Театр, або той, тойвово..

CHAPTER TWENTY

The Theatre of the Absurd.
ЖАБО-ҐАДЮКІНҐ
2016. August. Edited 2021.

Для розпізнавання посеред плебсу – «свій-чужий», секта пейсатих комуністів створила підсекту. Назвали її – «мва».
Чим би мали займатися ті підсектанти?  Мали б ретельно вдавати бурхливу илітну діяльність і шалений успіх. Ну, бо посеред плебсу мали знати – успішний бізнес  = илітний менеджмент.
Абсурд має властивість саморозмножуватись, а тому «диплом» «мва» невдовзі стали вимагати при прийомі на роботу прибиральником.
Що з того отримали? Так званий «чайка-менеджмент». Що це таке? Та відповідь вже в назві. Потрібно прилетіти, наробити багато шуму, накомандувати налєво і направо,  не отримати очікуваного результату і летіти далі.
Для такої діяльності не потрібно вчитися? Тобі може й не потрібно. А їх вчили. Так званих шкіл «мва» створили більше, ніж загальноосвітніх. Чому саме в  тих «школах» вчили? Вдавати з себе компетентних спеціалістів. Це – про видиму частину вайсберга. Про невидиму? Донести посполитим – якщо ти лояльний до секти, то будеш невільним, законтаченим, але «прі баблє». А, якщо не лояльним, то будеш ніщєбродом. Це не було, щось нове. Коли секта собі придумала, що її офіційна мова, це язик імені достоєвского, то присаджувала на той язик точнісінько так само. Посполитому казали – «еслі будішь разговарівать по руzкі, то сможєшь стать інжінєром, а єслі будіш па татарскі, то в лучшєм случає дворніком».
Що змогли підсектанти? Переконати посполитих – якщо тобі потрібен процес без результату, то тобі потрібний ембіейщик.
Але, як завжди, є нюанси. Ну, бо так не буває. Ну – бо результат буде завжди. Ну – бо хріновий результат, це також результат. І результатом цього результату буде те, що наїдяться пейсаті гівна по саме – більше не хочу. По саме більше не хочу – це тільки на аперетив, а далі буде ще більше.
Але ж постраждають невинні посполиті – включилася тобі емпатія? Так, посполиті теж наїдяться. Їм казали – не пускай сектантів в свій космос, бо вони зкомуніздять твої зорі. Посполиті не хотіли це чути. Ну, то мають те, що мають. Тут звичні – причина/наслідок. Бо – Логіка.
Я колись подумав, а що це власне таке Логіка.. Блін, а це захисний інструмент людини, як біологічної істоти. Все, що нелогічне істоту вбиває. Тобто всі захисні функції, котрі виробило Людство, секта пейсатих комуністів примітивно нищить. І знову є нюанс – вони теж смертні, тобто і себе також. Навіщо? Долбойоби, сер..
Тобто, хочеш знищити Логіку – бери на роботу ембіейщика, не встидайся.
Залишити філософію фільософам? Як скажеш.
Хочеш наочний приклад «чайка-менеджера»? Вон маєш вову прізєдєнта – нашо тобі ще наочніший..
Навіщо сектантам було оте – «свій-чужий»? Давай, наведу в цій главі пару прикладів з власного досвіду..

Працював я в олігарха (того, що зять кучми) керівником проектів. Проектів було два. Всього два? Та ні – аж два. Обидва були грандіозні. Перший на Видубичах – засрана промзона на березі Дніпра (від мосту до мосту). Олігарх дуже хотів (принаймні робив вигляд) збудувати там елітний мікрорайон. Ідея була нічо така – йдеш по набережній і впираєшся не в ту законтачену промзону, а в “місто майбутнього”. Чувак, де міг, там говорив – «мы покажєм всємь, как нада строіть города…»
Виглядало на те, що він дійсно цього хотів – в архітектурному конкурсі приймала участь Заха Хадід. Була така архітекторка з Британії. Була вона не проста – лауреат Pritzker Architecture Prize, а це, на секунду, аналог Нобелівської премії в архітектурі. За участь її бюро в тому конкурсі вона отримала рівно один мільйон доларів.
Тобто – з одного боку Дніпро, з іншого ботанічний сад, а між ними, навколо озера, “місто майбутнього”від Захи Хадід. Круто? Могло бути так. Все похоронив «мва».
Якщо ти власник бізнесу,  то на маєш халявний лайфхак – в реалізації твого проекту зацікавлені всього дві людини – ти і керівник проекту.
Всі решта? Всі решта – просто «ходять на роботу». Це мені сказала, власне, лауреат Pritzker Architecture Prize. Тобто – її слова собі не присвоюю. Ну, бо ніколи не був ні ембіейщиком, ні кавеенщіком.
В чому суть лайфхаку? Ця інформація платна.
Якщо чесно, то на тому етапі я проектом майже не займався. Підтягнув німецьку компанію “Drees & Sommer”, через них, власне Заху Хадід і, в принципі, далі ним займалися більше «архітектура» і «землевпорядники».
Чому не займався? Там написано – майже не займався. Ну і в мене для мене був набагато цікавіший проект.
«Трубіж»..
Розважальний сountry club на березі Канівського водоймища. Facility programs? Ой – яхт клуб, аквапарк на 18 гектарів, крита лижна траса і ще дуже багато чого. Включно з рестораном “Криївка”серед інших 18ти тематичних ресторанів. Розміри земельної ділянки? 280 гектарів, плюс 70 гектарів лісу. Я, коли стояв на причалі, то той ліс на протилежному краю ділянки виглядав, як тоненька синя лінія. Погодься, що це цікавіше, ніж «ЖК на Видубичах». Чому виділив “Криївку”? Там була цікава історія. Кожен ресторан в тому проекті мав репрезентувати якийсь регіон країни. Знаючи «потяг» олігарха до «музеїв» і «артцентрів», запропонував в кожному – міні-музей воскових фігур. Родзинка була в тому, що воскові фігури повинні були мати портретну схожість з працівниками компанії. Собі, зрозуміло, вибрав “Криївку”, а себе – в армійському піхотному мундирі від Hugo Boss і з автоматом Шмайсера. Потім, у Львові, я розказав цю ідею знайомому, котрого звали Ванька. Він розказав її ще одному знайомому, котрого звали Серйога. Ванька знайшов «жирне» приміщення, а Серйога підтягнув свого бухгалтєра Андрюшу. Далі зі слів Серйоги – дзвонить мені Ванька і каже, що Андрюша відкриває «Криївку». Я не в курсі, тому набираю його. А він мені знаєш що? Каже – я вирішив, що ви обидва мені не потрібні, бо я й без вас справлюся. Я йому – а нічого, що ідея і приміщення наші? А він мені – ідея не ваша, а приміщення я взяв в оренду теж без вас, як бачиш…
Ось такий жабогадюкінг був в пацанів.
Мені не шкода саму ідею, шкода – в що її перетворили.  На «Трубіжі» – там мала бути автентика. Пацани зробили совкову «хохлому». Тобто, ще один лайфхак – маєш ідею, не спіши нею з кимсь ділитися. Вкрадуть, видадуть за свою і зроблять шопопало.
Знаєш в чому сміх? Гроші на обидва проекти були. Дуже великі гроші.
Другий сміх в тому, що причал, з котрого я дивився на далекий ліс, це був той самий причал, куди тесть олігарха свого часу привозив на круїзному кораблику голів облдержадміністрацій. Спочатку їх всіх висадили на берег, а потім вхід назад на кораблик був через підпис про прийняття Конституції. Тієї, на яку зараз всі чиновники не звертають уваги. Тобто місце було ще й  історичне.
Що було далі? Обидва проекти напоролися на сук.
Хочете смійтеся, а хочете плачте – але в бізнесі кожного пострадянського олігарха є всього два ворога. Перший – його «ейчар–команда», другий його ж «юристи». Об’єднані магічним терміном «мва» – це Підсекта Нєсокрушімих Дегенератів.
Моїм безпосереднім керівником був нєкто Льоша. Сам він був десь з-за Уралу, але всім гнав пургу, що з москви. Так, як я дуже близько дружив з його тепер вже колишньою дружиною, то знав трохи більше за інших..
На номер телефону «москвіча» Льоші в мене стояв рингтон – «пробурюсь под ту москву, пускай вниз провалится»… Він сидів навпроти, кожних десять хвилин  мене набирав, слухав і волочився, як лом магнітогорського заводу, по піску на пляжу в Барвіхє.
Одного разу Льошик реально запоров на, так званому «Арт-центрі». До офіційного відкриття залишалось – нічого часу, а йому привезли вікна на 20 см ширші за віконні отвори. Кількість вікон? Підіть на Бессарабку порахуйте. Ми сиділи в мене на кухні і Льошою трусило. Можна було пускати під москву замість бурильного комбайна.  Він був, в принципі, пацан не тупий. Відкати брав не більше десяти відсотків, та й взагалі. Але тут впав в ступор. «Арт-центр» – улюблена іграшка олігарха. Кар’єрі – всьо. Я знайшов йому вихід і урочисте відкриття було з вікнами. Деякі були відкриті, деякі закриті, але різати місяць стіни, щоб вставити ті, що йому привезли не було треба. Льоша зі мною за лайфхак розрахувався, але це йому не допомогло. Льошу з фірми поперли. Ні – не через вікна. «Ейчар команда» олігарха на 95 відсотків була укомплектована нащадками тих, котрих моїсєй саломоновіч сорок років водив пустелею туди назад. Чому – туди назад? Ну, бо в найширшому місці, вона не мала 200 кілометрів. Порахуй скільки треба часу, щоб пройти її з кінця в кінець. Що на що потім ділити, сподіваюсь, знаєш?
Але «ейчар команда» – це підсекта в підсекті і самі рішень не приймають. Що приймають? В основному «за обє щєкі» від начальства. На замовлення начальства вони Льошу й похєрили. Навіщо? Бо було потрібне місце для свого чувака. Чувак, нєкто марєк, був з Новего Йорку і дуже тупий. Набагато тупіший за звичного пересічного. Привів його «радник» олігарха – нєкто ігарь ґородєцкі. Як таке відбувається? Ой – та дуже просто:
– Іґарь, ты должєн взять Марєка к сєбє на работу.
– Мама, какого Марєка…?
– Тёті Фіріного. Как уєхалі оні із москвы в 78м, так і сідят там в том страшном Нью-Йорке…
– Мама, Нью-Йорк нє страшный ні фіґа.
– Нє страшный? А чєго оні тогда там сідят в полной жопє?
– Мама, он там ді-джєєм на радіо работаєт… Кєм я єго возьму…?
– Иґарь, ты што ідійот? Нє надо чтобы єго деньгі тут пропадалі!!!
– Мама, какіє єго дєньги тут?!!!
– Іґорь, не будь ідійотом, я пообещала Фірє, что прівєзу её сыночку здесь, чтобы заработать дєнєг…

Марєка взяли на місце Льошика…

Coffee break:

Декілька десятків років тому…
Матвєй давідовіч бєрман, сємьон грігоровіч фірін, нафталій ароновіч фрєнкель, янкєль іосіфовіч коган, яков давідовіч раппопорт, ізраіль ізраілєвіч плінєр, янкєль сауловіч шмаєвіч-агранов…
Ці істоти, під керівництвом нєзабвєнного єноха гєршєновіча ягоды, за один рік втілили в смерть 681 тисячу 692 смертні вироки. Чи це багато? Це 1 800 в день. Там вище перерахований топ-менеджмент будівництва «бєломор- канала», якшошо. Той канал довжиною – 227 кілометрів. Тобто – по три трупи на один погонний метр.
Розказати про Голодомор? Просто – повір на слово, що там все аналогічно.
Можеш і не вірити – тоді, просто перевір. Перевірив? Серйозна фігня калькулятор – нє? Розумієш тепер чому береги «бєломор-канала» так густо кущами поросли? Там, мабуть, можна закатати ті береги в асфальт, то і крізь нього кипариси проросли б.
До речі – може ти не знав звідки взялося слово «зек». Це похідне від абревіатури «зк». На общєєврєйском імєні достоєвского – «заключьонний канала». Тепер знаєш. Ось бачиш, як корисно книжки читати..
***

Іґарь ґарадєцкі – був ідіотом-ембіейщиком. Марєк був просто ідіотом в періоді. Крім того – повністю не в темі. Це не про девелопмент, це взагалі про все. Підходить до керівника «служби замовника» і пробує руководіть:
– Гдє вы былі целых трі часа? Я засєкал.
– Езділ в ГАИ проект подпісывать…
– Что також ГАИ…?

Офіс у нас був в «ТЦ Олімпійський» і реально всі тусували по магазинах і кав’ярнях. Гуляю другим поверхом – бачу марєка. Стоїть біля прилавка з взуттям і щось втирає продавчині. Підходжу ззаду – настойчіво торгується за секс. Слина буквально тече по бороді – фубля… Забираю його під руку  і веду в бік ліфтів. Їдемо ліфтом в офіс. Не знаю які гормони його крили, але він мені щось таке звізданув, що рука сама механічно знайшла його печінку. Взагалі, структурно – то печінка, це губка повна крові. І, коли отримує короткий фіксований удар, то й веде себе відповідно. Кров раптово відходить, а власнику печінки, аналогічно раптово, бракує повітря. Повітря бракнуло і марєк присів на підлогу ліфта. Добре, що нікого не було, коли двері відкрилися – картинку вони б не зрозуміли. Двері відкриваються,  піднімаю його з колін, як улюблений ним вовка путєн непомиту рассєю і відводжу в, тепер вже колишній, Льошин кабінет. Там кажу лагідно – спробуй комусь пожалітися – взнаєш, що таке насправді страшно.
Не пожалівся…
З компанії я невдовзі пішов. Занадто великий там був процент тих, котрих моїсєй саломоновіч сорок років водив пустелею туди назад. Але кінець історії з марєком знаю. Черговий «спеціаліст» випхав з компанії іґаря ґарадєцкого, а служба безпеки олігарха прийшла до ортодоксального ді-джея. Марєку запропонували написати детальний звіт – шо саме він робив пів року в компанії і за що, кожного місяця, отримував 20 000 доларів зарплати. А разом з нею – рівно стільки ж у вигляді премії. Сказати йому було нічого. Навіть, з його потовченим коксом моском, він розумів, що продавчині взуття, як варіант, мабуть не проканають. Він, правда, пробував прикриватися посольством і погрожувати своїми зв’язками з «комітєтом єврєєв бувшого ссср», а потім просто перестав з’являтися в офісі. На його нефарт – пацани зі служби безпеки взнали, де він знімає квартиру. Кароч, марєк поїхав до мами фіри в Нью Йорк – добре загіпсований і з взятим кредитом в банку на Шовковичній…
Тіпа – Happy End? Та нє. Скоріше – фігвам. Це просто поодинокий випадок.  Ну і – я не знаю, чи виплатив він той кредит. Може мама фіра знайшла когось і з олігархом порішала – нє? Цікаво – чи ґарадєцкому теж зламали руку? Про цього не знаю. Самому цікаво.

Але марєк, ґарадєцкі, Льошик – то все офісний планктон. Еталоном ембіаїзму був кірілл. Кірілл був керівником структури «Бізнес – Нерухомість». Чувак теж був «корєнной москвіч» і «вчився» в Лондоні. А ще, кірілл був улюбленим манагером дочки кучми. Чим займався? Крав гроші в чоловіка дочки кучми. Тобто в тебе. Так – саме в тебе.
Чим ще займався? Ще кожного дня ходив в салон. Двічі на день. Зранку полірувати нігті, а ввечері стригти бороду і бакенбарди. Навіщо так часто? Бо борода мала бути на два міліметри коротша за бакенбарди, котрі повинні були бути рівно чотири міліметри. Не знаю як саме він все це міряв…
В компанії в мене була подружка Іра. Мила єврейська дівчинка – вона відповідала за «економіку» всіх структур компанії і підпорядкована була напряму КС (консультаційна рада) олігарха. Описати в двох словах? Гарна, розумна, не куплений диплом, ноги від вух і не сертифікована нічим.
Підходить раз до мене і каже:
– Коля, сколько будєт стоіть строітєльство дорогі в Албаніі?
– В середньому, десь так, як і тут. Конкретно – залежить від конкретики місцевості. Зібралась емігрувати?
– Кірілл хочєт там зємлю покупать. Сємьдєсят кілометров от Скадарского озєра. Сказал написать IRR 56%.
– Ірка, не лізь в це – попадеш під роздачу. Ти не в його підпорядкуванні – пішли його нах, нехай сам напише.
– Блін, Коля ти же знаєшь, что жєна олігарха от нєго без ума… Я нє хочу тєрять ету работу….
– Але він красапєта. Реально – страху ноль. Землю в Албанії – це круто. Ірка, нє вздумай..
Їду на «Трубіж». Ірка проситься зі мною – їй скучно в офісі. Питаю:
– Ти його послала?
– Да..
Приїхали. Як я вже казав – земельна ділянка – понад 300 гектарів. Сосни, пісок – Ірка на каблуках.. Йдемо – підтримую її під руку. В неї дзвонить телефон. Вона пробує відійти від мене, але каблуки – пісок.. Чую:
– Да, Кірілл… Да… Напішу…
…………………….

На вихлопі – її звільнили і їй підфартило. А кіріллу не так, щоб дуже. Був у нього в компанії найближчий «друг». Теж ембіейщик «со школой в Брємєнє». А ще в компанії була «босс юристів» – нєкто Галка. Як потім виявилось – в неї з «другом» кірілла був шальоний і нєізгладімий служєбний роман. Але настільки штірліцізований, що про нього не знав ніхто – романи видно теж люблять тішіну. Чи то «друга» не вставляло, що кірілл над ним, чи то Галка хотіла вищого статусу для коханого – не знаю. Але Галка рила. Рила, як бульдозер в полях Албанії. Поки марєк пробував купити трохи сексу в «Олімпійському», поки Ірка ламала каблуки в пісках на березі Канівського водосховища, поки Льошик слухав – добєрусь до той москвы, нєхай вніз провалітся… Галка рила. І, такі, ж нарила – кірілла зжерли за 28 секунд. «Друг» зайняв його місце, роман штірліцізувати перестали, а кірілла знайшли аж через півроку. На посаді помічника губернатора саратовської області. Па зємєльным вапросам… Ну і з кредитом в банку на Шовковичній…
Що – все в кайф і злодєї покарані? Це було про 2008й рік. Промзона на Видубичах – де була, там і є, якшошо… «Трубіж»? Продали московскім єврєям. Скільки на тому втратив олігарх?
Давай, розкажу – як мені в нього працювалося. Коли їздив у відрядження за кордон, так звані, «добові» були 500 євро в день. Кабінет мав над входом в «Олімпійський». Були маленькі незручності – ноутбук залишати на роботі було категорично заборонено. Охорона перевіряла на виході. Чому так? Тоді на олігарха були наєзди з боку «бородатого бабушко» бєні. Як це виглядало? Влітали, так звані «маски-шоу» і клали охорону лицем в паркет. Чому тільки охорону? Бо, перед приїздом групи захвата з «сбу», по кабінетах був алярм і всі йшли пити каву в «Олімпійський». Це, якщо внєзапная провєрка приїжджала вдень. Ну, а якщо вночі, то пойнятно чому тільки охорону. Найгірше було бухгалтєру бєлову.  Мені було просто – взяв ноут і пішов. А йому підганяли під вхід мікроавтобус і він носив в нього всю свою канцелярію. Повний мікроавтобус чорних пакетів для сміття з   «бухгалтєрской отчьотностью». На все було півгодини, бо саме за стільки часу нас попереджали. Бєлов був товстий донєцкій єврєй з астматичною одишкою. Він кожного разу кричав вслід сослужівцам, котрі через «таємний» вихід евакуйовувалися в торговий центр – памагітє підараси!!! Але всі не чули. І він гонив з тими чорними мішками для сміття з другого поверху до мікроавтобуса і назад. Ну, так – після алярму то все неслося назад. Але вже не так спішно.
Каву я тоді пив в милій кафешці справа від входу в «Олімпійський». Кафешка називалася «Семадені» і я проводив там до 70 відсотків свого «робочого часу». Зазвичай з Іркою, або з дружиною Льошіка. Коли їх не було під рукою, то тягнув з собою одного цікавого дядька, якого звали Тібор Томпа. Він був справжній мадяр, але родом з Берегове. Тібор був директором, якоїсь паралельної структури в котру я не вникав. Був такий – услужлівий і балакучий одночасно. Життя в нього було цікаве – він побував директором прям всього підряд. Тобто – послухати було про що. Я їхав в відрядження до Угорщини – подивитися як працюють термальні спа. Хтось мені сказав, що на «Трубіжі», якщо зробити свердловину на кілометр, то вєрняк є радонова термальна вода. Кажу дівчинці яка їхала зі мною – давай Тібора з собою візьмем. Ну, бо він володіє угорською. Каже – давай, а шо мені. Тібор поїхати на історічєску родіну погодився з радістю. І тут же взяв на себе всю рутину з документами. Дзвонить, каже – Ніколай, зайді до Бєлова, там надо поставіть подпісь, что ти получіл справку о доходах. Заходжу в кабінет до бєлова. Стоїть Тібор і розглядає якісь папери. Потім каже бєлову – Андрєй ви ошіблісь, ви мне напісалі доход за мєсяц, а Ніколаю за год. Бєлов бере обидві бумажки, дивиться і каже – та нєт, там всьо правільно. В обеїх доход за мєсяц. Тібор блідне, а бєлов насмішливо:
– Шо Тібор, і пробєжала чьорной кошкой мєжду друзьямі тєнь нєсправєдлівості битія?…
От якось так і працювалось мені там.

Що ділили «пиня» і «бородатий бабушко»? Та гроші, пойнятно. Цікаве мені там на фірмі розповіла близький друг олігарха. Каже – ещьо прі кучмє бєню остановілі мєнти. І нашлі у нєво пісталєт макарова. Віктор Міхаловіч справу порєшал за 20 000 долларов. А стоіла ето тогда двє тисячі. Вот бєня абіду і затаіл…

Ще була цікава деталь. Я не підписував жодного документа. Для цього були, так звані директори. Я знав прізвище своєї директора, але в очі її не бачив. Просто віддавав документ юристам і мені приносили підписаний. Аж на новорічному корпоративі приводить мені Галка дівчинку і каже – вдруг тєбє інтєрєсно – ето Катя. Катя була класна. Сподіваюсь, що все в неї ок.

Навіщо я все це написав? Щоб ти знав куди йдуть твої податки.
Це приватний бізнес і яке тобі до того діло? Ой лі – а «комуналку» ти кому платиш? Нагадай, якщо не важко. До речі, ці твої «комунальні» – це базовий і  головний «прибуток» тої компанії…

Про «мва» маніпуляції? Запросто:
«…товарищи, в наш космический век, век особенно бурного развития социально-сексуальной революции, каждый, лояльно мыслящий индивидуум, выражая цинизм своих помыслов, ассоциирует мистификацию парадоксальной иллюзии…»
Псевдонауковий набір слів..? Тобто – якась хуйня? Так, звичайно – якась. А як тобі таке?
«…Разработка комплексной целевой архитектуры решений… разработка и реализация стратегического плана развития 1С на платформе SAP… операционное управление портфелем проектов по развитию функциональности систем и внедрению новых модулей. В эксплуатации находятся следующие основные решения: SAP ERP, SAP HCM & Portal, BW, BO/BI, SolMan. Новые проекты, которые планируются к внедрению: функциональность ERP – ТОРО, BPC, С4С (SAP CRM), миграция ERP на S4HANA Retail…»
Що теж хуйня? Майже. Чому майже напишу нижче. Я це, до речі, взяв з сайту по працевлаштуванню. Що має подумати маленький лох прочитавши таке? Правильно – небоскрёбы, небоскрёбы, а я маленький такой…, або принаймні – як я безнадійно відстав від технологій.. Не бути мені ембіейщиком…
Насправді всі ці букви – це платформа для створення корпоративних баз даних і бізнес-аналітики. Не більше.
Знаєш в чому развод? В тому, що бізнесу користі від цих букфф рівно нуль. Саме – нуль. Ще раз – нуль. Хоча… ні – скоріше, все таки, мінус. Як казав один – то бля не Діма, то сто рублєй убытку…
Далі на сайті ейчар-ідійот пише – «функциональные обязанности соискателя: опыт управления большим коллективом от 15 человек (консультанты, разработчики, тестовальщики, администраторы ландшафта 1С). Системное и тактическое мышление, аналитические способности, проактивность, многозадачность, стрессоустойчивость, умение убеждать…»
Бляяяяя – 15 чєловєк..!!!  Треба було написати – агромадним колєктівом. Чого встидатися внатурє?.. Але Барбос з ними – знаєш, яка зарплати «положена» цьому монстру сучасного інтелекту? Аж 12 тисяч гривень!!! «Комунальні» олігарху заплатити і два рази з дівчинкою в кіно сходити. Що вибере маленький лох? Скоріше за все поїде в Польщу і буде там отримувати 1.5-2 тисячі доларів. Правда слухати від поляків – шибчей, курва, ти бидлаку… то мало приємного, але всі букви знайомі і якісь зрозуміліші гроші в кишені.
Ти думаєш олігархів огорне печаль? Ні, навезуть арабів. Тут взагалі два в одной. Можна «поднять» на продажах їм громадянства – це раз. Далі – розділити на місцевих і тих, що приїхали. Потім їх – на вакцинованих і не вакцинованих. Потім ще на тих, що курять і тих, що ні… Розділяй, кароч – і збирай «комунальні», поки дурні між собою у фійсбуку товчуться. Прибуткова то хуйня родіной торговать – нє?
Чому там вище написав майже? Тому що в цивілізованому світі, де долбойобів при владі трохи менше і, де бізнес не означає красти в посполитих, цим користуються. Не роблять вигляд, а користуються. Тобто ставлять для себе конкретну ціль, вирішують яка саме інформація їм потрібна для досягнення цієї цілі, тоді замовляють під це CRM систему, яку обслуговує одна людина. Не – 15, не – накидав як дурному в торбу, а одна. Замовляють і у SAP, але тільки те, що треба.
Чому твоя країна не цивілізована? Вона такою стане не раніше того часу, коли в чиновника буде тваринний жах того, що озвіріла юрба розірве його.. Ну, чи повісить на гіляці, наприклад… За що? За одну лише думку – щось мені не альо, певне треба піти щось вкрасти в посполитих…
Ось саме так – тільки подумав в той бік – відразу на гіляку. Не раніше..
***

А розумні знають – не бери більше, ніж тобі потрібно. А хтось сказав – працювати краще на скупого, бо він платить двічі. Ну – дурний взагалі платить постійно, якшошо…
Цікаво чому постійно ростуть «комунальні»? Розкажу на прикладі. Колись хтось виклав на той темат прикольний текст. Коли колись? Саме тоді, коли посполитим формували образ офісного мачо – в коротких штанах і піджаку меншому на два розміри…
Зараз оригінал не знайшов, тому переповім в довільній формі:
Три ембіейщики летять над Індійським океаном. Їм на тренінгу розказали, що успішний пацан всєнєпрємєнно must вжиратися віскаріком, то вони так і зробили. Від цього піднялися на новий левел самооцінки і почали розказувати стюардесі як їй жити, а потім куди їй йти. А вона, почувши це, взяла і дійсно пішла. І мабуть їй там навіть сподобалось, бо якийсь час її взагалі не було видно. А ось пілотам видно не зайшло. Один вийшов і дав пацанам тягла. Дати тягла ембіейщику, то взагалі ні разу не челендж. Але тоді офісний планктон ще не були повними інфантілами. Тому  пробували кіпішувати і, навіть, двері в туалеті відірвали. Але пілот був таки добре схарений і викинув їх за борт. Пацани трохи поплавали, а потім їх прибило до безлюдного острова. Ну, як острова… Купка піску – десять на десять, посеред хвиль. Першим ділом вони провели інвентаризацію – єдиний логічний вчинок за всю подальшу історію “острова”. Інвентаризацію провести було не складно навіть ембіейщику. З собою в них були виламані двері від туалету, пару брендованих блокнотів і ручок. Прихопили “на пам’ять” про тренінг, з якого вони й летіли.
А – ще, в кишені одного з них, виявилась купюра в сто доларів. Це все. Все решта полетіло кудись в сторону Сомалі. Включно з літаком, стюардесою, пілотами і, навіть, мамою марєка – фірою абрамівною.
Ок. Ітогі падвідьом – вирішили пацани. Отже є острів. На ньому є нефінансовий актив – пластикові двері від туалету. Є фінансовий актив, він же – грошова маса, тобто купюра в сто доларів. Так, як більше там нічого немає, то згідно економічної «науки», справедливо стверджувати, що єдиний матеріальний актив (двері), підкріплений грошовою масою (100$) і тому коштує тих самих сто доларів. Летіли пацани з тренінга. Так звичайно – тренінг про успішний успіх, як би заюзано це не звучало. Але інших тренінгів не існує в природі. Всі тренінги завжди залишають в голові нєізгладімий слєд. Візуально дуже схожий на слід від кулі з гвинтівки Бердана, що пройшла на дотичній траєкторії  по відношенню до металевої ґельми, випущеної саранським м’ясокомбінатом. Схожий слід лишають ше хіба тренінги по мережевому маркетингу. Але менше з тим. Перебравши всі варіанти і відкинувши, навіть, брейншторм, пацани зупинились на рольових ігрищах. Один обізвав себе «банкіром», другий «бізнесменом», а третій лишився в своєму життєвому амплуа – «зарождающійся інфантіл». «Банкір» відразу об’явив, що відкриває банк. Почав підстрибувати, вдаючи мавпу і вигукувати – пумп, пумп-пумп… Можливо йому здавалося, що то така реклама – не важливо. Пострибавши з півгодини, оповістив всіх двох посполитих острова, що його банк приймає гроші під три відсотки річних. «Інфантіл» почесав (опустимо що саме) і віддав сотку «банкіру». Той записав це в свій блокнот, як статтю «депозит».
«Бізнесмен» вирішив, що саме найкращий час відкрити свій «бізнес». Він робить пропозицію «інфантілу» – забрати свої гроші з банку і віддати йому під п’ять відсотків. Відриває листок з блокнота, пише на ньому – «облігація на 100$ під 5% річних». Ну – для підтвердження угоди. Спітнілий від передчуття шо папьорло, «інфантіл» біжить в банк, знімає з «депозиту» сотку і віддає «бізнесмену» в обмін на «облігацію…». «Бізнесмен» бере сотку, несе в «банк» і кладе на депозит. Потім знову знаходить «інфантіла», це на острові було не важко, і пропонує йому заробити ще один відсоток річних. Для цього необхідно взяти в банку кредит на 100$ під 4% і докупити в нього ще одну «облігацію… під 5%». Мокрий від щастя інфантіл біжить до банку і бере кредит під заставу першої облігації. Потім передає їх «бізнесмену» і отримує від нього ще одну «облігацію…» «Бізнесмен» несе сотку в банк і тепер в нього вже 200$ на депозиті. Успішний успіх цвіте, як сині водорості коло пам’ятника засновникам Києва і «бізнесмен» виписує третю «облігацію…». «Інфантіл» біжить в банк за новим кредитом під заставу другої «облігації…»
Через, приблизно, одну годину на острові сталися шалені зміни. Шо пальма виросла? Ні – шалено виріс добробут населення. В одного «облігацій» на 5000$, в іншого депозит в банку на 5000$, третій сидить і просто дурнувато посміхається… Крипту, вірус і вакцину до нього, вони придумають пізніше, а поки що в них ще не закінчилися листочки в блокнотику. Тобто – “вечер обещает быть томньім…” Мерседеса «в кожанім салоні» на острові немає, тому «бізнесмен» вирішує купити єдине, що там є, а саме – пластикові двері. «Інфантіл» вже не вчорашній і каже, що продати то він може, але двері вже коштують тисячу доларів. «Бізнесмен» погоджується. А шо – бабло є… В нього на депозиті 5000$ і він може собі дозволити. Тому просто виписує доручення «банкіру» перевести з його депозиту в офшорна депозит «інфантіла» штуку баксів.
З точки зору економічної «науки» на острові тепер є матеріальний актив – пластикові двері вартістю 1000$ і 10 000$ фінансових активів у вигляді облігацій і депозитів…
Чим все закінчилося? Тоді трагедією «Lehman Brothers»… Чому трагедією? Тому, що крипта – це її відголоски… Тому, що думка – а чи не вибрати он того смішного дурачка собі прізєдєнтом – це її відголоски…
Не варто з кокаїном змішувати амфетамін. Гроші, за якими немає товару, це не гроші. Це – ніц.. «Родіна отчаянно нуждаєтся в гєроях, а матєрі упорно продолжают рождать долбойобов» – плакав колись в агонії п’яний лєнін. Чому все вищеописане то погано? Тому, що на касі того «універмагу» залишиться єдине – кушать лісточкі з портретами президентів. Ти – готовий гризти папір..?
То я собі гоню? Ок – саме зараз ти знищуєш екологію країни в котрій живеш. Зараз ти знищуєш все те, мірилом чого являються гроші. Знищуєш інструментарій для створення того, мірилом чого являються гроші. Ну, не конкретно ти. Конкретно – нелякані тобою чиновники. З твого дозволу – зауваж. Думка сходити до психіатра давно в голову заходила? Що – нормальних психіатрів вже теж знищили..? Ну, що сказати – то тобі ще повезе, якщо будеш гризти паперові гроші, а якщо криптовалюту..? Смачного…
Не розумієш про що я – бо он же в магазинах все є. Так, поки що ще є. Але все в житті колись стається вперше. Два роки назад, ще не було примусової вакцинації і посполиті ще не товкли один одному в табло в черзі за нею. Ще не звинувачували в цьому «педофілів на квадрокоптерах, що нищать все ультразвуком…»
Завжди щось в житті відбувається вперше..
***

Хотів на цьому цю главу закінчувати. Але..
2015й. Дзвінок з незнайомого номера. Охриплий голос на тому боці:
– Привіт, Майк.. Я тут в Києві. Приїхала у відпустку на пару днів. Зараз заїду в частину, залишу там всі прибамбаси… Давай через годину на метро Університет..?
– Давай. А звідки приїхала?
– С Курорту, Майк..
Через годину в кафешці на даху “Будапешта”:
– ..не знаю навіщо я поїхала.. Прям з Майдану тоді й поїхала. Блін – везла тобі презент – Glock 81й.. класний такий.. в оливкових ножнах.. Прикинь – сукі вкрали. З рюкзака в нашому автобусі…
– Та ладно – не парся. Кого б я зараз ним різав..?
– Так зі своїх же ж хтось, розумієш…
– Як ти там..?
– Складно там все. Бачиш чувачок поруч.. І класний, і наш.. І – знаю, що загине. А інший – поц, шо нема де печать ставити і нічого його сука не бере…
Ще раз вона подзвонила з Курорту через місяць. Попросила поповнити рахунок на мобільному…
В пам’яті залишилась лавочка під деревцем на Львівській площі. І нічна кава з дівчинкою – лікарем, що колись жила неподалік…
Ні – не так. Мала, я пам’ятатиму тебе завжди. Навіть в 120 років, навіть в повному старечому маразмі…
За що вона пішла? Як за що? За те, щоб чиновники крали, а ти вибрав собі прізєдєнта. За те, щоб чиновники брехали тобі кожним словом, котре вилітає з їх поганого рота. За те, щоб ти єбошив в табло іншому посполитому в черзі на укол. Ось за те і пішла..

Нє сцать, стоять, єбошить, братанчік…
***

Якщо нігерійський міністр фінансів не помер раптово, перед тим залишивши дочці пароль. Якщо ти не маєш 2000$, щоб переслати їй, а вона, щоб перевела за ці гроші на твій рахунок 25 мільйонів доларів з Турції… Тобто, якщо тобі це не вдасться, а тому не виходить сказати решті посполитих – чао-какао, лузери, то прийдеться тобі жити в цій країні. Окупованій пострадянськими держчиновниками-казнокрадами.
Вибач забув – ти ж був бунтарем. Ти бунтанув і вибрав собі прізєдєнта. Я тоді прям побачив, як від твого бунтарства, дрогнула тьма… Він, правда, здається тобі не обіцяв розігнати чиновників. Я не слідкував за його обіцянками. Погодься, що смішно вникати в обіцянки істоти, розуміючи, що істота не зможе їх виконати. Бодай, навіть, чисто фізично. Зате він з перших днів щось плів про п’ять відсотків. Щось, на кшталт – треба за 5% зробити амністію капіталу чиновникам, а отримані гроші витратити на оплату комунальних незаможним…
Як то збоку виглядає? Давай, знову на прикладі. Чувак краде в супермаркеті 100 пляшок горіляки. Підходить до каси і каже – давайте я вам п’ять пляшок віддам, а на решту нехай мені буде амністія. Я ж їх крав, то вважай заробив. А ті п’ять можете віддати незаможним на комунальні. Можу, навіть, сам їм віднести, якшошо. Прям на Шовковичну.
Запитання – супермаркету яка з цього користь? А тобі? Га, Посполитий?

Що з тим всім робити? Ой:
1 – ст. ККУ № 190. ..Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою, – карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна…
2 – ст ККУ № 191. Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою, – караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна..
3 – ст. ККУ № 209. Вчинення фінансової операції чи укладення угоди з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів  караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна.
4 – ст. ККУ №255. Створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а також керівництво такою організацією або участь у ній, або участь у злочинах, вчинюваних такою організацією, а також організація, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп – караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

А, якщо злочинна організація в масштабах колишнього есисеру? А ВР можна вважати за сходку представників злочинних організацій? Що ви там казали про 5% для незаможних..?

Щось задовга глава виходить. Все решта допишу десь там нижче, а тут finally процитую:
“Я живу не по-християнськи, я не плачу своїм працівникам гідну зарплату, я експлуатую людей, я займаюся брудними справами, я відмивав гроші, я  веду подвійне життя..
В такому випадку краще вже бути атеїстом і не ходити до церкви..”

Чиї слова? А яка різниця – просто перевір себе ..

1 I am your Lord God; you will have no other gods.
2 Do not make idols and do not serve them.
3 Do not use God’s name unnecessarily.
4 Work six days, and seventh dedicate it to Lord God.
5 Respect your parents.
6 Do not kill.
7 Do not commit adultery.
8 Do not steal.
9 Do not lie.
10 Do not wish anything that is not yours; do not envy.

Колись, нєкто учьоний бєхтєрєв, нібито, сказав, що єдине, чого він не може зрозуміти – чому одним масовий психоз передається, а іншим ні. Від чого це залежить. Нєпойнятно йому було… Ну, так – бреше. Це було далеко не єдине, чого він не розумів. Хоча, як на мене, то причина банальна – досвід. Людині, яка вже бачила щось подібне – фуфло не припхаєш..

А Сковорода казав:
“Істинність життя – не у складності, а в простоті. Через це ми повинні дякувати Всевишньому, що він створив світ так, що все просте – правда, а все складане від пархатого”…

Тобто – або Логіка, або тойвово.. Ну, чи – містифікація парадоксальної ілюзії….

&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&