desperado
колись багато років тому моя приятелька віку моєї мами розповіла комічну історію про свою сісідку та її дещо дивного малого сина, якого та нікуди від себе не відпускала і виховала неймовірним тюхтієм. суть там була така, що він ні з ким не товаришував, навіть друзів не мав, не ходив ніде, і коли зайшла мова про дітей, то моя приятелька щось там сусідку запитала, бо в них сини були одного віку (і +/- мого, до речі), і моїй приятельці було то дуже незвично, щоб хлопчик-підліток отак нічим не цікавився. ну і та сусідка щось почала пояснювати, що всі його ображають, інші хлопці з ним конфліктують, а приятелька моя її бере і питає?
— він боїться?
на що отримує геніальну просто відповідь:
— он не боится, но он опасается.
тепер кожного разу, коли бачу хлопчика будь-якого віку, навіть пенсійного, з таким виглядом, ніби він ну не те, щоб чогось боїться, але дуже апасається, то все згадую ту історію.