За двадцять миль на захід від Тюссо, “Сансет Експрес” зупинився біля водокачки. Крім необхідної йому води, цей відомий експрес прихопив ще дещо.. не настільки необхідне для себе.

Поки кочегар від’єднував шланг, Боб Тідбол, “Акула” Додсон та індіанець-метис з племені Кріків на ім’я Джон Великий Пес, вилізли на локомотив і показали машиністові три круглі отвори на кінцях стволів своїх кишенькових кулеметів. Ці отвори, а головне їхні можливості, справили на машиніста сильне враження. Настільки сильне, що він раптово підняв догори руки, як це роблять вигукуючи: “Та ну на..”

На коротку команду Акули Додсона, що виглядав на лідера атакуючих сил, машиніст зіскочив на землю і від’єднав паровоз з тендером від поїзда. Тоді Джон Великий Пес, сидячи на купі вугілля, як за столиком ковбойського салуну, направив на машиніста з кочегаром два револьвери, і невимушено запропонував їм запустити двигун. А потім відвести паровоз на п’ятдесят ярдів, і там чекати на подальші замовлення.

Враховуючи потенційні можливості такої золотоносної жили, як поштовий вагон, пасажирів поїзда просто помножили на нуль, справедливо вважаючи їх низькосортною рудою. Іншими словами – на пасажирів просто не звертали уваги.
Провідника поштового вагону, Акула Додсон і Боб Тідбол захопили зненацька. Той все ще був впевнений, що “Сансет Експрес” не бере нічого більш стимулюючого та небезпечнішого ніж чиста вода. Поки Боб вибивав цю помилкову ідею з його голови рукояткою свого шестизарядного Кольта, Акула Додсон вже дозував під сейфом чималий заряд динаміту.
Сейф вибухнув на суму в розмірі 30 000 доларів чистого прибутку. Деякі пасажири почали виглядати з вікон, щоб побачити звідки в ясний день грім гримить. Старший кондуктор потягнув за мотузку дзвінка, але та, не чинячи опору, обвисла не давши очікуваного ним результату.
Акула Додсон і Боб Тідбол, скинувши здобич в брезентовий мішок, вистрибнули з вагона на землю, і побігли до паровоза, спотикаючись на високих каблуках.

Похмурий машиніст, передбачаючи можливі наслідки, а тому виконуючи наказ, погнав паровоз від нерухомого поїзда. Але ще до цього провідник поштового вагону, відновившись після активного спонукання Бобом Тібдоллом до нейтралітету, зіскочив на насип з гвинтівкою Вінчестера в руках і взяв активну участь у цій грі.
Містер Джон Великий Пес, сидячи на вугільному тендері, зайшов не з тої карти – мимоволі імітуючи ціль, і провідник накрив його, як козирним тузом, кулею між лопаток. Бідний романтик Великої Дороги впав на насип, тим самим збільшуючи частку своїх партнерів на одну шосту.

За дві милі від водокачки машиністові було наказано зупинитись. Зробивши йому рукою прощальне адью, грабіжники скотилися крутим схилом і зникли в густих зарослях, що тяглися вздовж залізниці.
Через п’ять хвилин, продершись з тріском через хащі чапаралю, вони дісталися до галявини, де до гілки дерева було привязано трьох коней. Один з них чекав на Джона Великого Пса, але тому вже не судилося їздити верхи ні вдень, ні вночі. Грабіжники зняли з коня сідло і вуздечку і відпустили його на волю.
Перекинувши мішок через луку сідла, бандити сіли на коней, і швидко поскакали спершу лісом, а потім пустельною каменистою ущелиною.
Раптом кінь, який ніс Боба Тібдола, послизнувся на вкритому мохом камені і зламав ногу. Його тут же на місці пристрелили і сіли порадитись як поступати далі. Проскакавши стільки довгою звивистою стежкою, вони ще мали запас часу. Між найшвидшою погонею і ними, все ще було багато миль і годин.

Кінь Акули Додсона, тягнучи по землі вуздечку і поводячи боками, безтурботно скуб траву вздовж струмка в ущелині. Боб Тібдол розв’язав мішок і радіючи мов дитина, вигріб з нього акуратно заклеєні пачки кредиток та мішечок з золотими монетами.
“Скажи, старий волоцюго” – дружньо звернувся він до Акули Додсона – “Ти сказав, що ми зможемо це зробити – і ми змогли. В тебе голова фінансиста… Всю Арізону можеш поставити на роги.. ”
“Що нам робити з конем для тебе, Боб? Нам не можна тут залишатися. Вони ще до світанку нападуть на наш слід..”
“ Я гадаю, що твій Болівар, деякий час, винесе нас обох” – відповів збуджений Боб – “а там візьмемо першу ж коняку яка нам трапиться.. Але підняли ми круто.. якщо вірити написам на цих пачках то тут тридцять тисяч доларів.. по п’ятнадцять тисяч на кожного..”

“Це менше ніж я сподівався” – сказав Акула Додсон ворухнувши носком чобота пачки асигнацій. Потім замислився роздивляючись мокрі боки свого коня.
“Могутній старий Болівар дуже стомився” – повільно вимовив він – “мені дуже шкода, що твоя гніда зламала ногу..”
“Звичайно шкода” – погодився Боб – “але сил твого Болівара вистачить щоб винести нас туди, де ми змінимо коней. Але, холєра смішно, що ти чувак зі Сходу, дав нам правильним пацанам з Заходу сто очків фори у цьому відчайдушному бізнесі.. Ти з якого штату?”
“Зі штату Нью Йорк,” – відповів Додсон присідаючи на валун та покусуючи стеблинку. “Я народився на фермі в окрузі Олстер. Втік з дому, коли мені було сімнадцять. На Захід я попав випадково. Йшов дорогою несучи в торбині свій одяг. Дійшов до роздоріжжя і повернув ліворуч. У мене була ідея – зробити багато грошей. Я відчував, що можу це. Під вечір нагнав цирк мандрівних квбоїв і вирушив з ними на Захід.
Часто мені цікаво – а що, якби я повернув тоді в інший бік, на іншу дорогу..”
“Гадаю все було б те ж саме,” – зацікавлено відповів Боб – “справа не в дорозі, яку ми вибираємо,. Те що сидить в нас обирає собі дорогу..”

Акула Додсон встав і прихилився до дерева.
“Мені дуже шкода, що твоя гніда зламала ногу..” – повторив він майже з жалем.
“Мені теж” погодився Боб – “бо класна була коняка.. Але Болівар нас вивезе. Мабуть нам слід рухатись далі.. Зараз я все зберу і валимо..”

Поскидавши в мішок гроші, Боб підвів очі і побачив дуло Кольта сорок п’ятого калібру..
“Залиш цей гумор” – вишкірився у посмішці Боб – “нам час їхати..”
“Сиди, Боб. Ти нікуди не поїдеш.. Мені не в кайф це говорити.. Але поїде звідси тільки один. І це будеш не ти. Болівар стомлений і він не вивезе обох..”
“Ми три роки працювали в парі, Додсоне. Не раз ризикували життям. Я завжди ставився до тебе чесно. Я чув про тебе дещо недобре.. але не вірив. Якщо це такий жарт то сховай револьвер і поїхали.. Якщо ж вирішив стріляти то стріляй. Якщо зможеш..”

Додсон сумно зітхнув і промовив:
“Ти уявити собі не можеш як мені шкода, що твоя гніда зламала ногу..”
Вираз обличчя Додсона раптово змінився. Його душа на мить виглянула, як виглядає зле обличчя з вікна респектабельного будинку. Тепер на його обличчі бились в агонії холодна лють та фатальна жадібність.
Бобу Тібдолу не судилося встати з місця. Постріл з сорокап’ятикаліберного наповнив ущелину ревом, повернувся обурливим відлунням і стих. Болівар, несвідомий співучасник злочину, швидко поніс останнього з учасників пограбування “Сансет Експрес”.. Йому не довелось виносити обидвох.

Поки Додсон гнав коня галопом, дерева почали розпливатися перед ним. Револьвер у правій руці перетворився на вигнутий поручень крісла з червоного дерева. Сідло пом’якшало і розплющивши очі, він побачив, що ноги впираються не в стремена, а в ніжки стола з мореного дуба..

Отже містер Додсон, глава маклерської контори “Dodson & Decker” на Уолл стріт, розплющив очі. Поруч, не наважуючись заговорити, стояв конфіденційний клерк Пібоді. За вікном було чути приглушений гуркіт коліс та заспокійливо гудів електричний вентилятор на стелі.

“Пібоді?.. Я здається задрімав..” – моргнувши сказав Додсон – “і бачив дивний сон.. Що сталося, Пібоді?..”
“Там містер Вільямс з компанії “Tracy & Williams” чекає на прийом, сер. Він прийшов розрахуватися за акції X.Y.Z. Він пролетів з ними, якщо пам’ятаєте.”
“Пам’ятаю. Яка на них ціна сьогодні?”
“Долар вісімдесят п’ять центів, сер.”
“Значить нехай так і платить.”
“Вибачте, сер” – сказав хвилюючись Пібоді – “я мав розмову з Вільямсом.. Він ваш давній друг.. Ви викупили майже всі акції X.Y.Z. Гадаю.. ви могли б.. тобто.. Може пам’ятаєте – він продав вам акції по дев’яносто вісім.. Якщо він розрахується по сьогодняшній ціні то збанкрує.. втратить все.. навіть власний будинок..”

Вираз обличчя Додсона раптово змінився. Його душа на мить виглянула, як виглядає зле обличчя з вікна респектабельного будинку. Тепер на його обличчі бились в агонії холодна лють та фатальна жадібність..

“Нехай платить по долару вісімдесят п’ять. Болівар не винесе обох.”

Для промо агенції DANA.
© Переклад Майк Новосад