Прах бабці Анельки, або ПДВ..
2022. July, 22
Качек Діонісій. Такий класний качек – мій друган по Піскових озерах. Пробував залазити мені на коліна весь в болоті. Повимазував всі джинси, але пох на джинси – реально такий світлий і добрий позитивчик.
Нє – ну, а шо я про всяких педерастів пишу. Та він реально більше заслужив, щоб про нього пам’ятали. Знайома каже – а то не вона часом? Пох – воно таке миле, хитре і добре..
***
Ну, але вертаємся до корупціонерів:
Хто з коксом, хто з мангалом, хто в сльозах –
Ми покидали тонучий корабль…
Генеральна прокурорка пані Анелька під’їхала під будівлю офісу Великого Начальніка.
На сходах перед входом, вальяжно – по-балетному, відставивши вбік ногу, стояв лисий з 92го ханойського кварталу. Поруч стояв припертий до стіни гірський “Pride REBEL 9.5” червоного кольору.
На лисому був, чомусь, не по розміру, але майже не юзаний мундур капрала армії крайовей, часів Юзефа Галлера, з шевроном “wszystko na rowerach”, на правому рукаві. В обидвох руках він тримав плакат на необструганій довгій палці. На квадратній фанері, недбало – червоною фарбою, що подекуди протекла, було написано: Миша,хочу с тобой на фронт!!!
Оминувши лисого, пані прокурорка увійшла в вестибюль:
– Нєхуйовий собі офіс влаштував Великий Начальнік… Як на журналіста з Білорусії, то очєнь даже нєхуйова… – подумала Анелька і піднялася широкими мармуровими сходами. В приймальній, крім секретарки і якогось невисокого азіата, сидів у кріслі, чомусь, наполовину роздягнений, жирний юzік. Його рот був заклеєний яскраво-рожевим скочем, а в правій руці він теж тримав плакат. На рівно випиляному лобзиком з синього пластику квадраті, акуратними білими (вирізаними на плоттері), буквами було написано – Міша, я тоже хачу в Швійцарію!!! На юzікові були коричневі кавалерійські галіфе, підперезані автентичним козацьким поясом епохи Наливайка. А ще – спущені гармошкою кірзові чоботи і в’єтнамський конічний бриль–нон з рисової соломи на голові.
– Іпануліс мальчішкі – подумала пані Анелька і без стуку відкрила важкі високі двері..
Рвучко увійшовши в кабінет і загальмувавши аж в його центрі, пані Анелька з ходу зірвалася на хриплий фальцет:
– Шо ето за хуйня, я вас спрашіваю!!! Шіфіра вивєлі, Ваню виводітє – я шо тут у вас позавчєрашняя? Почєму міня нє увальняют???!!!
Великий Начальнік – манерами стараючись бути схожим на Фіделя Рауля Кастро Руз, чомусь відразу збився на тон секретаря райкому комсомолу з Віцєбска:
– Ніхто вас не забув Ірино Валентинівно. Андрій Борисович сказав найвпливовішому, що ситуацію ми схоже не втримаємо, тому срочно нужен номер на біс. Тобто – ссср, версія 2.0 скоріше за все пролітає, а тому час починати загальну непомітну евакуацію. Ви поїдете першою. Ми назначаємо вас послом в Швейцарію.
– Ок. Виїжджаю вже сьогодні ввечері. Чим мені туди їхати, ви кажете…?
– Почекайте – вас ще не звільнили. Завтра вийде указ. Ви з ним не погодитесь…
– Нє дурі, пацан!!! Согласная я – в душі пані Анельки кобзоном заспівав розенбаум – це ж тепер ніяких сирен і кава на березі якогось там озера…
– Ви з указом не погодитись і звернетесь до парламенту. Скажете, що ви на своєму місці…
– Оооо!!! Я Вас пойняла, пане Великий Міністр!!! Зараз же і звернуся…
– Не зараз. Після указу. Відразу після призначення можете збиратись. Заздрю вам.
– Ну, Ви зможете приїздити до мене на каву хоч щодня…
Вствавай проклятьєм заклєймьонний!!! – почувся через закриті двері, дуже голосний, на надриві, чи то крик, чи то спів юzіка, а за ними глухі удари бамбуковою палицею…
– На каву у вас буде обмаль часу – зробив вигляд, що не чує звуків з приймальні Великий Начальнік – будете брати участь в прийомах. Недоторканої Дипломатичної пошти…
– Там що в посольстві нема кому брати, крім мене?
– Приймати пошту будете ви. То буде незвична кореспонденція. Диппоштою будемо вивозити кеш і різні цінні речі…
– Грузітє апельсіни бочкамі – залетіло звідкись в голову пані Анельки… Кава на березі Женевського озера, якось раптово втратила свій смак, а розенбаум в її душі заспівав пратівним голосом радіона газманова…
– Кокаїно? – обережно перепитала пані Анелька
– Пріма веро – бовкнув ні з того, ні з сього Великий Начальнік.
– А чому поштою? А що через «Дію»… через «Дію» хіба не можна?
– Через «Дію» – ну ніяк не можна. По перше – це додаток для лохів, а по друге – спробуйте, відправте через неї чайний сервіз…
– А… це тому той жирний там з плакатом сидить?… Ми – всі валимо в Швейцарію?
– Ну, я ж сказав непомітну евакуацію. Поїдуть тільки вибрані. Жирний… – він, так точно, не поїде… Ну самі подумайте – який з нього кур’єр ad hoc? Жерти менше треба. Відправим його керувати партизанським обрядом імені Ковпака… До В’єтнаму.
– Що мені потрібно там робити? Яка логістика? Яка звітність?
– Замовлень буде дуже багато. Вам потрібно буде орендувати під клієнтів квартири, віднімати від отриманого 25 процентів, решту складати в квартирах, фотографувати і відправляти фото клієнтам через вайбер. Разом з адресою квартири. З деяких будемо брати 75 відсотків…
– Вайбер – то надійно?
– Так. Його білоруси створили.
– А ну да, ну да …– промимрила пані Анелька…
Взвєйтєсь кастрамі сініє ночі – почувся знову голос юzіка. Звуки від ударів палкою на цей раз були вдвічі частішими і більш дзвінкими. Так – ніби палка зі спини перейшла на голову, а рисовий бриль з неї злетів…
***
Нестор Іванович Плєйшнєр йшов вгору по парній стороні Blumenstraße. Настрій був піднесений – п’янке повітря свободи надавало йому крила і він зовсім забув про конспірацію. Ой, та вивчу я ту мову, а якщо не вивчу, то буду робити вигляд що знаю – подумав Нестор Іванович і зайшов в кафе навпроти дому номер дев’ять. Зайшовши всередину, він сів за круглий кутовий столик і замовив собі порцію фруктового морозива. В нього було зовсім обмаль грошей, але це його не лякало і він навіть подумав, чи не замовити ще й борщ. Замовивши жестикуляцією рук, нижньої губи і виразом обличчям морозиво, він дістав з потаємної кишені сигарету. Папір сигарети тріснув в кишені, а тому крізь тютюн виднівся скручений клаптик паперу. Але і без цього клаптика Нестор знав напам’ять – Blumenstraße 9… Код замка на дверях парадного – 248. А там… А там на столі лежить 28 мільйонів доларів…
Могла й на підлозі поскладати щоб часом через вікно ніхто не побачив – подумав Плєйшнєр і заплакав…
Через годину, стоячи коло відкритого вікна з горшком традесканції на підвіконнику, Нестор Іванович почув дзвінок в двері – певне масажистка приїхала… таки зрозуміли мою французьку.. – подумав він і клацнув замком. На порозі, струшуючи з себе краплі дощу, стояли двоє. Один високий, синьоокий – справжній велетень, інший – худий, смаглявий зі скуластим лицем. На обидвох були сині куртки з написом “Police”…
– Здєсь продайотса слов’янський шкаф? – спитав з акцентом насмішливо худий.
– Ваш вайбер навіть сомалійські пірати читають – додав високий.
– Давно мене на пиздили – подумав Плєйшнєр…
***
Військовий госпіталь в білорусії. На ліжках коло вікна лежать двоє. Один – псковський дісантнік. На ньому, поверх гіпсу, натягнуто морську тільняшку. Інший – омоновєц з ікатєрінбурга. Той – весь перемотаний пожовтілими бинтами і китайською ізолєнтою:
– Братішка, а гдє вас так размотали то?
– Под Милитополєм. Нарвались на их зондеркоманду «Кривориген партизанен имени Колпака»… Пулімьотамі нас покосили…
– Ничєво, братішка, нам росийским националистам – шо водка, шо пулимёт – лишь бьі с ног сбивало…
Пулимйотчики чики, голубчики чики – спробували вони за хвилю затягнути веселу пісню, але їм чомусь не пішло..
PS:
– Аллo! Галoчка? – кричала в стані крайнього збудження пані Анелька в телефонну трубку – тьі сійчас умрьошь! Міша брoсіл свoю кікімoру, а мьі всє єдєм разворовьівать Швійцарію…
PPS:
Ну – от і де тут про ПДВ писати? Сказав же, що в наступному пості. Це – якщо Вова Беню громадянства не позбавить..
PPPS:
Ти не зрозумів що то за тонучий корабель? Все норм – то держапарат, що прокрався і йде на дно…
Україна? Вона саме перетворюється на елегантну білосніжну яхту з жовто-блакитними смугами на бортах. Твоє завдання дожити до цього, пане-брате. Бережи себе.
Слава Україні!
Слава ЗСУ!
……………………………….
Про – чисто тобі МВА…
- Листопад, 05.
Про МВА я дуже багато написав в книзі “Театр, або той тойвово..”, але – то там. А тут. Тут би може й не писав, але попалась мені одна рекламна акція.
Є в мене один знайомий. Чувак не бідний, перед самою війною виїхав жити у Швейцарію, має там все щоб жити «пачєловєчєскі». Тут має мережу заправок.
Тобто все в чувака рівно, та й сам не кривий – все норм. Правда, з якогось часу, я помітив, що він не рівно дихає, якщо чує різні ембіеївські словечки. Скажи – «борд моих топ менеджеров» і в чувака засвітилися очі. Додай – «она вьіступила на панельной дискуссии» і чувак поплив. Можеш вже навіть про «масштабирование бизнеса» не згадувати. Тобто ось ці всі – «борд, панель» і інша подібна хуйня.. А це дійсно хуйня? Так – повна. Хочеш заперечити? Спробуй. Але – з аргументами.
Що за рекламна акція? Знайома кинула лінк з приписом – він, що своїх маркетологів набрав з тих, кого з рукавички звільнили через професійну непридатність?.. Цілком можливо – відповів їй я – а може то вже звільнені звідти ж ейчари своїх підтягнули.. Але то всьо таке. Тут про ембіей і арифметику.
Що пропонують генії маркетингу (в кожного мінімум по три дипломи різних шкіл МВА, плюс по сорок вісім сертифікатів «курсов личностного роста»)?
Пропонують наступне: давайте разом з вами, посполиті, купимо двадцять пять безпілотних комплексів. Все дуже просто – вони коштують 325 000 000 гривень. З кожної літри купленого в нас палива ми виділимо 1 гривню на цей проект…
Круто – пра? Хоча в Пороха маркетологи кращі. Він каже – а давайте, ви зберіть, а я стільки ж, скільки ви зберете додам від себе. Ну солідольніше – погодься. Видно його маркетологи таки не вигнані з тої ж рукавички.
Ти все ще не зрозумів, чому я стібусь з людей, які «роблять добру справу»?
Ок – слідкуй за цифрами.
325 000 000 грн = 325 000 000 літрів.
Середня ціна за одну літру 52-55 грн. Береш калькулятор? Лінь? Ок.
Це буде 17 875 000 000 грн. Або – 446 875 000 доларів.
Тобто – щоб чувак купив двадцять п’ять безпілотних комплексів, ти маєш йому занести півмільярда баксів? Думаєш він настільки жадібний? Ні – в нього просто маркетологи – долбойоби-ембіейщики. А він живе собі «пачєловєчєскі» і не має часу в то всьо вникнути. А може калькулятора в хаті не має.
Запитання до «маркетологів» – щоб люди зібрали грошей на ці безпілотники… нахуя їм паралельно ще вам занести пів ярда баксів? Це – щоби що? Ось ці 325 мільйонів літрів – це понад 30 000 бензовозів… За скільки часу ви плануєте це продати? Війна до того часу ще не закінчиться?
Ви в своїй «бізнес хедері» арифметику вивчали?
Пост від знайомого набрав 93 лайки. Малувато, як на мільйонера. Чому так? Бо чувак бере в свій – «борд топ менеджерів», ось таких МВА-маркетологів.
Ти – ярьій поклонник МВА, і – а вьі всьо врьотє? На тобі обломчик. Твій гуру ілон маск – цитата:
«Випускники програм MBA можуть бути хорошими у створенні презентацій Power Point, але не знаються на специфіці бізнесу, вони вміють говорити, але вони не знають, як що працює… Вони не знають, що насправді потрібно, щоб зробити продукт..».
Так вважає найбагатша людина у світі, якшошо. Я його не люблю, але тут він прямо в десятку.
…………………………………..
(Сh 19 з нового блог-роману – 2022.. або Пазорная звізда)
…………………………………….
Майк Новосад. “Хіпстер..” Видавництво “EuropeLiberal..” 2021.
В інтернет магазині“Книгарня Є”
Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є”)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель ”Жорж”)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ “King Cross Leopolis”
(“Книгарня Є”)
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова”)
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 “Книгарня #1”
Майк Новосад. “M&M, або Хроніки Семи Перпендикулярних Ліній..”Видавництво “EuropeLiberal..” 2020.
Придбати можна на офіційному сайті видавництва..
В інтернет магазині“КнигарняЄ”
Не подобається електронна комерція? Можна в звичних книгарнях:
Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є”)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель ”Жорж”)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ “King Cross Leopolis”
(“Книгарня Є”)
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова”)
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 “Книгарня #1