Хабібі..

CHAPTER TEN /скорочено/

– Привіт.
– Привіт, гарна.
– Зустрінемось?
– Де тобі зручно?
– Мені зручно, щоб я приїхала до тебе.
– Не боїшся? Ми незнайомі.
– Приїду на таксі, а ти мене зустрінеш на вулиці..
Вийшла з таксі. Брюнетка. Довгі ноги, навіть без каблуків. Пронизливі циганські очі. Піднялися до нього. В кімнаті невимушено і просто скинула з себе одяг. Стояла – дивилася, як він роздягається..
Потім сиділи в кухні пили чай.
– Ти під час сексу декілька разів вимовила слово Хабібі.. Хто це?
– Навіть так? Це не хтось. Так на сході жінки звертаються до свого чоловіка. Ну, раз я так казала, то значить в ті моменти ним був ти.
– Ти дєвушка с востока?
– Жила там донедавна..
– Замучила ностальджі за садками вишневими і втекла додому?
– І це теж..
– В мене знайома вийшла заміж за араба. Там виявилось, що вона четверта. Каже – ходила вулицею і їй вчувалася українська мова. І дуже хотілося побачити, як цвіте вишня..
– Втекла додому?
– Так. Тепер їй вчувається арабська, і бракує піску вдома на паркеті.
– А ще відчувати, що Хабібі сьогодні спатиме не з нею. Знайоме. Вірю.
– В тебе аналогічно?
– Я жила тут з одним авторитетним чуваком..
– Так. Чув – його застрелили на сходах в лікарні.
– ???
– Згадав де і з ким тебе бачив. То було в “Голівуді”.
– Так.. Тоді ми всі сиділи в “Голівуді”.
– Цікавий був заклад.
– Тоді братва залітала в клуб, казали – дєффкі, там машини під входом, то йдіть і сідайте самі, щоб ми на вас колготки не рвали.. А мене це не стосувалося. Я собі стояла і не ховалася – вся в брюліках, як ялинка – всі знали чия я.
– Смішні були часи.
– В якийсь момент Ігор відчув, що скоро кінець. Вірніше я відчувала, що він це відчуває. Ми терміново переїхали до москви. Сказав мені не виходити з дому і нікому не відкривати. А мені якось в один момент все стало фіолетово.
– Довго сиділа закрита в квартирі?
– Ну не буквально. Ключі в мене були. Просто одномоментно і буквально все перестало мати будь-яке значення. Десь за пару днів перед від’їздом до Києва – стук в двері. Відкриваю – три чечена. Кажуть – привіт, мала і заходять на кухню. Кидають на стіл пакет з коксом – пів кілограма не менше. Потім дістають пляшку горілки – зроби щось закусити. Відкриваю холодильник – там пів банки айвового варення і все. При них доливаю до повної водою з крана, закриваю кришкою, збовтую і ставлю на стіл. Вони ржуть, потім розливають, випивають, запивають, закусують порошком. І йдуть. На порозі один каже – передай Ігорю, що Іса заходив. Ми ще не вирішили його проблему, але все в процесі. Зараз чекати не маю часу. Фарту, масті..
– Горілку коксом – це круто..
– Власне брали в жменю і розтирали по яснах, а він залишався на бородах… Потім приїхав Ігор. Глянув на пакет з коксом – що це? Твої друзі заходили. Я ж казав – нікому не відкривати… Пох.
Потім ми повернулися в Київ.. Потім сталося те, про що ти чув…
– А далі?
– Далі я подумала – пожила так, тепер поживу по іншому. Але не так все було просто.
– Щось пішло не так?
– Братва, мінти, прокурорські, конторські – всі вирішили, що я тепер належу їм. За один день дзвінків з двадцять – куди мені зараз треба приїхати.
– Вони не тебе хотіли трахнути. Поки він був живий, боялися, а тоді трахаючи тебе – в своїх головах вони хотіли трахати його.
– Бути такою прокладкою мені не світило. Тому я втекла в Ізраїль.
– Цікава країна..
– Був там?
– Ні і не тягне.
– Дійсно цікава. І далеко не така однозначна, як пробує виглядати. Ось можу тобі сказати зі сто процентною гарантією – кожен вірменин, котрого ти бачиш тут – наркокур’єр.
– Та прям кожен?
– Це колись вони гвоздиками торгували. А потім все переділили – квіти відійшли арабам, а ті – як я сказала. А контролює все моссад, щоб ти собі розумів.
– Чим там займалася?
– Офіціанткою в барі. Поки мене Хабібі не забрав.
– Пішла до нього четвертою?
– Зняв мені дорогу квартиру. Відкрив свої конюшні. Власне пару років, я займалася тільки верховою. Колись покажу – що я вмію на коні..
Подаруй мені це – показала пальцем на чорний “стетсон”, що висів на стінці.
– Забирай. А далі що?
– А потім прийшла дівчинка. Років сім не більше. І сказала – тобі варто зникнути, бо тебе збираються зжити зі світу.
– Цікавий зиґзаґ.
– Коли він приїхав – я йому розказала. Він згріб мої речі, покидав в свій “Мустанг” і привіз до себе. То був великий маєток. Я там так і не зрозуміла – хто його мама, хто його тітки, хто його сестри, а хто його дружини. Окремо виділяла тільки ту малу, то була його найменша сестра і він її дуже любив. Ми приїхали і він каже – тепер вона буде тут жити. Кому щось не нра – он ворота і за ними любе голубе.
– Серйозний пацан.
– Через кілька днів підходить мала – сьогодні нічого не їж і не пий. Тебе зібралися отруїти. А взагалі – тобі краще зникнути, поки його нема. Якщо вони зібралися тебе прибити, то вони це зроблять. Я обняла малу, сіла в автобус і назад в Хайфу. Це було два місяці назад..
– Невесела історія..
– Хочеш розкажу веселу?
– Хочу.
– Десь тиждень назад став мене клеїти пацан – років вісімнадцять не більше.
– На «мамбі»?
– Так. Пише – Давай пообідаємо разом. Пишу йому – давай і набиваю зустріч в “Рибному базарі” на Володимирській.
– Самий дешевий вибрала.
– Сиджу, заходить малий, каже – привіт, я Назар. Прийшов в спортивному костюмі. Костюм, правда, від “Versace”. Меню не дивиться, кличе офіціанта. Замовляючи, коментує що для чого корисно. Тунець – то для біцепса, дорадо – для тріцепса, ну і так далі. Каже – я боксер і мені потрібно слідкувати за калоріями. Потім каже – офіціантам потрібно залишати десять відсотків чайовими, але я не залишу нічого, бо мені не сподобалось, як він на мене дивився. Потім просить рахунок. Дивиться. Пітніє. Потім каже – вибач, мені потрібно до туалету. Встає і йде.
– ))))))))
– Я думаю, от реально я стара дурепа, зараз ще й заплачу. Добре що гроші є. Нагуляли ми з Назаром більше, як на штуку баксів. Але нікуди не спішу – то замовила каву, сиджу курю. Десь за хвилин сорок прибігає малий. Розраховується і викликає мені таксі на Порика.
– В гуртожиток зганяв? Ну от – взяла і так розвела малого. Те, що батьки вислали на місяць, він за день потратив. Потім місяць ходив голодний.
– Через два дні бачу – висить на сайті. Пишу – Привіт, Назар. Він мені – Привіт. Я – Може пообідаємо разом? Він – Ми вже раз пообідали..
– Цікавий ресурс. Люди – на всі смаки.
– І на всі гаманці..
***

Десь тиждень по тому і в тому ж ліжку:
– В мене теж два тижні назад цікава історія сталася. Пише мені дівчинка – Привіт, може по каві? Дивлюсь фото – прикольна така. Нікнейм “Она”. Думаю – ну, що ж побачим яка вона “Она”..
– Часто дівчата перші пишуть?
– Останній рік тільки так. Я вже рік, як нікому не пишу першим.
– Настільки впевнений в собі?
– Оцінив адекватно свою вартість на цьому ринку..))
– Ну так. А ще – якщо вона вже пише, то однозначно ти їй, як мінімум, симпатичний.. І шо “Она”.
– Зустрілися в “Опері”. Звати Іра. Нотаріус. Приїхала на нульцевому “Мерсі”. Впевнено віддала охоронцеві ключі, щоб запаркував. Бачу під коксом. Але якась встривожена – чи що.. Випили каву. Машину лишили на стоянці. Прийшли до мене. Дала себе роздягнути до трусиків. Розстебнув блузку. Без ліфчика. Блузку зняти не дала. Каже – пізніше. Зняти не дала, але й не застебнула назад. Сіли прямо ось тут на підлозі біля ліжка. П’ємо – я коньяк, вона вино. Дуже гарна форма грудей, талія так смачно в бедра переходить. Трусики яскраво білі – все як я люблю..
– Нічого, що я була в чорних?
– А ти була в чорних? Вибач, я й не зауважив. В тебе очі чорні, відтягують на себе всю увагу..
– А які в неї були очі?
– Жовто-зелені і невеселі. Розмовляєм ні про що. Мене харить. Задає запитання різні про те, чому чоловіки в таких от випадках саме ось так поступають.
– Мабуть, щойно з бойфрендом розійшлася..
– Теж так подумав. І ще подумав – в ролі делікатних вух, що вміють слухати, я вже побув достатньо. Пора її відправляти.. Кажу – мала, тобі час додому. А вона – я не хочу додому. Кажу: хочеш сиди, а я спати. Передумаєш – прикрий вхідні двері.
– Пішла?
– Ні. Лягла до мене. Я почекав пару хвилин – лежить не рухається. Повернувся на бік і заснув.
– Можеш так?
– Запросто.
– Ну ти монстр..
– Прокидаюсь зранку – чую вона в душі. Виходить в одних трусиках. Сідає на край ліжка і каже – бухаєм дальше. Кладу її на спину. Знімаю трусики. Вона прогинається дає зняти. Розводжу ноги – все без спротиву. Лежить з закритими очима. Входжу повільно, починаю дуже ніжно – пробую розбудити. Чую включається, але все одно не рухається. Заводжу руки за голову, починаю активніше, постогнує але не рухається. Збільшую темп і починаю тупо дерти. Включила бедра і раптом з закритих очей сльози. Ну я вже зупинитися не міг. Довів до оргазму. Після – сльози потекли рікою. Потім одягнулася. Сказала – вибач. Коло дверей спитала – я машину під “Оперою” залишила? І вийшла..
– Ще бачилися?
– На третій день прийшло смс – “спиш?”
– Хто був той її френд?
– Казала – авторитет з Баку. Я пробив – насправді такий собі гангстер середньої руки.
– Чим скінчилося?
– Запропонувала одружитися. Я сказав, що від мене вона може отримати тільки єдине – друг з функцією секс. Решта – то не до мене.
– Більше не бачились?
– Пили каву пару раз на Сагайдачного. Але секс був тільки раз – отой в сльозах..
***

Десь ще через тиждень в тому самому ліжку..
– Що то був за вигон с Серьожою?
– Менше треба було понти колотити.
– Тобто за своє оте зверхнє, я мала подзвонити якомусь чуваку і сказати – я хочу тобі відсосати.. Не занадто строго?
– Але ж – як завелася. То було годину назад, а питаєш лише зараз.
– Поясни.
– Чувак зі Львова. Купив в Одесі “BMW 750 Li”. По дорозі заїхав до мене. Десь під третю ночі його повело на проституток. Казав, що без баби більше як сутки то не може. Через мою пошту зареєструвався на якомусь сайті – тіпа «прастітуткі Кієва» і почав там вишивати. Пошту мені потім прийшлось змінити, бо між рекламою проституток свої листи ледве знаходив.
– Писали всі проститутки Києва?
– І Київської області..
– І що?
– Та що – чувак сидить в монітор втикає. Час від часу – «а эта – смотри какая…» Я пробував йому пояснити, що це фотки з якогось глянцу, бо не буває таких на Борщагівці. Там такі просто не водяться. Але хто б там когось слухав – ми ж всі самі розумні.. Кароч – щоб вєрняково, чувак домовляється відразу в двох місцях. З одними біля “Київської Русі”, з іншими на Троєщині.
– А він хто по статусу?
– А як в Іри той з Баку – гангстер середньої ланки. Приїхали ми під кінотеатр – стоять дві сірі мишки. Кажу – Серйога, бери – бо на Троєщині будуть ще гірші. Поїхали на Троєщину. Мінти присіли на хвіст – їздять за нами дворами.

……………….

Оригінальний, без скорочень, авторський текст тут. /Розділ – Gallery/

……………….

Він вже бачив її на сайті. Її фото можна було поділити на три категорії – пляжі Європи; за кермом “Мерседесів”; в різноманітних шубах.. Назвалася “Баракудою”..
Вона сама написала йому і назначила зустріч в десятій вечора на Дарниці.

Вулиця глуха й безлюдна. Вискочила з під’їзду радянської дев’ятиповерхівки. Така вся моднява – витончено-граційна досконалість. Підбігла, повисла на ньому обійнявши за шию. Підняв її над землею, притис до себе і поволі відпустив. Вона технічно грудьми з’їхала по ньому і впилась поцілунком. Він відповів. Збоку це виглядало, як пара безнадійно закоханих, котрі не бачились пару місяців.
– Це було шоу для колишнього, чи для сусідів?
– Ну чому шоу? Я дійсно рада тобі. Мене звати Віта.
– Навзаєм Віта.
– Тут живе мій брат і його вікна виходять на той бік, а більше тут нікого не знаю. Маю пів години.
– Де на Дарниці можна випити каву за пів години?
Вони сиділи біля якогось генделика і пили, в принципі, класну каву. Говорили ні про шо. Потім домовились на днях зустрітися і він провів її назад.

На днях вони не зустрілися. На днях з’явилася Меґґі і він ні з ким більше не зустрічався. Не було ні тяги, ні бажання. З Вітою зустрівся десь через рік на Теремках. Вона запросила його до себе. Жила в однокімнатній квартирі на якомусь з верхніх поверхів новобудови. В кімнаті стояло дитяче ліжечко..
– Так. Я народила поки ми не бачились. Веди себе тихо – мала щойно заснула. Я в душ..
Він тихенько приліг на широкий диван. Вона увійшла. Зняла халатик. Все така ж – витончено-граційна досконалість.
Зняла з нього штани, розстебнула і зняла сорочку, лягла поруч і потягнула на себе. Він відчув, що все награно, але не подавав виду. Вона старалась як могла, щоб він скоріше кінчив. Але він вже давно зрозумів, що може контролювати цей процес. Їй ніяк не вдавалося. Побавившись так хвилин сорок, відвалився на бік:
– Кажи чого кликала.
– В мене є проблема.
– На балконі можна курити?
– Так.
– Йдемо туди.
Вийшли на балкон.
– Розказуй.
– В мене є бойфренд. Його треба витягнути з тюрми. Це тато – кивнула в бік кімнати.
– І оце ти називаєш проблемою?
– Він в німецькій тюрмі.
– Це проблема згоден. Як він туди потрапив?
– Розумієш.. Ми багато подорожували. Гроші закінчувались.. Тоді він придумав план. В нього є знайомий мільйонер. Я зняла його на «мамбі» і запросила в Київ..
– З Німеччини?
– Так. Поїхала з ним в село в Чернігівську область. Там ми його скрутили скочем в підвалі..
– Дай вгадаю – той підвал в хаті батьків?
– Ні, то хата покійної бабусі.
– Хто викуп вимагав?
– Бойфренд. Він знайомий з його сім’єю. Казав, що може порішати через братву, але потрібна така сума і тоді того знайдуть.
– Скільки засвітили?
– Мільйон.
– Дай ще раз вгадаю – ті два «німці» – це євреї, що колись виїхали звідси?
– Так. З Одеси.
– Що було далі?
– Того хтось знайшов і випустив.
– І він добрався до посольства?
– Так. Приїхала німецька спецслужба. Бойфренда повезли в бундес. Коли він вийде – мала буде доросла.
– Що ти від мене хочеш?
– Я була з ним на побаченні.
– А як тебе не закрили?
– Він сказав, що заставив мене. Я була вагітна..
– Далі.
– Він сказав, що в того штріха є родичі в Одесі. І, що було б не погано, якби він написав, що не проти, щоб моєму пом’якшили вирок.
– А родичі причому?
– Якщо на них наїхати…
– Тобто – я б мав їх вивезти в Чернігівську область і обмотати там скочем?
– Ти сто процентів знаєш людей, котрих в Одесі всі знають. Якби наїхали вони…
– Віта. Що ти робиш між рузкімі єврєямі із Казахстана? В тебе дитина. Коли закриють тебе, вона залишиться сиротою. Я зрозуміло пояснюю?
– Так.
– Твій бойфренд однозначний долбойоб. До цього місця ще зрозуміло?
– Так.
– Ніколи не шукай тих людей, про котрих ти сказала. Там вихід платний і ти не потягнеш. Якщо потрібна порада – забий на все. Просто на все. Займись малою – це має бути сенс твого життя на найближчі шістнадцять років..

Вона подзвонила через пару років. Десь влітку п’ятнадцятого:
– Привіт.
– Привіт. Радий тобі.
– Вип’ємо кави?
– Як повернусь – з задоволенням.
– Де ти?
– Подорожую.
– Жаль.
– Як ти?
– Закінчую академію при президенті.
– Як мала?
– Росте.
– Як бойфренд?
– Не знаю. Мабуть сидить. Пох на нього..

&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&

Майк Новосад. “Хіпстер..” Видавництво “EuropeLiberal..” 2021.

Придбати можна на офіційному сайті видавництва..

В інтернет магазині“Книгарня Є”

Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є”)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель ”Жорж”)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ “King Cross Leopolis”
(“Книгарня Є”)
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова”)
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 “Книгарня #1”