Радянська Україна, або тойвово..

Радянська Україна, або тойвово..
(Ночь, улица, фонарь, аптека – аптека, улица, фонарь..)
18+

Серпень 2021

Де сама себе пише нічийна програма,
де нічийні світила самі собі світять..

– Юzік, ти шо так зблід?
– Та от Вовы, смс прійшло…
– І шо? Шо пише? Буде женитися на Юлі?
– Нє…
– А шо?
– Питає чи він мені подобається…
– Певне хоче на другий термін. А хто кого буде тойвово? Він тебе, чи ти його?…
***

Дивлюсь в Мережі – якась баба, на прізвище здається влашченко, дєлано-життєрадісно та запопадливо обговорює з якимось пацаном з москви варіанти майбутнього мера столиці. Пацан весь такий в товстих окулярах і з гей-небритістю. Тобто відразу видно – як мінімум експерт який.. чи може який адмірал..

– Наташа, я знаю кто будет следующим мэром.
– Кто?
– Баланюк
– Пачиму?
– Он эфрикен юкрейниэн.
– Точно…
– Кличко пробил…
– Дно?
– Не.
– А шо? Правый кросс?
– Нет. Он пробил брешь…

Тобто тепер, щоб стати мером потрібно бути ким завгодно, лиш би не білим? Це зараз єдина умова?

Бля згадав, як хтось сказав – даремно росіянам показали скотч..
***

– Да, Андрюша…
– Вова, нужно готовиться к выборам… есть у меня одна идея…
– Андрюша, я не буду спать с Юzіком. Он толстый і нєкрасівый. Мені не личить його…
– Вова, у нас появился конкурент…
– Хто, бля?
– Андрійванович.
– Та ну – он же рагуль.
– Во-первых – он уже гей, во-вторых, у него есть секретный план. Люди Вани пробили…
– Какой?
– За полгода до выборов он станет жёлтым нігером. Они там уже вовсю экспериментируют с разных сортов охрой.
– А нам шо делать?
– Стать тёмно-коричневыми нігерамі.
– Без Юzіка, сподіваюсь?
– Нет. Юzік – это не обсуждается. Я уже лозунг придумал – Ґей славяне!!!
– Эге-ге-Ґей, йоп тваю мать…
***

Чому власне радянська? А нічого не змінилося.
Був перший секретар цк компартії – став призедент. Був обком партії – став держобладміністрація. Був райком кпсс – став райдержадміністрація. Адреси, поверхи й кабінети не змінилися. Звання різноманітно заслужених – теж. Нагороди – ті ж самі. В тих самих кабінетах сидять нащадки тих, що сиділи там до них. Сидять нагороджують одні одних орденами. Час від часу тріпером. Тобто – все як було. Совок – йопта..
Різниця лише в кольорі. Та була сіра і злиденна, з вкрапленням червоних прапорів і транспарантів. Ця – строкато барвиста, як прапор лгбт, але така ж сіра і злиденна.
***

– Алло, Андрюша – а якщо може пожиттєвий локдаун? Карантин до 25го року?
– А якщо він офіційно одружиться зі своїм заступником?
***

Телефон задзвонив – и без спросу,и как-то бестактно…
Генерал сидів в своєму кабінеті. В тому самому кабінеті. Біля дверей переминався з ноги на ногу пацан – весь такий в товстих окулярах і з гей-небритістю на округлій морді лиця. Архітектор може який, чи який заслужений скульптор радянського союзу…
Генерал глянувши на монітор телефону підскочив:

– Да. Це я. Это нэ хуйня. Это памятнік капітану міліції. С чьей мордой ліца? Ні с чьей. Просто морда как морда. Усрєднённая морда. Хорошо – посірів і миттєво осунувся генерал – пєрєдєлаєм.
Він поник плечима і бухнувся в крісло. Мрія про вічну пам’ять розтанула, як сірєнєвий тєфтєль. Генерал підняв погляд на скульптора. Той вже встиг підвести блакитним очі і дивився тепер на генерала якось навіть дєрзко, чи шо…

Телефон, замість тактовно помовчати, задзвонив знову.
– Так точно, Андрєй Барісовіч. Пєрєдєлаїм. На вашу ілі Владіміра Алє… Вас пойняв товаріщь Андрєй Борісовіч. Чєсть імєю…

Генерал знову підвів очі на радянського митця. Той підняв з землі значок заслуженого діяча мистецтв Білоруської ССР, що від вібрації злетів з його спінджака і саме чіпляв його назад на лацкан.
– Слухай сюды кучерявий. Ти всьо пойняв?
– Так. Але то буде ще 3 000 долярів. Не канадських долярів.
– Я тібє вашімі зайчіками уплачу… Пыздуй.

Через два дні палатку на одній з центральних вулиць Могодішу зняли. Під нею був пам’ятник капітану з трьома головами. Одна – вилитий Арсен, інша – трохи схожа на Андрія Борисовича, третя на цимбаліста Ізю Плінтусєвіча з Бердичівського Дома Культури. Біля ніг триголового капітана, як вже нікому не потрібна, валялась четверта голова – схожа на голову генерала, якому обламали весь кайф…

Той поцоватий – він художнік, заслужений діяч мистецтв, він так бачить. Иліта – йопта…
***

2041й рік. За два місяці до Великого Потопу..
З боку вулиці Трьохгейської в сторону Гейбанкової дефілював заплітаючи ногами на лабутенах заслужений призедент Гейляндії. Задзвонив телефон.
– Альо, Вовчик.
– Да, Юzічка
– Я тут на Зоофілєйной возлє планєтарія. Здєсь армянє іспєклі вкусних бєляшєй. Тібє прінєсті, мілий?
– Єзжай домой мой толстопузік. Я пріготовіл настоящєй лєнінградской шаверми і об’являю 48ю вакцінацію.
– Скоро буду. Ми тут дєвіцу паймалі без паранджі.
– І шо?
– Да пріставляїш – шла по уліце в короткой юбке. С цветамі і главноє – улибалась сука
– Талібан тваю мать. І шо?
– Хотєлі паймать, но тварь заряділа мне туфльой в калєно і сбєжала. Затерялась во дворах на уліце 27мі красноперекопскіх сініх гєєв восьмого дня. Сіняк тіперь будет…
– Позвоню сейчас Андрюшке пусть прачешут квартал…
***

Істинність життя – не у складності, а в простоті. Через це ми повинні дякувати Всевишньому, що він створив світ так, що все просте – правда, а все складане від лукавого..

Тобто – або Логіка, або тойвово..
***

Сьогодні без реклами.

Хоча..

Київ:

вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
Пр. Повітрофлотський, 33/2
(“Книгарня Є”)

Львів:

проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель’Жорж”)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ “King Cross Leopolis”
(“Книгарня Є”)

А можна тут:

Гарного дня, Посполитий..