель вниз по схилу урвища.. Ліс на тому боці котловини виглядав тонкою гранатовою смужкою..

– Кілометрів п’ять – прикинув на око відстань до лісу.

Вся низина між ним і лісом на тому боці  була залита  незвичного відтінку туманом. Насичений цикламеном туман нашаровувався великими пасмами  одне на одне і, від краю до краю, висів в повітрі без найменшого поруху. Сонце, що саме заходило, додавало його формам того, трохи пафосного, але спокійно-байдужого вигляду.
Десь метрів за двісті від краю урвища, з туману проступали крони декількох дерев. Чорно-сині, ніби обгорілі, гілки прорізалися з застиглого цикламену. Вони теж були нерухомі. Як і все решта навколо..

– Воно того не варте – почув за спиною вкрадливий, виразний шепіт.

Механічно прикривши долонею вогник запальнички, прикурив. Не повертаючи голови, затягнувся, розглядаючи  відполіровані до блиску Moreschi. Туман вже почав  наповзати й на них. Оглянув схил. Декілька великих ясенів, повалених вітром, лежали наїжачені, вирваним з землі корінням. Лежали кронами вниз. Самі крони видно не було – вони були десь там нижче, під  пасмами туману.
Пісок на схилі обсипався нерівномірно, а подекуди – просто відвалювався великими брилами. Після цього залишились високі і, ніби обтесані, рівні стіни, котрі вже починали заростати довірливою травою.
Затягнувся і знову перевів погляд на далекий ліс.
Трохи правіше від нього, майже посередині котловини, крізь туман проступали оголені обгорілі стіни якоїсь будівлі. Даху над стінами не було.
– Цікаво, що це – подумав – ще одна культова споруда? На пса їх тут стільки?..
Десь, з боку будівлі, про щось своє тривожне закричала невидима звідси велика птаха. Через пару секунд ще раз.
– А до Міста ще кілометрів п’ятсот, не менше.. – промовив сам до себе півголосом. Докурив і почав спускатися вниз.
Спустившись косогором – майже відразу наткнувся на широку стежку. Вона починалась від самого схилу і йшла далі кудись поміж невисоких молодих дерев. Згори, крізь туман, вони були непомітні, а тут внизу їх було досить багато. Туман не діставав до самої землі – висів на висоті десь в півтора людських зрости. Тут він був такий же нерухомий і густий, але його відтінок змістився до прохолодного ультрамарину.
Пісок стежки також виглядав майже синім. А сама стежка, хоч і заростала травою, та все ж мала ознаки того, що нею інколи користуються. На піску не було нічиїх слідів, але на узбіччі – то з одного, то з іншого боку валялись пляшки з-під горілки та ше якоїсь нахіміченої газірованої бридоти.
– То годину спускатися, щоб побухати? А потім назад нагору? – сказав стиха і пішов стежкою, прочісуючи очима кущі, що обступали стежку.
Десь через кілометр, по обидвох боках стали з’являтися примітивні парканчики з вбитих кілків і різнокаліберного дроту. При дорозі за ними росли кущі малини, а далі вглиб – терну та глоду. Все решта заросло густою високою кропивою. Десь ще через кілометр туман поволі розчинився в астралі і вийшов місяць. Тепер було видно дальше і ширше.
Навколо виразно проглядалися наслідки великої лісової пожежі. Тільки низькі молоді дерева і кущі обабіч стежки були з листям. Високих чорних дерев було лише декілька. Мертві дерева, час від часу, голосно скрипіли і це були чи не єдині звуки навколо..

За поворотом з’явилася стіна доволі високої будівлі –  стежка вивела до входу в обгорілу і добре покоцану синагогу.
Над аркою-отвором в стіні, де колись, мабуть, були двері, хтось намалював три шістки, зліва червону перевернуту пентаграму, а справа чорним – ерегований фалос.
– О, та то цілий тобі кабалістично-плюралістичний ґей-клюб – усміхнувся, продовжуючи сканувати поглядом навколишні кущі. По периметру від стін будівлі все заросло колючими чагарниками і ще чимось схожим на блекоту. Попід самими стінами валялися уламки каміння. Далі дороги не було.
– Можливо є прохід всередині – подумав і пішов до отвору. Біля одинокого чорного дерева відчув, що тут не сам і підняв очі. На сухій гілці, виблискуючи антрацитом крил, сиділа чорно-синя ворона і тримала в дзьобі волоський горіх.
– Обережно не вдавись, мала.. Де ти його тут взяла..?
Ворона нахилила вбік голову, не відводячи від нього погляду. Підморгнувши їй, повернувся до входу і почув ззаду дзвінкий лускіт. В метрі від нього горіх розколовся, об невеликий гострий камінь, а ворона присіла поруч на стежці, широко розчепіривши крила.
– Розколола з першого разу? Красотка. Будеш захишати своє добро? Я не голодний – смачного..

Зробивши декілька кроків, різко зупинився. Хтось за стіною, що пробував ступати з ним крок в крок, зробив на один крок більше. Він усміхнувся і увійшов в отвір. Відразу за отвором починалися декілька сходинок, а за ними десь на метр нижче – великий квадратний зал з високими стінами.
– Десь – двадцять на двадцять.. Це вже друга, де замість стелі видно небо. Цікаво – що це в них означає? І що вони роблять коли, наприклад, дощ?
Світло місяця відбивалося від великого дзеркала в чорній дерев’яній рамі, що висіло на правій від входу стіні. Рама – з мореного дуба, а саме дзеркало висотою в декілька метрів. Відбитий промінь освітлював купи битого каміння та різнокаліберного сміття, що валялись по всьому залу. В центрі, на витесаному з каменю метровому кубі, стояла стара заржавіла гасова лямпа, а коло неї лежав пакунок – блискуча зелена коробка, обмотана барвистою подарунковою стрічкою. На коробці білів напис – M&M..
– Ая-ая, пацани – дурного ви якраз саме зараз і знайшли – сказав вголос і розреготався. Звуки сміху добру хвилину відбивалися від стін і носилися приміщенням, збільшуючи гучність. Потім так же раптово вщухли.
Іншого виходу з приміщення не було. Можна було вертатися, але на боковій закіптюженій стіні під дзеркалом побачив якийсь текст.
Було шкода туфлі, та все таки зіскочив вниз на невеликий камінь. Потім так само, перестрибуючи з каменю на камінь, наблизився до стіни. На чорній кіптяві, білою крейдою, хтось написав рівними, каліграфічно виведеними буквами:

вороны взлетают черными кострами,
воздухом горелым заполняют души

– Оппа. Це, що – Інеса тут побувала? Цікаво сама, чи з Вітьком… Це по дорозі з Невенгрії?  І що, чи хто не дало їй закінчити?..
Підняв, чомусь майже гарячий, шматок крейди і дописав нижче рівними друкованими буквами:

Чорним феєрверком ворони присіли,
Оточили фреймом чорно-синіх крил.
Розкажіть понтові, що і де згоріло,
Що нового в світі і навіщо

Потім затримав руку і промовив сам до себе:
– І навіщо я це пишу? І взагалі – що я тут роблю? Тре валити, бо ще хтось побачить і скаже – псих якийсь ненормальний,  лазить по ночах де попало..

Ворона сиділа на тому ж місці.
– Шо дивишся на мене? Далі куди? Стежка тут закінчилася.
Ворона не втікала і він присів навпроти неї, склавши руки на колінах:
– Що ти робиш сама в цьому страшному місці? Тебе розважає вигляд тих, що тут валандаються? Чи ти переконана, що ти переконана, що це єдино правильний для тебе варіант?
Ворона мовчки розглядала його. Вийняв з внутрішньої кишені шматок плавленого сиру, розірвав обгортку – будеш?..
Ворона подивилась на когось за його спиною, потім на сир, і знову на нього.
Не змінюючи позу, надкусив половину, другу простягнув їй. Вона обережно взяла сир з руки, змахнула крилами і завернула за дальній ріг будівлі.
Підвівся, закурив, глянув на темний отвір входу, показав піднятий середній палець і, ступаючи по пласких каменях, пішов за вороною. Відхиливши гілку глоду, побачив непримітну вузьку стежку, що йшла вздовж стіни..

&&&&&&&&&&

Майк Новосад. “M&M, або Хроніки Семи Перпендикулярних Ліній..”Видавництво “EuropeLiberal..” 2020.

Придбати можна на офіційному сайті видавництва..

В інтернет магазині“КнигарняЄ”

Не подобається електронна комерція? Можна в звичних книгарнях:

Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є”)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель ”Жорж”)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ “King Cross Leopolis”
(“Книгарня Є”)
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова”)
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 “Книгарня #1

Оригінальний, без скорочень, авторський текст тут. /Розділ – Gallery/

Придбати можна тут:
Smashwords
Apple
Rakuten Kobo