CHAPTER THREE /скорочено/

Коли дійшов до краю лісу була третя година ночі. Ліс закінчувався високим урвищем, а внизу починалася грандіозна і безкрайня рівнина Малого Полісся. Почав накрапати дощ. Помітив повалене вітром дерево. Розтягнув капронову нитку вздовж вирваного коріння, дістав з аптечки термоковдру. Зробивши тент, розпалив вогонь. Подумав – мабуть круто виглядає знизу – нічний вогонь вгорі на краю лісу. Ще й термоковдра як дзеркало. Далеко мабуть видно.. всі поліські відьмаки сі обзаздрили…
Закурив. Згадав Мері..
Мері тоді розчинилася в астралі, як сірєнєвий туман над козлячим озером..
А йому було недобре. Він сидів на балконі, курив і дивився на будинок навпроти. Потім на перехожих, що спішили кудись – кожен «з місією» на обличчі. Потім знову на будинок…
– Який дебіл спроектував це одоробло? Де набралося стільки дебілів з виразом обличчя, ніби вони назначені вирішувати глобальні проблеми Людства? Що я роблю в цій квартирі і взагалі в цьому місті..? – думки перекочувались в голові важкими ребристими каменюками..
В кімнаті задзвонив мобільний. Заставив себе підвестися. Підійшов до великого твердого ліжка – Iphone лежав на картатому пледі і світився написом – Павло (НДІБК-ДП). Звично провів великим пальцем вправо:
– Алло, привіт кращим людям.
– Алло. Ти по гроші заїхати не хочеш? Вони мене тут в сейфі трохи грузять, якщо по правді..
– Привіт. За півгодини буду. Зайти до тебе?
– Винесу на вулицю..
Сів на ліжко, вибрав в телефоні закладку “Taxi Шансон” і активував її. Це солодке слово відкат – посміхнувся невесело, пройшов в коридор, встромив ноги в зручні шльопки і вийшов в під’їзд..
З вікна таксі побачив жінку. Вона стояла на тротуарі під Повітрофлотським мостом і дивилася на нього. Була в чомусь зеленому і з коротким волоссям кольору витриманого вірменського бренді.. Тоді він і гадки не мав скільки разів прокидатиметься разом з нею..
Через годину повернувся в ту саму квартиру. Просто посередині кімнати важкий поліетиленовий пакет в його руці тріснув. Тріснув по шву на дні і купюри різного номіналу та країн виробників розлетілися по всьому паркету:
– Добре, що не на вулиці.. На міцніший пакет їм грошей не вистачило?
Ступаючи босими ногами по купюрах, пройшов на той самий балкон. Двері були відкриті і теплий вітерець ворушив прозору фіранку. Закурив на тому ж самому місці, з тієї ж пачки “Sobranie-gold”, яку залишив тут, коли задзвонив телефон. Все було те ж саме, тільки думки трохи змістили акценти:
– Те одоробло звичайно ж комінтернівці збудували і воно страшне, як дідько, котрому вони служать. Але то не твої проблеми, чувак. Оті ділові ковбаси, що швендяють тротуаром, вони життєрадіснішими теж мабуть не стануть, але.. – Чувак, ти тепер живеш сам. Один в самому центрі Міста. Чого тобі ще треба??..

А взагалі такі поїзди любив. Була в них своя романтика..
Літній вечір. Нічний швидкий поїзд до Королівського міста. СВ. Перший перон. Він сидить і дивиться у вікно на людей, що виходять з дверей вокзалу – цікаво вгадати з ким сьогодні поїде. Не вгадав, бо в купе вже увійшли.
– Доброго вечора – почув за спиною.
– Добрий вечір – повернувся до них.
Увійшли двоє. Навряд чи вона проводжає його. Хоча..
В таких купе завжди виникає один смішний момент. Якщо в купе попадають два чуваки – миттєве розчарування на лицях обидвох гарантоване. Ну, так – гарні блондинки поїздами звичайно їздять, але..
– Цікаво, а в жінок такий самий вираз обличчя, коли входить вона, а не він – подумав і перевів погляд на пару.
Вона цікава – струнка, діловий костюм, каштанове волосся. По розчаруванню на обличчі її супутника стає зрозуміло, що їде не він. Так, він також хотів би, щоб сусідкою по купе виявилася та сама яскрава блондинка, але вже з іншої причини. Зараз він розуміє, що його жінка проведе цю ніч в закритому приміщенні.. а головне – і не скажеш нічого…
Ось так оцінивши пару, делікатно вийшов з купе – даючи їм змогу попрощатися наодинці.
Коли поїзд рушив повернувся в купе. Вона сиділа й дивилась у вікно на вогні Міста, яке відходило на задній план.
Жінка спробувала завести банальну купейну розмову.  Вона лікар і їде на конференцію, організовану якоюсь фармкомпанією. Спитала – хто він? Чим займається?.. Віджартувався і сказав:
– Я, мабуть буду спати..
– Я теж, мабуть, відпочину..
– Я вийду покурю.. – даючи змогу переодягнутись.
– Дякую..
Коли повернувся, вона вже лежала на спині під покривалом. Очі заплющені. Світло, крім лампочки над його подушкою, вимкнуте..
Відкинув запобіжник і прикрив вхідні двері. Власне прикрив з розрахунком, що рух поїзда їх відкриє, вони відкотяться до запобіжника і в щілину проникатиме світло з коридору.  Потім підійшов до столика і загорнув нагору кути скатертини. Коли лежиш, вони перекривають полицю навпроти. Повернувся спиною до сусідки і почав роздягатися. Знав, що вона розглядає його – тому роздягався неквапливо, широко розправивши плечі. Зоставшись в білих плавках, вимкнув лампу і ліг на спину.
Поїзд чомусь зупинився в полі. В купе була цілковита темрява і така ж тиша. Було чутно, як хтось з проблемами дихальних органів, хропе десь через купе. Поїзд знову рушив і двері прочинилися, додавши вузьку смужку світла. Тепер обриси в купе стали видимі.
Сусідня поличка вела себе абсолютно нерухомо. Ніби “уві сні” зігнув ноги в колінах. Без реакції з того боку. Рукою коло стінки потягнув простиню, оголивши одну ногу. Через секунду сусідня поличка заскрипіла і ноги теж зігнулися в колінах. Витримавши паузу, випростав голу ногу і ще потягнув простиню. Сусідня поличка повторила маневр, правда під простинею. Вже все було зрозуміло, але ще нецікаво. “Прокинувся”, накрився простинею, перевернувся на бік лицем до сусідки і знову “заснув”,  розглядаючи її крізь вії. Витримавши паузу, вона демонстративно перевернулася лицем до стіни. Гра набирала обертів..
“Крізь сон” його нижня рука відкинулася долонею догори і повисла рівно до середини проходу. Вона витримала хвилин десять не менше. Розвернулась на бік, лицем до нього – різко і відразу з оголеною ногою поверх простині. Він лежав, не рухаючись. Блимнуло світло якогось ліхтаря за вікном –  очі в неї теж були “закриті”, але навіть крізь шум поїзда відчував її уривчасте дихання. Через хвилину маневр з рукою та сторона повторила теж. Дві руки висіли в проході  на відстані сантиметра одна від одної.
Вона здалася першою – її пальці “випадково” торкнулися його. Взяв її руку і легенько потягнув до себе. Вона піднялась і присіла на край його ліжка. Перевернув її через себе під стінку і засунув руку в трусики – лікарка текла..
А потім вони все проспали. Одягалися похапцем. Цьом-цьом, па-па. В принципі, міг її знайти, бо бачив лого готелю на мікроавтобусі, в який вона сіла. Але – навіщо?
***

…………………………

Вони сиділи з дідом в садку і той розказував страшну історію:
Ходили якось з Франькевичом в сусіднє село місцевих трохи потовкти. Вернулися пізно вночі. Трохи випив. То, думаю – бабу будити не буду, посплю на возі в дворі. Ліг собі на сіно, накрився кожухом – лежу. Чую щось кожуха тягне. Я тримаю, а воно тягне. Міцно тягне. Думаю – певне Франькевич вирішив подуріти. Тихенько виймаю з кишені ліхтарик, беру батіг, різко включаю ліхтарик і замахуюсь – нема нікого. В мене волосся дибом. Мене як не підкине – виламав гачок на дверях і зупинився аж за бабою на ліжку під стіною. Ти думаєш то все? На другу ніч йду спеціально. Лягаю. Сіно пахне, місяць світить. Чую тягне. Включаю ліхтарик – свиня. Ну я і давай її батогом періщити. Вона перескочила паркан одним махом. Але то теж ще не все. На другий день йду стежкою попри Барбару – чую щось у воді хлюпається. Підкрадаюся, а за кущем стоїть по коліна в Барбарі наша сусідка Ксеня Зарізанка. Миється, а вся спина в синіх розводах від мого батога.. Кажу до неї – може тобі морської солі принести – я маю в хаті. А вона бульк під воду і нема. Вода прозора, Барбара неглибока – нема. Щезла..

Каркнула пшияцюлка. Повернув голову – дорогою до хати йшли жінка з дівчинкою..

…………………………

Саймон сидів на узліссі. В чорних джинсах з босими ногами. Поруч на піску лежали білі “Конверси”. Коло них чорна спортивна сумка. Від скроні до бороди йшов свіжий шрам.
– Битва арамеїв з ґівреями?
– Щось таке.
– Слухай. А ці записи в книзі.. Арамеї.. вони щось знали?
– В свій час вони проникли туди, про шо ви кажете четвертий вимір.
– А що таке четвертий вимір?
– Все дуже просто – це дуже короткий шлях до будь-якого з трьох ваших. Ні більше, ні менше. Ось так, наприклад..
Саймон просто зник. Секунд через двадцять з’явився знову.
– Де був? Що бачив?
– Подивився, як тепер виглядає «ґей-клюб «три шістки»
– І як?
– Ідеально чорні матові стіни і підлога викладена золотистим мармуром від “Avenue Arcana”.
– З мініатюрними дюнами піску?
– Ні – чисто підметена.
– Нічо так. А куб посередині?
– Загадково кудись зник. А – ще якісь вірші на одній зі стін. Вони чомусь не вигоріли.
– Вірші – вони не часто горять..
– Маю для тебе презент звідти.
Саймон підсунув ногою спортивну сумку.
– Що там?
– Півтора лимона американських грошей.
– Я до цього відношуся індиферентно.
– Коли будеш так відноситися – тобі відкриється “четвертий вимір”.
– Побуду поки що в трьох. І як я маю її тепер перти?
– Тут в ста метрах є покинута шахта. Доступу до неї нема ні в кого. Можеш залишити там. На звороті забереш.
– Ну то пішли?
– Роби каву – маю коньяк.
– В тебе в рюкзаку є сушене м’ясо в прозорому пакеті – раптом промовила Ворона.
– ?
– Я відкрив їй “четвертий вимір”і вона на секунди увійшла у ваші три – розсміявся Саймон.
Сонце поволі сідало. Ворона, час від часу, підтягувала до себе кігтем шматок в’яленого м’яса. Чоловіки пили коньяк..
***

Він сидів тоді на літній терасі кафе “Moссo” в Пасажі. Збоку сидів малий Марік і щось розчісував про якусь надзвичайну продавщицю з магазину “Prada”, що навпроти. Аня потім дійсно виявилась напрочуд цікавою, навіть незважаючи на трохи притрушений комінтерн-игумєньєй – «матушкой євлампієй» розум. А зараз, з боку Заньковецької вниз до Хрещатику йшла Пума. Вона пройшла зовсім поруч і він заворожено дивився на її ноги. Смолиста брюнетка в короткій шкіряній курточці, дуже короткій шкіряній спідничці і високих замшевих ботфортах. Ноги і очі. Ноги – трохи викривлені вперед, але це нічого не міняло – вони були ідеальні. А ще – пильний погляд диких циганських очей.
Вона пройшла декілька кроків і зупинилася. Хвилину постояла, повернула голову, а потім підійшла і сіла навпроти. Потім він питав – ти нас не бачила, що тебе тоді зупинило? – Я просто відчула твій запах..

– Ти, що – не зупинив би мене, якби я сама не зупинилась?
– Ноги мову відібрали.
– Де Мері?
– Поїхала на книжковий форум.
– О, то ти вільний сьогодні?
– Так. Каву будеш?
Вона вийняла телефон: алло, Оль, привіт. Я тут твого мужа зустріла. В Пасажі. Так. Можна я його на вечір зафрахтую в “Caribbean Club”? Не маю з ким піти. Дякую, мала. Як ти? Все ок? Цілую..
Цілую – вона вимовила тим своїм низьким грудним голосом, що реально його плющив.
– Чекаю тебе в десятій коло “Caribbean”. Все я побігла. Будь чемний.
Вона піднялась і пішла вниз погойдуючись на високих каблуках..

До клубу вона прийшла з подругою. Подруга якось відразу випала з поля зору, а вона танцювала. Клуб був набитий, але адміністратор знайшла йому столик навпроти танцмайданчика. Він курив і дивився, як вона танцює. Вона танцювала в розстебнутій до половини блузці. І дивилась йому в очі. Підходили якісь красіві чуваки , вона щось їм відповідала, посміхалася, але очі від нього не відводила. Він розумів – вона танцює для нього. Це його перло. Вона вміла танцювати. Це були не пару завчених рухів ногами – вона відривалася. Десь через годину сіла до нього. Закурила.
– Хочеш мене? Я знаю, що хочеш. Але цього не буде. Мері моя подруга.
– Ну так, звичайно.
– А чого ти не танцюєш? Ми сюди не для цього приїхали?
– Нема тяги. Я зараз поїду додому. Вже викликав машину.
– Як додому??? Цей вечір ще не закінчився.
– Ну ти тут не сама. Будуть напряги – набереш, я вирішу. Захочеш побачити, то  де живу знаєш. Приїхав мій “Шансон” – гарного вечора.

Він приїхав додому, роздягнувся і розвалився в ліжку. Знав, що вона не подзвонить, бо вміє сама вирішувати свої проблеми, але телефон поклав поруч на столику. Десь через годину прийшло смс – візьми шампанське і свічки. Він прочитав, поклав телефон і повернувся на інший бік. Якби написала – приїдь за мною, то повірив би, а так.. Мабуть тре спати.
Тоді він ще не вмів бачити..
Крізь лрімоту почув якийсь скандал на вулиці. Потім задзвонив телефон:
– Вийди допоможи подружку в таксі посадити, бо сама не справлюсь.
Натягнув перше що трапилось – короткі штани від спортивного костюму Мері на голе тіло. Той кіпіш був йому не зовсім доречний. В коридорі вийняв гроші з джинсів і вийшов на вулицю – падав мокрий сніг. Подруга верещала на таксиста – звідси на Поділ двісті гривень? Ти мене за лошару прийняв? У себе в Хмельницьку лохів шукай…
Сусіди дивились в вікна і він це бачив. Підхопив подругу, відкрив двері, посадив всередину, закрив двері, підійшов до передніх дверей встромив в вікно двісті гривень, сказав: давай – єхать. Давай-давай. Таксист газонув в бік Ковпака. А він, голий до пояса – під поглядами всіх з першого по дев’ятий поверх..
– Ти взяв шампанське?
– Не думав, що ти приїдеш.
– Так ще краще.. йди в душ – чого стоїш?..
Пройшов в ванну кімнату. В неї задзвонив телефон. З трубкою в руці вона увійшла до нього. Дивилась йому в очі і говорила в телефон – Анжела, це мій давній знайомий. Так я в безпеці. Не образить? Ну не знаю.. Підняла ногу і пальцями потягнула вниз спортивні – тепер знаю. Думаю, що не образить.. Спи спокійно.
В душ вже не пішов ні він, ні вона. Це була перша німфа в його житті. Після цієї ночі він зрозумів – інші тепер будуть просто нецікаві.
Це було без зупинок і здавалось безкінечно. Коли закінчились презервативи він глибоко трахав її орально. Це було якесь люте змагання, хто кого заставить здатися.. Здався будильник.
– Вже дев’ята? Мені треба на другу пару в інститут, тобто зараз мені треба додому привести себе в порядок.
– Я вийду на Олімпійському, а ти собі поїдеш далі на Куренівку.
– Ок. Норм. Встигну.
Вже в таксі:
– Бля, мала – в тебе сперма в волоссі засохла.
– Пох. Мені було добре..
Мері повернулася через день вранці. Ввечері вони їхали в Будапешт.
– Це була Альона?
– Так.
– Сука – я її знищу…
– Лиши її в спокої. Що ти цим кому доведеш?
Через годину набрав її.
– Алло. Мері знає, що ти була в нас.
– Навіщо ти сказав?
– Сусідці було неважко описати як ти виглядала.
– Давай в сьомій в “Семадені”.
– В сьомій я буду в поїзді Київ – Будапешт.
– Ну так відміни поїзд..
І поклала трубку.

Вони стояли в Чопі і дивилися як міняють колісну базу під їх вагоном. Прийшла смс: – Ти де? – В Чопі на вокзалі. – З нею? – Так. – Казьол!!!

– Це вона?
– Так – і показав монітор телефону.
– Дай я наберу її з твого номера.
– Давай проїдем цю історію. Я просто більше не відповідатиму.
Вона просто більше не писала. Вона подзвонила. Рівно в той день, коли він з Мері розійшлись остаточно.
Вони розходились довго. Кожного дня робили прощальну вечірку в якомусь іншому закладі. Це страшенно вимотувало. Дзвонила Меріі казала – я через годину в тебе. Чекай на вулиці, щоб я не відпускала таксі.
Раз подзвонила подруга Таня. Мері, за звичкою, включила голос на телефоні:
– Привіт, що ти?
– Їдем з “Меланжу”. В нас була сьогодні там прощальна вечірка.
– Ви реально два ідіота. Коли собаці ріжуть хвіст, то ріжуть відразу, а не надрізають по чуть-чуть кожного дня. Перестаньте нарешті прощатися..
Наступного вечора Мері не подзвонила. Але подзвонила Пума.
– Привіт. Що робиш?
– Сиджу в “Статусі” на більярді.
– А Оля?
– Ми розійшлися.
– В мене є одна думка.
– ?
– Давай спробуємо пожити разом?
– Я в “Cтатусі”– приїжджай.
Мері подзвонила наступного дня:
– Привіт. Як ти? Скучаєш?
– Так.
– Я теж.
– Сумно.
– Вже знайшов ким мене замінити?
– Не знаю. Завтра до мене переїжджає Альона..
– Ні!!!!!!!!! Тільки не вона!!! Чому вона????
– Для тебе це вже не повинно мати значення…

На цей раз сексу не було зовсім. Три вечори підряд Пума напивалася до нестями і потім плакала лежачи в ліжку. Слів не чула. І його це схарило.
Вони сиділи на кухні. За вікном йшов противний дощ. Вона пішла в кімнату і повернулася з пляшкою коньяку.
– Ти сьогодні не будеш пити.
– Буду.
– Значить не тут.
– Значить не тут.
Вона підвелася, одягнулася. Він з кухні не виходив. Вона підійшла – дивилася якимось переляканим поглядом – опухла і нещасна. Потім повернулася і пішла. Клацнув замок. Тихо зачинилися двері. Потім стук каблуків вниз по сходах. Він закурив і підійшов до вікна. Бачив, як вона підійшла до переходу. Довго горіло червоне світло. Потім вітер вивернув їй парасолю. Вона відкинула її вбік. Засвітилося зеленим. Вона зіщулилась і пішла через дорогу до цирку.
– Як легко можна спитися – подумав, налив собі коньяку і включив чайник. Потім сидів на балконі, пив коньяк, запивав його гарячим чаєм і курив – розглядаючи нічне “Сільпо”..

…………………………

Ось так під спогади задрімав. По стежці знизу йшли троє. Попереду чоловік з сивою щетиною на неголеній бороді. В спортивних штанах і смугастій сорочці. За ним жінка в хустці і гранатовому платті. Останнім ще один чоловік – в простенькому костюмі і білій сорочці. Порівнявшись з ним – той, що йшов по стежці першим:
– Ми завжди святкували 6-го, а не.. Що це ти собі вигнав?
– Розумієш, є логіка і є календар.. це..
– Але.. ти розумієш.. – промовила жінка. Потім, через паузу – а, ти зовсім не змінився. Ми весь час чекали тебе, але ти так і не приїхав.. Але – ми любимо тебе..
– Роби, як знаєш – промовив третій – ти все робиш правильно..
– Ну, але не логічно жити по одному календарю, а святкувати по… Це маніпуляції недобрих людей… щоб посполиті мали привід товкти один одного в бубен..
Чоловік присів, зігнувши ноги в колінах і балансуючи на пальцях ніг. Його туфлі були, як завжди, вичищені до блиску:
– Я колись казав тобі – ліс треба ловити на непритаманний йому колір, потім на запах і лише тоді на рух..
– А звірі?
– В лісі небезпечні ті, що носять одяг. Пам’ятаєш, як ми клеїли на вікна хрестики з соломи? Це те, що спасе тебе завжди..
– Я не можу згадати, як саме ми їх складали. Пам’ятаю розрізали бритвою соломинку, а як складали.. Та й вікна зараз не такі – вони тепер не замерзають.. Тату, бабо, діду – мені так вас бракує..
– Ти справишся. Дідо нахилився і погладив його по голові..

Прокинувся і повернув голову. Тим берегом йшли троє. В замизганому болотом камуфляжі, притрушені зелено-сірою пилюкою. Двоє в плямистих кепках, третій в військовій панамці. Всі троє з радянськими автоматами.
– Здається не помітили – подумав, розглядаючи псевдо воїнів.
Першим йшов низький товстий шмуцер в чорних окулярах. За ним, пружною ходою – молодий, широкий в плечах з чорною борідкою пацанчік.
– Цей небезпечний – прикинув, оцінивши.
Третім йшов високий худий узбек з сірим рюкзаком на спині. З «узбеком» і зустрівся очима. Той погляд відвів і вони так і пішли далі по стежці… «Узбека» він впізнав…

&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&

Майк Новосад. “M&M, або Хроніки Семи Перпендикулярних Ліній..”Видавництво “EuropeLiberal..” 2020.

Придбати можна на офіційному сайті видавництва..

В інтернет магазині“КнигарняЄ”

Не подобається електронна комерція? Можна в звичних книгарнях:

Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є”)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель ”Жорж”)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ “King Cross Leopolis”
(“Книгарня Є”)
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова”)
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 “Книгарня #1

Apple Books

Rakuten Kobo

іSmashwords

Оригінальний, без скорочень, авторський текст тут. /Розділ – Gallery/