Hippies..

CHAPTER SIX
ШАРНІР

Take your bottom dollar
Put it in your hand..

Колись в Месопотамії був протоіудєй – звали його Міндіч Цві-Цві. А у Львові був протохіппі – його звали «Шарнір». Я не був з ним знайомий – він був з «олдових». Просто – два рази бачив. А потім його закрили і знайомими ми не стали. Я тут пишу лише про тих кого знав, але він реально був першим, то пройти мимо буде теж неправильно. Перший раз його побачив – він саме пройшов мимо нас. Ми сиділи на «Хресті» з пацаном з «Огорода» «Казбеком»… «На Огороді» було два «Казбеки»? Ну, так – один Кузик, інший Кажібеков. З Кузиком я теж знайомий не був, тобто сидів з Кажібековим. Дивлюсь – мамма мія – хто це? З Котляревського вийшов волосатий чувак. На костилях, чорні шкіряні джинси, чорна шкіряна куртка, значок «пацифік» і енергетика, яку видно без телескопа. Питаю Вову – знаєш його? Вова каже – він з хрестовських, але якийсь дуже мутнуватий…
Чувак пройшов мимо нас, переставляючи костилі, як учасник битви за Ватерлоо – на повному морозі. Видно було, що вже давно звик до того, що його розглядають, як розглядали доктора Лівінґстона в африканському селі на березі Замбезі. Вдруге зустрів в центрі біля Арсеналу десь через місяць – енергетика реально за шкалою. Я писав, що Петров був на межі криміналу, ну то – «Шарнір» був поза межею і це було видно.
Розповідали мені за нього Алік і Льоня Швєц. Аліку він пропонував анархічну діяльність і революцію, але Алік не повівся. А Льоня був з ним близько знайомий. Тобто чувака надихнула, так звана Празька весна. Що це було? Шукай сам – в мене сторінки  в Word’і закінчуються.
Розказують, що зібрав тусовку і вони влаштовували сейшени на Личакові біля арки. Що, коли його взяли, то вдома знайшли цілу купу гітлерівської символіки. Що возив друганів в Брюховичі в ліс постріляти. З чого? А тут цікавіше – в чувака був «Walther PP». В есисеру з пістолетом на кишені ходили – ну, дуже не багато людей. Кажуть – підкидав вгору пляшку і попадав в неї з пістолета. Це не дуже складний фокус, до речі. Якщо в тебе руки виросли не зі сраки, то це ні разу не важко. Я знаю, що вони в тебе виросли не звідти, бо інакше про тебе була б ціла купа відосіків на китайському «тік-тоці», тобто – можеш спробувати і в тебе теж вийде. Виймаєш з патрона кулю, на її місце мілкий дріб і йдеш показувати кентам який ти Ґойко Мітіч. Тут власне про те, що він його носив з собою. І про те, що він перший відкрито пішов проти комуністів. Тобто це випадок унікальний.
Що таке унікальний випадок? Ну ось, наприклад, вова – найвпливовіший на планеті есисерний єврєй, може створити унікальний випадок. Що для цього треба зробити? Закрити самого себе відразу по двох статтях. Як? Елементарно – по закону про організоване злочинне угрупування і по «закону» про прояви антісємітізма. В чому унікальність? Він зі своїм кентом – поганяло «міндіч», яко члени угрупування придумали той «закон». І він же того ж «міндіча», всупереч цьому «закону», «защемив». А той нєкто «міндіч» есисерний єврєй. Тобто вова доторкнув недоторкане. Ну, ось – може спокійно йти до цюпи. Чому «закон» в лапках? Бо суперечить Конституції, яка каже, що всі етноси рівні. Ну і – виділення одних етносів над іншими, це примітивний нацизм. До чого був цей текст? До розуміння – що то таке є комуністи.
Я, коли почав писати ці спогади, вирішив пробити, що на «Шарніра» є в «канто́рі». Теж цікава фігня. Колись було немало знайомих, котрі розуміли, шо есисер, то хуйня, але газувати з якоїсь причини не хотіли. Тобто в волосатій тусовці не були, але вона їм подобалася. Можем їх назвати симпатиками, якщо хочеш. Один з таких симпатиків, як виявилося, якимсь чином попав в «кантору» і мав там високі погони. Попросив в нього фотки «Шарніра» – сказав, що пошукає. Пошукав і не знайшов. Каже за ним все підчищено. Ні, це не було – сказав, бо лінь було шукати. Показав мені доноси, які строчив один садівський ««рок»-«музикант»». Тобто – в архіві таки був. Кароч, якщо коротко – «Шарнір» ненавидів комуністів. А вони таки його зловили і закрили. Кажуть, що помер в Житомирській тюрмі. Спробував ще щось взнати  через штучку «Gemini». Воно ще та штучка – бреше, як комуністична пропаганда. Найбільше мені зайшло – «помер в тюрмі, а щурі в камері з’їли його милиці».
Фото, як бачиш, я все-таки знайшов. Але це все. Тобто – я запощу зараз цей фрагмент на фійсбук, можливо хтось з його «організації» ще живий і зможе щось додати. Для такого я ще знайду в Word’і пару сторінок. До речі – як тобі текст від мусорскіх при його фото? «”^президент организации “хиппи” /снимок сделан в УВД г.Львова, куда он был доставлен с эмблемой “хиппи” на груди/». Видно, що буква «п» їм западала.
А тобі розказали, що есисер то було по-пріколу і ти повівся? Ти й не знаєш – наскільки тобі зафартило, що ти його не бачив.
***

В 80ті,  в принципі, колориту у Львові не бракувало. Було, навіть, декілька загально відомих педерастів і один зоофіл-ексгібіціоніст. Був в мене знайомий – Толік «Рижий», чувак жив відразу на двох вулицях. На Палія – «у бабушкі» і на Новаківського – «у мами». І гуляв відразу за два райони – за Пекарську і парк Франка. Якось йду парком – центральною алеєю вниз, бачу на лавці Толік сидить. Присідаю – гоним собі про всяке. Раптом він каже – хочеш я тобі зоофіла покажу. В цей час з бокової алеї виходить якийсь лисий штуцер в пальто. Толік до нього:
– «Штучка» іді сюда.
– Нє пойду.
– Сюда іді сказал.
– Нє пойду.
– Іді сюда, бо штучку оторву.
– Нє пойду
– Прідурок, іді сюда, у мєня єсть фотографія голой лошаді.
– А можєшь мнє продать?..
Чи продав? Ні, бо не мав. А, якби мав, то продав би вєрняково.
Буквально через пару днів зустрічаю в Кривій Липі на каві трьох артисток. Одна розказує – ой, дєвочкі, шо сєгодня било… Іду чєрєз парк Костюшка, із кустов виходіт мужик в пальто. Внєзапно распахіваєт, я аж опєшіла – голий. А ти шо? Та тут скорєє – а он шо… А он мнє говоріт – соска, іді суда. Ну мєня накрило – хватаю камєнюґу… І шо? Нє догнала…
Уявив ту картину – біжить «Штучка» в развєвающємся пальто – на ходу перескакує через лавки, а за ним Любовь Івановна з камєнюґою…

Coffee break:
Натрапив на нового відеоблогера. Каже, що ходить Карпатами, бо шукає вовків. Сподіваюсь, що не знайде – якщо йому підфартить, звичайно. Ну, то він, як і всякий відеоблогер, рекламує китайські «нєпромокаємі» шкарпетки і ділиться «класними рецептами» шо покушать. Ну, бо всі блоґєри так роблять. Виходить, кароч, з хати, йде до вкопаного в землю столу. По дорозі каже – зараз я приготую надзвичайно смачні макарони з майонезом. Підходить, бере зі столу порваний пакет з-під майонезу і каже – я його тут залишив, ну бо хто його троне, а його бачте вночі орли порвали і з’їли. О – навіть кришку відкрутили…
Чувак, а в штани вони тобі не насрали?
Ну, і яке телебачення може з таким конкурувати? Нє – чувак прикольний, най знімає ще. Розсмішив он на голому місці… Ну, так дебіл, бо каже – тут мені один прикоментив претензію – навіщо я рекламую китайське. А я вам так скажу – мені все рівно, чи китайське, чи африканське, чи американське… Так, саме в такому порядку. Агов, «професійні» «журналісти» – як ви там на «телебаченні»? Вам не яйяяй, що у вас ось такі блогери глядачів собі забрали? А, чи не я вам казав – не перестанете брехати за гроші, то саме так і буде.
А шо той, що – «looking for the wolves» ? Каже – ну, добре, раз так сталося, то приготую вам блинчики і полізу на Піп Іван….
Між іншим, та гора називається: з боку Прикарпаття – Попива́н, а з боку Закарпаття – Чорногора. До речі, як там «вільна» «преса»? Ше не пишуть, що її справжня назва – Ребе Сруль і, що її насипали совєтскіє єврєї, котрі – всіґда там жілі в коллічєствє  восємьсот тисяч сємєй, всєгда ґаварілі па руzскі і розводили толсторунних овєц, породи – лисий міндічь?.. Ще нє? Ну, добре…
Ну, і – не шукай містичної містики в назві Чорна гора. Зазвичай більшість топонімів зав’язані на зовнішньому вигляді. Мабуть там сонце якось так встає, що гора виглядає з того боку чорною. Маєш живий приклад в Шешорах – лівий берег Черемоша завжди сонячний, а правий в тіні. Там навіть температура на двох берегах річки різна..

Тобто – на початку 80х,  в принципі, колориту у Львові не бракувало. Дякуючи «скупці», тут одягалися значно краще, ніж в інших містах есисеру. Тут раніше з’являлася свіжа музика. Я тоді постійно тролив масквічєй в Криму. Воно мені каже – я чєрєз дєнь єздю со своєй дєвушкой в лужнікі піть кока-колу і пропонує послухати останній альбом якоїсь групи. Я слухаю, а потім називаю один-два альбоми, які вже вийшли після цього «найновішого»..
Що таке «скупка»? Великий «ринок» на зупинці трамвая – з тильного боку театру Заньковецької.  Але там, то було основне ядро «скупки». А так, то ще на додачу – всі сквери та провулки навколо. А взагалі – торгівля йшла по всьому центру міста і не тільки. На «скупку» заносило перекупщиків зі всіх есисерних «республік». Львів був запакований – поляками, грузинами, узбеками, білорусами і всіма можливими «фарцовщиками» з Молдавії та її околиць…
Літній день – звідкись, зі сторони площі Ринок, повз «Бернардини» в бік «Пляцу», йде група людей. Їх чоловік тридцять – всі волосаті. Зустрічні розступаються. В локальних – шок, в тих, що приїхали по модні шмотки – повний шок. Ні, це не було схоже на циганський табір, що вирішив переїхати з «Індії» на Персенківку – вирази обличчя не ті. Бачив кіно – «Останній самурай»? Згадай кадри, коли самураї їдуть колоною через місто? Прогулянка хіппі вулицями Львова  викликала аналогічні емоції. Не бачив те кіно? Глянь – воно непогане.

Ще про колорит? Ок. То було ще до 80х, але теж колоритно:
Львів. Проспект Свободи (тоді – «імєні лєніна»). Першотравнева демонстрація. Що то таке? Тоді, кожного першого травня, коммі зганяли посполитих  – махати червоними прапорами, такими ж транспарантами і ліковать от вождєлєнія. Зганяли цілими заводами і навіть районами. Вони це називали – «майскіє». Так – «шашликі на майскіє», то саме про це.
Неподалік від початку Коперника стоїть величезна трибуна – висотою до середини другого поверху і довжиною метрів з п’ятдесят. Чому така велика? Та, щоб помістити всіх главних комуністів і їх прислугу.
Вздовж трибуни по проспекту – «нєскончаємим морєм» і «огромним людскім потоком» йдуть, махаючи червоними прапорами, організовані в колони, «пролєтарі». Весна, тепле сонце – «пролєтарі» дурнувато посміхаються і ізображають довольні писки. Раптом перед трибуною, посеред колони активістів автобусного заводу, з під землі виривається світло-коричневий фонтан. Вожді на трибуні ще не розуміють – що це, мабуть, не задумка режисера того дійства, але вже й до них дійшов запах. Фонтан з фекалій, висотою десь метрів з десять, миттєво заливає проспект коло трибуни і вода, розмішана, вибачте, з гівном, тече в сторону опери. Коні, що тягнули фанерний макет червоного автобуса, нервують і не проти того, щоб втікати. Конюх, щоб їх заспокоїти, завис на шиї одного з них,  обнявши її двома руками. «Вода» затікає йому під святковий спінджак. А коло трибуни рейвах – ганяють, одянені в цивільне кагебісти. Одні евакуйовують вождів партії, інші ловлять фотографів і засвічують плівки…
Що це було? Під проспектом протікає Полтва, в яку зливають всю каналізацію міста, а розумні люди вирахували в якому місці і коли підземну річку можна перекрити..
Хвилин через десять коричневий потік доходить до Опери, перетікає через Городоцьку і валить стрімко вниз по 700річчя Львова. Висота фонтану не зменшується. Ми з татом стоїмо на протилежному березі, зненацька, вільної Полтви і я тягну його йти додому. Він не хоче, бо йому цікаво чим скінчиться. Мені ще десь до десяти років і трохи страшно – так стихію побачив вперше. Питаю, чи це не дотече до нас до дому і чи не затопить нам хату. Тато каже – не бійся, наша хата вище за течією. Переходим з ним до опери, біля «памнятніка» лєніну» якийсь іноземець пробує не віддати кагебісту свій фотоапарат.  Фотоапарат – гарний фірмовий і кагебіст в думках вже, мабуть, бачить його в себе в хаті на шафі. Але той вчепився в ремінь і не відпускає. Ремінь міцний і вони тягнуть за нього кожен до себе. Тягнуть без слів – обидва сопуть, вирячивши від натуги  очі. З цього місця вже видно всю панораму – «вода»  від будинків до лавочок на «стометрівці». У «воді» пливуть фанерні рештки оздоблення колон – карли маркси і іжє с німі.  Мусарня з комітетськими не справляються і в дію вступає армія. Вояки перекривають всякий рух навколо. Залишки демонстрантів, з яких формували колони «коло «цуму», якісь чорти в цивільному пробують завернути поза оперний і пустити іншим маршрутом. Ті не хочуть – по Городоцькій сила потоку на перекаті не зменшується, а лізти в гівно  демонстранти явно не мають тяги. Звідкись приїхала колона самосвалів з піском. Зупинилися за оперою  і водії явно не розуміють – а куди той пісок зсипати. Демонстранти деморалізовані і демонстрація закінчується. На сьогодні вже всім всьо продемонстровано.
На проспекті гівняна «вода» вже не така бурхлива і видно солдатів, що по пояс в фекаліях – загрібають, несучи на руках компартійних падрух. Падруґі всі – «свєтлий верх, тьомний ніз» і з красним бантом на груді, тобто – все за есисерними канонами. На одному солдатику їх висить аж дві і він гребе, як поламаний криголам. Евакуація триває.
Колись хтось читав мені польський віршик:
Krótka zhaketka, na głowie beretka,
Trzy metry sraki – co to jest takie?
Taka kobietka – to jest sovietka...
Перекласти? Прошу – коротка жакетка, на голові беретка, три метри сраки – що це є таке? Така жінка – то є сов’єтка.
Ось саме таких ті солдати на собі і носили. Думаєш – ото він собі гонить, ото фантазія в чувака…? Я бачив це з відстані 50ти метрів.

Coffee break:
Якось ми були з театром на гастролях в Закарпатті. Їздили з виставою за мотивами «книги» брєжнєва «целіна». Містечко Воловець – дворик біля «райкому компартії есисер». В дворику стоять два театральні автобуси, а ми всі порозсідалися на бордюрах і насолоджуємося теплим літом перед скорою відпусткою. Директор театру разом з парторгом зайшли в той «райком» підписати папери – що план по ідеології виконано. А перед нами розігрується сцена з реальної вистави. Перед входом в «райком» стоїть біла «Волга 24». З дверей «райкому» виходить локальна сов’єтка, і пробує показати, перед всякими артістками, свою тут важливість. Тобто – відкриває двері «Волги» і пробує влізти всередину. Але чомусь (певне від хвилювання через надмірну зосередженість на процесі) – відразу і ногами, і головою. В такому положенні безпомічно застряє – ні туди, ні сюди. Воділа вискакує, оббігає навколо машини і починає її підпихати… Так – саме за товсту триметрову сраку. Посмішки серед артісток змінюються голосним сміхом..
Поруч мене сидів Василь Михайлович Глас – старий галицький інтелігент. Прикольний дядько – на той час йому вже було 90, але щоденна кава,  коньяк і сигарета, то було обов’язковим атрибутом. А ще він закінчив університет у Відні і дуже цікаво розповідав про Львів. Де, що, коли і як було. В який кабак хто ходив. Ну і таке різне. Одного разу питаю в нього:
– Пане Василь, ви вже застали цілу купу різних влад.. При кому було нормально?
– Однозначно – при австріяках..
– Ну, понятно – бо ви тоді були молодий.
– Я і зараз не старий, а при австріяках була хоч якась Логіка..
Отже – сидить він, дивиться на ту з триметровою сракою і каже:
– Воістину, з хама ніколи не буде пана..

До чого цей coffee break? Вони керують в  твоїй країні до сьогодні…

Льоня Швєц розказував – на наступні «майскіє» «Шарнір» запланував акцію. Вони наміняли 1000 рублів по одному і планували скинути з даху на демонстрацію. Прямо над трибуною. Уявляю – що б це було. Ажіотаж був би не менший, ніж від Полтви з гівном. А, якби вітром купюри занесло на трибуну – то думаю посполиті і її б розвалили в екстазі..
Але після того гімнячого потопу коммі зосереджували в місті всіх вільних кагебістів з усього ссср – тіпа тепер більше нема дурних… Шарніра з пацанами пов’язали ще на підході до горища..

Зазирнути в прекрасне сьогодення? Фійсбук пише, що ще один з організованого угрупування «міндічі», нєкто умєров, теж втік. Ті міндічі – вони такі.
Якщо дивитися на прізвище, то він ніби й не міндіч? Так виглядає. Але вони міняють прізвища по декілька раз за своє недолуге життя. А, якщо подивитися на повадки – то чистокровний совєтскій міндіч.
Вова, де закон про боротьбу з проявами антиміндічізму? Шо за нєпорядок на самом то дєлє? Куди, блять, русланчік смотріт?!!!
Чому не треба брати «вовіну тисячу»? Бо вона не його, а з бюджету. Бо це спроба залити гівновкидом «справу міндічів». Бо це спроба підтягнути ще якусь кількість посполитих під китайську «дію». Що то таке «дія»? Міндічі придумали інструмент, щоб перевести посполитих в розряд безповоротніх ідіотів. Останні два речення – це для потомків, як ти розумієш.
Вова не такий? Він дуже хотів допомогти нужденним? Для цього можна було відмінусувати нужденним ту тисячу від сплати комунальних. Без «дії», зауваж. Але в міндічів так не буває. Ну, бо – а як на цьому ще й вкрасти. Як подописувати «мертвих душ»? Як? 
Тобто не вовіну тисячу треба брати, а спитатися – вова, а нахуя ти кожен день ціни піднімаєш? А чого ти не спитаєш в своїх міндічів – нахуя вони весь час піднімають ціну на оренду? Від цього ж ціни і ростуть.
Тобто – міндічі хочуть вкрасти ще один ярд, а від тебе відкупитися сумою еквівалентною ціні менше блоку сигарет? До речі – вова, а нахуя ти кожен день ціни на сигарети піднімаєш? Ти розумієш, що ці сигарети тебе й похоронять? Чи вам міндічам, шо наступать – бєжать, шо отступать бєжать?..

Що таке «Волга 24»? Есисерний «автомобіль». Випускався в трьох кольорах: чорний – для «обкомів кпсс», білий – для «райкомів кпсс» і салатовий – для таксі. Бували ще бежеві, але то не пойнятно для кого. Може для яких кубинців, або еритрейців…

Анекдот про потоп? Запросто:
Карпати. Повінь. Проти течії пливе капелюх. Малий питає:
– Мамо, що це?
– Та то наш тато. Повінь повінню, а орати треба…

Ні – ті солдати бродили по «майскім праздніку» занурені лише по пояс. Пілотки були сухі, ну – хіба би яка в ту «воду» впала. Чи були сухі пілотки падруг? Це вже інша історія..