секс-символ

точно не пам’ятаю, як того майстра звали, але таких персонажів переважно звуть альбо дядьо Бодьо, альбо вуйко Славко. він був з тих ліпчіших расових галичан – канонічних сферичних у вакуумі. такі рано сі женять, переважно по зальоту, потім гуляють по всіх курвах, на яких тіко вистачить грошей, які встиг сховати від жінки після получки, і провінційно-міщанського магнетизму, щедро здобреного відбірним сортирним гумором. всі зароблені гроші від ліваків, халтур і контрабанди такі вкладають у паркан, здоровецьку хату із зальою, в якій конче має висіти пейзаж із карпатським водоспадом 2 на 1,5 метри, купленим десь між 1997 і 1999 на блошиному ринку під театром Заньковецької, але всю жизнь так і живуть у літній кухні. десь ближче до п’ятого десятку жінка такого виганяє зо злости з хати, тобто з тої літної кухні, пірвавши з черговою курвою прямо в тій залі під пейзажом, несподівано вернувшись на день раніше від родичів з Тернопільщини. потім, випивши всю привезену наливочку і подоїдавши салати, вона усвідомлює, що чоловіком він був загалом непоганим, ставивши доньок на ноги, старша з яких була не його, будувавши хату із тою зальою, а саме ж главне – де і по яких курвах не волочився б, але завше все в дім, все в дім. подумавши, гляне на себе в дзеркало, усвідомить, шо вона вже і так стара і нікому не потрібна, і вирішить вернути свого законного доживати віку разом у тій літній кухні.

тим часом дядьо Бодьо (чи вуйко Славко, хай йому грець! – ніяк не запам’ятаю), пішовши на тиждень в запой, по черзі ходить по своїх кулєгах, поки жінки тих його не виганяють, теж по черзі, заїбавшись мити за ним обісцяний мимо кулка унітаз.

в молодості дядьо Бодьо (чи вуйко Славко) був файним хлопом – з густою немитою шевелюрою і вусами як в Івана Поповича в кращі часи. але десь різко після 25, як і у всіх расових галичан, в дяді Боді (чи вуйка Славка) утворився трудовий мозоль, короткі ніжки закрутились у овальне колесико, підросли циці, і з’явились складки на потилиці. і кожні п’ять років додавалось по одній. тому, сидячи в маршрутці позад таких дядь бодь і вуйків славків, можна з легкістю з точністю до +/- 5 років прикинути їх вік, якщо вочи не виїсть від густого липкого аромату поту тижневої давнини і адікалону ”Саша”.

через багато років, напившись на уродинах внучки троюродної сетри куми братової, такий дядьо Бодьо (чи вуйко Славко) буде розказував своїм зятям по великому сікрєту, скількох женщин він виїбав за свою довгу жизнь, обов’язково множачи на всілякі коефіцієнти і навіть дописуючи один порядок. галицькі женщини, яких він виїбав, тим часом будуть гикати, приправляючи майонезом салати, поки і їхні дяді боді чи вуйки славки розказуют те саме своїм синам чи зятям. а негалицькі женщини, яких котрийсь з тих дядь бодь чи вуйків славків теж якось по недолугій випадковості мав оказію якось виїбати в Моршинському санаторії в 1992 чи 1994, з сумом будуть згадувати ту путьовку. а потім, добре подумавши, скажуть так своїй доні чи невістці: ”гірших коханців, чим галичани в мене ше не було. хоча… кажуть, шо вони хороші чоловіки – бо все в дім, все в дім. але коханці – нікудишні. ні хрестика не зніме, ні шкарпеток, предохраняєцця іконкою, і голубцями вічно несе, бо то головний афродизіак в них. як їхатимеш туди, то ніколи, чуєш, ніколи не ведись на таке во.”

​

Оригінал тут..