2022.May,24

Why do we want what we can’t have?
Why do we need what isn’t ours?
Temptation cuts so deep..

З волоссям, фарбованим відразу всіма кольорами веселки, протоієврей ґарі пєтровіч ґоцман стояв навпроти, входу в станцію «метро именильватолстова». Вхід, як завжди, був завалений побутовим сміттям, а ґарі стояв собі в позі «мачьо вьішєл прагулятся» і вертів в руках сотовий телефон в кислотно-рожевому чохлі.
Мимо, ліниво вихляючи високими стегнами, байдуже пройшла блогерша-ваксєр Альона. Провівши її довгим поглядом, ґарі облизав слюні, що потекли з кутиків рота і промимрив:
– О – снова в “Антверпен”на Пушкінскую… І тогда нє дала мнє блять, і сєйчас прошла мімо, как будто мєня здєсь нєт… Хуйово..
Шо ш мнє так хуйово, внатурє? – вже через хвилину думав ґарік, розглядаючи себе в вітрині магазину – хотя… а шо ж я удівляюсь – я ж вєдь  Пушкіна сєгодня єщьо нє чітал… да і Толстово тоже… Я того Толстово, так і ваапще вроді єщьо нє чітал…
Скривившись своєму відображенню, ґарік набрав житомирську «письменницю наташу»:
– Натуль?
Наташа, «воспітанная на сєрєбряном наслєдії» недоросії, теж була однією з причин цієї війни. Тобто – теж, як і він, брала з кремля гроші.
– Алло, Ґарік – очінь рада тєбя сльішать – сказала вона, пробуючи включити сексуальну грайливість в голосі.
– Натуль, давай встрєтімся у пам’ятніка Пушкіна. Толстова там пачітаєм, самагоночкі йобнєм…
– Йобнулся підар крашеньій – з ніжністю подумала наташа, а натомість вголос сказала – мож Сашу набєрі, ілі Лєнку Лєрман, оні Пушкіна тоньше панімают… Мєня Подоляк к сєбє прігласіл – бєгу – мож чєго для нас нарою…

Гарік в її плани сьогодні не входив аж ніяк – Наташа вже чєтвьортиє суткі пьілала станіцей і билася в конвульсіях. Наташу гризли важкі сомнєнія – чи вона все ще васпітана на творчості Пушкіна і Катаєва, чи вже Тютюнника і Сосюри. Сосюра їй імпонував чомусь більше, а тому вона збила дзвінок від «друга» і поперла широкими кроками в напрямку Шулявки..
Ґарік здивовано глянув на раптово втухший монітор телефону, хвилю подумав і набрав «партньора» по «бізнесу», протоієврєя Сашу:
– Альо, прівєт Саша.
– Здарова, Ґара. Шо хотєл?
– Взял на Жітнєм мойви нєкошерной – давай по півасіку?
– Нє. Сєгодня суббота – с утра Пушкіна чітаю.
– На хуя?
– Во пєрвих – я сам поет. Во вторих – цадік так сказал. Во трєтьїх – єслі час нє почітаю Пушкіна, то потом нєдєлю спать нє магу.
– Цадік? Пушкіна? А чєго нє Шолом-Алєйхєма, напрімєр?
– Ґара, тьі рібу любішь?
– Смотря какую…
– Мойву.
– Єслі с Жітнєго, то да…
– Єслі лохі сєгодня снєсут пам’ятнік Пушкіна, завтра тьі пєрєстаніш єсть мойву. Будєшь єсть воблу… єслі поймаєшь… Іді – нє мєшай мнє.
– Гандон ти, а нє поет– подумав ґара і поплентався в бік парку пушкіна.. 

При вході до парку саме вигулювала свого пса Лєнка Лєрман. Чому саме там? Ну бо парк політехніки вже надоїв – в ньому їй ніяк не хотіли попадатися достойні спортівні мусчіни, і головне – в ньому не було пам’ятніка пушкіну. А тут був.
Жвавий і, якось не по псячому, дуже розумний, лєнкін рассел-тер’єр Біг саме підняв задню ногу і обмочив постамент генію расєйской ізяшчной славєсності. Помітивши таким чином локалізацію для потенційних конкурентів, Біг підвів очі і побачив наташу, яка широкими кроками прямувала в їх бік. Помітити наташу, вже давно було в його спортивнім інтересі, і хитрий пес примірявся зробити це вже декілька разів. До цього часу вдалось лише раз, бо з того часу, наташа стала прикриватися парасолькою «від Гуччі» з Троєщинського ринку.
– Слава Пушкіну!!! – привіталася наташа, забувши на хвильку про пса…
– Навіки слава!!! – відповіла їй Лєнка з явним задоволенням розглядаючи її мокру штанину…
– Вшівая у тєбя собака, Ірка.
– Мокрая у тєбя штаніна, наташка…
***

ДЕСЬ В НЕДОРОСІЇ…

Перекошений дерев’яний барак на, все ще, поки що російському, березі Байкалу. Квартира на останньому третьому поверсі. В квартирі двоє – дезертир з фронту сідоров і його коза марьяна. Між ними на підлозі перекинута фанерна котушка з-під кабелю. На ній трилітрова банка самогону настояного на, поки що, китайських кедрових горішках. Обидвоє во хмєлю. Тому сидять з відкритими томиками пушкіна на колінах:
– Ванька, как тьі мог с фронта сбежать? Как вьі могли Смалєнск наш остави-ить?… – ікнула марьяна – і каму? Бялорусам??
– Ну – мьі держались как магли. А потом пришли польские найомники…
– Много?
– 12 000 штук. Страшньіе, у всех мордьі в салидоле – бегут на нас и орут – ванька, идзь ду мнє, я цє небендзя пєрдолєць…
– Бля хорошо шо негров не бьіло…
– Ага не бьіло. Те – сразу за поляками… 28 000 штук.
– Нада бьіло в них стрелять с калашника – тьі ж дисантник, йобаньій тьі в пень…
– А тьі етих негров видела – бегут по полю – вшистке на ровежах и с єлдаками черньіми наперевес…
– Тоже пєрдолєцю?
– Не. Те  – ком цу мір – кричат – комцу мір, ванька – будем дзінь-дзінь… И тоже в салидоле все…
– Мордьі в салидоле или елдаки?
– У одних мордьі, у других елдаки – то ж вайна. Ну я такой – военньий билет в плавки и на ноги. Со мной еще товарищь бьіл – Павлик Морозов. Сам рускій с Бурятии – мама єврейка, папа монгол… Но он бьістрее бежал то я и отстал. Теперь не знаю шо он и как… Карочє – пусть Путин сам идьот с ними ваевать. Пусть он и дзинь-дзинь, и я то впєрдолєв… А я лично на Ахтубу в лес. В землянку сваю. У меня там провианту закопано под кроватью – на три месяца хватит. Переждьом пока всьо закончится..
– Гавнюк, тьі Сидоров…
– Марьяна, тьі договоришься, шо ща Пушкиньім наєбну…
– Ванька, я ето… Беременная я…
– Исчо скажи, шо от тех китайцев…
– Да, Сидоров. И от них тоже.
– А ичсо от каво?
– От одного Великого Магістра Макрамэ із Віцєбска…
– Двойня будет?
– А китайцьі… Тот, что старше обещал место администратора в гостинице в Хуайджоу. Не поеду я в землянку на Ахтубу…
***

Протонацьіст владімір «гей» машков сидів в московській квартирі своєї girlfriend дмітрія «е-ге-гей» пєвцова.
– Дімка, шо ти там всьо врємя пішєшь? – з тривогою в голосі запитав він.
– Стіхі – відповів той, почухавши величезну літеру Z на давно невипраній футболці.
– Пра што?
– Сатіру. Путіну звізда, то сможем сказать потом, что мьі с тобой бьілі в вьінуждєнном подпольє.
– И как? Получаїтса?
– Слушай, – но ето пока наброскі: товаріщ, путін, вьі большой учьоньій, но говорят, что вьі жидомасон…
– Нє проканаєт. Сахарберг чєрєз фійсбук нє прапустіт…
– От сука… а єслі так: но говорят, что ви жидонацист…
– Тєм болєє…
– Ну єсть єщьо трєтій варіант – но говорят, шо вьі шизонацист…
– Так лучше. Начало украл у Галіча ілі у Вьісоцкого?
– У Вьісоцкого кажется. А что узнаваемо?
– Да. І про шизонацист только вчера The New York Times напісалі…
– От бля підараси…
– Попробуй у Пушкіна чіво взять – єво вєрняк нікто нє чітаєт…
– Та пробовал… Протопоэт, бля… Полная хуйня. Кто єво вапсчє классіком назначіл…?
– Лєнін.
– А Лєніну то нахуя бьіло?
– Он сільно возбуждался на єго фото
– На фото Пушкіна?
– Да. Єщьо на фото Карла Маркса, і на фото голой лошаді – как Безрукову.
– А на Енгельса?
– А на Енгельса, как на Крупскую – полное безразлічіє…
……………………

– Вова, у міня буря мглою крьішу сносіт. Как думаєш? Пропєтляєм?
– Думаю, Дімка, что нам пізда. Не просто даже а – Протопізда!!!
– А Безрукову? – усміхнулася чомусь своєму «е-ге-гей» дімка.
– А Безрукову – Протожопа…
***

Лєна і Наташа, водячи  висолопленими язиками за кінчиком гелевої ручки, записували в товстий талмуд петицію «про сохранєніє пам’яті вєлікого Пушкіна».
Рассел-тер’єр повільно підповзав з-за дивану до ще сухої лівої ноги наташі.
Пацани пили півасік з некошерною мойвою…

………………………………

(Сh 10 з нового блог-роману – 2022.. або Пазорная звізда)

…………………………………….

Майк Новосад
“Театр, або той тойвово..”

Apple Books

і Rakuten Kobo

і: Smashwords