мене часто запитують: ”ти приїхала, чи пішки прийшла?”
і я часто відповідаю: ”пішки прийшла”.
мені часто кажуть: ”ти, певно, маєш глисти, раз така худа”
а я відповідаю: ”не маю, я аналізи здавала”.
а потім мені кажуть: ”добре тобі, ти нічо не робиш, і тобі ок”.
а я відповідаю: ”то вам тільки так здається”.
так, я не ходжу в спорт-зал, але я цим аж ніяк не пишаюсь, не подумайте, я не займаюсь спортом і таке всяке, і цим я також не пишаюсь, але я просто рухаюсь: я стрибаю і танцюю, коли сама вдома. я не люблю транспорт і по можливості пересувюсь пішки, постійно спізнююсь, тому доводиться це ще й робити інколи в темпі. це непомітний рух, його ніхто не зауважує, тому виникає ілюзія, що я зовсім нічого не роблю, я і сама того не зауважую. коли зі мною хтось кудись іде, то або жаліється, що зашвидко, або що задалеко. а я сміюсь і кажу: ”це корисно, а головне – абсолютно безкоштовно”. шо теж є немаловажливо, особливо для такого жлоба як я. тобто жлобихи, перепрошую.

​

Roxana Tors’ka