НАТАЛЯ..

CHAPTER TWELVE /скорочено/

Ще з тої першої зустрічі, Наталя, чи не єдина ніколи не писала оте чарівне: “спиш?”, а майже завжди – Їду до тебе. Я така – як тобі треба.. І жодного разу не помилилася – була дійсно саме така..

Тоді було приємне з усіх можливих сторін літо 2012. Літо було якесь таке затишне і, як потім виявилося переломне. Вся країна, включно з Донецьком тішилися жовто-блакитним прапором і поцоватих це налякало.
Але тоді він цього ще не знав. Тоді він зустрічався з дівчинкою, котра називала себе “ Журавльова”. Мила, розумна і надзвичайно пластична. Колишня професійна гімнастка, і з ногами, котрі можна було виставляти на вітрині, як еталон.
В сексі вона була незвичайна – її від нього крило. А йому подобалось дивитися, як вона насолоджується. Вона віддавалась не йому – вона віддавалась сексу.
Десь саме перед тим він створив для приколу лівий екаунт, котрий назвав для себе – “Брюс брутальний”. Це був екаунт нібито одруженого чувака, котрий любив брутальний секс і вів себе, як домінуючий самець в первісному племені. На той час ресурсом зацікавилися хабад-чекісти і адміни «мамби» почали створювати для них базу даних. Спочатку ставити фото в екаунт просто рекомендували, а потім без фото обмежили доступ до деяких сервісів.
Не довго думаючи, почепив фото Брюса Вілліса. Фото не затвердили. Написали:
– Это не ваше фото. Это Брюс Уиллис.
Відписав:
– Да. Брюс на меня похожий, но это его проблемы. А фото моё.
– Докажите, что вы похожи.
– Как?
– Прикрепите ещё пару своих фото и одно обязательно в полный рост.
Зайшов в «гуглу», вибрав три перші фото Брюса не з кіно, з них одне – «в полный рост» і прикріпив до екаунту. Написав:
– Убедились? Или ещё прислать?
Не відповіли нічого, але фото затвердили.
Жила Журавльова на «площаді толстого» і того вечора хотіла просто прогулятися. Щоб їй було недалеко, зустріч назначив в “Еtno-кафе” на «пушкінській». Домовились на 18:00.
Часу до зустрічі було ще багато і від нема чим зайнятися вирішив її розвести. Зайшов на «мамбу» з “Брюса”. Журавльова була онлайн.
Почав штормити її з того екаунту:
– Привіт.
– Привіт.
– Давай я тебе трахну.
– Я не сплю з одруженими.
– Я багатий одружений.
– Тоді подумаю.
– Плачу штуку. В туз і глибокий міньєт.
– Півтори штуки.
– Тоді прийдеш на зустріч в платті на голе тіло і з написом – “тільки для тебе” на животі.
– Може збігати тату зробити?
– Ні. Синім фломастером нижче пупка.
– Де і о котрій?
– Хмельницького. «Піраговая у Нєколая» – знаєш?
– Куди підем?
– В мене там поруч квартира.
– О котрій?
– В 17:00.
– Можна раніше? В мене в 18 справи?
– Ти не поняла – тут я плачу, а не ти.
– Ок. В 17 буду.
«Піраговая», то був реально гендель, а вибрав її, бо це було рівно півдороги до “Еtnо”. Час підібрав, щоб потім не чекати, якщо вона раптом продинамить “Брюсу”. Якщо ж не продинамить, то вийде пікантна ситуація.
До «Нєколая» підійшов в 17:15. Зайшов всередину – нікого. Вийшов на вулицю. До “Етно” ще рано. Закурив. Постояв. Зібрався йти. В припаркованій біля тротуару машині відкрилося вікно. В ньому Журавльова:
– Ти не на мене чекаєш?
Вийшла з машини:
– Чого тут стоїш?
– Пирогів захотів.
– Смачні були?
– Та ні – кулєбяка якась.
– А ти?
– Та в мене тут була запланована зустріч. З міліонером, між іншим. Але тепер вже все – куди ж тепер його чекати, раз вже ти тут?
Потім підняла вгору плаття – Ти так мав на увазі?
Під платтям не було нічого. “Тільки для тебе” – синім фломастером, але вверх ногами. Перехожих було не багато – як звично на Хмельницького в такий час..
– Класно тебе розвела?
– З машиною – так. Але ми з тобою здається не тут домовлялися? І про плаття я нічого не говорив.. Куди йдемо?
– До тебе. Я хочу в туз і глибокий..

На другий день:
– В мене сьогодні зустріч з друзями. Підеш зі мною?
– Де?
– В парку Шевченка. На траві футбол дивитися.
– Хто такі?
– Жора й Наташа.
– То якісь твої родичі?
– Ні. Вони з Харкова. Недавно переїхали. Жора вірменин. Такий смішний з великим носом. Наташа працювала в нього секретаркою. Потім все там покинули і переїхали сюди.
– Пішли. На котру?
– Та як футбол почнеться – я не пам’ятаю, зараз уточню.
Прийшли в парк – вже було під вечір, але сонце ще світило. Було спокійно й затишно.
– Жора, до речі, так хоче мене трахнути, аж пищить.
– А Наташа?
– А Наташа трахнути мабуть ні, хоча вони цікаві – вже пару разів натякали, що було б круто зняти квартиру і організувати якусь party..
Ніс в Жори дійсно був добре помітний. Наташа – цікава мовчазна блондинка. Сиділи про щось балакали – футбол нікого не цікавив. Наташа декілька разів засвітила йому чорні трусики. Вечір починав ставати млосним..
– Йдемо прогуляємось – запропонував він.
– Я б випила віскарика – сказала Наташа.
Решта промовчали. Взяв управління в свої руки і повів їх “гуляти” – по прямій до себе з заходом в “Сільпо”. Там взяли віскарик. Вже аж в нього, на підлозі при свічках, Наташа сказала – ми взагалі то гуляти збиралися. Вип’єм та й підем – пообіцяв їй Жора.
Розмови, через пару анекдотів, все більше почали переходити в русло, де в основному про інтим. Він сидів під стінкою. Ліворуч Наташа, праворуч Журавльова, навпроти Жора. Наташа була в чорно-зеленому короткому вільному платті. Журавльова в коротеньких шортах і білій блузці. Віскі піднімав тонус. Розмови ставали все відвертіші.
– Жора, нам не пора? Може їм вже хочеться відпочити від нас?
– Наташа, та ще рано. Чи..? – підвів той очі.
– Та нам рано не вставати. Дивіться, як вам.
– Мені вставати рано – сказала Наташа – Жора викликай таксі.
Той не спішив і вона викликала сама. Жора сидів і заворожено заглядав на бюст Журавльової. Було помітно, що це Наташу напрягає.
Журавльова сиділа поруч, склавши під себе ноги. Розстебнув на ній блузку. Вона відчутно захвилювалася. Зняв блузку. Прикрилася руками. Опустив їй руки.
– Що, Жора – подобається?
– Очєнь – прохрипів той.
– Хочеш доторкнутися?
– Да.
– Дозволяю.
Журавльова мовчала, не опиралася, тримав її за руку і відчував, як нею мілко трусить..
– Жора, Журавльова вже майже гола, а Наташа чомусь ні.
– Я сєйчас – Жора кинувся до Наташі.
Та відвела його руки – я сама.
Приїхало таксі. Наташа піднялася – значить іншим разом…
Піднявся – пропустив в темний коридор Жору, за ним Журавльову, потім Наташу. На виході з кімнати зупинив її, розвернув спиною до стінки. Задер плаття. Вона скинула його через голову. Зірвав ліфчик. Біля вхідних зі стелажа почали падати коробки з взуттям. І голос Жори – Наташа, атмєняй таксі..
Наступне таксі приїхало, коли вже розвиднілося. Вони з Журавльовою стояли на балконі. Вона в розстебнутих шортах і топлес. Махала їм руками. Ті від машини їй. Наташа кричала що наступного разу чекають нас в себе. Побудили всю вулицю. Напевно.
Увійшли в кімнату. Підняла очі:
– Що ми? Спимо?
– Ти хотіла в туз і глибокий – йди в душ. То була преамбула.
– Про туз то було вчора, але я за..
Наступного разу не було. Журавльова поїхала на два місяці в Крим і більше вони не бачились..

Того дня прокинувся десь коло 11 ранку. Зайшов на сайт. Побачив онлайн Наталю:
– Привіт, мала. Давно не бачились.
– Привіт. Маю до тебе делікатну справу..
– Яку саме?
– Ти ж мною не дорожиш – пра?
– Шо за гон? Ми друзі.
– Маю на увазі – ти ж одружуватись зі мною не збираєшся?
– Ні. Але не з тобою конкретно, а взагалі абсолютно ні з ким.
– Мені не дуже зручно..
– Зі мною не зручно??
– Я хочу спробувати мжм..
– Де проблема? Тут кожна друга пропозиція про це.
– Постав себе на моє місце. Я і двоє заведених мужиків. Щось піде не так, як я хочу. Ні з ними не справлюсь, ні в поліцію не пожаліюсь. Потрібен хтось, кому я довіряю. Крім тебе в мене таких нема..
– Ок. Зроблю тобі такий презент.. Наберу пізніше.
В нього були якісь знайомі мачо, котрі «всю ту мамбу вже по два рази вздовж і поперек». Набрав одного – та ну… я не знаю… стрьомно… Давай іншим разом… Набрав іншого – те саме. Набрав Макса. Макс виявився не понтовіла, але каже:
– Нема базару, відтрахаєм так твою принцесу, що два дні ходити не зможе. Я в Харкові, післязавтра повертаюсь – набирай.
– Післязавтра мені пізно.
– А Міша де?
– Перелякався Міша.
– А я завжди тобі казав, що Міша тільки на словах мачо.
– Ладно. Щось буду думати..
Згадав про Жору. Написав Журавльовій:
– Привіт. Як ти?
– Норм. Тут невеликий готельчик прямо на пляжі. Знайома попросила ним покерувати. Буду тут до кінця сезону..
– Мені потрібен номер Жори.
– Жори? Не Наташі? Ти нічого не переплутав?
– Наташин в мене є.
– А в неї є його.
– Тут Наташа буде не при ділах.
– Ого. Записуй..
– Кинь смскою.
– Ок..
Жора повівся відразу. Спитав через скільки може бути – сказав за дві години. Набрав Наталю:
– Привіт. За дві години зможеш?
– Так. Я сама планую свій робочий час.
– Звідки я знаю. Може нараду яку назначила. Ок – наступного разу питати не буду. Буду ставити перед фактом.
– Хто він?
– Значить все буде так – через дві години в “Шапіто”. Через десять хвилин після початку зустрічі я витягую свій телефон. На нього від вас прийде дві смски – “так”, або “ні”. Якщо два “так” – йдемо до мене. Якщо одне “ні” – п’єм каву і розбігаємся. Йому я це вже озвучив.
– Круто. Мені підходить..
Наташа приїхала перша. Скрипнули вхідні двері. Вона підняла очі – якщо це він, то без смс і вже – ні.
Він повернув голову – в дверях стояв Жора.
Жора привітався і присів навпроти на вільне крісло. Через пару секунд прийшло смс. Вийняв телефон – там було “так”. Та понятно, що так – таких в нього ще не було. Вона текст побачила. Чекати два дні на Макса не хотілося. Підвівся:
– Мені тут не нра. Пропоную піднятися до мене – вип’єм за знайомство і розбігаємся – я ще маю справи.

Наталя присіла на край траходрому, Жора на підлозі навпроти. Обидвоє мовчали. Налив віскі. Чокнулись – за знайом ………..

……….

Оригінальний, без скорочень, авторський текст тут. /Розділ – Gallery/

………….

Сидів в кухні. На підвіконнику стояв букет в золотисто-шоколадних відтінках. Великий букет, де замість листочків цукерки. То був подарунок від Наталі на день народження. І це було три тижні назад. А сьогодні день народження в неї. І жодних ідей. Грошима її не здивуєш.. Була в неї одна фішка. Вона любила “провинитися” і бути наказаною. В такі моменти з нею можна було ламати металеві ліжка. Зайшов на «мамбу» з “Брюса”. Вона була онлайн.
– Плачу штуку – ти зараз все кидаєш і їдеш пити зі мною каву.
– Ще варіанти?
– Плачу три – відсосеш мені в туалеті.
– Плачу п’ять і ти йдеш нахуй.
– Накажу.
– Так тепліше.
– В мене 25 сантиметрів.
– Холодніше.
– Відтрахаю в рот.
– Знову тепліше.
– Жорстко.
– Гаряче..
Його ідея була в тому, щоб завести її “Брюсом”, потім покликати собою і, коли вона відмовить, назначити зустріч на терасі “Опери”. Вона приїде до “Брюса” – ось і винувата. Насправді фото Брюса вже давно не було, та й нікнейм був якийсь опосередкований. Якісь – ім’я і прізвище, здається.
Відкрив свій екаунт. Написала:
– Ми сьогодні бачимся?
– Ну звісно. Твій день. Я трохи зайнятий – пізніше напишу.
І знову переключив на той:
– Я в “Опері” на терасі. Через скільки будеш?
– Живеш там?
– Так.
– Надовго приїхав?
– На три дні.
– Сьогодні вже пізно. Давай завтра..
Бля. Схема почала ламатися. На фіга сказав, що на три дні.. Але треба було її якось витягнути полюбе. Прийшло смс на телефон – написала: Ти ще зайнятий? Прочитав з монітора – не відкриваючи саме смс. Була вже дев’ята. Лупив “Брюсом” по всіх вразливих місцях. Нарешті дала свій номер телефону. Запропонувала під’їхати до неї на Оболонь – подивитися одне на одного. А в “Оперу” – ну ніяк. Оболонь не підходила – поки звідти доїдуть до нього в центр, вся містерія розвіється в дорозі. Але було без варіантів. Написав смс з незнайомого їй номера – адрес куда їхати? Відповіла своєю адресою. Відписав – за пів години буду. Потім відповів зі знайомого їй номера на те її смс – вже вільний чекаю. Відписала – вже пізно давай завтра. Почав наполягати на зараз. Відповіла, що дуже болить голова і вже в ліжку. Написав – ок, тоді завтра.. І викликав таксі.
Збоку картинка виглядала мабуть нічо так – так. Темний двір. Світилися лише лампочка над входом в під’їзд і, трохи збоку, касетон на даху таксі. Навпроти її під’їзду був дитячий майданчик. Сів на круглу карусель так, щоб виглядати силуетом. Набрав її з лівого номера і стараючиcь максимально змінити голос – я на місці. Відповіла – зараз вийду.
Вийшла з під’їзду, до якого саме під’їхав мікроавтобус і чуваки почали з нього витягувати якісь коробки. Обійшла їх. Озирнулася навколо. Побачила силует. Пішла до нього. Десь метрів з трьох – не більше, впізнала:
– Ти?
– Як бачиш.
– Мені в ту машину сідати? – кивнула на таксі.
– Саме так..
Мовчки сіла на заднє сидіння, він біля водія. Всю дорогу проговорив з ним про футбол. Містерія не зникла – Наталя входила в його під’їзд опустивши голову..
***

Був кінець листопада. Він зустрічався з дуже цікавою дівчинкою. На «мамбі» “Веста” в ліжку – Таня. Працювала в “П’ятому елементі”. З нею вони вже перепробували все, включно з фалоімітатором замість якогось жоріка. В той вечір лежали собі в ліжку і ліниво розмовляли. Таня була з Сум, сказала, що відьма і з роду відьм. Зловивши його недовірливий погляд, взяла його руку в свою. По руці пішло тепло. Він відчував, як воно розтікається тілом. Було круто. Вона відпустила.
– Прикольно. Давай ще.
– Це витягує занадто багато енергії – потім добу буду лежати колодою.
Пішли на кухню покурити. Сиділи в темноті.
– Ти знаєш – я б спробувала з жінкою.
– Давай спробуєм..
Прийшло смс:
– Їду до тебе. Така – як тобі треба.. За годину буду.
– Я не сам. Але чекаю.
– З ким ти?
– З дівчинкою.
– Тоді через дві.
Показав переписку Тані.
– Ого ти чарівник – бажання прям з льоту.
– Ну, бо то я..
– В чому мені її зустріти? Як?
– Мені все рівно.
– ??
– Я уявляю, як то закінчиться. Довгими розмовами. Потім ні одна з вас не проявить ініціативу і на тому все скінчиться.
– Ой, та прям.
– Ок. Я ляжу на дивані коло балкону. Вам віддаю ліжко. Побачу – як ви почнете.
– Побачиш.
Таня бігала по квартирі, міряла трусики, перефарбовувала губи і помітно хвилювалася. Приїхала Наталя. Впевнено залізла на траходром і сіла впершись спиною в стінку. Показала – хто в домі хазяйка. Таня сиділа на краєчку, а він дійсно заліг в джинсах на дивані і з посмішкою спостерігав за ними. Все йшло за його прогнозом – розмови сміх і більше нічого. Це переставало бути цікаво.
– Таня хоче зробити тобі масаж – звернувся до Наталі.
– Вмієш – Наталя до Тані.
– Лягай.
Наталя одягнена лягла на живіт.
– Наталка, давай я тобі ще своє пальто принесу з вішалки – зі сміхом з дивану. Потім піднявся – роздягнув Наталю, за нею Таню, а сам вернувся на диван. Так було бодай візуально цікавіше.
Таня видно знову включила вміння, бо Наталю почало штормити. Підійшов, вийняв з сумки Тані фалоімітатор, одягнув на нього презерватив, провів ним Наталі по попі, вона розвела ноги. Вставив. Таня його перехопила. Зняв джинси – і заліз до них в ліжко. Почався фейєрверк..
Потім лежав на спині. Був абсолютно ніякий. Думка була всього одна – живуть обидві на Оболоні.. як би то їх зараз разом відправити, а самому виспатися..
Надулись обидві – кожна хотіла відправити одна одну, а самій залишитися. Але в кінці-кінців поїхали обидві в одному таксі. З дороги Наталя подзвонила:
– Тут на Майдані зараз щось буде. Мінти стягуються колонами. НЕ вздумай туди йти..
Ага – якраз. Тут з ліжка злізти проблема..
Прокинувся зранку – весь інтернет писав про побиття студентів на Майдані.
***

Відьма вивела на гарну галявину. Зупинились коло велетенського дуба, що ріс на самім її краю:
– А давай ти нам зробиш каву – таку як ти вмієш?
– А давай..
Розпалив вогонь і ліг в траву дивлячись в небо. Відьма зняла блузку і залишилась в одних штанах:
– Люблю сонце.
– Я теж.. Нам ще далеко?
– До вечора встигнемо. Ще один сосновий перелісок і ми на місці.
– Була в мене знайома. Звали Іра.
– З «мамби»?
– Ні. Подруга Мері. Хоча на «мамбі» теж побувала. Щось навіть пробувала мені там писати. Я написав – Ірка, хочеш щоб я тебе трахнув, то де живу знаєш. А для світських бесід маєш мій номер телефону.
– І що?
– Не знаю, мабуть думає.
– А чого згадав?
– Та там теж було про сосновий перелісок.
– Розкажи.
– Тут треба спочатку описати. Маленька, худенька, без грудей, вага певно сорок не більше і, разом з тим, сексуально приваблива. Можеш таке уявити?
– Так.
– Ну то уявляй далі. Носила такі коротесенькі платтячка – такі, ніби дитячі, а в очах іноді навіть не вогонь, а ціла лісова пожежа. Працювала бухгалтером і носила з собою в поліетиленовім пакеті великі суми грошей. Могла залишити пакет за столиком, а сама піти в туалет.
– Бухгалтери часто так роблять.
– Бачив голу – міряла при мені купальник.
– А так роблять не всі бухгалтери..
– Одного разу запросила нас з Мері до себе на дачу. Каже – заберу вас від метро “Славутич”, бо ви не знайдете.
Сіли до неї в машину. Зі стоянки виїхала якось так невпевнено. Світлофор і вона в’їжджає в зад якомусь таксисту. Той вискакує з машини – такий кілограм на сто двадцять, дивиться і каже: бля, я так и знал. Вискакує вона – така маленька і кидається на нього: ето тьі так и знал???!! Ето я так і знала!!!..
– )))) Чим закінчилось?
– Швидкість була маленька, пару подряпин, то я залагодив. Інший випадок – каже:
– Я познайомилась з міліонером – хочу вам показати.
– Хто такий?
– Власник «Познякижидбул».
– Звідки знаєш?
– Катав мене вчора, по номерах машини пробила…
Домовились зустрітися на “Червоній калині”. Лежимо в шезлонгах – Я, Мері і Лана. Приходить Ірка. Через хвилин двадцять підходить міліонер. Такий собі хлопчина – вірменин. Поліз в воду, поплавав..
– Там на “Калині”? То ж там коло “Чорторию”? Там можна плавати?
– Колись в дитинстві я там сам плавав. Дніпро ще чистий був.
– В дитинстві і дерева були високими.
– Менше з тим. Викликаю таксі. Ірка каже – ми вас підвезем, правда Армен? Я виклик не відміняю. Виходимо на паркінг – там всього дві машини. Таксі і темно-вишнева «черрі».
– Охоронець власника?
– Водій.
– ))))))
– Ірка дивиться і каже – Армен, ти єдь давай, а я с рєбятамі на таксі..
– )))
– А ще в неї був постійний бойфренд. Погоняло Сирота. Я його раз бачив – такий дійсно сирота на вигляд. Чувак одружений і в них була вічна тема – коли він розведеться і вони поженяться.
– Ніколи.
– Я в курсі. Або в перший же день, або ніколи. Їдуть вони з ним, він каже, що йому потрібно в «Антошку». Паркується і виходить. В цей момент в нього з кишені випадає телефон. Вона бере, а там море переписок з «прастітуткамі Кієва». Ірка сідає на водійське місце, заводить його “Акорд”, вирулює на середину перехрестя..
– То там на Лесі Українки?
– Так. Перекриває полосу. Глушить мотор. Всі сигналять. Виходить з машини, демонстративно кидає ключі в клумбу і йде собі.
– Смішна дівчинка.
– Потім в них стало на потік. Кожен понеділок починався з її фрази – ой що вчора було!!! Поїхали ми з Сиротою в ліс потрахатись. В нас там своє місце є. Приходим – воно зайняте. Ми ще глибше. Знайшли, залягли. Тут звуки якісь незрозумілі. Розсовую кущі, ви не повірите – поруч порнофільм знімають.
Щось таке було кожного понеділка і ми вже чекали – в що вони влипли цього разу…
– Ой, що вчора було!!!
– Їздили з Сиротою в ліс?
– Так.
– Ваше місце було зайняте?
– Ні. Потрахались.
– А що було?
– Їдем назад. Кажу Сироті, щоб зупинив – мені треба папісать. Зупинилися в хвойному переліску. На землі ялинкові гіляки. Я на них присіла. Сиджу і бачу – рука торчить. Я як закричу – прибіг Сирота. Піднімає гілки, а під ними труп. Викликав міліцію, то до одинадцятої вечора пояснення писали..
– Це ж треба мати такий фарт..)))
– Ну так – в лісі жмури під кожним деревом не валяються. Навіть в сосновому..)))

Вечоріло.
– Ще курим і йдем?
– Розкажи – хто такий Макс.
– Цікавий чувак був. Тато топ чиновник при кучмі – тіпа бабло було. Виходив з дому з десяткою баксів, до вечора закінчувалася.
– Дєффкі, клуби, кокаіно?
– Саме так, але в зворотному порядку.
– Там у них всіх одна дорога була.
– Цікавий був. Я любив до нього заходити. Він жив на Оболоні недалеко від “Меланжу”. Там була прикольна фігня. У нього в дворі було чотири «свічки». Він жив в двоповерховому, двісті сорок квадратів пентхаузі. В сусідній «свічці» жила його перша дружина з дочкою – пентхауз, два поверхи, сто двадцять метрів і “Mercedes ML” – його тато купив. В третій жила його друга дружина – пентхауз, два поверхи, сто двадцять метрів і “Mercedes ML”. В нас був друган Міша..
– Той, що на мжм не ризикнув?
– Так. Раз почав мені плакатися, що в нього скрутні житлові умови. Кажу йому – підмалюй синім очі, запишися до Макса старого на прийом і скажи, що Макс не тільки по тьолкам виступав. І, що ти, мабуть, скоро будеш бєрємєнний. Там четверта «свічка» вільна – будеш мати пентхауз, два поверхи, сто двадцять метрів і “Mercedes ML” на голому місці. Міша образився. Макс, здається, теж.
– Міша розказав?
– Більше нікому було. Він взагалі теж чувак цікавий. Місцями навіть нормальний, але у власних понтах заблудився.
– Це як?
– У Макса був Lexus 470й, купив собі 570й, а той віддав Міші. А Міша такий маленький ростом, а тому щодень тягав залізо в залі..
– Подарував?
– Та прям. Продав в кредит.
– В результаті вийшов колобок-олігарх?
– Десь так. А ще він цілу зиму не вилазив з ополонок.
– Ну, молодець – здоровий спосіб життя. Це модно.
– Так, але якби я його по три рази на тиждень не возив у Васильків.
– А там що?
– А там теж цікаво. Дзвонить Міша – чувак, мені труба.. Це означає, що треба все кинути і їхати товариша рятувати. Він тим залізом щось собі надірвав і пару разів на тиждень його клинило.
– Там клініка якась?
– Там бабка.
– Навіть так?
– Там конкретна бабка. Мене в хату пустили може раз на п’ятий не раніше. Я його вивантажував, і він повз до хати. А потім я раз туди зайшов.
– Знахарка?
– Локальна знаменитість. Роздягала Мішу до пояса, клала на дерев’яне ліжко, потім чорним ножем загострювала десять сірників і втикала тому в спину. Потім дула-плюла, говорила-балакала, а далі найцікавіше. Бабка була років вісімдесят віку, десь метр дев’яносто зросту, спина – як в Тайсона, але дуже худа. Вона підходила до Міші, просовувала руки йому попід пахи і ривком закидала собі на груди. Чувак важив десь під сотку, я думаю.
– Мощна бабка.
– Не те слово. Отак вона ним пару раз підкине, він прохрустить весь і нормально йде до машини.
– Шарила бабка.
– Ну так. Правда часто були випадки, коли я відвіз Мішу додому і тільки приїхав до себе, ще двері не закрив, а тут дзвінок – чувак, мені труба, треба назад у Васильків..
– Ну, так мачо – треба тримати себе в формі.
– З мачо теж так собі. Мені декілька разів не було чим зайнятися і він мене витягнув по своїх тьолках.
– То дійсно не було чим зайнятися..
– Та ні – офіційно ми їхали на більярд, а по дорозі він згадував, що йому тре тьолку підібрати. А поки ми зіграєм, то вона посидить почекає. Їхали в “Статус” завжди одним маршрутом – спочатку під міст на повороті на Нивки – бо там квіти дешевші. Тобто він паркував машину за метрів сорок до мосту, казав, що йому треба в терміновій справі. Я залишався з дівчинкою в машині, він підкрадався ззаду, відкривав її двері і оппа – букет квітів і Міша на одному коліні..
– ))))) дійсно мачо)))).
– Так було з кожною. Я йому говорю – чувак, на пса ти їм голову морочиш, вони ж сподіваються на щось. А він – а ти не такий? Не такий – кажу. Я відразу попереджую – можливий тільки секс, або йдем до мене, або п’ємо каву і мило теревенимо.
– Скільки вибирали секс?
– Сто відсотків.
– Та прям?
– Ні разу не було, щоб ми просто посиділи і розбіглись..))
– Ну він романтичніший – нє?
– До першої години ночі.
– А в першій?
– На тобі п’ятдесят гривень – йди злови собі таксі, бо мені час спати)))
– З кожною?
– Абсолютно.
– Бляяяя..
– Ага.. Одного разу в мене з ним прикол був. Дзвонить – можеш під’їхати під “Дніпро”? В мене тут новорічний корпоратив, не хочу дорогу машину тут залишати, а їхати вже не можу…
Я там з 90х не був. Заходжу – бармени ще ті з 90х.. Забудовники гуляють – всі вже на апофеозі. Забираю його. Він довго кіпішує чому паркінг платний, потім таки саджу його в машину. Дзвонить мені Макс, Міші паралельно якась дівчинка. Макс запрошує до себе, дівчинка хоче романтики. Міша каже – давай заберем її по дорозі і їдем до Макса. Забираєм, їдем і я завертаю не в ту вулицю. Машини з двох боків припарковані – в мене по десять сантиметрів запасу по боках. Їду і розумію, що пру просто під “Меланж”. Дзвоню Максу, питаю чи звідти можна попасти в його двір. Каже, що ні, і треба розвертатися. По боках по десять сантиметрів. І я задом, по дзеркалах – метрів сімсот на тій будці і вуличка ні разу не пряма..
– 470й?
– Ага. Кажу – ну, ви пойняли, що таке міліметраж? Паркуюся в Макса в дворі. Заходимо. Мішіна дівчинка, починає включати модну і хоче в “Патіпа”. Макса дівчинка не хоче нікуди, а мені абсолютно пох – Макс купив першого в Києві джек-рассела і я ганяю з ним по хаті. Макс каже – та я зараз тут зроблю “Патіпа”. Дзвонить і за годину два діджея, чотири піджейки і дві стриптизерки запулюють в квартиру. Починаються бульбулятори і двіж. З другого поверху спускається Міша. Вже взагалі ніякий. Каже – нам треба додому, бо в нас тут не получається – дуже шумно. Макс – Міша, а на пса я їх всіх сюди приволік? Ми б і без них класно посиділи. Кароч – їдеш, то забирай ту всю тусовку з собою – то вам з дівчинкою від нас подарунок.
– Забрав?
– Ну тут треба розуміти де Міша жив. Він купив в кредит квартиру і її здавав. А сам зняв собі в якійсь общазі на Подолі. Кароч – в тій квартирі де він жив поміщалося лише ліжко і табурет.
– Діджеїв на ліжко, а go–go–girls на табурет..
– Хіба би. Кажу – Макс, я їх відвезу, бо воно зараз кудись в’їде. Виходим. Вони сідають ззаду. В салоні штинк перегару – караул. Дивлюсь мене підперли помаранчевим “Авантадором”. Сідаю і обережно, щоб його не зачепити починаю здавати. Воно маленьке, його не видно. І раптом чую – лівим боком по чомусь тру. Дивлюсь, а я в темряві чорну “Мазду” не помітив. Сигналізація в “Мазді” не спрацювала і я тихенько покидаю місце злочину. Виїжджаю в сусідній двір – тут Міша верещить – стій дівчинка в Макса телефон забула. Кажу я подзвоню він завтра візьме з собою в офіс – там забереш. Ні – там всі її номери телефонів, їй по роботі треба. Кажу – хочеш, йди пішком тут недалеко. Міша йде, баришня спить, я відкрив всі двері – щоб салон провітрився і стою курю. З того двору чувак йде – явно до мене.
– Власник “Мазди”?
– Теж так подумав. Але уяви картинку – в темному дворі посеред дороги стоїть білий Lexus. Салон світиться, всі двері відкриті, на задньому сидінні спить п’яна баришня. Стою курю – тому штріху залишається метрів п’ять – демонстративно повертаюсь до нього спиною. Чую – ей, ти б ко мнє так нє поварачівался – я вора. Бляяя – розвертаюсь, а там ще троє вже в салон заглядають. Я тому – зупини своїх. Тут Міша біжить – шо драка? Уррраааа і в атаку. Розводжу той весь бєспрєдєл. Запихаю всередину Мішу, бажаю тому фарту масті і їду. Виїжджаю на Оболонський, Міша на секунду приходить в себе і каже – звертай в цю вулицю, так виїдеш просто до мене, бо мінтів нам зараз тільки й бракувало. А там такі глухі місця – мінтів не буває. І знову відрубується. Звертаю – вуличка вузенька на одну машину. Їду, бачу попереду тупик. Тут не розвернусь ніде. Але їду вздовж насипу. В самому кінці поворот в тунель під насип. Невисокий. Думаю пройду чи ні. Але якщо він тут їздив, то мабуть пройду. Хвилин п’ятнадцять і я в дворі коло його «малосємєйкі». Дзвоню Максу, кажу старий, я вже вертатись не буду. Викликаю таксі. Виходжу, дивлюсь через весь лівий бік – рівно, як під лінійку фарба обдерта – об ту “Мазду”. Приїхало таксі. Буджу Мішу. Кажу – дівчинку в машині не забудь, бо замерзне до ранку на морозі. Заходжу додому, дзвонить телефон – Міша:
– А де ключі від машини?
– Міша, а ти де?
– Ми вже в пастєльке.
– Міша, вилізь з пастєлькі, піди заглуши мотор, бо я його не глушив, а заодно й ключі забереш..
Десь в першій дня знову дзвонить:
– Всьо, старий – я більше не бухаю і не курю.
– Пойняв всю безисходность битія?
– Та не кажи.. А прікінь, які сусіди сукі завістліві.. Більше машину в дворі не залишаю.
– Що сталося?
– Якась падла ключем процарапала весь лівий бік. І то так рівно сука, як під лінійку…
– )))
– В Макса офіс був біля мого будинку. Заходжу до нього. Сидить в монітор втикає. Каже – глянь яка мала до мене завтра приїде.. Дивлюсь, а на моніторі гола сестра Мері.
– Навіть так?
– Світ дуже тісний. Кажу Максові – це сестра моєї колишньої. Прикинь – знаю її десять років, а голу побачив в тебе на моніторі. Він – ну, старий, то сестра, а не колишня..
– А ти що?
– А я подзвонив його Ані і запросив на більярд.
– А потім додому?
– На четвертий день тільки поїхала від мене. Наробила купу селфі в моїй квартирі, в моїй футболці на голе тіло і розвісила в мережу. Футболку колись Мері привезла з Ніци..
– Бачила?
– Так. Написала – більше ніколи тобі нічого не подарую..
– А Макс?
– Ще пару разів здзвонювались. Раз просив його з Харкова забрати, бо не в стані сидіти за кермом..
– Розійшлись дороги?
– Ні. Просто в цей час я покинув Місто..

Сонце сідало. Відьма крутила в пальцях невеличку кульку з фольги:
– Тут два грами.. Зараз чи на озері?
– Як скажеш. До речі, а що там? Чого ми туди йдем?
– Koncert Spełnionych Marzeń..

&&&&&&&&&&

Майк Новосад. “Хіпстер..” Видавництво “EuropeLiberal..” 2021.

Придбати можна на офіційному сайті видавництва..

В інтернет магазині“Книгарня Є”

Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є”)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель ”Жорж”)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ “King Cross Leopolis”
(“Книгарня Є”)
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова”)
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 “Книгарня #1”