Рекомендовано DPA:

Domini Canes

desperado

колись багато років тому моя приятелька віку моєї мами розповіла комічну історію про свою сісідку та її дещо дивного малого сина, якого та нікуди від себе не відпускала і виховала неймовірним тюхтієм. суть там була така, що він ні з ким не товаришував, навіть друзів не мав, не ходив ніде, і коли зайшла мова про дітей, то моя приятелька щось там сусідку запитала, бо в них сини були одного віку (і +/- мого, до речі), і моїй приятельці було то дуже незвично, щоб хлопчик-підліток отак нічим не цікавився. ну і та сусідка щось почала пояснювати, що всі його ображають, інші хлопці з ним конфліктують, а приятелька моя її бере і питає?

— він боїться?

на що отримує геніальну просто відповідь:
— он не боится, но он опасается.

тепер кожного разу, коли бачу хлопчика будь-якого віку, навіть пенсійного, з таким виглядом, ніби він ну не те, щоб чогось боїться, але дуже апасається, то все згадую ту історію.