Рекомендовано DPA:

Крива липа

МЕРІ..

CHAPTER THREE..

-Мері розчинилася в астралі, як сірєнєвий туман..
Йому було недобре. Він сидів в себе на балконі, курив і дивився на будинок навпроти через вулицю та на перехожих, що спішили кудись – кожен «з місією» на обличчі.
– Який дебіл спроектував це одоробло? Де набралося стільки дебілів з виразом обличчя, ніби вони назначені вирішувати глобальні проблеми Людства? Що я роблю в цій квартирі і взагалі в цьому місті..? – думки перекочувались в голові важкими каменюками..
В кімнаті задзвонив мобільний. Він заставив себе підвестися. Підійшов до великого твердого ліжка – Iphone лежав на картатому пледі і світився написом – Павло (НІІСК). Звично провів великим пальцем вправо:

– Алло. Ти по гроші заїхати не хочеш? Вони мене тут в сейфі трохи грузять, якщо по правді..
– Привіт. За півгодини буду. Зайти до тебе?
– Винесу на вулицю..
Він сів на ліжко, вибрав в телефоні закладку “Taxi Шансон”і активував її.. Це солодке слово відкат – посміхнувся невесело, пройшов в коридор, встромив ноги в зручні шльопки і вийшов в під’їзд.. Через годину увійшов в ту саму кімнату. Просто посередині кімнати важкий целофановий пакет, в його руці, тріснув по шву на дні. Купюри різного номіналу та країн виробників розлетілися по всьому паркету: 
– Добре, що не на вулиці.. На міцніший пакет їм грошей не вистачило?
Ступаючи босими ногами по купюрах пройшов на той самий балкон. Двері були відкриті і теплий вітерець колихав прозорою занавіскою. Закурив на тому ж самому місці, з тієї ж пачки “Sobranie-gold”, яку залишив тут коли приїхало таксі. Все було те ж саме, тільки думки трохи змістили акценти:

– Те одоробло звичайно комуністи збудували і воно страшне, як дідько. Але то не твої проблеми. Оті ділові ковбаси, що швендяють тротуаром, вони життєрадіснішими теж мабуть не стануть, але – чувак, ти тепер живеш сам. Один в самому центрі Міста. Чого тобі ще треба??.. 

 

Вони з Мері тоді сіли в Grand-вагон нічного поїзда. В купе на столику лежало бордового кольору меню, а до самого столика пригвинчена латунна табличка з гравіровкою – «не курити». Коридором пройшов провідник в темно-бордовій жилетці. Він підкликав його:
– Принесіть нам по коньяку і дольки цитрини з цукром.
– Ще шось?
– Ще дуже гарячий чай. І ще..
– ?
– Ось ця табличка. Якщо я закурю, якими будуть ваші дії?
– Принесу вам попільничку і попрошу не спалити вагон.
– Дякую. Приємно мати справу з розумними людьми.
Потім вони вимкнули світло в купе. Ерекції не було. Тобто – зовсім..

 

Взагалі він любив такі поїзди. Була в цьому своя романтика..
Нічний швидкий поїзд до Королівського міста. СВ. Перший перон. Він сидить і дивиться у вікно на людей, що виходять з дверей вокзалу – цікаво вгадати з ким сьогодні поїде. Не вгадав, бо в купе вже увійшли.
– Доброго вечора – почув за спиною.
– Добрий вечір – повернувся до них.
Увійшли двоє. Навряд чи вона проводжає його. Хоча..
В таких купе завжди виникає один смішний момент. Якщо в купе попадають два чуваки – миттєве розчарування на лицях обидвох гарантоване. Ну, так – гарні блондинки поїздами звичайно їздять, але..
Вона цікава – каштанова шатенка. По розчаруванню на обличчі її супутника стає зрозуміло, що їде не він. Так, він також хотів би, щоб сусідкою по купе виявилася та сама яскрава блондинка, але вже з іншої причини. Зараз він розуміє, що його жінка проведе цю ніч в закритому приміщенні.. а головне – і не скажеш нічого…
Ось так оцінивши пару, він делікатно вийшов з купе – даючи їм змогу попрощатися наодинці.
Поїзд рушив і він повернувся в купе. Вона сиділа й дивилась у вікно на вогні Міста, яке відходило на задній план.
Жінка спробувала завести банальну купейну розмову.  Вона лікар і їде на конференцію організовану якоюсь фармкомпанією. Спитала – хто він? Чим займається?.. Він віджартувався і сказав:
– Я, мабуть буду спати..
– Я теж, мабуть, відпочину..
– Я вийду покурю.. – глянувши на її джинси і светр
– Дякую..
Коли він повернувся вона вже лежала на спині під покривалом і з заплющеними очима. Світилася лампочка над його подушкою – все інше було вимкнуте. Він відкинув запобіжник і прикрив вхідні двері. Власне прикрив з розрахунком, що рух поїзда їх відкриє, вони відкотяться до запобіжника і в щілину проникатиме світло з коридору.  Потім підійшов до столика і загорнув нагору кути скатертини. Звисаючі – вони перекривають полицю з того боку столика. Після – повернувся спиною до сусідки і почав роздягатися. Він знав, що вона розглядає його – тому роздягався неквапливо, широко розправивши плечі. Зоставшись в білих плавках вимкнув лампу і ліг на спину.
Поїзд чомусь зупинився в полі. В купе була цілковита темрява і така ж тиша.
Було чутно, як хтось з проблемами дихальних органів, хропе десь через купе. Поїзд знову рушив і двері прочинилися, додавши вузьку смужку світла. Тепер обриси в купе стали видимі.
Сусідня поличка вела себе абсолютно нерухомо. Він, ніби “уві сні” зігнув ноги в колінах. Без реакції. Рукою коло стінки потягнув простиню, оголивши одну ногу. Через секунду сусідня поличка заскрипіла і ноги теж зігнулися в колінах. Витримавши паузу, випростав голу ногу і ще потягнув простиню. Сусідня поличка повторила маневр, правда під простинею. Вже все було зрозуміло, але ще нецікаво. Він “прокинувся”, накрився простинею, перевернувся на бік лицем до сусідки і знову “заснув”,  розглядаючи її крізь вії. Витримавши паузу, вона демонстративно перевернулася лицем до стіни. Гра набирала обертів.
“Крізь сон” його нижня рука відкинулася долонею догори і повисла рівно до середини проходу. Вона витримала хвилин десять не менше. Розвернулась на бік, лицем до нього – бурно і відразу з оголеною ногою поверх простині. Він лежав не рухаючись. Блимнуло світло якогось ліхтаря за вікном –  очі в неї теж були “закриті”, але навіть крізь шум поїзда відчував її уривчасте дихання. Через хвилину маневр з рукою та сторона повторила теж. Дві руки висіли в проході  на відстані сантиметра одна від одної.
Вона здалася першою – її пальці “випадково” торкнулися його. Він взяв її руку і легенько потягнув до себе. Вона піднялась і присіла на край його ліжка. Він перевернув її через себе під стінку і засунув руку в трусики – лікарка буквально текла..
А потім вони все проспали. Одягалися похапцем. Цьом-цьом, па-па. Він міг її знайти, бо бачив лого готелю на мікроавтобусі, в який вона сіла. Але – навіщо?

 

А тоді вони так і пролежали цілу ніч, вдаючи, що сплять. Це була їх перша ніч разом. Потім, уникаючи зустрічі очей, їхали в готель “Турист” на Лівий берег. Так само піднімались в ліфті.
В спальні Мері тихо сказала:
– Мій душ цей. Добре?
– Звичайно. Тоді мій той.
Він пройшов в ванну кімнату. Був невиспаний і взагалі ніякий. Поливав себе то гарячою, то холодною водою і думав – бля, а далі що?
Стояти під душем можна довго, але не вічно і він вернувся в спальню. Вікна були зашторені, а вона лежала відвернувшись до вікна. Він став колінами на ліжко і підняв одіяло, щоб лягти поруч. Вона була гола. Він повернув її за плече, розвів ноги і увійшов. На мить в її очах майнуло щось схоже на подив, але так само миттєво вона включилася в процес. Вони трахалися не довго. Дуже довго. Було вже добре за обід, коли вони просто лежали і дивились в стелю. Вона закурила, – потім:
– Скажи, а навіщо був той цирк в поїзді? Ти знаєш – що я пережила? Зустріла чоловіка своєї мрії, а він виявився імпотентом..
Цирку не було, але він перевів розмову:
– Ой, поїздів ще буде багато.
Їх дійсно було немало. І з нею, і без..

Потім вони спустилися в “Joss” і просто пили каву. Потім згадали, що їм постійно дзвонили телефони, а вони досі навіть не подивилися хто. Потім знову піднялися в номер..

 

А потім ліс розступився поодинокими деревами і перед ним відкрилася, без сумніву грандіозна і на вигляд безкрайня рівнина Малого Полісся. Так він йшов вже третій день. Тоді згори рівнина виглядала рівною, як стіл, а насправді дорога виписувала петлі нерівним рельєфом. Обабіч росли невисокі на зріст осики. Але якісь такі – скоріше, як високі кущі. Вони добре перекривали видимість, але – щоб залізти на неї, як на дерево, то були не альо. Було сиро, але дорога була тверда і він йшов собі – бо кудись вона та й виведе. Тут було б класно на мотоциклі – подумав, але мотоцикла не було. Було голосне каркання за спиною. Він повернув голову і побачив її – вона наближалася і заходила на віраж прям, як яструб.
Граційно піднявши крила, вона сіла йому на плече. Щоб не налякати поворотом голови, він скосив очі – привіт, мала. Вона теж косила на нього оком, похитуючись в такт ходьбі. Він вперше відчув, яка ворона на запах – ця пахла свіжістю дубового лісу. Трохи покосивши на нього очима, воно почало вмощуватись. Куртку мені не порви пазуриськами – промовив він, але вона вже вибрала що і як – всілася проти руху.  Це я тепер маю камеру заднього виду, чи то полонез Огінського в голові грає?Він погладив її по спині, вона каркнула але не втікала. Я взагалі-то дуже злий, бо в мене закінчились сигарети, але ти не звертай уваги..
За поворотом показалася невелика сіра хатинка.
– Пішли. Подивимся, як добрі люди живуть..

Хатинка була стара і вже добряче вросла в землю. Посеред двору стояв драбинястий віз з дишлом направленим на пофарбовані темно-бордовим двері. На дверях висів замок – колодка, а над дверима поличка з якимись скляними баночками та пляшечками. Він провів рукою по поличці і нащупав ключі. Відкрив двері і увійшов в сіни. Прямо і справа двері були з обтесаних дошок, зліва пофарбовані голубеньким і мали чотири прямокутних  віконця з матового скла. Він вийняв телефон і включив ліхтарик. За правими дверима була комора. Справа від входу стояли жорна. Закидані різним, мабуть потрібним, мотлохом. Зліва драбина на горище. Решта приміщення була завалена минулорічним зіпрілим сіном. Оглянувши комору, він прочинив інші двері. Зліва стояв обкладений синім кахлем п’єц. А прямо під вікном ліжко. Справа ще одне. Це все. Коло п’єцу на підлозі лежали колоті дрова. Він доторкнувся до чавунної поверхні між двома каструлями – вона була холодна.
– Щоб ти знала – ця штука називається блят – промовив до ворони, що сіла на бильце ліжка.
За синіми дверима кімната була більшою. Стіни покриті білим вапном, і жовта глиняна підлога. По середині дубової балки, що проходила під стелею через всю кімнату, був вільний від вапна прямокутник, а на дереві випалений хрест і цифри – 1954.
Навпроти дверей стояв стіл, а попід стінами з одного боку велике ліжко, а з іншого канапа покрита сірим покривалом. В одному кутку стояла висока дерев’яна різьблена шафа, а навпроти такий самий п’єц, але обкладений кахлем шоколадного кольору.
На столі лежав пакунок – коробка, обмотана барвистою подарунковою стрічкою..
Він вийшов на двір. Оглянувся – ніде ні душі. Підійшов до воза – поперек бокових драбин вставлена дошка для фірмана, а за нею постелене сіно. Він відчув його запах – так пахло дитинство. Навіть міг сказати де саме його скосили і висушили..

Вони сиділи з дідом в садку і той розказував страшну історію:
Ходили якось з Франькевичом в сусіднє село місцевих трохи потовкти. Вернулися пізно вночі. Трохи випив. То, думаю – бабу будити не буду, посплю на возі в дворі. Ліг собі на сіно, накрився кожухом – лежу. Чую щось кожуха тягне. Я тримаю, а воно тягне. Міцно тягне. Думаю – певне Франькевич вирішив подуріти. Тихенько виймаю з кишені ліхтарик, беру батіг, різко включаю ліхтарик і замахуюсь – нема нікого. В мене волосся дибом. Мене як не підкине – виламав гачок на дверях і зупинився аж за бабою на ліжку під стіною. Ти думаєш то все? На другу ніч йду спеціально. Лягаю. Сіно пахне, місяць світить. Чую тягне. Включаю ліхтарик – свиня. Ну я і давай її батогом періщити. Вона перескочила паркан одним махом. Але то теж ще не все. На другий день йду стежкою попри Барбару – чую щось у воді хлюпається. Підкрадаюся, а за кущем стоїть по коліна в Барбарі наша сусідка Ксеня. І вся спина в синіх розводах від мого батога..

Каркнула подружка. Він повернув голову – дорогою до хати йшли жінка з дівчинкою..
Жінці на вигляд років сорок. Якщо одним словом – руда. Тобто абсолютно. І цупкі зелені очі. Худа і в недорогому вбранні. Дівчинка на зріст – років одинадцять. Вік? Років сорок. Тобто точна копія мами. Включно в зачіскою і очима. Обидві густо розцяцьковані ластовинням. Саме по цьому він їх і упізнав. Жінка була в них тричі. Останній раз з дочкою. Її, як екстрасенса, привела тоді Крісті. Теж цікава особистість. Крісті брала шлюб в якогось штимпа, котрого відлучили від московського «патріархату» за гомосексуалізм. Для цього вони їздили до нього аж в Севастополь і по дорозі вбили якогось нещасного. За кермом був сам наречений. Потім в них народився син. Дуже незвичний – це, якщо толерантно. Він був повна індиферентність. Якщо щось запитати – він відповість. Відповідь – чітка і однозначна. Якщо не питати – то може сидіти, де посадили і мовчати мабуть місяць нерухомо. Хотілося розвернути його зі стільцем лицем до стіни – він мабуть теж сидів би так, поки не розвернуть назад. Крісті казала, що це тому, що він геній в майбутньому. Потім Крісті поселила того гомосексуаліста в себе, бо він не мав де жити, а потім вони всі разом переїхали до москви. І це було мабуть найкраще, що вони зробили в своєму житті…
І ось привіт з далекого минулого.
– Вечір в хату – бовкнула жінка
Він кивнув розглядаючи її.
– Не пам’ятаєш мене? Я лікувала твою…
– В мене дуже класна пам’ять. Ти водила Мері голою вночі обніматися з деревами в скверику на Предславинській.
– А ти був проти?
– Ні. Мене це перло. Якби був проти, то цього б не було.
– Хто привів до мене?
– Ніхто. Блукаю тут замислившись.
Дочка тоді мовчки сверлила його очима і мовчала. А зараз подала голос,
– А де ваші коні?
– Тобто?
– Це не наш віз.
– Ааа коні – спасуться коні, не звертай уваги.
– Вам тут тьотя пакунок залишила.
– Справді? Давайте разом його відкриємо і подивимось, що всередині.
– Зараз принесу..
Дівчинка зникла за дверима і за хвилину вийшла з пакунком..
В пакеті був стильний гранатовий рюкзак від “Santoni”,  а в ньому  багато милих дрібничок. Блок сигарет, портативна солар-панель гармошкою, пакет з меленою кавою, такий же з якимись травами, десятка доларів в целофановому файлі і новенький автоматичний “Glock-18”. Апофеозом – чисто вимита консервна банка.
Вийшло сонце і він побачив, як в теплі повітря розчинився віз. Приблизно так, як курява за лосиними копитами, але без модних підписів в фіналі.
Розстебнув зіпер на кишені рюкзака – там лежали чотири обойми. Кулі були покриті сріблом.
– Автоматичний – буду чергами валив – посміхнувся він до малої.
– Навіщо тобі пістолет?
– Йду в житомирські каменоломні – там можуть бути люті звіри.
– Неправда – звірі тебе обходять
– Та мало чого в світі не буває. А ну, як не обійдуть?
– Обійдуть.
– Їм же краще.
– О, а куди подівся твій віз?
– Та коні потягнули. Вони такі – що хочуть те й роблять.
– Ночуватимеш тут? – Подала голос старша відьма?
– Ні. Йду шукати свої коні. Добраніч вам.
– Яке добраніч ? Тільки обід.
– Я сплю вдень. Розпряжу коней і відразу спати на возі в сіні з батогом..
– Залиши мені ці трави.
– Це надто інтимне. Давай я залишу тобі це – він простягнув їй сотку. Вона жадібно вхопила її, як тоді на Предславинській..

 

Дорога вивела на невисокий пригірок. Місцевість перед ним була рівною, а далеко попереду вже виднівся сосновий ліс. Сонце гріло ніжно і делікатно, пахло травами і полем.
– Ну і де ти, муй степувий скавронечку? Тебе зараз для ідилії якраз і бракує.І жайворонок заспівав, але недовго – Карр!!! почув він за спиною.
Трохи збоку росла одинока берізка і він направився до неї. Розклав до сонця панель, згріб докупи трохи хмизу і сухої трави. Підпалив і почав підкладати тоненькі прутики. Поклав зверху пару товстих гілок і вони запалали одразу. Вийняв каву і консервну банку. До вугілля ще був час і він почав ритися в скріншотах гугл меп – десь тут мало бути невелике озерце. Прийшло якесь смс з минулого життя – незнайомий номер і одне слово – спиш?.. Він посміхнувся. Колись ці “спиш?..”починали приходити ще з четверга і їх були сотні. Але номер був невідомий – видно свій поміняла, а його зберегла. Він глянув на монітор – LTE. О – то ми навіть на зв’язку зі світом. Зайшов в мережу – зеленим онлайном світилася Святошинська Відьма. Усміхнувся і став набирати текст:
Пам’ятаю перший. Почався в пивному ресторані внизу, потім на кухні і тоді в ліжку. Пам’ятаю самий крутий – вночі, після Маріо. Він був другий, але перший в новому для Тебе статусі. Пам’ятаю останній – в готелі “Британія”, Харків. Я довго дер раком, а ти терпіла..
Пам’ятаю самий мощний – ліжко стояло боком до дверей. Я в той день зробив тату пантери на нозі.
Пам’ятаю самий класний – в два ствола. Я бачив – як тебе накриває.
Я пам’ятаю терасу “Опери’, сарафан хакі на голе тіло і, як мені здавалося, що ще один видих, ґудзики повідлітають і сіськи виваляться назовні.
Всі ті я пам’ятаю до секунди. А що було тоді після “Опери” – як вишибло. Ми пішли додому і все..
Через хвилину вона переглянула, але не відповіла.
Насправді він бачив іншу картинку. Нудистський пляж в Вентспілсі. Вона наважилась роздягнутися. І навіть не це – вона наважилася піднятися на невисоку дюну, так щоб всі її бачили. Ось така й стояла – засмагла фігура на фоні водяної сталі Балтійського моря, освічена яскравим сонцем і з волоссям, що завертав на лице вітер..
А він сидів і дивився, як її тіло наповнюється сексом..

 

Саймон сидів на узліссі. В чорних джинсах з босими ногами. Поруч на піску лежали білі “Конверси”. Коло них чорна спортивна сумка. Від скроні до бороди йшов свіжий шрам.
– Битва арамеїв з ні разу не венграми?
– Щось таке.
– Слухай. А ці записи в книзі.. Арамеї.. вони щось знали?
– В свій час вони проникли туди, про шо ви кажете четвертий вимір.
– А що таке четвертий вимір?
– Все дуже просто – це дуже короткий шлях до будь-якого з трьох ваших. Ні більше, ні менше. Ось так, наприклад..
Саймон просто зник. Секунд через двадцять з’явився знову.
– Де був? Що бачив?
Подивився як тепер виглядає «ґей-клюб три шістки»
– І як?
– Ідеально чорні матові стіни і підлога викладена золотистим мармуром від “Avenue Arcana”.
– З мініатюрними дюнами піску?
– Ні – чисто підметена.
– Нічо так. А куб посередині?
– Загадково кудись зник. А – ще якісь вірші на одній зі стін. Вони чомусь не вигоріли.
– Вони не часто горять..
– Маю для тебе презент звідти.
Саймон підсунув ногою спортивну сумку.
– Що там?
– Півтора лимона американських грошей.
– Я до цього відношуся індиферентно.
– Коли будеш так відноситися – тобі відкриється четвертий вимір.
– Побуду поки що в трьох. І як я маю її тепер перти?
– Тут в ста метрах є покинута шахта. Доступу до неї нема ні в кого. Можеш залишити там. На звороті забереш.
– Ну то пішли?
– Роби каву – маю коньяк.
– В тебе в рюкзаку є сушене м’ясо в прозорому пакеті – раптом промовила Ворона.
– ?
– Я відкрив їй четвертий вимірі вона на секунди увійшла у ваші три – розсміявся Саймон.
Сонце поволі сідало. Ворона, час від часу, підтягувала до себе кігтем шматок в’яленого м’яса. Чоловіки пили коньяк..

 

Він сидів на літній терасі кафе “Moссo” в Пасажі. Збоку сидів малий Марік і щось чесав про якусь надзвичайну продавщицю з магазину “Prada”, що навпроти. Аня потім дійсно виявилась напрочуд цікавою, навіть незважаючи на трохи притрушений прокомуністичною «ігумєньєй – матушкой євлампієй» розум. А зараз з боку Заньковецької вниз до Хрещатику йшла Пума. Вона пройшла зовсім поруч і він заворожено дивився на її ноги. Смолиста брюнетка в короткій шкіряній курточці, дуже короткій шкіряній спідничці і високих замшевих ботфортах. Ноги і очі. Ноги – трохи викривлені вперед, але це нічого не міняло – для нього вони були ідеальні. І пильний погляд диких циганських очей.
Вона пройшла декілька кроків і зупинилася. Хвилину постояла, повернула голову, а потім підійшла і сіла навпроти. Потім він питав – ти нас не бачила, що тебе тоді зупинило? Я просто відчула твій запах..
– Ти, що – не зупинив би мене, якби я сама не зупинилась?
– Ноги мову відібрали.
– Де Мері?
– Поїхала на книжковий форум.
– О, то ти вільний сьогодні?
– Так. Каву будеш?
Вона вийняла телефон: алло, Оль, привіт. Я тут твого мужа зустріла. В Пасажі. Так. Можна я його на вечір зафрахтую в “Caribbean Club”? Не маю з ким піти. Дякую, мала. Як ти? Все ок? Цілую..
Цілую – вона вимовила тим своїм низьким грудним голосом, що реально його плющив.
– Чекаю тебе в десятій коло “Caribbean”. Все я побігла. Будь чемний.
Вона піднялась і пішла вниз погойдуючись на високих каблуках..
До клубу вона прийшла з подругою. Подруга якось відразу випала з полю зору, а вона танцювала. Клуб був набитий, але адміністратор знайшла йому столик навпроти танцмайданчика. Він курив і дивився, як вона танцює. Вона танцювала в розстебнутій до половини блузці. І дивилась йому в очі. Підходили якісь красіві чуваки , вона щось їм відповідала, посміхалася, але очі від нього не відводила. Він розумів – вона танцює для нього. Це його перло. Вона вміла танцювати. Це були не пару завчених рухів ногами – вона відривалася. Десь через годину вона сіла до нього. Закурила.
– Хочеш мене? Я знаю, що хочеш. Але цього не буде. Мері моя подруга.
– Ну так, звичайно.
– А чого ти не танцюєш? Ми сюди не для цього приїхали?
– Нема тяги. Я зараз поїду додому. Вже викликав машину.
– Як додому??? Цей вечір ще не закінчився.
– Ну ти тут не сама. Будуть напряги – набереш, я вирішу. Захочеш побачити, то  де живу знаєш. Приїхав мій “Шансон” – гарного вечора.
Він приїхав додому, роздягнувся і розвалився в ліжку. Знав, що вона не подзвонить, бо вміє сама вирішувати свої проблеми, але телефон поклав поруч на столику. Десь через годину прийшло смс – візьми шампанське і свічки. Він прочитав, поклав телефон і повернувся на інший бік. Якби написала – приїдь за мною, то повірив би, а так.. Мабуть тре спати.
Тоді він ще не вмів бачити..
Крізь сон він чув якийсь скандал на вулиці. Потім задзвонив телефон:
– Вийди допоможи подружку в таксі посадити, бо сама не справлюсь.
Він натягнув перше що попалось – короткі штани від  спортивного костюму Мері на голе тіло. Той кіпіш був йому не зовсім доречний. В коридорі вийняв гроші з джинсів і вийшов на вулицю – падав мокрий сніг. Подруга верещала на таксиста – звідси на Поділ двісті гривень? Ти мене за лошару прийняв? У себе в Хмельницьку лохів шукай…
Сусіди дивились в вікна і він це бачив. Підхопив подругу, відкрив двері, посадив всередину, закрив двері, підійшов до передніх дверей встромив в вікно двісті гривень, сказав: давай – єхать. Давай-давай. Таксист газонув в бік Ковпака. А він, голий до пояса – під поглядами всіх з першого по дев’ятий поверх..
– Ти взяв шампанське?
– Не думав, що ти приїдеш.
– Так ще краще – йди в ванну.
Він увійшов в ванну кімнату. В неї задзвонив телефон. З трубкою в руці вона зайшла до нього. Вона дивилась йому в очі і говорила в телефон – Анжела, це мій давній знайомий. Так я в безпеці. Не образить? Ну не знаю..Вона підняла ногу і пальцями потягнула вниз спортивні – тепер знаю, думаю, що не образить.. Спи спокійно.
В душ вже не пішов ні він, ні вона. Це була перша німфа в його житті. Після цієї ночі він зрозумів – інші тепер будуть просто нецікаві.
Це було без зупинок і здавалось безкінечно. Коли кінчились презервативи він глибоко трахав її орально. Це було якесь люте змагання, хто кого заставить здастися.. Здався будильник.
– Вже дев’ята? Мені треба на другу пару в інститут, тобто зараз мені треба додому привести себе в порядок.
– Я вийду на Олімпійському, а ти собі поїдеш далі на Куренівку.
– Ок. Норм. Встигну.
Вже в таксі:
– Бля – в тебе сперма в волоссі засохла.
– Пох. Мені було добре..
Мері повернулася через день вранці. Ввечері вони їхали в Будапешт.
– Це була Альона?
– Так.
– Сука – я її знищу…
– Лиши її в спокої. Що ти цим кому доведеш?
Через годину він набрав її.
– Алло, Альона. Мері знає, що ти була в нас.
– Навіщо ти сказав?
– Сусідці було неважко описати як ти виглядала.
– Давай в сьомій в “Семадені”.
– В сьомій я буду в поїзді Київ – Будапешт.
– Ну так відміни поїзд..
І поклала трубку.
Вони стояли в Чопі і дивилися як міняють колісну базу під їх вагоном. Прийшла смс – Ти де? В Чопі на вокзалі. З нею? Так. Казьол!!!
– Це вона?
– Так – і показав монітор.
– Дай я наберу її з твого номера.
– Давай проїдем цю історію. Я просто більше не відповідатиму.
Вона просто більше не писала. Вона подзвонила. Рівно в той день, коли він з Мері розійшлись остаточно.
Вони розходились довго. Кожного дня робили прощальну вечірку в якомусь іншому закладі. Це страшенно вимотувало. Дзвонила Мері і казала – я через годину в тебе. Чекай на вулиці, щоб я не відпускала таксі.
Раз подзвонила подруга Таня. Мері, за звичкою, включила голос на телефоні:
– Привіт, що ти?
– Їдем з “Меланжу”. В нас була сьогодні там прощальна вечірка.
– Ви реально два ідіота. Коли собаці ріжуть хвіст, то ріжуть відразу, а не надрізають по чуть-чуть кожного дня. Перестаньте нарешті прощатися..
Наступного вечора Мері не подзвонила. Але подзвонила Пума.
– Привіт. Що робиш?
– Сиджу в “Статусі” на більярді.
– А Оля?
– Ми розійшлися.
– В мене є одна думка.
– ?
– Давай спробуємо пожити разом?
– Я в “Cтатусі” – приїжджай.
Мері подзвонила наступного дня:
– Привіт. Як ти? Скучаєш?
– Так.
– Я теж.
– Сумно.
– Вже знайшов ким мене замінити?
– Не знаю. Завтра до мене переїжджає Альона..
– Ні!!!!!!!!! Тільки не вона!!! Чому вона????
– Для тебе це вже не повинне мати значення…
На цей раз сексу не було зовсім. Три вечори підряд Пума напивалася до нестями і потім плакала лежачи в ліжку. Слів не чула. І його це схарило.
Вони сиділи на кухні. За вікном йшов противний дощ. Вона пішла в кімнату і повернулася з пляшкою коньяку.
– Ти сьогодні не будеш пити.
– Буду.
– Значить не тут.
– Значить не тут.
Вона підвелася, одягнулася. Він з кухні не виходив. Вона підійшла, дивилася якимось переляканим поглядом – опухла і нещасна. Потім повернулася і пішла. Клацнув замок. Тихо зачинилися двері. Потім стук каблуків вниз по сходах. Він закурив і підійшов до вікна. Бачив, як вона підійшла до переходу. Довго горіло червоне світло. Потім вітер вивернув їй парасолю. Вона відкинула її вбік. Засвітилося зеленим. Вона зіщулилась і пішла через дорогу до цирку.
Як легко можна спитися – подумав він, налив собі коньяку і включив чайник. Потім сидів на балконі, пив коньяк, запивав його гарячим чаєм і курив – розглядаючи нічне “Сільпо”.

Коли їм з Меґґі не було чим зайнятися, вона одягала коротке коралове плаття на голе тіло і вони їхали в Ocean plaza пити каву. Він прикривав її ззаду на ескалаторі. Це її дуже заводило. Одного разу в фойє біля акваріуму він побачив Пуму. Вона йшла в джинсах, без каблуків. Дуже свіжа і весела. Пройшла з милою посмішкою поруч, не помітивши його. Він вийняв телефон і написав смс: щойно бачив тебе. Реально в кайф, що в тебе все добре. Вона прочитала. Не відповіла..

 

Він вийшов на високий кам’яний берег неширокої, але глибокої чистої річки. Оглянувшись навколо:
– Ось тут я залишусь на пару днів. Треба відпочити..
Вибрав місце під високим каменем, що нависав над землею. Спер до стіни рюкзак і ліг на спину, поклавши голову на нього. Стежка проглядався в обидва боки метрів по сто. Стежка на протилежному березі теж. Сонце добре нагріло камінь – було мило і в кайф. Він закурив, заклавши одну руку за голову і поринув у спогади..
Був полудень і така – липенево-яскраво-сонячна неділя. Він вийшов з душу, ось так само розкинувся на ліжку і на нього найшла якась вселенська лінь. З кухні увійшла Мері. Теж в халаті і з рушником на голові:
– Йдем прогуляємся.
– Лінь..
– Йдем – хочу пройтися.
– Куди підем?
– Йдем на Хрещатик?
– А що там робити?
– Мені нра, як ти йдеш крізь юрбу, а всі дають тобі дорогу..
– Ок. Давай я годинку поваляюсь.
– Знаю я твою годинку. О – йдем в сад на універ.
– А там що?
– Я зроблю там тобі міньєт – екстрім Мері любила мабуть більше за все інше. На – “там”було наголошено. Там – так, тут – ні..
– В мене є краща ідея.
– Яка?
– Берем по листку паперу.
– Так.
– Пишемо по три своїх фантазії.
– І?
– Пишемо правду.
– І міняємся листками?
– Так.
Мері задихала, вирвала з блокнота два листки, один віддала йому і вийшла на кухню. Потім прийшла, віддала складений листок, і взяла його. Він написав імена двох її подруг і сестри. В неї перша була – в туалеті “Prada Café” навпроти “Арени”, друга будь-де в “Марокані”,  третя була несподіваніша. Я хочу стояти лицем до стіни. Ззаду має підійти чужий мужчина і взяти мене. А потім піти – так, щоб я не побачила, як він виглядає..
– А в чому кайф?
– Я хочу відчути на собі чужі руки..
Вона відкинула ногою халат, що сповз по ній і стояла й дивилася з викликом, насолоджуючись паузою.
– Я тут прикинула.. Ми займались сексом вже більше, ніж п’ять тисяч разів. Ти ні з ким не поб’єш цей рекорд..
Він, не міняючи пози, розкинув  поли халата. Вона перевела погляд, витримала паузу, зайшла на ліжко і стала над ним. Дивлячись йому в очі  опустилася і сіла зверху. Очей цього разу вона не закривала взагалі. Він підвів коліна щоб вона могла спертися, а руки так і тримав заклавши за голову. Вона не відводячи погляду завела руку за спину, вийняла його член, хвилину потримала і направила чуть далі – все так же не відводячи погляду..
До цього моменту – так було під табу..

 

Пару років по тому він сидів в “Ink” і пив смачнючий іспанський brandywine, назву якого ніяк не міг запам’ятати. Проте бармени знали за чим він сюди приходить, тому проблем з назвою не було. Подзвонив телефон – Мері:
– Привіт, що робиш?
– Завис в “Ink”.
– Це де?
– Колишня “Зебра”.
– А чого там?
– Трофім привіз з Іспанії крутий бренді.
– Як ти?
– Розмовляв з твоєю мамою.
– ??..
– Сказала, що я зіпсував тобі життя.
– Шо за їрунда?
– Вибач, я дійсно забрав в тебе десять років.
– Ти дурне. Це, поки що, були найкращі мої десять років.
– Тоді я спокійний.
– В Трофіма далі можна курити?
– Так.
– Тоді розумію чому ти там. Слухай.. хочу сьогодні загуляти..
– І ?
– Можеш побути з малою. Я поїду десь зависну.
– Вона це нормально сприйме?
– Так ми спочатку перевірим.
– Ок кажи адресу..
Малій було десь коло двох. Вона ще не розмовляла. Принаймні з ним, за весь вечір, не промовила ні слова.
Мері покрутилася по квартирі, полізла за чимось ставши на табурет – щоб він побачив, що вона без трусиків. Потім сказала – Лєра, будь чемнаі – я буду вам дзвонити, а потім приїхало таксі і вона пішла.
Він приліг на дивані. Лєра гуляла квартирою, збирала іграшки, приносила по одній і показувала йому. Він згадав, що по дорозі заїхав в універмаг Україна і купив фігурку зебри – вона йому сподобалась, бо виглядала дуже натуралістично. Сподобалась настільки, що він повернувся і купив ще одну. Зараз згадав про них і дістав з кишені. Одну віддав малій. Вона взяла її і понесла кудись на свою територію.
Повернулась з набором дитячого посуду. Взяла маленьку ложечку, зачерпнула щось уявне з маленької каструлі і піднесла йому.
– Лєра, ми з тобою вже дорослі. Давай будемо їсти щось не уявне.. Відкрив високий холодильник – так.. а звідки я знаю, що тобі можна.. Побачив хлібницю, а в ній батон – о, хліб ще нікому не зашкодив..Так – ложечкою, накришений в каструльку, вони з’їли пів батона.
Мері все не було і його це почало підхарювати. Він так і лежав на кухні на дивані, а мала сиділа на підлозі і зосереджено займалася якимись своїми дуже важливими справами.
– Лєра, нам час спати – показуй де ви спите.
Вона взяла його за палець і повела в спальню. Він в одязі ліг на покривало, а потім задрімав..
Коли подзвонив телефон, він побачив, що мала спить – згорнувшись калачиком і притиснувшись до нього спиною. Обережно, щоб не розбудити:
– Алло.
– У вас все норм?
– Так мала спить.
– Забула сказати – я там залишила суміш в пляшечці, її треба було розігріти..
– Ми повечеряли батоном..
– Я вже в таксі – скоро буду.
– Не відпускай його. Я на ньому поїду додому.
– Як скажеш…

 

Ось так під спогади він задрімав. По стежці знизу йшли троє. Попереду чоловік з сивою щетиною на неголеній бороді, в спортивних штанах і смугастій сорочці. За ним жінка в хустці і гранатовому платті. Останнім ще один чоловік – в простенькому костюмі і білій сорочці. Порівнявшись з ним – той, що йшов по стежці першим:
– Ми завжди святкували 6го, а не..
– Розумієш, є логіка і є календар.. це..
– Але..– промовила жінка. Потім – ти зовсім не змінився. Ми весь час чекали тебе, але ти так і не приїхав.. Але – ми любимо тебе..
– Роби, як знаєш – промовив третій – ти все робиш правильно..
– Ну, але не логічно жити по одному календарю, а святкувати по… Це маніпуляції недобрих людей… щоб посполиті мали привід товкти один одного в бубен..
Чоловік присів, зігнувши ноги в колінах і балансуючи на пальцях ніг. Його туфлі були, як завжди, вичищені до блиску:
– Я колись казав тобі – ліс треба ловити на непритаманний йому колір, потім на запах і лише тоді на рух..
– А звірі?
– В лісі небезпечні ті, що носять одяг. Пам’ятаєш, як ми клеїли на вікна хрестики з соломи? Це те, що спасе тебе завжди..
– Я не можу згадати, як саме ми їх складали. Пам’ятаю розрізали бритвою соломинку, а як складали.. Та й вікна зараз не такі – вони тепер не замерзають.. Тату, бабо, діду – мені так вас бракує..
– Ти справишся. Дідо нахилився і погладив його по голові..

 

Він прокинувся і повернув голову. Тим берегом йшли троє в замизганому болотом камуфляжі. В таких же плямистих кепках і з радянськими автоматами. Здається не помітили – подумав він.
Першим йшов низький товстий шмуцер в чорних окулярах. За ним, пружною ходою – молодий, широкий в плечах з чорною борідкою пацанчік. Цей небезпечний – прикинув він.
Третім йшов високий худий узбек з сірим рюкзаком на спині. З узбеком він і зустрівся очима. Той погляд відвів і вони так і пішли далі по стежці… Узбека він впізнав.

&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&

 

Майк Новосад. “Хіпстер..” Видавництво “EuropeLiberal..” 2021.

В інтернет магазиніКнигарня Є

Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є”)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель ”Жорж”)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ “King Cross Leopolis”
(“Книгарня Є”)
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова”)
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 “Книгарня #1”

 

Майк Новосад. “M&M, або Хроніки Семи Перпендикулярних Ліній..”Видавництво “EuropeLiberal..” 2020.

Придбати можна на офіційному сайті видавництва..

В інтернет магазиніКнигарняЄ

Не подобається електронна комерція? Можна в звичних книгарнях:

Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є”)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель ”Жорж”)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ “King Cross Leopolis”
(“Книгарня Є”)
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова”)
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 “Книгарня #1