KAROL

АМА ДАБЛАМ..

CHAPTER THIRTEEN /скорочено/

Літо. Вечір 27 липня. Вони йдуть поруч, інколи торкаючись одне одного ліктями. Йдуть широкою лісовою просікою, безшумно ступаючи босими ногами. Ліс тихий, the weather is good. Дерева, обступивши з боків темними стовбурами, легенько шелестять кронами десь там вгорі. Йдуть мовчки. Веде вона, тому він йде собі розслаблено – йде насолоджуючись ходою. Потім краєм ока ловить  коло правої ноги якийсь рух. Велика сіра вовчиця йде поруч з ним. Ступає абсолютно нечутно, і її голова поруч з його рукою..
– Її звати Ама. Вона вже двадцять хвилин йде коло тебе. Розслабився, чувак..?
Запустив пальці в шерсть на голові, вовчиця тихо загарчала і перехопила пальці зубами. Притиснув її мордою до бедра:
– Привіт, Амо..
Ліс попереду заклубився туманом і трохи посвітлів. Потім почулися приглушені голоси та тихі звуки лаунджу..
Поки твоя найчесніша в світі Ворона полетіла якогось, аж в Португалію, Ама супроводжуватиме тебе до краю лісу. А далі сам, чувак.. Ти ж тут не зупинишся – я все вірно розумію?
– Ось саме тут, так точно ні..
Вийшли на берег лісового озера. То було навіть не озеро, скоріше покинутий гранітний кар’єр, але було воно просто ідеальне у своїй гармонії. Глибока спокійна вода, оточена високими гранітними стінами. Стіни стильно порослі мохом і обрамлені невисокими соснами вздовж берегів. Поміж соснами біліли берези, біля них стояли столики. Коло деяких з них тліли багаття, майже на всіх горіли свічки. Столиків було дуже багато.
В трьох місцях, з граніту стін виступали, відшліфовані вітром і часом, кам’яні брили. Вони, на різній висоті, висіли над водою, утворюючи милі природні тераси. Там теж стояли столики.
Пройшли стежкою, потім Відьма відсунула вбік гілки куща і зіскочила на рівно витесаний кам’яний жолоб, по котрому текла вода. Зіскочив вслід за нею. Вода була по кісточки – льодяна, але якась дуже приємна тактильно. Від жолоба починався невисокий тунель з підлогою викладеною чорним базальтом. По базальтовій бруківці теж текла вода і каміння бруківки віддзеркалювало блискучими чорними квадратами. Пройшовши крізь овальний отвір, спустились вирубаними сходинками і вийшли на одну з трьох терас. Ама заскочила на невеликий кам’яний виступ і граціозно розтяглася. Присів коло неї на теплий камінь і відкинувшись назад поклав голову їй на бік. Вона потерлась своїм вухом об його  і поклала голову на передні лапи.
На краю виступу стояв витесаний з каменю  столик. Поруч два дерев’яних плетених крісла. На столику металева, кольору чорного шоколаду, попільничка і пляшка Calvados Coeur de Lion Pays d’Auge 1979.
На поверхні стола викарбуваний напис – Its not over until I win..
Відсунувши вбік два низькі ребристі стакани, Відьма взяла блюдечко, висипала не нього вміст кульки з фольги і почала гріти на рожевій свічці у вигляді топлес Психеї.

Правіше від них стрілчастою аркою над самою водою обривався якийсь тунель, що виходив зі скелі. Його стіни обростали мохом, а над ним і по боках все позаростало колючими кущами. Крізь кущі виповзав насичений цикламеновий туман і двома пласкими потоками стікав стінами скелі просто на воду. На підлозі біля самої води горіли свічки. Їх полумя не рухалось – вітру не було абсолютно.
Неподалік між столиками  пройшов чувак – в чорному фраку-двійці і перекинутою через руку білою серветкою.
– О – Улександр.
– Тобто?
– Я його знаю, насправді його звали, здається, Женя. Містичний чувак.
– А чому Улександр?
– Якось ми десь сиділи, підійшов він. По натурі чувак був такий собі – комсомольцьо, а тут видно вирішив присунути нам своїх понтів і зіграти крутого пацана з Wall street. Витягує мобільний, набирає когось і каже: добрий день, мене звати Улександр… З того часу він для мене Улександром і залишився.
– А чому містичний?
– Ми з ним давно знайомі. Він завжди пробував себе вести, як альфа, але йому ніяк не виходило. Рано одружився на дівчинці зі Слов’янська. Мої пацани чомусь відразу прозвали її – Піська.
– Така ніяка?
– Невисока на зріст, але в класній фігурі. Не знаю чому вона в них так засоціювалася. В якийсь момент я побачив, що вона мене хоче. Якийсь час ми з нею трахали одне одного очима. Я не робив ніяких кроків для того, щоб перевести це в реал. Вона зробила перша..
– Тобто ні разу не піська?
– Ні. Так я її не бачив.
– А що зробила.
– Сказала – запроси мене на каву. І по дорозі каже – йдем мого Женю провідаємо..
-???
– Моя реакція була така сама. Але пішли. Те, що я тоді побачив, найкраща ілюстрація початку 90х. Підходимо під магазин. Скляні двері. За ними ще одні такі ж самі. Між ними тамбур метр на метр. В тамбурі табурет, а на ньому Женя. Закритий на ключ з обох боків.
– То – ніби, як сторож?
– Ніби так.
– А якщо в туалет?
– Не вникав. Постояли коло нього, через закриті двері щось там поговорили і пішли в кабак. Вона каже – він собі підробіток взяв, буде так закритий до 8-ї ранку..
– Бляяяяя..))
– Посиділи в кабаку, я відвіз її до дому і попрощався.
– І як вона мала то тобі пробачити?
– Я теж не наймався бути інструментом для покарання нею за щось Улександра.
– Ой. Скажи, що злякався.
– Ой. Давай краще скажу, що не було тяги. Я люблю комфорт. А валятися в чужому ліжку, поки його господар сидить в скляній будці – то не про мене.
– Шариш..
– Улександр був маніакально принциповий. На переході загорілося зелене для нього світло і він принципово пішов. А хтось подумав, що дєньгі єсть – даві на газ і принципово не зупинився.
– Ого.. І що?
– Поламав йому ногу і принципово втік з місця події.
– Бідний Улександр.
– Ми прийшли з товаришем його провідати. Він лежав вдома з ногою в гіпсі.
Я сидів на підлозі коло дверей в коридор.  Коридор було видно тільки мені. Люда ходила – то в кухню, то назад. Потім зупинилася в коридорі і дивлячись на мене, розв’язала пояс халата. Вгадаєш, що під ним було?
– Красотка..))
– Ми і далі трахали одне одного при зустрічі. Але і далі – тільки очима.
– А містика де?
– Попереду. Якось ми поїхали великою бригадою в Дніпро. В поїзді Улександр каже:
– Я зі своєю горшки побив, давай селимся в один номер?
Приїхали вночі. Кажу:
– Та нема базару, йдем бахнем по соточці за приїзд.
Він каже:
– Старий, я без бабла.
– Колись ти мені поставиш.
Ніч, якийсь кіоск коло цирку і знаєш в чому фігня?
– ?
– Горілка ще була справжня і шашлик смачний. Досі смак пам’ятаю..
– Замовити тобі справжній шашлик?
– Давай краще по кальвадосу.
Випили. Ама підвела голову. Підійшла до столу. Сперлась передніми лапами на стіл, впевнено злизала з тарілки залишки коксу і знову лягла на облюбоване собі місце..
– Он твоя Інна приперлася..
На терасі навпроти, схожий на марабу Улександр запалював свічки на столику.
– Зроби так, щоб він нас не обслуговував.
– Не буде. А що далі було?
– Там була якась загальна п’янка в Чарлі. Мені швидко з ними надоїло і я пішов в готель. По дорозі зустрів Ромчика – пацана з наших і запропонував пошпіляти в карти. Сіли в нас в номері. Роздали. Скрипнули вхідні двері. Увійшла Люда. Каже:
– Рома, а що це ти робиш в номері мого мужа?
– В карти граю, хіба не бачиш?
– Вийди пройдися, нам тут треба побалакати без свідків..
Рома встав і вийшов. Мною легенько затіпало. Була у в’язаному сірому вузькому платті, на шпильці і картатому жовто-зеленому розстебнутому тренчі.
– І що ти?
– Закурив і ліг на спину на своє ліжко. На тумбочці поруч стояла скляна пляшка з-під Пепсі – збив в неї попіл. Вона підійшла, взяла в мене сигарету, затягнулась і кинула в пляшку. Потім просто лягла на мене зверху. Я обхопив її руками, в цей момент знову скрипнули двері і голос Улександра:
– Ах ти ж блядь-івановна..
Вона зіскочила з мене, поправила плаття і сказала:
– Женя, це зовсім не те, про що ти подумав…
– А він мабуть подумав, що ви вирішили розівчити лежачий пассадобль?
– Мабуть.
– А ти що?
– Я саме смішне – пробував навіщось витрусити з тої пляшки сигарету, котра ще диміла..
– ))) А містика де?
– Ми з ним в реалі більше не бачились. Вийшла вона, за нею він, а через десять хвилин увійшов Ромчик з речами. Каже:
– Женя попросив помінятися з ним номерами. Гроші тобі передав.
– Там у вас в номері три ліжка – міг просто переселитися і тебе не ганяти.
– Та мені не важко. Ось гроші.
– В тебе позичив?
– В Паші…
Років через десять в мене брала інтерв’ю журналістка. Хвилин через двадцять після початку почала мені демонструвати вигин ноги і поправляти ліфчик та волосся. Я подумав – що, мала, хочеш щоб я тебе трахнув? То я мабуть буду не проти..
– Трахнув?
– Вона каже – а давай зустрінемось в менш формальній обстановці і дає візитку. Беру, читаю і розумію – це друга дружина Улександра.
– Дійсно містика.
– Це ще не кінець. З нею я зрозуміло не зустрічався. Пройшло ще років десять. Мене підмолоджує класна дівчинка. Спрацьовує чуйка і я питаю, чи не чула вона про такого..
– І..?
– Каже – як не чула? То мій вуйко.. Рідний брат моєї мами.. Кароч – містичний Улександр чувак і всьо)))
– Бляяяяяяяя..
– Та отож..

– А як ти розійшовся з Сюзанною?
– Одного вечора вона прийшла і каже:
– Сьогодні без сексу.
– Чому?
– Я зробила чистку.
– Тобто?
– Тобто залетіла. Твоя сперма виявилися сильнішою за спіраль.
Отоді і обірвалося. Ми не сварилися, ми досі знайомі, але обірвалось і поступово зійшло на нуль..

Туман, що опускався на воду, вже накрив половину озера. Він клубився і збільшувався в об’ємі у висоту, але не заходив за якусь невидиму лінію. Так – ніби відгороджений повністю прозорою стіною. Ця прозора стіна йшла від тераси навпроти, до каменю, на котрому лежала вовчиця. З одного її боку була чиста глибока вода, котра  зовсім не рухалась, а з іншого цикламен туману, що рівно, як по стіні піднімався все вище. Там де мала б починатися, чи закінчуватися лінія невидимого кордону, стояла Інна. Стояла, роблячи вигляд, що її зацікавив цей феномен. Інна була неперевершена – в дуже короткій світлій джинсовій спідниці з розстебнутим на поясі ґудзиком. Міцні засмаглі ноги впевнено почувались в босоніжках на високій тонкій шпильці. Завершував її гардероб все той же золотий ланцюжок навколо талії..
Не повертаючи голови, вона тихо когось покликала. Підійшла, така ж засмагла, висока струнка, коротко стрижена, платинова блондинка. На ній було коротке біло-голубе плаття на тоненьких білих бретельках. Легенький вітерець задував його, ще більше оголюючи і без того максимально відкриті ноги. Перекинувшись з Інною двома фразами, вона голосно розсміялась, потім скинула через голову плаття і високо підстрибнувши увійшла в воду. Винирнувши, підпливла до невидимої межі туману, і пірнула під неї..
Він стояв  на другому кінці лінії і курив пускаючи кільця. Підійшла Відьма:
– Спав з нею?
– Так. Це Наталя. Вона з Варви. Класна.
– В ліжку?
– І в ліжку, і поза ним. Я насправді до небагатьох відчував абсолютну довіру. Вона одна з тих небагатьох.
Туман на воді повільно закрутився в спіраль і почав просідати в її центрі. Його ставало помітно менше – виглядало так, ніби він проникає крізь воду кудись вниз. Ще декілька хвилин і поверхня озера знову була чистою, а там, де щойно був центр спіралі, на спині лежала струнка німфа з коротким платиновим волоссям. Перевернувшись, вона знову пірнула і винирнула аж біля вирубаних в стіні сходів, що вели на їхню терасу.
Інна стояла на тому ж місці. Все так само – на впевнено розставлених ногах. Спідниці на ній вже не було. Натомість була блідо-рожева майка зі штрих-кодом через всі груди. Навів на нього камеру телефону. Сканер зчитав і відкрилось чорно-біле, в сепії, фото. На ньому – якийсь земляний насип, в котрий входив викладений темною цеглою тунель. Фото зробили під кутом і було видно лише арку входу та підпірні цегляні стіни по боках від неї. До входу вела неширока доріжка, що з обох боків заросла густою травою. В лівому верхньому кутку фото, фрагментом виступали гілки декількох акацій. Під фото був підпис: Simplydo not enter..

Ти знаєш – я зрозумів навіщо ти їх всіх тут зібрала. Я тут сьогодні з ними всіма попрощаюсь.
– Як?
– Назавжди.
– Тобто?
– Тобто, якщо випадково десь зустріну, то все буде так, ніби інтиму між нами не було..
– Тобі видніше. Он до нас твоя подружка з поїзда суне – можеш з неї і почати..
Стежкою піднімалась відьма у вільному білому платті вище колін. Хвилясте каштанове волосся гарно спадало на її голі плечі.
– Добрий вечір. Давно хотіла з вами познайомитися – звернулася до Відьми. Потім повернула голову до нього – познайомиш нас?
Ама ліниво підвелась і пішла на неї.
– Ой, а ваша собачка не кусається?
Ама підвелася на задні лапи, а передні поклала каштановій на плечі. Та зробила крок назад і вперлася спиною в стовбур берези. Ама доторкнулась до її носа своїм, а потім засунула язик в рот каштановій. У тої стали круглі очі. Простоявши так секунд десять, Ама відпустила каштанову і пішла лягла на своє місце – на цей раз головою до озера.
– Що це було??
– Ви не знаєте як вовки визначають стан здоровя свого візаві? Ви щойно пройшли вовчу УЗД разом з рентгеном.
– Це вовк???
– Вовчиця. Котра тепер знає про вас все – температуру тіла, рівень кислотності і навіть вагітна ви, чи ні..
– Сподіваюсь ні.. Отак – язиком?
– Саме отак.. в них так прийнято. Ну познайом нас, раз пані так хоче – повернула голову до нього.
– Запросто. Дівчинка з поїзду. Колись лікар, потім аналітик частини мого телефону. Як звати не знаю. Вона принципово не казала. Нехай буде – міссіс Noname, якщо тебе так влаштує..
– Мене звати, наприклад – Анастасія
– Дуже приємно, пані Анастасія. А он того чувака звати,  наприклад – Улександр..
– Смішний такий..
– І про що нас обманює телефонна статистика?
– Це насправді цікаво. От ви знаєте скільки жінок і з яким ім’ям було в нього найбільше?
– З яким?
– Наталя. Таких було двадцять три.
– А на другому?
– Іра. Їх дев’ятнадцять. Далі – Лєна. Чотирнадцять. Потім Оля..
– А є такі імена, що не повторювалось?
– Таких багато.
– Ні. Таких одна. Це я.
– А як вас звати?
– Я Відьма.
– Я хотіла з Вами саме про це поговорити…
– Настя – я розумію твої мотиви, але саме зараз я переходжу в ту Лігу, де зв’язки не мають значення. Не мають, бо їх там просто не існує.. Глянь –цей сивий… він не тебе розшукує?
– Мене, блін. Як він вже дістав. Можна я потім ще раз підійду?
– Ну звичайно – які проблеми..

Улександр з факелом вийшов з глибини тунелю, підійшов до самої води,  підпалив щось звідси невидиме і  вздовж краю тунелю спалахнув високий вогонь. За вогнем хвилястим фонтаном став підніматися дим. Клубами насиченого deep-ультрамарин кольору. Цикламен, що стікав згори, почав переплітатися з ним. Переплітатись, але не змішуватись. Тепер вони разом  стелились на озеро яскравими насиченими смугами.
– Прям – Smoke on the Water – повернувся він до Відьми – тепер знаю, як це виглядає..
В цей час полумя осіло і за ним з’явилися фігурки музикантів. Пролунали перші акорди і відразу впізнаваний голос:
Can you remember, remember my name? As I flow through your life..
– Мала, то дійсно – Spełnionych Marzeń.. Зараз не жовтень – ти нічого не переплутала?
– А день народження буває тільки в тебе?
– Тобто.. Бляяяяя.. А я без подарунка – як завжди.
– Ти вже його подарував – просто ще сам про це не знаєш..
Налив собі і підійшов до краю тераси. Стежкою від запаркованого на березі насичено–червоного “Mini Countryman”  до них йшла Світлана.
– Привіт, як ти?
– Норм. Як ти?
– Це зі мною ти будеш робити вигляд, що між нами нічого не було?
– З тобою ми назавжди залишимось в липні одинадцятого..
Вона підійшла до Відьми і поцілувала її в щоку:
– Класно у вас тут, але мені пора. Вітаю тебе..
– Дякую тобі. Чому так рано? Куди пора?
– В липень одинадцятого. Щастя вам.. 

And if you hear me talking on the wind, You’ve got to understandWe must remain Perfect Strangers.. – долинало зі сцени..

– Забула спитати твою аналіткиню – а по містах як?
– Я підглянув – з великим відривом Київ, а далі Дніпро і Полтава..
– Цікаво..
– Близько Харків і Одеса, але Київ просто не – на, а – в більше.
– А професії?
– Ну цього вона в телефоні побачити не могла, але це знаю я. Думаю сімдесят п’ять відсотків лікарі, п’ятнадцять освітяни, а решта – всі решта..
– Цікаво. Тобто київські медики найрозпусніші?
– Або вільні і знають фізіологію людини..))
– Ну, кажуть – чим далі від центру, тим яскравіший одяг..
– Не знаю. Одяг менше цікавив. Що знаю напевно – чим ближче до центру, тим розумніші очі..))
– А хто он та блондинка?
– Катя. Цікава. Ми, коли списувались, то вона була без фото. Написала – фото не покажу, бо я надто відома. Потім каже, що зустрітися треба так, щоб її ніхто не бачив. Але в людному місці..
– Прийшла в перуці, чорних окулярах і з піднятим коміром?
– Все було цікавіше. Я замовив в Альони Vip-зал в Мафії на Хрещатику. Попросив, щоб виділила небалакучого офіціанта.
– Чому там?
– Він тільки відкрився на місці “Blackberry”..
– Це той, що депутатка зі свинцем в сраці зробила на свій смак?
– Ну так. Вклала в дизайн всю свою колгоспно-пролетарську свідомість і найдорожчі матеріали, котрі на той час можна було знайти.
– Вийшло – пшонка стайл?
– Ні – більш менш терпимо. Там було чисто, багато дзеркал і два окремі зали, що закривались. Жіночий, навіть, з окремим туалетом, а в чоловічому антипрослуховувальний захист.
– Тобто тобі обійшлось дешево і сердито?
– Саме так.
– Трахнув прямо в Vipзалі?
– Ні. Включив антипривабливість.
– ???
– Її знаменитість полягала в тому, що вона дружина відомого футболіста..
– І..?
– Мені чомусь стало шкода того футболіста.
– Знаєш хто він?
– Так, звичайно. Там взагалі цікаво було. Я викликав таксі, щоб їхати за нею. Приїхав чувак в білій майці-алкоголічці і весь в тюремних наколках. Приїхали до неї в двір, біля Марокани. Стемніло. Бачу йде силует в помаранчевому. Виходжу з машини, пропускаю її на заднє сидіння. Сам сідаю поруч. Водій стартує. Вона раптом каже, щоб зупинив. Той нуль уваги. Бачу вона падає на страх. Кажу чуваку зупинитися. Вона – я нікуди не поїду… я передумала. Виходжу з машини – подаю руку. Вона каже – ти не подумай, просто мені страшно. Давай в дворі на лавочці посидимо. Уточнюю – в твоєму дворі? Вона така – дійсно, я не подумала. Давай в Марокані. Я кажу – тобто я знімаю кабак, щоб тебе ніхто не впізнав, а зараз йдем в кабак під твоїм домом? Вона – ну ладно поїхали..
– Хто футболіст?
– Ну вона розказала, що потягнула його на острови, а він пропустив збори. За це Блохін його вигнав зі збірної. А потім він вилетів і з команди.. Я на другий день в офісі запитав в одного фана..
– Ультрас?
– Ні мамкін син, але любитель. Каже – я вам з ходу скажу і називає прізвище. Заходжу в гуглу і перші фото з їх весілля..
– Що їй бракувало?
– Він отримував норм, вони купили вісім квартир в новобудовах, а після історії зі збірною їздив грати в Харків з гепою і допою за сто доларів.
– Ще два великих футболіста..
– Тобто їм тепер нема за що жити і вона влаштується в турагентство.
– А вона в курсі, що ту всю манірність і понти, котру лишала в турагентстві, як клієнтка, тут же отримає назад, як працівник агентства?
– Це їй і пояснив. Кажу – а чого квартири не продаєте? Вона каже, що ринок просів і вони за них не візьмуть половини того, що вклали. Так здавайте – кажу. Вони без ремонту – просто стіни після забудовників, а на ремонт нема бабла. Кажу – так одну продайте пох за скільки. Сім здавайте. То не ппц які гроші, але – як база для якогось старту.. За десятку ж проживете..
– Нра мені оте твоє – забудовники..)))
– Ну, бо є будівельники і то професія, а є забудовники і то развод. Тим більше вони самі себе так називають. Видно розуміють, що забудували вже так, що можна починати розбирати прям вслід за ними..
– Весела Катя.. Хоч би темні окуляри оділа, чи що..
– А чому та депутатка той свинець не повиймає? То прикольно так дзвеніти на кожний металодетектор?
– Мабуть хірурги всі дробини знайти не можуть, а може її дійсно пре… Мені цікавіше навіщо він в неї стріляв…
– Там все просто – з конюхом переспала..

Музиканти своє відіграли і терасу, що слугувала сценою, зайняла відьма Юля зі свитою. Улександр вже встиг накрити їм стіл, коло котрого якраз херячив своє мистецтво підкачаний стриптизер.
– Антонова – прям царіца гори – пустила кільце диму в той бік Відьма.
– До речі, гори схожі на жінок.
– Наприклад?
– Наприклад Еверест – це така британська королева. Вона у вcіх випадках Найвища. Знає собі ціну і не париться. Вона сильна, стильна і не потребує підтвердження своїх повноважень. В рейтингу за кількістю тих, кого не відпустила десь в самому кінці..
– Що за рейтинг?
– На найвищі гори ведуть статистику – скільки чоловік зайшло і скільки не повернулося. Звідси і рейтинг.
– Більшість з неї повертаються?
– Так. А є К 2. Вона, як чорна вдова. Спокійна в своєму холоді і кожного четвертого не відпускає..
– Вона на першому місці?
– Ні. Є ще Аннапурна. Ця – як німфоманка, що на свій нефарт закохалася в імпотента. І тепер беземоційно та безвоздмезно  мстить всім підряд. Ось там перше місце. З відривом на два корпуси. Заходить хтось і вона починає його штормити лавинами.
– Була в тебе така?
– Так. Звали – Оля Ксю. З Сімфі родом. Жила на Городецького. Заходить в під’їзд. Кидає свою сумочку..
– Як кидає?
– Просто відпускає на сходи, продовжуючи підніматися. Я піднімаю..
– На тебе не схоже.
– Ну так – в сто зі ста випадків я би не підняв. Мало чого вона так зробила – мож вона вдома весь час так робить – нє? Зайшли до мене – лягає на ліжко, задирає плаття і каже: ну – покажи, що ти можеш..
– Отак відразу? І, що ти?
– Поліз, як на Аннапурну..
– Вдалося вижити?
– З огляду на те, що зараз тут.. Мені повезло – вона через три дні переїхала назад в Сімфі, а то прийшлось би переховуватись..
– Чому? Ти ж любиш таке..
– Я люблю весело і на драйві, а перетворюватися на відбійний молоток не знайшов для себе жодного резону..
– А, як ти з ними розходився?
– По різному. В основному – я давав їм свободу.
– Це як?
– В мене не  буває негарних жінок. Навколо таких завжди в’ються.
– Ну. Так..
– Я непомітно притримую свій sex appeal. Все ніби, як було раніше, але більше свободи вибору. Це дуже швидко приводить до стану, де я морально вільний. Потім вона відчуває, що її обдурили, а дороги назад вже немає..
– Маніпуляція?
– Ні – право вибору.
– Це так через надто швидку близькість?
– Я колись на «мамбі» в стрічку писав –  але ще жодна не подумала, чи не занадто рано я йому дала.. Швидкість тут ні до чого. Я не розумію отого – я тебе хочу, але то буде після третього побачення. Або хочу, або ні. Це все. Навіщо друге, якщо на першому не було?
– Ну так. Все вже зрозуміло на перших секундах, а все, що далі – то соціальні танці?
– А що не так?
– А як ти опинився серед чорних?
– А чому не серед білих?
– Тобто..?
– Є два чисті кольори – чорний та білий. Решта то мікс. В ідеалі – ні чорний, ні білий ти не побачиш. Ідеально білий відіб’є все світло, а ідеально чорний вбере його в себе. А те, що ти називаєш чорними, воно брудно-коричневе, іноді сіре, але теж брудно. Сама бачила – шо я тобі розказую.
Ама підвела голову і уважно подивилася на нього..
– Ама, ти сіра без бруду, не треба мене розглядати, я теж не ідеально білий на щастя..
– А якщо і опинився, – продовжив він – то не серед, а в середовищі.. І то тимчасово.. Ну і – в будь-якому середовищі я вільний від нього.
– Твори добро і будь вільним..
– Так. До речі – саме це основа християнства. Відразу і чорна і біла. А не оте все решта, що в християнські книги з усної тори подописували.
– Знову містика..
– Он, до речі, теж дві містичні фігури – показав рукою на двох сексі німф, що доволі мило про щось теревенили. Обидві жагучі брюнетки, одна з довгим прямим волоссям, інша з коротким хвилястим.
– Ось ці? Чим.
– Я познайомився з ними в один день. Одна каже – привіт, я Аня і називає прізвище.. Через три години друга – привіт, я Аня і називає прізвище.. За тим самим столиком і в тому самому дворику.
– Прізвище те саме, я так розумію? Родички?
– Ні – одна дружина кримінального авторитета, інша держслужбовець. Одна з Білої Церкви, інша з Черкас. Одну звали “Anet”, іншу “Настоящая”..
– Прикольно. Вони обидві гарні до речі.
– Покажи мені тут одну негарну.
– Вони й тоді були знайомі?
– Не впевнений, що вони знайомі зараз..
– Ну так. Можна багато чого робити разом не знайомлячись, а поговорити, то взагалі запросто..
– Перша була та, що з коротким волоссям..
– Держслужбовець – вгадала?
– Так. Друга приїхала ввечері на таксі з Черкас. Приїхала не сама, а з племінницею. Зустрівся з ними в дворику, потім пересіли в маленький зал.
– Той де пічка?
– Так. Племінниця почала впиватися коньяком, потім пробувала щемити персонал. Я не бачив сенсу з ними сидіти і просто пішов.
– Бляяяя))
– Так. Зайшов додому. Дзвонить Аня – ти чому пішов? Кажу – скучно стало.
– А вона?
– Каже – а нічого, що я стільки їхала?
– А ти?
– Кажу – про племінницю розмови не було. Вам і без мене норм.
– А вона?
– Каже – проблема в племінниці? Я вже викликаю їй таксі. Прийди забери мене.
– Забрав?
– Так.
– Як вона в ліжку?
– Красотка. Нічого екстраординарного, але тіло скроєне саме під секс. Такий східний тип..
– Цього достатньо?
– В її випадку так. Поїхала через сорок вісім годин. Всі ці години ми ліжко майже не покидали.
– І що далі?
– Далі подзвонила племінниця. Каже – я в Києві, давай зустрінемся.
– Зустрівся?
– Ні. Кажу їй – не страшно, що тьотя тягла дасть?
– А вона?
– Каже – ой, ти нічого не знаєш. Вона заміжня. Через тиждень виходить її муж, а вона за вісім років і без нього розгулялася. Хоче тобою прикритися. Воно тобі треба? Ну і – я молодша в кінці кінців.
– В кінці кінців, серед кінців, знайдеш кінець ти накінець..))
– Приблизно так їй і сказав..
– Більше тьотя не приїжджала?
– Та ні. Ще декілька разів була.
– Як розійшовся?
– Хотіла мене розвести на ревність..
– Ґи ґи Ґи..
– Каже – ми з подругою тут у фермера на «кіровоградщині». Зараз буде оргія.
– І ти прям взяв і страшенно розчарувався в людстві?
– Ну так. Кажу їй – класно погуляти. Зауваж – кажу щиро.
– А вона?
– Каже – зараз буду робити йому міньєт.
– А ти?
– Кажу – ну всьо, ти наказана. Тепер без відео як ти той міньєт робиш ми не зустрінемось.
– Бляяя)))
– В мене не було багато часу на переписку – в той час в мене в ліжку була та, що з коротким волоссям.
– А прикинь, якщо вони зараз саме про це розмовляють..))
– Було б прикольно..
– І, що – зустрілися?
– Ні. Я завжди тримаю слово..
– Ти кожній з них казав – йдем, прогуляємся – я хочу щоб зустрічні мені заздрили..
– Так. Майже кожній. Хоча іноді були й інші мотиви. Приїхала дівчинка, звали Умка, здається. Сидимо, а вона на такій реальній агресії. Тобто саме час прощатись. Згадав, як на якийсь парад зібрали дітей на конях. Їх черга ще не підійшла і вони очікують. А я сиджу собі на лавочці на те все спостерігаю. Підходить хлопчик – років десять на вигляд і тягне коняку за вуздечку. Каже – потримайте будь-ласка коня, бо я дуже хочу в туалет. Кажу – давай потримаю. Він – якщо почне вириватися, то просто водіть її, не стійте. Коли її водять, вона відразу заспокоюється.. Так і вийшло. І з конякою, і з дівчинкою. Вона на мене ричить, який я поганий, а я кажу йдем пройдемся на Пейзажку..
– І ..?))
– Прям на лавці коло музею.
– То ввечері було?
– Ну зрозуміло, що не вдень.
– То там коло того московського генделика?
– Так. Лавка якраз навпроти входу.
– Курила на ній не раз..
– І я не раз. Іноді навіть курив.. Хоча на схилі за музеєм було частіше.
– А то чому?
– Там краєвид гарний.
– Йдем, прогуляємся – я хочу щоб мені заздрили..
– З задоволенням.
Пішли стежкою поміж дерев. Обабіч стежки сиділи невеликі компанії. Комусь кивав головою, хтось сидів спиною, з кимось вітався по імені..
– А хто така Ася?
– Дуже класна дівчинка. Єврейка. Дуже добра і така – в очах весь сум єврейського народу.
– Дуже гарна фігурка. Силікон?
– Ні разу. Там взагалі цікава історія. Ми зустрілись на каві і відразу пішли до мене. Була в такому ж короткому обтягнутому платті. На сайті назвалась “Амазонкою”. Займалась професійно боксом.
– Навіть так?
– Ага. Зайшли до мене. Відразу перевірила всю квартиру – чи нікого більше нема.
– Обережна..))
– Потім побачила на стіні флогер. Каже:
 – Що це?
– Флогер.
– Я бачу, що флогер. Навіщо він тут?
– Для дизайну.
– Хріновий дизайн.
– На колір і смак всі пляшки різні.
– Мені в тебе не подобається. Я піду.
– Гарного вечора..
Потім хвилин через десять дзвонить:
– Я тут сиджу на сходах цирку, якшошо..
– Не простуди гарну попку.
– Не переживай. Я там в тебе кий бачила – граєш?
– І..?
– Пішли зіграєм, я тебе розірву..
Спускаюсь вниз. Підходжу. Каже – я машину припаркувала з того боку площі, йдем я свій кий візьму. Заходим в Статус. Там був такий столик за кутком в апендиксі – . Маркери іноді для мене навіть зганяли з нього тих, що вже грали.
– За що така честь?
– Відносився до них по-людськи, як до рівних, це перше. Ну і часто там були всілякі шоу – їх це теж перло..
– Шоу?
– Приходжу з дівчинкою. Вона ще з порога говорить – граєм на роздягання. Порахувала скільки на кожному одягу – вийшло порівну. Каже граєм п’ять партій. Одна партія – мінус щось з себе. Після п’ятої робим фото на телефон того, хто виграв. Говорила голосно – через десять хвилин весьСтатус знав про умови гри. Всі покидали столи і вболівали за мене.
– А чому не за неї?
– А кому цікавий голий я?
– Принаймні логічно. І як?
– Я програв одну партію.
– І..?
– В мене в телефоні є фото, біля більярдного столу з красивою дівчинкою – з києм в руках і в одних трусиках..
– Потішилися всі?
– Ні. Тільки маркер. Фотосесію я зробив в Vip-залі..))
– Маркер фоткав?
– Так.
– Зрозуміло чому вони тебе любили..
– Прийшли ми з Асею за “9й. Закурили на дивані. Вона каже:
– Ти не подумай. В мене фантазій теж не бракує.
– Наприклад?
– Ну.. я так не можу сказати..
Прошу в маркера листок паперу і ручку. Даю їй – пиши. Написала. Читаю. Кажу – підходить. Граєм.
– Що там було?
Граєм одну гру. Якщо виграєш ти, то ми йдем до тебе. Ти сидиш на дивані, а я тебе зваблюю. Як хочу. А ти не маєш права до мене доторкнутися. Якщо виграю я, то ми йдем до тебе. Ти береш мене силою, а я відбиваюсь. Все по серйозному, і без – в піддавки..
– Хто виграв?
– Я для себе вияснив, що спеціально непомітно програти, то набагато важче, ніж виграти. А ще враховуючи, що три дураки залетіли. Тобто ледве-ледве, але я програв..
– В обидвох випадках вона передбачила, що йдете до тебе додому..
– Так.
– Де на стіні висить страшний флогер..
– Ага..
– І як?
– Коли увійшли, я в коридорі, не вмикаючи світло, сказав – умова: все без звуку. В мене сусіди. Тільки найменший звук – гра миттєво буде припинена. Вона відповіла – так. І почалося ще в коридорі.
– Хто переміг?
– Це насправді дуже важко. В мене одяг не постраждав, в неї навпаки. Вона не постраждала фізично, в мене тиждень був фінгал під оком.
– Ого..
– Вона вже ніби здалася, я вже на ліжку в неї увійшов.. І тут вона видає мені ліктем під око.. Сто лампочок в очах засвітилося.. а переміг – Sex.. 

Вийшли на терасу до Інни.. Вона саме розказувала анекдот:
– Вони були середньостатистична сімейна пара. Обоє працювали. Займались сексом п’ять разів на тиждень. Вона в понеділок, середу і п’ятницю. Він по вівторках і кожний четвер..
Замість Улександра терасу обслуговувала невисока руда відьмочка на височенних “шпильках”..
– Привіт, Лариса. А де Грета? – звернувся до неї
– Привіт, вдома. Нам не можна розмовляти з клієнтами.
– Я попрошу щоб тобі дозволили..
– Взагалі-то ти в числі гостей. Як це ти стала персоналом? Вирішила по ходу трохи дєніх заработать? – подала насмішливим тоном Інна – тепер розказуй, як ви познайомились і навіщо? Зараз ми вас виведем на чисту воду.
– На сайті я назвалась Chat Lady. Він мені сподобався. Я йому тиждень слала фото в салатовому міні в обтяжку. А на зустріч не йшла. Потім зустрілися.
– Як саме і де?
– Після чергового фото він приїхав і вкрав мене з ресторану. Ми там гуляли день народження. Вкрав з-під носа в чоловіка. І повіз додому.
– А далі що?
– А далі, думаю, було так, як і в тебе. Не треба мене виводити і кидати в чисте озеро.
– А як розійшлися?
– Якось я приїхала з собакою. Собака ганяла по квартирі, а він в коридорі опустив мене на коліна. Уяви картинку – я сосу, а Грета стоїть дивиться. Я кажу – Грета йди гуляй, бо мені не комільфо, а він рже і каже – ні-ні, Грета, подивись, що твоя хазяйка витворяє.. Ось його і виводьте на чисту воду – нехай прям зараз, як є – скаче в воду..
Інна повернулася до нього:
– Розказуй тепер свою версію.
– Лариса класна – не треба її виводити на воду. Вона може і вміє. І може, і вміє феноменально. А ще – вміє отримувати насолоду. Думаю цього вже достатньо, щоб видати їй премію. Відносно собаки.. Греті було дуже цікаво. Це було по ній видно – як її можна було проганяти? Давайте краще розкажу що було потім – то було не менш цікаво. Вони поїхали, а я ліг і заснув. Прокинувся пізно ввечері. Включив собі якесь кіно. Чую мене щось ніби кусає. Включаю світло – дійсно сліди укусів. Перша думка, вибач Грето – це блохи. З блохами справи ніколи не мав. Думаю, що робити. Ларисі дзвонити пізно – перша ночі. Треба зняти якийсь готель, а зранку подзвоню і взнаю, як їх виводять. Вже було не до кіно – тому виключив. Лежу в тиші думаю – який готель вибрати. Раптом чую – комар. Бляяя – звідки комар на початку березня??? В мене їх і влітку ніколи не було.. Ну вже ніби легше – з комарами якось справлюсь – накинув халат і йду в “Сільпо”. Касирка дивиться на мене – по шампанське? Під халатом хоч щось є? Шампанське іншим разом – кажу – де в вас пластинки від комарів? А вона – звідки вони можуть бути – не сезон. А навіщо тобі? Та блін комарі не знали, що не сезон. Вона – комарі??? В березні???.. Пішли з нею разом шукати. Знайшли спіраль для комарів на верандах. Каже – в квартирі мабуть не можна, але з одного разу не отруїшся…
– Я це бачила. Він правду каже  – подала голос “Настоящая” – ми в машині сиділи, дивлюсь він в халаті і тапочках в “Сільпо” попер..
– Він і за мною в халаті в Бартоломео виходив, тому схоже на правдуозвалась Юля з Краматорська.
Інна повернула до нього головути, що може ексгібіціоніст?
– Ні, пані Інно. Ми з Юлею пили коньяк в ресторані. Потім пішли до мене в будиночок.
– Тринадцятий на другому поверсі?
– Ну так – як завжди. Потім Юля вирішила цнотливу включити.
– Бо не треба було мене сепаратюгою обзивати..
– Ну так. Мабуть не треба було. Але я так говорив, а вона включила і каже, що взагалі їй час додому. Я провів її до таксі. А так, як в ресторан вже було пізно, то пішов в номер. Через пів години вона дзвонить і каже, що не може заснути. Я їй запропонував привезти снодійне. Вона сказала – ні фіга, я їду до тебе, купи собі віагри і побільше, бо я люблю багато і якісно. Я їй кажу – я вже голий і виходити не буду. Як зайти знаєш. Вона приїхала і дзвонить – вийди й зустрінь мене. Кажу – ти заблудилася? А вона – ні, просто хочу щоб вийшов в халаті на голе тіло і зустрів мене. Ну – чи не сепаратюга? На вулиці падав лапатий сніг – лютий місяць. Взув чоботи на босу ногу і пішов. Вона стояла коло входу в ресторан. Каже – під ним дійсно нічого нема? Показую. Йдем до мене. Потім довго і якісно трахав в попку. Години через три вона поїхала спати, а я й собі ліг. Зранку п’ю каву в ресторані – підходить чувак адміністратор і каже:
– Розсмішили ви вчора нас своїм виходом. Такого ми не сподівалися.
– Тобто?
– Тобто Ресторан вже не працює. Таксі привозить дівчинку. Вона встає під навісом на вході. Приходить чувак в білому халаті і чоботах. Зупиняється перед нею і розкриває поли халата, а під ним нічого.. Потім вони разом йдуть до нього..
– Тільки не скажи, що ви то на камери записали.
– Камера пише, але ми вже витерли..
Інна раптом задумалась, а потім:
– От чесно. З кимось віагру вживав?
– Ні. Я розумію, що колись постарію, але віагри й тоді не буде. Мені це нецікаво. Знаєш, як якийсь чувак говорив – я дуже боявся того часу, коли постарію і мною перестануть цікавитися жінки.. І – як я таке переживу? А виявилось все просто – я постарів і перестав цікавитися жінками.. Тобто – віагри не буде..))
Інна оглянула всіх:
– Ну ніби й нема за що його виводити на воду, але я б подивилася, як він звідси пірнає..
– Тут для мене занадто низько. Коли звільнять он ту терасу, то звідти запросто. Сподіваюсь, що її не звільнять, бо тяги нема..))
– Якщо пірнати прямо он туди, то вода не холодна – включила оксамит в голосі платинова Наталя – там з дна пробивається термальне джерело.. 

Не попрощавшись, вони пішли далі. Відійшовши метрів двісті, Відьма звернула зі стежки в кущі. Підійшли до скелі, вона розсунула гілки плюща, що тягнувся вгору каменем і за ними виявилися зелені металеві двері. Відкрила їх ключем і увійшла всередину. Увійшов за нею – перед ними була висока майже темна печера. Десь стікала і капала вода. Вгорі справа світився круг нерівного отвору – він власне і освітлював печеру. До отвору вели вирубані в скелі сходи. Ще одні сходи, викладені з кам’яних, порослих мохом брил, починалися коло входу  і лівим боком йшли догори – кудись в темноту. Відьма закрила двері і пішла правими сходами. Вийшовши крізь отвір, вони попали на облаштовану кам’яну терасу. Вона, на відміну від попередніх, була врубана в скелю. Стеля, підлога і дві стіни були з монолітного каменю. Глухий кут був з двох сторін закритий конструкцією з дерев’яних, фарбованих в яскраво-червоне, віконечок, утворюючи кімнату. На столику в кімнаті горіла велика червона свічка, а поруч стояло низьке широке ліжко, покрите картатим пледом. Перед дверима в кімнату, було облаштовано балкон-площадку зі столиком і двома кріслами, а за ними світилося нічне зоряне небо. Огорожа балкону,  так само витесана в моноліті, закривала вид знизу, чи навпаки..
Підійшов до огорожі – під ними внизу була найвища тераса, де все ще не відпустили стриптизера. Зараз з нього пили текілу. Трохи нижче і правіше було видно їхню терасу – Ама виглядала звідси зовсім маленькою. А ще нижче на воді озера відбивалися вогні багать..
Повернувся – Відьма знову була в одних лайкових джинсах з розстебнутим ґудзиком. На столику стояла пляшка “Delamein’у” і чотири паперові стаканчики з новорічним принтом. На підлозі біля столика – білий великий термос.
Закурили. Підійшли до огорожі балкону. На терасі під ними в чорному плетеному шезлонзі сиділа повністю гола Аня і дивилася на них.
– Дуже цікава дівчинка..
– Це ще одна з тих, слову котрих я довіряю беззаперечно.
– Дивно – ти ж не любиш держслужбовців..
– Я і в гості заходити не люблю.. Одного разу я залетів в Місто на пару годин. Зустрівся всього з трьома людьми. Однією з них була вона. Я приїхав в 6й ранку і зайшов до неї. Випили каву, покурили. Потім їй було потрібно в справах. Вона залишила мені єдині ключі від квартири і побігла. Затримався в своїх справах і ключі їй віддав ввечері на терасі Опери. Покурили, випили каву. Я знову покинув Місто. Через два дні заходжу в мережу і перше що бачу – фото з квартири, де я був ось прям майже щойно. В квартирі все перевернуте і під фото текст – ну ось і мене обікрали…
– Подумав, що може подумати на тебе? Підробив ключі…
– Там замки стояли сейфові і вона просила закривати на обидва. Менше з тим – дзвоню їй. Питаю – як це сталося? Каже розпиляли решітки на вікнах…
– Тебе відразу попустило? Cool downтут можна вкрасти тільки ліжко..))
– Знайоме ліжко. Цікаве, як музейний експонат..
– Вона часто бувала на ньому?
– Їй було найпростіше. Офіс за двісті метрів від мене. Достатньо було зробити голе селфі з кабінету – як я відповідав: Вдома. Заходь.
– Як розійшлись?
– Ну ми ніби й не розходились. Одного разу зустрілися в Опері, а вона сидить якось так на краю крісла. Кажу – що не так? Вона каже – попа болить.
– Флогер?
– Вона це любила і ми це часто практикували. А тоді вона приїхала з прогулянки на природі. Розказує як було круто, але сидить так, як я сказав. Кажу – покажи. Вона піднімає плаття – а там живого місця немає. Кажу – це чим? Каже березовою гілкою. Реально вся шкіра обдерта. З того часу Вдома. Заходь. Більше не повторялися.

На протилежному березі ді-джей запустив пульт і над водою полетіли звуки трансу..
Відьма пила коньяк і дивилася на нього неморгаючим поглядом чорних очей. Підвівся, зняв сорочку, повішав її акуратно на спинку крісла. Потім прочинив скляні двері. Увійшов в кімнату. Зняв джинси і залишив їх на підлозі. Ліг на живіт в ліжко – подушка прикольно пахла польовими травами. Повернувся на спину. Відьма стояла в білих трусиках розглядаючи його..
– На мені щось не так?
– Та ні – все з точністю до навпаки..
Простягнув до неї руки. Вона лягла зверху. Зняв з неї трусики, повільно увійшов і обняв її бедра своїми. Вона лежала на ньому, впершись в груди зігнутими в ліктях руками.
– Зафіксував мене?
– Ще як вперше побачив..

Світало. Десь там внизу ще тихо грала музика. Було чутно окремі голоси.. Відьма лежала на боці, підперши рукою голову:
– А чому Ама Даблам?
– Я відчуваю як Вона кличе.
– Поїдеш?
– Побачиш мене за кермом Jeep Wrangler– значить я прийняв рішення.
– На машині??? То не близько.
Пох. Це Велика Дорога.. 

Вона встала і вийшла на балкон, потім повернулася – вийди, тобі буде цікаво..

Внизу вздовж берега стояли дві сотні  абсолютно голих жінок. Вони усміхалися. Мабуть ранковому сонцю..
Першою розчинилася в повітрі Інна. За нею одна за одною і всі решта. Залишився лише Улександр, що хазяйновито підмітав навколо великого круглого каменю, з котрого вночі працював ді-джей. На великій терасі сидів стриптизер. Він сидів і усміхаючись ранковому сонцю, їв омлет без хліба. Омлет йому заходив і він з кайфом запивав його літровим пивом.

 

&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&

 

Майк Новосад. “Хіпстер..” Видавництво “EuropeLiberal..” 2021.

В інтернет магазиніКнигарня Є

Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є”)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель ”Жорж”)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ “King Cross Leopolis”
(“Книгарня Є”)
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова”)
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 “Книгарня #1”

Майк Новосад. “M&M, або Хроніки Семи Перпендикулярних Ліній..”Видавництво “EuropeLiberal..” 2020.

Придбати можна на офіційному сайті видавництва..

В інтернет магазиніКнигарняЄ

Не подобається електронна комерція? Можна в звичних книгарнях:

Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є”)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель ”Жорж”)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ “King Cross Leopolis”
(“Книгарня Є”)
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова”)
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 “Книгарня #1

WINSTON

STEVE

RONALD