Рекомендовано DPA:

Domini Canes

William Sydney Porter
THE MISSING CHORD
Переклад Майк Новосад
2023. August, 01

Я зупинився на ніч на ранчо Раша Кінні, що на Sandy Fork в Nueces.
Ми не були знайомі з містером Кінні до мого “Hello” біля його воріт, але від того моменту й до мого від’їзду наступного ранку ми, згідно з техаським кодексом, були беззаперечними друзями.
Після вечері ми з господарем ранчо витягли наші стільці з двокімнатного будинку до відкритої галереї. Галерея була без підлоги, а просто покрита чапаралем і саквістою глина. Задні ніжки наших стільців глибоко занурилися в суглинок, а ми спершись спинами до в’язових колон галереї, курили тютюн “El Toro” і дружньо сперечалися про справи решти світу.
Потрібно мати відвагу, щоб спробувати передати адекватне уявлення про привабливу чарівність того вечора в прерії –  сміливий той, що візьметься за опис техаської ночі ранньої весни.
Ранчо спиралося боком до вершини пологого схилу. Навколишня прерія, диверсифікована струмками та вилатана темними плямами груш і кущів, облягала нас, наче темна чаша, на дні якої ми й сиділи. Схоже на бірюзове покривало, небо притиснуло нас до дна чаші, а дивовижне повітря, насичене озоном і незабутньо солодке, завдяки конфедерації польових квітів, надавало диханню різкого присмаку та насолоди. З неба світив величний круглий ліхтар і ми знали, що це не місяць. Це був таємний прожектор літа, який прийшов полювати за згасаючою весною. Мовчазна отара овець лежала в загоні поруч, аж поки безпідставна паніка не змусила їх з тупотом збитися докупи. До різноманіття звуків додалося пронизливе тявкання койотів, а віпурвіллі  радісно защебетали у високій траві. Але навіть ці дисонанси ледь порушували хвилю чистих нот пересмішників, що долинали з десятка сусідніх кущів і дерев. Не виглядало б абсурдним встати навшпиньки, щоб торкнутися зірок – настільки низько вони висіли і настільки яскравими вони були.
Дружину містера Кінні, молоду приємну жінку, ми залишили в будинку. Вона зайнялася домашніми обов’язками, за які, як я помітив, відчувала бадьору й задоволену гордість. Потім ми саме вечеряли в кімнаті, коли в іншій раптово вибухнула феєрична музика. Якщо я зміг справедливо оцінити мистецтво гри на фортепіано, то виконавець цієї шаленої фантазії гідно оволодів секретами клавіатури. Піаніно, а тим більше така гра, здалися мені доволі незвичними  в тому маленькому й безперспективному ранчо. Мабуть, я здивовано глянув на Раша Кінні, бо він розсміявся своїм м’яким, в південній манері, способом і підморгнув мені крізь місячний серпанок диму наших сигарет.
– Нечасто можна почути такий приємний шум на вівчарні? – зауважив він – але я не бачу жодної причини не торкатися мистецтва, чи витонченості лише тому, що ми живемо в чагарях. Це життя самотнє для жінки і, якщо трохи музики може зробити його кращим, то чому б не мати цього ? Ось як я на це дивлюся.
– Мудра й щедра теорія – погодився я – і місіс Кінні грає добре. Я не вивчений у науці про музику, але повинен назвати її надзвичайно хорошою виконавицею. Вона володіє технікою та відчуттям.
Місяць світив дуже яскраво, і я побачив на обличчі Кінні якийсь веселий і вдоволений вираз, ніби за цим було щось, що вимагає пояснень.
– Ви повинні були підніматися стежкою від Double-Elm Fork – сказав він – коли ви перетинали перехрестя, то, мабуть, побачили ліворуч від себе стару, обплетену соломою хату.
– Так – сказав я – навколо неї все розрите стадом диких свиней. По розваленому вщент корралю, я зрозумів, що там ніхто не живе.
– Там і почалася ця музична композиція – сказав Кінні – можу розповісти, поки куримо. Жив там старий Кел Адамс. У нього було приблизно вісімсот мериносів класу екстра і донька, яка була з суцільного шовку. Була гарна, як нова вуздечка для коня за тридцять доларів. Я тинявся на ранчо старого Кела весь час, який зміг відірвати від ягнят та стрижки овець. Звали її міс Марілла і я був переконаний, що їй судилося стати настоятелькою Rancho Lomito, що належить Р. Кінні, есквайру, де ви тепер бажаний і почесний гість.
Я вам скажу, що старий Кел не був видатним ранчеро. Він був маленьким, старим сутулим чоловіком, зростом приблизно з піхви рушниці. З тонкими білими вусами і ніби приречений на нон-стоп теревені про що попало. А в обраній професії був настільки незрозумілий, що навіть пастухи його не зненавиділи. А коли власник ранчо не стає настільки видатним, щоб викликати ворожість пастухів, то має всі шанси померти неоплаканим і бути похованим без відспівування.
Але Марілла була і для очей приємною, і господинею найелегантнішою. Я був їх найближчим сусідом і їздив до Double-Elm по дев’ять – шістнадцять разів на тиждень. То  зі свіжим маслом,  то з  четвертинкою оленини, то зі зразком нової рідини для чистки овець – лиш би привід побачитися з Маріллою. Ми з нею імпонували одне одному і я був переконаний, що заарканю її і відведу до Rancho Lomito. Але вона була настільки прив’язана до старого Кела, що я ніяк не міг змусити її говорити про серйозні речі.
Ви ніколи не бачили в своєму житті нікого, хто був би настільки сповнений знань і настільки не мав рації, як старий Кел. Він володів інформацією, щодо всіх галузей інформації. Він володів усіма елементами всіх доктрин в просвітництві. Можна було б подумати, що він професор погоди, політики, хімії, природознавства, історії та походження всіх похідних даних. В будь-якій темі, яку ви порушили, старий Кел, міг дати вам розширений синопсис кожного слова – від його грецького кореня до часу появи на ринку.
Одного разу після осінньої стрижки я їду до Double-Elm з жіночим журналом про моду для Марілли та науковою статтею для старого Кела. Поки я прив’язував коня до гілки мескіту, з дому вибігла Марілла, така – з новинами, які не могли чекати:
– О, Раш – каже вона, вся почервоніла від гордості й задоволення – прикинь, тато збирається купити мені піаніно. Пра круто? Я навіть не мріяла, що колись його матиму.
– Це реально класно – кажу я – от завжди захоплювався приємним гуркотом піаніно. Будеш мати класне заняття. Це дуже добре з боку дядька Кела, що так робить.
– Але я ніяк не визначуся – каже Марілла – між піаніно та органом. Кімнатний орган теж класно..
– Обидва – кажу я – класні в плані пом’якшення відсутності шуму навколо ранчо. Зі свого боку – я б не хотів нічого кращого, ніж приїхати додому увечері та послухати кілька вальсів і джигу, а хтось, приблизно твоєї комплекції, щоб сидів собі на стільці для фортепіано і підбирав ноти.
– О, помовчи про це – каже Марілла –  йди в будинок. Тато сьогодні нікуди не поїхав. Йому щось зле.
Старий Кел лежав на ліжку. У нього була сильна застуда й кашель. Я залишився вечеряти.
– Я чув, що збираєшся купити Маріллі піаніно – кажу я йому.
– Ну, так – щось таке, Раш – каже він – вона давно прагне музики і я хочу щось таке втнути. З овець натнули по три кілограми вовни цієї осені і я збираюся придбати для неї інструмент. Навіть, якщо для цього знадобляться всі вторговані гроші.
– Пра – кажу я – мала на це заслуговує.
– Їду в San Antone з останнім вантажем вовни – каже дядько Кел – і сам виберу для неї інструмент.
– Чи не було б краще – пропоную я – взяти Маріллу з собою і дозволити їй вибрати те, що їй подобається?
Я мав би здогадатися, що це підштовхне дядька Кела. Звичайно, така людина, як він, яка знала все про все, не могла оцінити мої слова інакше, ніж як недооцінку його компетентності.
– Ні, сер, так не буде – каже він, смикаючи свої білі вуса – немає кращого знавця музичних інструментів у всьому світі, ніж я. У мене був дядько –  продовжує він – і це був партнер на фабриці піаніно. Я бачив їх тисячі зібраних разом. Я знаю все про музичні інструменти – від скрипки до сопілки зі стебла кукурудзи. Немає жодної людини, сер, котра може розповісти мені будь-які новини про будь-який інструмент, в який потрібно стукати, дути, шкрябати, шліфувати, колупати або накручувати ключем.
– Купи мені те, що ти хочеш, тату – каже Марілла, а сама не може втриматися на підлозі від радості – звичайно, ти краще знаєш, що вибрати, бо я  б так і думала – чи піаніно, чи орган, чи ще що..
– Одного разу в St. Louis я побачив те, що вони називають оркестром – каже дядько Кел – те, що на мою думку, було найкращою музикою, яку будь-коли винайшли. Але в нашому домі для цього не хватить місця. Гадаю, воно коштувало б тисячу доларів. Тому я вважаю, що Маріллі найкраще підійде щось із фортепіано. Вона два роки брала уроки з цього приводу в Birdstail. Тобто я не можу довірити вибір інструмента нікому іншому, бо якби я не зайнявся вівчарством, то був би одним із найкращих композиторів, або виробників піаніно й органів у світі.
Це був стиль дядька Кела. Але я ніколи не втрачав терпіння з ним, оскільки він так багато думав про Маріллу. І вона так само думала про нього. Колись він відправив її на два роки до академії в Birdstail і для цього знадобилася майже вся вовна, яку він тоді настригав.
У вівторок Кел вирушив з останнім вантажем вовни до San Antone. А дядько Марілли Бен, який жив у Birdstail, приїхав і залишився на ранчо, поки Кела не було.
До San Antone було сто сорок кілометрів, а до найближчої залізничної станції шістдесят, тож дядька Кела не було близько чотирьох днів. Я був у Double-Elm, коли він повернувся на заході сонця. У фургоні звичайно ж щось було – піаніно, чи орган ми не могли сказати, бо все було загорнуте у вовняні мішки і зав’язане простирадлом на випадок дощу.
Тут вискакує Марілла з сяючими очима і наспівує: тату, тату, – ти привіз це? Ти привіз його?  Ну – так, як це роблять всі жінки.
– Найкраще фортепіано в San Antone – каже дядько Кел, гордо помахуючи рукою – справжнє палісандрове дерево, і найкращий, найгучніший звук, який ви коли-небудь чули. Я коли почув, як на ньому грав продавець, то взяв його на місці й заплатив готівкою.
Я, Бен, дядько Кел і ще один мексиканець зняли його з фургона, занесли в будинок і поставили в кутку. Це був такий вертикальний інструмент – не дуже важкий і не дуже великий.
А тоді дядько Кел раптом падає і каже, що  дуже хворий. У нього висока температура, і він скаржиться на легені. Потім лягає в ліжко, а ми з Беном виходимо розпрягати коней і виводити їх на пасовище.
Марілла літає, щоб принести дядькові Келу випити чогось гарячого. Але спочатку вона кладе обидві руки на те піаніно й обіймає його з ніжною посмішкою – як  це роблять діти зі своїми різдвяними іграшками.
Коли я прийшов з пасовиська, Марілла була в кімнаті, де стояло піаніно. На підлозі валялись мотузки й мішки і я зрозумів, що вона розпакувала його. Але тепер знову зав’язувала на нього простирадло, і на її обличчі був якийсь урочисто-зблідлий вираз.
– Ти не будеш грати музику, Марілло? – питаю я – а може пару мелодій, щоб побачити, як воно під сідлом їде?
– Не зараз, Раш – каже вона – я не хочу грати – Тато надто хворий. Тільки подумай, Раш, він заплатив за це триста доларів – майже третину того, що вторгував на вовні.
– Ну, це навіть не третина того, чого ти вартуєш – сказав я їй – та й дядько Кел не настільки хворий, щоб легке хвилювання клавіш нашкодило йому.
– Не сьогодні, Раш – каже Марілла тоном, коли рішення не обговорюється.
Але, здається, дядько Кел був таки дуже хворий. Йому стало так погано, що Бен осідлав коня і поїхав в Birdstail за доктором Сімпсоном. А я залишився, бо мало чи шо – може знадоблюсь для чогось.
Коли біль дядька Кела трохи відступив, він покликав Маріллу і сказав їй:
Ти подивилася на свій інструмент, люба? Він тобі подобається?
– Він чудовий, тату – каже вона, нахиляючись до його подушки – я ніколи не бачила такого класного. Як це було круто, що ти купив його мені.
– Я ще не чув, як ти на ньому граєш – каже дядько Кел – а я прислухався. Мій бік зараз не так вже й болить – чи не зіграєш яку п’єсу, мала?
Вона заговорює дядька Кела й відволікає його, як це роблять жінки з дітьми. Виглядає на те, що вона вирішила не торкатися зараз цього піаніно.
Коли  приїхав доктор Сімпсон, то сказав нам, що в дядька Кела найгірша з можливих пневмоній.  А оскільки старому було за шістдесят, то він реально вже в ліфті і більше не ходитиме по траві.
На четвертий день хвороби він знову кличе Маріллу і хоче поговорити про фортепіано. Коло нього були доктор Сімпсон, а також Бен та місіс Бен – всі намагалися зробити для старого все, що могли.
– Я був би крутим музикантом – каже дядько Кел – я придбав найкращий  інструмент, що був в San Antone. Хіба це піаніно не найкраще у всіх відношеннях, Марілло?
– Воно просто чудове, тату – каже вона – в нього найкращий звук, який я коли-небудь чула. Але ти не думаєш, що тобі зараз краще трохи поспати?
– Ні, я не хочу – каже дядько Кел – я хочу почути це фортепіано. Не вірю, що ти його ще не спробувала. Я пройшов аж до San Antone й сам вибрав його для тебе . Щоб купити його, знадобилася третина осіннього виторгу, але я не проти, якщо це зробить мою хорошу дівчинку щасливішою. Чи не хочеш ти трохи пограти для тата, мала?
Доктор Сімпсон поманив Маріллу вбік і порекомендував їй зробити те, що хоче дядько Кел, щоб він заспокоївся. Її дядько Бен і його дружина також просили її.
– Чому б не виконати одну-дві мелодії  –  запитую Маріллу – дядько Кел так просив. Йому було б дуже приємно почути, як ти підправляєш те фортепіано. Ти не думаєш, що варто б?
Але в неї котяться сльози з очей і вона нічого не каже. Потім підбігає, просуває руку під шию дядька Кела й міцно його обіймає.
– Вчора ввечері грала на ньому – каже вона йому – ти мабуть чув.  І це такий чудовий інструмент, ти мабуть не знаєш, як я його люблю. Я грала “Bonnie Dundee” і “Anvil Polka“, і  “Blue Danube“, і багато різного – я не хотіла грати голосно, коли тобі було так зле.
– Ну, добре – каже дядько Кел – можливо, я й чув. Моя голова зараз аж тріщить. Я чув, як той чоловік у магазині добре грав на ньому.. Я дуже радий, що тобі подобається, мала. Так, я думаю, що міг би трохи заснути, якщо ти залишишся біля мене, поки я це зроблю.
Я нічого не розумів. Вона так любила і дбала про цього старого і не захотіла вдарити одну ноту на піаніно, яке він їй купив. Не розумів, чому сказала йому, що грала. Я знав, що вона вміє, бо бачив, як вона витягувала гарну танцювальну музику зі старого піаніно на ранчо Charco Largo.
А, десь за тиждень дядько Кел пішов. Похорони відбулися в  Birdstail і я привіз Маріллу додому. Її дядько Бен та його дружина теж були з нами, вони збиралися залишитися кілька днів з нею. Ми всі сиділи в галереї, коли вона покликала мене в кімнату де стояло піаніно.
– Іди сюди, Раш – каже вона – я хочу, щоб ти побачив це зараз.
Там вона розв’язує мотузку й стягує з інструмента покривало.
Якщо ви коли-небудь їздили в сідлі без коня, чи стріляли з незарядженої рушниці, чи пили з порожньої пляшки, тоді ви могли б вийняти оперу-другу з інструмента, що  купив дядько Кел. Замість фортепіано там стояла одна з тих машин, які винайшли для гри на фортепіано. Сама по собі вона була приблизно такою ж музичною, як дірки флейти без самої флейти.
І це було те піаніно, яке вибрав дядько Кел, а біля нього стояла добра, гарна, чиста дівчинка, яка так і не дала йому взнати про це..

– А те, що ви чули хвилю тому – підсумував містер Кінні – був той самий зам фортепіано machine. Тільки тепер він приєднаний до піаніно, яке я купив для Марілли, щойно ми одружилися.

 

&&&&&&&&&&

Майк Новосад. “M&M, або Хроніки Семи Перпендикулярних Ліній..”Видавництво “EuropeLiberal..” 2020.

Придбати можна на офіційному сайті видавництва..

В інтернет магазиніКнигарняЄ

Не подобається електронна комерція? Можна в звичних книгарнях:

Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є”)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель ”Жорж”)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ “King Cross Leopolis”
(“Книгарня Є”)
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова”)
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 “Книгарня #1

Майк Новосад. “Хіпстер..” Видавництво “EuropeLiberal..” 2021.

В інтернет магазиніКнигарня Є

Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є”)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель ”Жорж”)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ “King Cross Leopolis”
(“Книгарня Є”)
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова”)
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 “Книгарня #1”

Майк Новосад “2022 або Пазорная звізда..” Видавництво Europe Liberal.. 2022

Apple Books

Smashwords

Rakuten kobo

Майк Новосад “Театр. або той тойвово.. ” Видавництво Europe Liberal.. 2022

Apple Books

Rakuten Kobo

Smashwords

Майк Форестер – “Трабл Shooter, або Характерник..” Видавництво “EuropeLiberal..” 2023.

 

Придбати можна тут:
Smashwords
Apple
Rakuten Kobo

Прочитати можна тут:
Buymeacoffee

Або на халяву тут:
Скорочена версія

&&&&&&&&&&

WELCOME..

Преображенська

Преображенська

Domini Canes

Domini Canes

Архіви