ОПАНАС

Січень, 2025.
Coffee break. Діалоги:

– Культова акторка кадочнікова…
– Хто це?
– Це героїня з культового фільму параджанова.
– Хто такий параджанов?
– Культовий український кінорежисер.
– Що він зняв?
– Він зняв «Тіні забутих предків» ну і був гомосєксуаліст, панятно.
– Що ще?
– Більше вроді нічого.
– А з якого він український?
– А який?
– Вірменський, совковий, який завгодно. І – чому культовий?
– Але ж…
– Давай по черзі. Це та «артістка», в котрої мама теж «артістка»?
– Не знаю.
– Навіть не просто артістка, а тричі нагороджена сталіном «сталінською премією». За що і кому її давали здогадуєшся?
– Приблизно.
– Тобто це, так звана, «иліта» з есисеру. Що вона, що мама, що параджанов.
– Він зняв кіно про Україну.
– Якщо ти знімеш кіно про Польщу, то ти відразу полячка? Текст того «кіно» написав Коцюбинський. В нього вийшло геніально. Параджанов, як і всі совки, вирішив примазатися до геніального. Так кавеенщики примазуються до чужої музики, так створена вся «совкова «культура», так хабадники примазуються до християнства і переписали Біблію. За таке в «театрі» дають звання «заслужених». Тобто тих, що заслужили. В кого заслужили і як – розумієш? Коцюбинський вивчив мову і так – він українець. Якою мовою спілкувався параджанов?
– Не знаю. Але ж він в тюрмі сидів.
– А всі хто попадає в тюрму, то автоматично стають українцями? Варіант, що не дав якомусь гоміку рангом вище і той його закрив ні разу не розглядаєш? Мєсть за «нєраздєльонную любовь» – нє? Тоді вже і портніков українець – він хоч в телевізор чеше українською.
– А хто він по-твоєму?
– Пропагандист. Агент-провокатор. Вважає себе совковим аристократом…
– Питання було – а хто він по-твоєму?
– Банальний совок. Комуніст – в них немає національності.  Не буває.
– Що гомосєксуаліст чула, а що комуніст вперше.
– Його тато був дірєктором «магазіна тканіні» на Хрещатику. В такі не комуністів не брали.
– Так то ж тато.
– Скільки знаєш випадків, щоб яблуко падало далеко від яблуні?
– Теж гомік?
– То їх хвороби і мене не цікавлять їх проблеми.
– А чому провокатор?
– Дивись, оце його – иліта має сидіти в кабаках, а ніщєброди гинути на фронті… це на що розраховане?
– На що?
– На те, що через відчуття несправедливості армію вкурвить, і вона бунтане. На те, що в армію ніхто не піде, бо не хоче бути плебсом. На те, що таким чином комуністи переможуть, як сто років назад. Тобто на нівеляцію патріотизму.
– Дійсно агент.
– В есисеру, з москви – назад в, так звані, «республіки» ніхто по своїй волі не повертався, бо «найилітніша иліта» жила в москві. Цих відправляли з завданнями в кишені. І не тільки в «республіки». Їх в Штатах більше, ніж в Україні. В рази більше. Тому й чекаю на “пароход Палмера”. Без цього парахода – світ без шансів.
– Ок, але вова теж був в москві вже…
– Та сама хуйня.
– Ок. Що з кадочніковою не так?
– Стара ватніца – що з нею може бути так? Витягли бабушку на сцену. Це в одному ряду з тими, що зараз співають – «я руzкій». Тільки дурні малолітні ідіоти роблять це, бо наслухались вдома від таких самих ідіотів батьків, що рассєя наступаєт і ми пабєдім со дня на дєнь. А для бабушки, котра реально нікому нах не потрібна, це шанс засвітитися. Вона, якби мала гроші, то ще й сама б заплатила, щоб її покликали на таку акцію.
– Бля, хто всі ці люди?
– Не впевнений, що власне люди. Це ті, котрих звезли на місце знищених Голодомором. Їх предки заходили в хати, вивозили з них трупи, а самі в тих хатах потім жили. А нащадки співають «я руzкій» – що не зрозуміло? Тобто таки не люди, а стихійні ідіоти, які сподіваються «вєрнуть всьо как било».
– І, що з ними робити?
– Відправити назад в расєю – ну, щоб всьо как било. Параходи Палмера – кажу ж.
– А портніков? Він на що сподівається?
– Він для всіх проблемний. Як тільки зрозуміють, що його пропаганді більше не вірять, то зажмурять, як такого, що знає забагато, а «користі» більше приносити не в стані. Він не перший і не останній такий в Історії.  
– Я питала –  на що він сподівається?
– Пропетляти. Але важко йому буде. Шанс в нього єдиний – «явка с павінной» і пєрєсідєть в Гуантанамо, але він нею не скористується. Та й пох на нього. – це його вибір.
– А оці всі «батьки» илітні – вони на що сподіваються?
– Вони вважають себе аристократами і хотіли, щоб їх признали західні аристократи. А ті не признали, як портнікови не старалися. Тоді вони вирішили налякати західних війною. А ті не злякалися. Зараз їм здається, що рашка мощно поперла вперед і їх діти пішли співати на вулиці. Рашку відкинуть – будуть стрілятися і стрибати з балконів. Насправді є чудовий вихід з ситуації.
– Який?
– Так званий колективний путін воює за відновлення ссср? Так звана пєдєрація, назвала себе в оон спадкоємницею ссср? Ну, то які проблеми? Назвіть пєдєрацію – ссср. І нехай тішаться. Тим більше, що ніякої росії ніколи не було. Хочете ссср, ну то будьте ссср. Десь там – за забором.
– Як не було?
– А ось так не було. Була «расєйская імпєрія», «расєйская соціалістічєская імєні ордєна лєніна», «расєйская пєдєрація», а унітарної держави з назвою росія не було ніколи. Тобто назва «ссср» для них саме те. Навіть гімн не тре міняти – він від совка в них залишився.
– І коммі-иліту всю туди назад.
– Ну так. Всі отримають своє бажане. To each his own. Можуть співати «я руzкій», можуть «подмосковниє вєчєра» – шо тільки в дурну голову зайде, те й можуть.
– А вони туди не хочуть?
– Ні, бо наплодили там п’яних орків з автоматами і бояться, що ті їх постріляють. А ті таки постріляють. Кажу ж – стихійні ідіоти.
– Багато пишуть на захист «найкращого журналіста».
– Ось ті хто пише і є коммі-иліта. Їм є за що переживати. От їх всіх і треба відправити в есисер 2.0. І Вову з Нью Йорка теж – нехай побачить за що топить.
– Бо то прикольно топити за есисеру, живучи в Нью Йорку?
– Буду голосно сміятися, якщо його теж відправлять.
– А наші людиска шо?
– Теж цікаво. Знайома з Києва чухнула в Швейцарію. Відразу перейшла на українську і почала мені писати, як вона ненавидить расєян При чому не тільки перейшла на мову, а написала, що вона вираховує руzкіх по дітях. Бо батьки розмовляють українською, а діти до них на язике в достоєвского.
– Такий дєшман?
– Такий, але ще не весь. Там вона влаштувалась на радіо і стала читати українську поезію.
– Етнічно вона хто?
– Комуністи не мають нації.
– І що вона там в Швейцарії?
– Попалася мені на днях – читає « поезію сєрєбряного вєка». Кажу – що Віка, знову перевзулася? А вона мені – я нє могу бєз руzкой поезії…
– Як той освітлювач без «діпломата»?
– Десь так.
– Бо рашка наступає?
– Бо патрушєв сказав, що в цьому році України не стане.
– А ти як думаєш?
– Думаю, що не стане патрушєва.
– Бридота.
– Так.
– Ми починали про акторку і кіно.
– Ти те «кіно» бачила? Там немає – ні акторки, ні кіно. Є геніальний текст Коцюбинського і вона його говорить. Це все.
– Я ще не бачила, але ж всі кажуть…
– Всі повторюють за пропагандистами – тобто роблять вигляд, що мають власну думку. Саме «кіно» вони теж не бачили.
– Про що це каже?
– Про ідіотизм. Порнокіно з портніковим бачили всі, але  він для них і далі моральний авторитет?
– Ну він освідчений.
– Він свідок єгови, чи освідчився миколі вересню?
– Я про освіту.
– Людина з освітою каже – «при демократії в солдати діти депутатів не йдуть, бо то не феодалія…» Де він вчився ти кажеш?
– Хто ж він по твоєму?
– Старіючий гомік на коксі і маніпулянт на мінімалках.
– Але ж актор він класний – нє?
– В театрі є такий вираз – зіграти самого себе. Це значить, що найталановитіший актор не зіграє когось краще за нього самого. Це – якщо ти про його «порнокіно». Якщо про загал – то це актор однієї ролі – тобто ніякий. Хоча за кадочнікову звичайно кращий. А побачити як бреше легко – глянь це його відео без звуку. В людини яка каже правду міміка зовсім інша.
– А що за «кіно»?
– З захопливим для «параджанових» сюжетом – він там пробує склоніть к сесуальним утєхам в неприродній спосіб якогось недорозвинутого малолітнього долбойоба. Чому він не в тюрмі, до речі? Закон таке забороняє.
– Склоняє якогось такого, як той, що топтав прапор на Хрещатику?
– Саме такого. І, ще раз, до речі – діти депутатів і ще ціла купа ватніків-ждунів не йдуть на фронт не через демократію, а через банальну відсутність, діючих для всіх однаково, законів. А це якраз і є феодалія. Ось така мила маніпуляшка від гєй-порно актьора.
– Багато їх?
– Спеціалісти з Пентагону порахували – десь стільки ж, як в діючій армії. Тобто в тилу сидить ще одна армія з сорокарічних пенсіонерів – мінти, прокурорські і так далі. Поки одна армія воює, ця сидить на підвищеній пенсії. Так званих «військових» серед них теж ні разу не бракує.
– Чому це так і чому їх не призвали?
– Бо феодалія і відсутність законодавства. Демократія ж збудована на принципі – закон один для всіх. Згадай скільки разів я казав – не доб’єшся від влади виконання законів, то скотишся в сомалі. Скотилися. Чому не призвали? Бо це надія тих, що зараз при владі. Остання надія.
– Думаєш він не знає, що таке феодалія, а що демократія?
– Знаю, що знає – кажу ж маніпулянт.
– Ну ось – почали про кадочнікову, а скотилися знову до портнікова.
– Вона ні разу не актриса. Глянь той «фільм» сама побачиш.
– На її захист стала спілка кінематографістів…
– В Україні за всю історію зняли лише одне кіно – “Пропала грамота”. Це не тому, що не було талановитих, це тому, що не дали. Це кіно зняли вже давненько. Чим зайнята спілка кінематографістів? Що таке спілка кінематографістів? Вона для чого створена? Для захисту кадочнікової? Не задорого утримувати з бюджету таку купу народу, на основі лише того, що вони гомосексуалісти?
– Там всі такі?
– Більшість. Але всі роблять вигляд, що нев’єбенні митці.
– Навіщо їх тримають?
– Бо феодалія. Тримають підтримувати владу.
– Як портнікова?
– Твоя «влада» займається лише одним – щодня придумує нову брехню, щоб закамуфляжити нею вчорашню брехню. Ось він і придумує. Запитання  – сенс влади в цьому?
– Десь так і є.
– Бля – брехня ж теж колись закінчиться – нє? Судячи про демократію і феодалізм – то фантазії придумувачів вже на ісходє.
– Ну може вона в інших фільмах… або в театрі…
– В Україні немає театру. Те що є, то фікція – така ж, як спілка кінематографістів. Назви одну виставу яка покорила світ. Я чув, що в Франківську є щось схоже на театр, але не бачив, тому не скажу. Тобто класних акторів багато, а театру нема. Абсурд? Абсурд, бо якщо хтось талановитий засвітиться – його тут же з’їдять «заслужені» і «народні». Тому, що феодалія. Викривлена реальність, Мем…
– Подивлюсь “Тіні”  то скажу.
– Подивись – воно того варте. Там в масовці жителі Криворівні – вони справжні.
– А операторська робота?
– В театрі, коли щось не вдається, кажуть – ми тут світлом заморгаєм… Оператор там заморгує Черемош і Карпати. Вони їм, блять, не вдалися… Насправді в них не було виходу – пластика в «акторки» ніяка. Тому мотиляли камерою – танцюючи замість неї. А тепер мені скажи – якого пса фійсбук обговорює стару ватніцу п’ятий день підряд? Чому вона культова? Чому культовий цей «фільм»? Що таке премія параджанова? Хто це? Розмовляв з місцевими – він там пив, як тузік і стругав далі ніж бачив – через це культовий? Через це премія?
– Ну там і інші актори були.
– І навіть актриси. До речі не головна героїня там на порядків десять краща за головну.
– Маєш на увазі – Палагну?
– Акторку, що її грає. Там до речі з її появою починалося щось схоже на кіно. Але недовго – до чувака, що грає характерника.
– Не характерник ні разу?
– Ніхто в періоді.
– Хто такий характерник?
– Той, що зчитує характер людини на третій секунді.
– Прям на третій?
– Іноді на четвертій, але рідко. Звичній людині потрібні роки, щоб прочитати характер іншої. Тобто рівно стільки, щоб це вже не мало значення для обидвох. Характерник бачить відразу. Тому легко прогнозує майбутнє для кожного. Ось так все просто. Ще є таке, про що я не розкажу, але воно тобі й не треба..
– Вікіпедія інше каже.
– Вікіпедія каже, що соломон породіл ісаака.
– Чому все так?
– Тому, що нічого кращого за законодавство людство не придумало. Ну – щоб не було так.
– Щоб не було сомалі?
– Або сомаліленду. Або руанди… Формулу суспільства прорахували не вчора.
– ?
– Один відсоток сидить на баблі. Чотири відсотки той відсоток обслуговує.
– Пише коменти в фійсбук?
– Не тільки.
– Ну, тобто портнікови?
– І іжє с нім.
– Решта дев’яносто п’ять?
– Дев’яноста відсоткам на все пох.  Поки їх не починають на нуль множити.
– Вони не розуміють?
– Більшість розуміє, що відбувається, але не в стані побачити, що буде результатом. І їм пох.
– Поки на нуль…
– Саме так.
– Залишається пять відсотків.
– Ці пробують пояснити тим, котрим пох – що їх чекає.
– Характерники?
– Ні. Просто розумні. В них немає того, про що я тобі не розкажу. Воно їм і не треба – важка ця ноша..
– А якщо не зможуть пояснити?
– Того, що станеться – краще не бачити.
***

Вистава “Нічний сторож і праля” теж була надзвичайно класна.  Але пройшла всього один раз…
Там також було де розгулятися зі світлом – сценографію Опанас збудував на дзеркалах. “Чорний кабінет” і вся сцена в великих дзеркалах.. А я дзеркала дуже люблю (бо – самозакоханий бовдур..)  бо – можна будувати такииий простір..
В загальному – якщо в декількох словах, то я там відґарував, як Хуан Антоніо на кокаїновій плантації. І в мене вийшло (та й хто б власне сумнівався..) Але тут хочу розказати за що закрили виставу…
Коротко – фабула: Хлопець зустрічається з дівчиною. Вона іде від нього. Він на вулиці під дощем зустрічає іншу. Вона розказує йому казку:
“Біля воріт замку зустрілися хлопець і дівчина – прийшли в замок влаштуватися на роботу. Вони сподобались одне одному, а потім навіть жили в одній кімнаті, але більше ні разу не побачились.. Він влаштувався нічним сторожем і вдень спав, а вона вдень працювала пралею..”
Чувак в стані афекту пропонує новій знайомій одружитися, хоча все ще любить свою попередню дівчину. Дівчина погоджується при умові, що він буде називати її коханою. Вони одружуються. Одного разу герой іде наліво, а повернувшись зранку, не застає дома свою нову дружину. Вона, як з’явилась нізвідки, так і зникла. Попередня дівчина (її звали Гундра), розуміє, що все ще закохана і знаходить його. Він розуміє, що вже закоханий у свою випадкову дружину, яка пішла.. Гундра плаче… Далі гарний фінал. Герой сидить біля своєї колишньої дівчини і говорить:
“Не плач, Гундро, хочеш я розповім тобі казку.. про нічного сторожа і пралю. Про те, як вони кохали один одного, але так ніколи і не зустрілись..”
Завіса.
Там був класний прикол в сцені з проституткою. Включається світло – в його промені стоїть ліжко, в ньому лежить актриса, а герой стоїть в плавках на авансцені. Він одягається і паралельно вони ведуть діалог про – що таке справжнє кохання. Актриса – Рома Паньчак весь епізод лежить в ліжку, еротично прикрита пледом. Заряджалась вона на затемненні  і заряджалась топлес. Взагалі Рома мала надзвичайну фігуру, але поводила себе зі всіма в театрі підкреслено цнотливо. На репетиціях тої вистави за мною блудили всі мужики театру (включно з Опанасом) з пропозицією: Коля, включи “випадково” світло, коли Рома лягає – і з мене відро коньяку…
На здачі комуністи з райкому сказали – убрать нємєдлєнно безобразіє. Только в штанах… нікаких трусов!!!
Після здачі, на репетиції Опанас каже: ладно, Вова – будешь в штанах, но с расстёгнутой ширинкой. Застёгивать будешь на авансцене во время монолога…
Випадкову дружину в цій виставі, геніально зіграла одна з моїх улюблених актрис, Люся Петрулєнкова..

Знаєте за що заборонили виставу? ЇЇ заборонили, як – «идеологически чуждую советскому обществу и такую, что пропагандирует, так званую, свободную любовь...»
Комуніст і ідійот – це слова синоніми..
……….

Більше я з Опанасом не працював. Сьогодні в гуглі прочитав, що він помер і на своє бажання похоронений в селі під Ніжином. Світла пам’ять, Володимире Дмитровичу.

……….

“Вийшло майже так, як він і хотів. Останнім його голос чув Степан Олексенко, якому він сказав по телефону: “Я вичерпав себе”. Опанасенко помер того дня, коли загинув В’ячеслав Чорновіл. Актори, йдучи додому після репетицій, вийшли на Майдан Незалежності, а з репродукторів звучав “Реквієм” Моцарта, і від цієї сумної музики перехоплювало подих. Родичі і друзі виконали волю режисера і поховали його на батьківщині, у селі Григороіванівка під Ніжином.”

(Газета “День”, стаття – “Останній романтик”).