COFFEE BREAK..

CHAPTER SEVENTEEN /скорочено/

Невеличка голуба планета безцільно носилася навколо локального сонця в сузір’ї Тау Кита. Десь неподалік саме народжувалась супер нова і планета пішла по орбіті вісімками і кульбітами. Посполитий все ще сидів на пеньку.
Полем, край лісу, наближалася зграя здичавілих псів. Посполитий зліз з пенька, підтягнув до себе саморобну кам’яну сокиру і затих. Вожак зграї підбіг до нього, обнюхав і підняв задню праву лапу. Потім видно передумав і підняв лапу на саморобну сокиру. Потім пильно глянув на Посполитого і зграя побігла собі далі. На деревах ожили-зашкірилися чиновники:
– О, сатрі – на ніво даже сабака папісать брєзгуєт… От ніщєброд галімий… Рагуль, бля…
Посполитий провів зграю голодним поглядом, притулився до пенька і заснув. І снився Посполитому сон..
Дорогою йшла колона. Солдати йшли в атаку. Вони не знали, що їх тупо здали і, що це їх остання атака. Вони йшли по перемогу. Паралельно, інші займали вигідні позиції для розстрілу колони. Колону розстріляли… Був серпень 14го року.
Посполитий відкрив очі, озирнувся навколо і вмер. Він все ще так само сидів коло того ж пенька, але вже ні разу не живий. Між ним і полем, окутані білим туманом, стояли два чуваки і співали різні веселі пісні.
– Ну хоч вмер по-людськи – подумав Посполитий – а то певно херувими які… або може доктор коморовський з міністром культури?…
Придивився уважніше. Ні, то співали не херувими і навіть не доктор – співали альоша с малой бронной і паша зі смолєнска – два грузчіка з «овощного» коло «атб»…
– Могли б хоч якого восьмисвічника для блєзіру в руки взяти, чи може хоча б яку звізду… – зі злістю подумав Посполитий і раптом піднявся над туманом.
Щось підхопило його і понесло.
– Йобтваюмать, матьтваюйоб – чулося з затуманеного лісу.
– А ось болт вам – сказав возвеличено Посполитий і полетів..

Він летів над великим містом, що розкинулось понад берегом величної колись ріки. Ріка неквапливо несла брудну воду кудись далі, а Посполитий звернув увагу на якусь будівлю внизу. Навіть не так на саму будівлю, як на розкішний кабінет на останньому поверсі. Даху над кабінетом не було.
– Цікаво – подумав Посполитий і почав заходити на віраж. Це в нього вийшло досить вдало і він сів на високу стінку кабінету. Кабінет був довгий і широкий одночасно. Чисто тобі квадрат. Десь двадцять на двадцять – подумав Посполитий і, геть осмілівши, звісив вниз невмиті босі ноги.
Попід стінами кабінету стояли різноманітні крісла, а підлога була викладена паркетом. Весь паркет був світлий, лише в центрі два темніші, накладені один на один трикутники. Один з ліванського кедру, інший з уссурійського.
Збоку стояв ламберний столик, а на ньому товста чорна книжка. Що таке ламберний Посполитий не знав, але був переконаний, що то саме він. На книжці було золоте втиснення – Академик Лидия Шнєєрзон «Symphytum officinale на Тау-Кита».
В кабінеті знаходились троє непересічних. Під стінкою, сидів на кріслі кучерявий сивий дідок в золотих окулярах. Він був добре вгодований і не діставав короткими ногами до підлоги. Решта присутніх, подумки, називали його – «бородатая бабушка». Навпроти нього, між двох помаранчевих восьмисвічників, сидів ще один сивий. Решта присутніх, подумки, звали його «шоколадний заїц». Він сидів склавши на животі руки і повільно обертав в голові важкі думки…
– Схожий на завоєватєля Сібірі Єрьмака, тільки без папахи – оцінив пафос присутнього Посполитий.
Коло вікна, з ізящною папіроскою в тонких пальцях, стояв напудрений, меркантильний холєрик. Його присутні називали «маршал грєчко». Але не подумки, а вже вголос.
Присутні чекали на якогось куратора з комінтерн-сараю. І він невдовзі увійшов.
Куратора звали марк саломонін. Він був маленького зросту, худий і дуже лисий. Кивнувши присутнім, дістав з кишені купюру:
– Это сто долларов. И я понимаю в них толк…
– Кто, сука, сдал? – одночасно подумали всі троє.
Але саломонін сів в крісло, схрестив на грудях руки, закотив очі і сказав:
– Давеча искушал вкуснейшей кулебяки…
– А вы фалафели нашей пробовали? Эти пидарасы… – вступив в розмову манірний холерик.
– Гена, не перебивай меня, а то пойдешь восвояси. Докладывайтє.
– Докладую – озвався «заїц» – я устал і хочу…
– Любви? – зреагував бородатий з крісла.
– І хочу щоб мєня помєнялі – продовжив «єрьмакъ», окинувши бородатого поглядом, сповненим благородного презирства.
– Пидарасы – манірно затягнувшись, промовив «грєчко».
– Кто? – повернув голову куратор.
– Они – зробив невизначений жест рукою «грєчко».
– Товарищи – сів в кріслі рівно саломонін – есть мнение, шо патриоты всех заебали. Так рисковать мы нє можем. Надо с ними закончить раз и навсегда. Надо их всех собрать в одном месте и расстрелять к хуям собачим.
– Пидарасы – індиферентно додав «грєчко».
– Гєна, нє курі мнє здєся – відреагував саломонін.
– От підарас – подумав «грєчко» і заховав папіросу назад в коробку.
– Надо вводить армию – озвався «бабушка» – ситуация выходит из-под контроля…
– Введём. Но перед основным переходом границы нужно их напугать. Показать им силу тау-китайской народной краснойармии…
– От, пидарасы – вийняв нову папіросу «грєчко». Він нічого не мав проти тау–кітайской народной красной армії. Просто – з того часу, як став про себе розуміти, то називав підарасами абсолютно всіх. Включно з хатньою робітницею валєнтіной яковлєвной лавровой. ….

…………………………

&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&

Майк Новосад. “Хіпстер..” Видавництво “EuropeLiberal..” 2021.

Придбати можна на офіційному сайті видавництва..

В інтернет магазині“Книгарня Є”

Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є”)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель ”Жорж”)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ “King Cross Leopolis”
(“Книгарня Є”)
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова”)
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 “Книгарня #1”