ІННА..

CHAPTER FIVE /скорочено/

Вітер протяжно і, якось так – не дуже оптимістично прошелестів кронами сосен. Якось так по-осінньому, чи що..
– Жоден навіть голови не повернув. Настільки впевнені в собі…? Це ж чудово – провів притрушених поглядом, аж поки вони не зникли за поворотом. Потім підвівся, накинув однією лямкою на плече рюкзак. Пішов стежкою вздовж річки. Річка звузилась і течія була набагато швидша. Триметрова, брудно-сіра зміюка виповзла з кущів на тому березі. Скрутилася кільцями на стежці і реально дивилася на нього.
– Ого ти вимахала. А що за такий модний колір шкіри? Будеш атакувати? Відстань дозволяє?
Змія зашипіла, відкривши чорний рот.
– Мала, то ти ожини з голоду наїлася? То не Африка і нема чого тут мамбу з себе корчити.
Змія підповзла до краю води, видно маючи намір плисти на цей бік.
– Враховуючи швидкість течії, то до цього берега доберешся метрів за триста десь там нижче. Якщо корч по дорозі не вхопить…
***

Вперше на «мамбу» він попав з екаунту Тані, що висіла там з його ноутбука.
Таня тоді ще не торгувала елітними чебуреками і вони бачилися майже кожного дня. Зайшов на сайт. Засвітився чат прайвету – Таню пробував замолодити якийсь дрочер-чиновник. Написав йому:
– А можіт ти толстий і нєкрасівий…
Той відповів:
– Дура, я мілліанєр, ти нє панімаїш сколько у мєня дєніх..
Зайшла Таня
– Щойно відшив тобі мілліанєра.
– Вот і нашо ти це зробив?
Таня тоді подавала надії, але схоже так і не зрозуміла звідки і навіщо беруться гроші. А «мамба» на деякий час оселилася в його ґаджетах. Тоді там було модним розсилати картинку входу з текстом – Увійшов? А виходу не буде…
Це виявилося – бажаним за дійсне. В 14му всі ресурси з розширенням ru понесло кудись з його ноута, як ту дурнувату псевдо змію течією. Куди саме понесло? Кудись в сторону китаю, мабуть..
***

В кущі, звідки виповзла тіпа мамба, кліпнули зелені блискучі очі. Дорослі злі очі, посеред листя молодої бузини.
– Шо, мала? Переживаєш, чи приб’є маму до берега, чи си втопит? – сказав півголосом. Але вигляду, що помітив її не подав – нехай теж буде впевнена в собі.
Метрів за триста попереду побачив підвісний місток і три фігури на ньому. Звернув зі стежки вліво в молодий невисокий березовий гайок, що підіймався схилом догори. Відразу ледь не влетів у викопану якимись придурками яму. Яма була глибока – десь метри чотири в глибину. На дні лежав великий гладкий валун, мабуть притягнутий сюди з річки.
– Тобто якийсь медмідь мав би сюди впасти і розбити собі глове об той камінь? Якщо так, то поки що – це вершина неандертальської інженерної думки. Цікаво – а самі медмеді тут бувають, чи то було так – на фарт..?
Ведмедів видно давно не було, як і самих мисливців, чи ким вони там себе вважали. Схил вже трохи поїхав і молода берізка нависала половиною коріння над ямою. Обійшов її і піднявся ще метрів на десять. Витягнув з аптечки термоковдру. Ліг на спину, головою спершись на товсту березу. Обмотався ковдрою – один край намотав на зігнуту в лікті ліву руку і підтягнув до бороди. Другий притис до землі лівим каблуком. Зловив сонячний промінь і відбитий направив в сторону ями на висоту людського зросту.
Яму вони теж помітили – сатрі, бля – впізнав голос рашида. Потім вони побачили і його.
Він лежав собі в чорних окулярах, до бороди закутаний ковдрою..
– О… прівєт, фраєрок…
В центрі стояв… Трєнєр… Ну, або його викапаний двійник. Чи, на крайняк, трійник. В таких самих, як в нього чорних окулярах, в обшарпаному камуфляжі і з білою віконною стрічкою на рукаві.
Схожість з Трєнєром, якщо не зважати на брудно-коричневі деменційні плями через все обличчя, була абсолютна…
– Але – чому з ним «узбек» і цей охоронець? Вони ж ніби залишились живі тоді…?
Підвів голову:
– І вам не хворіти, трупаки. Хоча – куди вам вже хворіти. Але лєнти си вчепили модні – визнаю… А розбудили мене – щоби що, наприклад?
Бородатий, здається Саша, підняв закамуфльоване брудною ганчіркою дуло, мружачись на відбите світло. Палець на спусковому був лише в «узбека».
– Диви – твій шайтан-мультук савсєм джарджавєл – звернувся до рашида і вистрілив в бородатого.
Два – один за одним, сухі короткі постріли. Відкинув голову назад і підняв вгору очі.
Ворона сиділа на гілці і пильно дивилася вниз.
– Ну ти пойняла. Всі три точно в центр лоба – можеш перевірити.
Будеш потім комусь розказувати, то тобі не повірять. Але – то не я, то містер Glock. Рекомендую, якби хотіла собі щось таке придбати. Цілитися? То легко – від пояса горизонталь за поворотом ступні. Вертикаль? Ну – тут потрібно трохи досвіду.
От – як без ковдри тепер. Могли б дві в ту аптечку покласти – нє? А – якщо дощ, то шо тоді..?

Підвівся на ноги. Вони лежали майже поруч один на одному. Зверху «узбек». Збоку лежав його сірий рюкзак з буквою «Z» на липучці.
– Класно тобою мотильнуло, що аж рюкзак злетів.
Відкрив зіпер – пів рюкзака займали паперові купюри – пачками, перемотані целофаном. Зверху – брезентовий кофр з двома «ркг3».
Озирнувся, підняв сучкувату палку, гидливо зачепив за пояс «узбека» і потягнув до ями. За останнім кинув рюкзак з грішми, а за ним і кофр з гранатою. Ще раз все оглянув – ніяких їхніх речей на землі не залишилось. На краю ями лежала розірвана біла стрічка. Відсунив її в яму палкою, а потім туди ж і саму палку. Скрутив діряву ковдру і теж кинув вниз.
Присів навпочіпки, вставив запал і прикрутив ручку. Потім вийняв чеку і звільнив відкидну планку. Піднявся на ноги і вальнув залізяку вниз. Рожево-білий парашутик зник в ямі. Потім гримнуло і схил поїхав.
– Колись бачив, як на чувака обвалився пісок в ямі. Відкопали його ніби дуже швидко, але чувак повітря вже не дочекався…
Берізка встояла – разом з ґрунтом зсунувшись на пару метрів вниз по схилу. Погладив її по корі – як ти, мала? Налякалася? Зараз принесу тобі води.
Повернув голову до ворони – ну так – друїд, а ти, шо собі думала? Потім вийняв з рюкзака поліетиленовий пакет і пішов до річки..
***

Того ранку вони з Мері звідкись приїхали. Був самий початок січня.
Випили в кухні ранковий чай і Мері пішла в душ, а він заліз в ноутбук. Перша ж фотка на «мамбі», він не повірив – Лана??..
Він познайомився з нею, пару років назад, коли вона з подругою щойно повернулися з Японії, де відпрацювали сезон в театрі стриптизу. Тоді вони обидві приперлися в гості. Спочатку сиділи в кухні всі разом і пили японський віскі. Потім він залишив їх в кухні, а сам пішов в кімнату і завалився в ліжко. Їхні кухонні діалоги було чути добре, він лежав і його перло це аудіо шоу. Потім вони пішли і Мері сказала – а її подружка на тебе запала..
Пролистав пару фоток – Лана в шоколадному прозорому гольфі і чорному ліфчику, Лана топлесс на березі океану, Лана з подругою.. З тією ж.
В його анкеті фото тоді було закрите. Написав:
– Привіт..
Через хвилину відповідь
– Мене звати Майя. Година з двома шістсот доларів. Кожна окремо – триста.
– Номер телефону.. – написав в чат. Вона скинула. Написав – ок і відкрив своє фото. Коротка пауза. Потім текст – Абонент заблокував вас.
Підвівся, сказав що треба вирішити справу по роботі і вийшов. На вулиці набрав номер. Це виявився «салон»:
– Доброго дня. Мене цікавить руда Майя.
– Вона приїздить по виклику. Зараз наберу її, взнаю і вам передзвоню.
– Ок.
Задзвонив телефон:
– Алло, вона може бути за дві години. Підійде до машини – якщо ви їй підійдете, то сяде до вас. Салон знаходиться..
– Ок дякую. Я буду через дві години.
Салон знаходився на тихій вуличці з тильного боку Володимирського собору. Зайшов в “Дежавю” на Хмельницького і замовив каву. Це не був мисливський азарт. Він просто бачив картинку – вона виходить, він дає їй триста баксів і ось коли вона їх візьме тоді все і включиться. А зараз просто слухав музику. Потім набрав Мері:
– Алло, мені ще треба трохи часу. Заїхати за тобою не встигну. Давай зустрінемось в “Етно кафе” на пушкінській..
“Майя” все не виходила і він прогулювався взад-вперед по тротуару перед входом. Це була помилка – скоріше за все вона побачила його з вікна. Він знову набрав номер салону:
– Алло
– Так, вона вже виходить. Вона ще в душі.
В якому блін душі? Вона ж тіпа з дому приїхала..
Відкрилися двері і до нього підійшла маленька руда дівчинка:
– Привіт, я Майя.
– Мала, подивись на мене уважно.
– Так.
– Я дуже схожий на ідіота?
– Ні. Ні разу.
– В мене чорні окуляри і вони без діоптрій..
– Вона не вийде.
– Ось так інша справа.
Вийняв сотку і віддав “Майї 2.0” – вибач, що потурбував.
Потім набрав Лану:
– Ти виходиш, чи як?
– Куди виходиш? Я вдома. Що сталося?
– Ой – соррі. Я випадково. Набирав Андрія і видно натиснув не на ту кнопку..
До “Етно” ще був час, тому повернувся в “Дежавю”. Замовив коньяк. Мері вже сиділа внизу в “Етно”, коли він увійшов. Сиділа зла:
– По проститутках рішив пройтися?
– Це тобі Лана сказала? Саме хотів тобі розказати. Я зайшов в інтернет-кафе коло польського консульства. Рухаю мишкою – включається монітор і я бачу Лану. На сайті знайомств. Хтось пішов і забув вийти з екаунту. Ну і я вирішив її розвести.
– Не вірю.
– Йдем до тебе в офіс і я тобі докажу.
Офіс був за сорок метрів. Мері увімкнула комп. Він зайшов на «мамбу», зареєструвався як – артур пірожков і почав листати анкети. Анкети довго не було – знайшлася аж на сорок восьмій сторінці. Залишилась тільки одна фотографія. В прозорому коричневому гольфі і великих чорних окулярах.
– Схожа. Але мені здається, що то не вона.
– А мені здається, що вона.
– І тому ти їй подзвонив і сказав – виходь?
– А вона не сказала куди саме я їй дзвонив?
– Кароч. В мене настрою нема. Ми нікуди не йдем. Йдемо додому. Схожа – так. Дуже схожа. Але не вона.
Ну може й так – якщо не бачити всі фотографії, котрі там були..
По дорозі подзвонила їхня подруга Іра і напросилася в гості. За звичкою залишив їх в кухні. В кімнату увійшла Мері:
– Я мушу це Ірі розказати.
– Я б не розказував, а тобі видніше.
– Я мушу і все.. І взагалі – як я можу це не розказати..
Потім почув голос Іри:
– А я вірю. Вона мені на днях розказувала про подругу з москви. Та виходить на трасу і знімається. Ставить дуже дорогу ціну. Дуже непроста баришня. Чоловік в курсі. Але в машину не сідає. А якщо тягнуть силоміць, то з кущів вискакує охорона. Вона так адреналіну набирається. Лана мені про це з захватом розказувала.
Знову увійшла Мері з вібруючим телефоном в руці:
– Це Лана.
– Це твій телефон.
– Брати?
– Ти на приколі?
– Алло. Так без проблем. Ми вдома.
Потім, поклавши трубку:
– Вона їде до нас..
Увійшла Іра:
– Чого?
– Каже, що хоче, щоб я їй зробила пару фоток.
– Ось зараз все і перевірите. Оля – ти фотографуєш, входжу я і кажу – Лана, тобі так не альо. Треба коричневий прозорий гольф і окуляри. Іра – ти уважно дивишся – попалиться стопроцентно..

Лана приїхала не сама. Приїхала з чоловіком і затія пропала. Вони троє фоткались в кімнаті, а він з її Сашою пив в кухні коньяк. Декілька разів в коридорі зустрівся з нею очима. В її очах палав праведний гнів. Але. Час йшов. Все було, як звично – ніхто їй нічого не пред’являв. До неї дійшло, що все сама запорола своїм дзвінком до Мері. І гнів в очах, на очах – змінився спочатку на цікавість, а при виході – вона глянула на нього і в погляді було – можем повторити..
Вже не дуже й хотілося, але залишати шухлядки відкритими він не любив – це його дратувало. На сайті був заблокований.. Написати смс – може Саша прочитати… Дзвонити – те ж саме. Зайшов на сайт “Київстару” і відправив смс звідти: Акція від ресторану “Мамба” – розблокуй друга і отримай в подарунок романтичну вечерю на двох..
Покурив. Зайшов на «мамбу». Чат був розблокований..
***

Вже була середина травня. І новий Full Moon. Йшов стежкою вздовж річки і виглядав, де б можна було заночувати. Йшов сам – Ворони не було вже три дні. Мабуть в теплі краї полетіла, чи до Франції на виноград..

Річка була широка і мілка. У світлі місяця виблискували хвильки течії. Стежка вела то вгору, то вниз. На якомусь вниз побачив її. Вона сиділа на широченному камені, зігнувши ноги в колінах, відкинувшись на відведені за спину руки і підставивши лице до променів місяця. З одягу на ній були лише чорні окуляри і золотий ланцюжок навколо талії. Камінь трохи нависав над глибокою водою – річка створила в цьому місці якесь своє чергове “синє плесо”.
– Привіт, Інно..
Відьма підняла окуляри, повернула голову і блимнула яскраво-зеленим з зіниць.
– А чого в окулярах? Боїшся, що місяць змінить колір очей?
– Ти і це знаєш?
– Розказував колись один ні разу не дурний.
– Була в Нього на днях.. А чому Він називає тебе Trouble–Шутером?
– Я вмію вирішувати будь-які проблеми.
– Без виходу з правового поля?
– Без виходу за рамки пристойності.
– Чужі теж?
– Будь-які.
– Чула про твій шутінг. Оригінально ти їх підхоронив.
– Я з ними зустрічі не шукав.
– Ти знаєш до кого?
– Тобто?
– То не ведмежа пастка. А камінь лежить на грудях.
– Навіть так?
– Тобі ж казали – не кидайся словами, бо знаєш їх силу.
– Хто там?
– Твоя одеська «подружка».
– Товста чунька – мадаме Макоєдова???
– Я б сказала чого вона єдова. За що ти її не любив?
– За розумову невідповідність повішеному на себе статусу.
– Тільки за це?
– Ще вона була кабалістка і просто брудна особистість.
– Адвентистка кожного дня?
– Її сіоністи з секти вигнали.
– За що?
– За аморальну поведінку.
– А, що вони визначили, як аморальне?
– Гроші їла.
– От жедюра…
– Ти нетолерантна в висловах.
– Я ґіврейка – мені можна.
– В неї загнали гілку осики?
– В річці втопили.
– Хто?
– Кабалісти сьомого дня.
– В неї було всього дві фантазії – мішок грошей і мжм з Томом Крузом.
– А другий хто?
– Таксист Варлампій з Борисполя.
– А вийшло, що ти виконав її фантазію…
– Ну так – має тепер аж трьох кавалерів. Та й грошей я їм залишив – нехай гуляють.
– Ось так вона й знайшла своє тихе щастя.
– Ва сирой зємлє пад бірьозкаю.
– Ти не пойняв – вони тепер від неї нікуди не дінуться. Не знаю, чи буде мжм, але разом вони тепер довічно. Береза дерево затяте – не випустить.
– Ну то земля їй «узбеками» з буквою «Z» на всю голову.

Інна піднялась, потягнулась тілом і повернулась до нього, схрестивши ноги. Ноги в неї були міцні і довгі. Якийсь пєдічка-естет мабуть сказав би – нємнога крупновата в ягодіцах…, але кого б цікавила його думка. Волосся гарно лягало на плечі. Груди.. Вперше він їх побачив в аеропорту. Вони з товаришем летіли кудись в справах. Посадку ще не об’явили і всі стояли в закритому відстійнику – відгородженому від взлітної смуги металевою сіткою. Був гарячий липень, йому було сімнадцять. Раптом він побачив її. Вона стояла так, що сонце просвічувало її легке плаття. Тоді він вперше побачив, що жінки інколи не носять ліфчик. Вона була не сама – з нею були два чуваки. Полковники – років по тридцять. Дуже міцної будови і добре “echauffe”. Вона вловила його погляд..
Об’явили посадку. Місця в літаку не нумерувалися – кожен сідав де хотів. То був старенький радянський «як-42» – ряд по три крісла зліва, прохід і ряд по два крісла справа. Товариш відразу присів до ілюмінатора, він сів посередині. Потім увійшли вони. Чуваки, продовжуючи щось обговорювати, сіли в правий ряд через два крісла ближче до виходу, а вона – вона глянула йому в очі і сіла поруч. Літак летів і всі дрімали. Вона теж. А його плющило. Вона уві сні підняла ногу коло проходу і вперлась коліном в спинку крісла перед собою. Плаття сповзло вниз. Він поклав руку на бильце її крісла.
– Кіпішне – скажу, вибачте, щось приснилось – придумав собі відмазку і, вдаючи, що спить поклав руку їй на коліно. Вона, не відкриваючи очей, зняла з правого поручня свою джинсову курточку і накрила нею його руку. Тоді він вперше дізнався, що жінки інколи не носять трусиків..

– Що задумався? «Як-42» згадав?
– Ти не старієш..
– Знаю рецепт.. Ти теж його знаєш..
Вона зробила два кроки і без жодної бризки пірнула в темну воду.
– А попка, як завжди – караул, яка класна – вкотре оцінив і зняв туфлі. Камінь був майже гарячий.
Вона винирнула з води, спершись ліктями на камінь.
– Будеш плавати?
– Русалок на дні багато?
– Жодної – я гидлива.
– Трохи пізніше.
Вилізла на камінь – вода стікала по ній і на животі струйка води мило оминала застіжку ланцюжка – золоту гексаграму.
Чиркнувши каменем об камінь, розпалила вогонь і сіла навпроти. В тій же позі з відкинутими назад руками, але лицем до нього.
– Комарі не налетять – кивнув на вогонь.
– Я хочу краще тебе бачити і.. – коло мене колись були комарі?
– Ніколи.
Підвівся на ноги, повільно зняв сорочку і кинув на землю.
– Підеш плавати?
– Так.
– До речі – ти залишив в мене свої шльопки минулої осені.
– О, зараз – я їх, як знайду.
Зняв джинси і залишився в платиновому браслеті на правій руці.
– Підеш плавати?
– Так.
Вона розвела коліна.
Підійшов і вона опустилася на спину. Ліг зверху, взяв її руки і завів за голову. Тримаючи їх так, увійшов наполовину.
– Я хочу, щоб ти кінчив в мене..
– Хочеш форматнути організм?
– Хочу – щоб кінчив в мене.
Увійшов повністю..
***

В якийсь момент він зрозумів, що стає легендою на тому ресурсі.
Ще в четвер з обіду починали приходити смски з текстом – плани на вечір? А ближче до ночі шквал смс з одним словом – Спиш..? А потім був дзвінок з незнайомого номера..
– Привіт..
– Привіт.
– Мене звати Настя. Я твій номер стирила в подруги..
– Як, ти кажеш, звати подругу?
– Не скажу.
– І..?
– Давай зустрінемось.
– Ти заміжня?
– Так. Звідки ти знаєш?
– По вібрації голосу.
– В мене сьогодні вільний день.
– Ти киянка?
– Так.
– Євбаз. “Пивна дума” зліва від входу в “Сільпо”. Літня тераса. Через?
– Мені з Нивок.. Давай через годину.
Потім подзвонив знайомий: треба зустрітися – там до тебе контрабандисти їдуть. З ними появилися нюанси. Я внизу.
Накинув сорочку, засунув за пояс револьвер – “Наган” 24го року випуску і спустився на вулицю.
Славик сидів за столиком. Підсів, дістав револьвер – дивися, яку красу мені підігнали. Славик оглянув – класна іграшка. В мене в 90ті з такого кента вальнули…

Настя виявилась брюнеткою з яскраво вираженими східними очима. Приїхала вчасно. Знайомий саме піднявся з-за столика, коли вона увійшла на терасу. На ній було легеньке синє плаття і джинсова курточка “Wrangler”. Оглянувши відвідувачів, зупинилась поглядом на ньому, посміхнулась, пропустила Славу, що виходив, і підійшла.
– Привіт.
– Сідай. В ногах правди нема. Навіть в таких гарних, як твої.
– Ти їх ще не всі бачив..
Сіла і замовила собі сік. Задзвонив телефон – під’їхали одесити. На “А-восьмій” в «міністерському виконанні». Заїхали просто на тротуар.
– Вибач, я на пару хвилин тебе покину – і пересів за вільний столик.
Пацанам залежало, тому вели себе запопадливо. Через десять хвилин знову пересів до неї. Вона дивилася на нього з острахом:
– Хто ти?
Він щиро розсміявся. Знову подзвонив телефон – Мері:
– Ти вдома?
– Неподалік.
– Їду в Карпати, зараз буду цирк проїжджати, підійди покурим.
– Ок.
– Настю, вибач. Мені треба ще на пару хвилин відійти..

Її машина стояла припаркована біля тротуару. І передні, і задні двері навстіж відчинені. За кермом Аліна, а Мері з Лєрою на задньому сидінні. Дивись, що мені підігнали – сказав Мері і підняв сорочку. Лєра потягнулася до револьвера, певно думаючи, що то теж їй.
– Лєра, то не тобі. Соррі мала, сьогодні я без подарунка..
Лєру він тоді бачив востаннє. Цікаво яка вона зараз..
Покурили і він пішов назад на терасу, хоча був впевнений, що Настя пішла. Але, на його подив, вона все ще була там.
– Вибач – ось прям при тобі виключаю телефон..
Вони перейшли дорогу і піднялися до нього. Ліжко, накрите картатим пледом було видно ще з коридору. Вона зняла шльопки, потім курточку, потім плаття і пішла в кімнату. Біля ліжка зняла трусики і лягла на спину..
Секс був класичним і якимось – затишним, чи що. Спершу вона мило лежала розкинувши руки і дивлячись в стелю. Потім включила живіт і бедра. Потім обняла його за шию і включила звук. Стогін її теж був такий – по-домашньому милий і теплий. Не – як Тошка, котру чули в трьох кварталах навколо. Під час оргазму її затрусило і вона закричала, не стримуючи себе.
Вони лежали – вона все ще на спині, а він спершись на руку і розглядаючи її.
– За що ти йому мстиш?
– Він став неуважний до мене.
Вона теж лягла на бік:
– Я дзвонитиму тобі іноді, можна?
– Тобі так.
– А чому мені?
– Звідки в тебе такі гарні очі?
– В мене мама узбечка.
– Я проведу тебе.
– Не треба. Я хочу пройтися сама..
– Ну хоч до дверей..))
Настя вийшла і пішла вниз по сходах, а зверху спускалася жінка в білому короткому піджаку на два ґудзики і чорній вузькій спідниці. Він стояв обмотаний рушником і вже хотів заходити назад. Коли та покликала його.
– Добрий день.
– Добрий.
– Я ваша сусідка зверху.
– Так.
– В мене дочка вчора вночі питала – а чому тьотя так стогне і кричить? Що на вашу думку я маю їй сказати?
– Вибачте. Я буду просити тьотю вести себе тихіше.
– Але кожну тьотю, будь ласка.
– Я вас почув. Вибачте.
Вона стояла і не йшла, дивлячись насмішливим поглядом. Піджак був з відвернутими вилогами.
– Цікаво, що під ним? – подумав він, відкрив двері і задом увійшов в коридор. Вона стояла на тому ж місці. Показав жестом – заходь. Вона увійшла і встала спиною до стіни. Закрив двері. Вперши ліву руку в стінку коло її голови, правою – дивлячись їй в очі, розстебнув ґудзики. Вона дивилась і мовчала. Під піджаком був білий прозорий бралет. Вона звільнила рукави і він, не міняючи пози, взяв піджак і поклав на вішалку позаду себе. Засунув руку під ліфчик, підняв його вгору, оголивши груди. Вони були оксамитно-приємні на дотик. Все це – не відводячи очей. Потім повернув спиною до себе. Вона підкорилася. Задер вгору спідницю, взяв з полички презерватив. Почувши шурхіт розірваної фольги, вона ледь чутно застогнала. Відвів в бік трусики і увійшов в неї, притискаючи її грудьми до стіни. Вона почала стогнати все голосніше. Лівою рукою закрив їй рот і продовжував вганяти знизу вверх. Відчувши, що вона підходить – відпустив себе і теж голосно кінчив. Вона повернулася до нього.
– Ну, що – відчула на собі чужі руки?
– Так. Мені цього бракувало.
Провів рукою по підборіддю і поцілував її в губи.
– Знаєш чому я тут? – спитала вона.
– ?
– Мені була цікаво, як кінчає цей мужчина. До того я чула тільки звук.
Він посміхнувся.
– Я оцінила твою турботу, але рот міг не закривати. Мала з татом гуляють в бот саду..
Закривши за нею двері, зайшов в душ.
– З однією почав, з іншою кінчив.. красавчік – буркнув і почав розтиратися рушником. Потім вийшов на балкон. На дворі стояла обідня спека.
– Тре сад свій полити..
Колись він приніс з магазину землі, розсипав по вазонах, і вирішив посадити там пшеницю. На його думку – пшениця мала б вирости по пояс і він міг би курити за нею на балконі голий. До пшениці руки не дійшли, зате там росло все, що під руку трапилось – картопля, цибуля, якісь будяки.. Він все це щедро поливав – бо воно ж живе.. Поливши весь периметр балкону, сів покурити. В двері постукали. Він, як був в плавках, відкрив двері. Навпроти стояла товстенька жіночка в окулярах:
– Я ваша сусідка знизу.
– ???
– Ви коли поливаєте свої “квіти”, то не переливайте воду. Вода з землею тече на мій балкон.
– Дякую, що сказали. Я прослідкую за цим.
Ось таким був той його рік..

Він тоді просто закидав в стрічку щось на зразок – “він хотів три рази, а вона дала йому сім..” і чекати довго не доводилось.
Потім було – “хочу китаянку”. Китаянки не було. Якийсь чувак написав – їх навалом на Деміївському ринку, але ресурс мовчав. Цікаво, а негритянки тут є? – подумав він. Їх теж не було. Подзвонила Таня:
– Зав’язуй з цим загулом. В мене адміном працює мулатка, я показала їй твої фото – ти їй підходиш. Можеш з нею переспати і кінчай цей цирк.
– Таня, ти неуважна – там написано негритянку, а не мулатку. Афро-африканку – різницю розумієш?
– Ну ти ідіот..
– Ще й який. Як там Олька?
– В неї все відмінно.

Анжела появилась на третій день. Афро-нігерійка. З її слів – сестра дружини посла Нігерії. Він зустрів її внизу в кафешці театру. За кавою спитав – на скільки для неї образливим є слово негритянка. Вона розсміялася – я негритянка і це чудово.
– А всі оті афрікен-венесуелен?…
– То вигони кабалістів-аматорів..
Через двадцять хвилин вони піднялися до нього. Всі легенди про відмінність афро-нігерійок виявились просто легендами. Різниці ніякої. Ніякої надвитривалості, чи гіперактивності – звичайна мила й весела Анжела, яку він досить легко загнав в три оргазми. Але один нюанс був. В той день ліжко було застелене комплектом в якому простиня була чорного кольору. Її на ній не було видно і це було прикольно. Вони зустрілися чотири дні підряд. Потім в неї почалися проблеми – її не випускали з посольства. Під час останнього її візиту, вона забула окуляри “Versace” і масивний золотий хрестик. Розміром – як в братви в 90ті, але прикрашений діамантами. Написав їй смску. Вона відповіла – окуляри пох, в мене їх навалом, а хрестик заберу, як тільки випустять..
Щоб не загубився – загнав в стінку канцелярську кнопку з ліловою головкою і повісив на неї.
Щосуботи до нього приїжджала з Фастова класна жіночка Світлана. Вона прибирала і платила комунальні. Того разу він лежав собі на диванчику коло балкону, коли Світлана з шваброю дійшла до кімнати:
– Ого який гарний хрест.
– Хочеш подарую?
– А звідки він в тебе?
– Прикинь, негритянка забула.
– Як забула?
– Казала, що приїде й забере.
– І не їде?
– Та ні.
– А чого?
– Казала – давай я буду твоя любімий дєвушка, а я не дуже вівся..
– А чо? Банани б тобі носила.
– Я не люблю банани. Ще б кокс – то туди-сюди..
– А як довго оте туди-сюди?
– Та з минулої неділі.
– Викинь.
– ???
– То сто відсотків якесь чаклунство.
– Ая, ая..
– Я серйозно. То якесь вуду..
Час йшов Анжели не було. Потім декілька разів – як йому здалося, десь в чомусь не зафартило і він написав їй:
– Коли заїдеш?
– Не виходить.
– Я покидаю Місто.
– Надовго?
– Не знаю.
– Сьогодні спробую вирватися, але не впевнена, що мені вийде.
– В мене є ідея. Пам’ятаєш клумбу біля входу в театр? Я закопаю в землю, щоб ніхто не бачив..
– В мене є краща ідея. Я зараз пришлю водія. Можна дати йому твій номер?
Через годину водій подзвонив – з номера без визначення. Говорив англійською. На тротуарі стояв посольський “Мерседес”. Підійшов до нього і протягнув в вікно прозорий файлик, а в ньому окуляри і хрестик на товстій ґолді. Водій був в смішному кашкеті з лакованим козирком. Сказав – спасіба і поїхав. А він пішов в дворик “Шапіто” пити каву..
***

Було 26 листопада. Невдовзі Новий рік..
– Мабуть, треба щось міняти, а то я вже мабуть можу влаштуватися експертом з жіночої білизни десь в “Санаханті”..
Але зайнятися було ніби нічим і він відкрив «мамбу».
Сюзанна купилась на фразу – “заміжня не означає мертва..”
– Привіт.
– Привіт, радий тобі.
– Навіть не знаючи – як я виглядаю?
– Відчуваю розум. Розумні ніякими не бувають.
– Наприклад – я тобі повірила.
– Наприклад сюди можна кинути своє фото – і написав e-mail.
– В телефоні не маю. Завтра з компа, якщо ти не проти.
– Чим займаєшся?
– Маркетингом. Я медик.
– Люблю коли дівчинка медик
– А коли дівчинка начальник?
– Пофігу – я домінуючий самець..
Фото на другий день не було. Вона терміново вилетіла в Емірати. Було на третій – з якогось ресторану в Дубаї. Потім смс:
– Через три години сідаю в Борисполі – приїдь забери мене.
– Не приїду.
– Чому?
– Лінь.
Вона сама приїхала в ресторан на Дмитрівській. Якийсь час йшло змагання характерів. Потім він запропонував:
– Йдем до мене пити чай.
– Чому це?
– В мене можна курити.
– Звучить звабливо. До тебе – це далеко?
– Ось будинок світиться.
– Тобто зустріти ти мене не захотів, а зустріч назначив в метрі від свого під’їзду?
– Так – я чудовисько.
Вони сиділи в кухні і курили. Вона за столиком біля вікна, а він коло умивальника, в котрий струшував попіл. Світло не вмикали. Крізь вікно реклама від “Сільпо” приємно освітлювала стіни. Він навіть подумав в той момент, а чи вмикав колись взагалі світло в тій квартирі.
Вона пробувала вставляти шпильки сарказму. Він докурив, погасив сигарету і став навпроти. Опустив зіпер на джинсах. Вона підняла очі:
– Може пройдемо в кімнату?
Стояв і мовчки дивився на неї. Вона розстебнула пояс:
– О,”Dupont” – маєш смак..
Він продовжував мовчати. Вона вийняла, дивлячись йому в очі доторкнулась кінчиком язика. Потім взяла в рот. Він стиснув колінами її коліна докупи і задер вгору світер з бюстгальтером. Гарні груди вискочили назовні. Провів по них пальцями. У відповідь – легенький стогін. На дотик груди були такі, якими власне тільки груди й бувають. Легко стиснув. Знову стогін – тихий, але чуть сильніший..
Зеректував на повну і мало не кінчив. То би був позор. Вийняв.
– Пішли в кімнату.
– Мені потрібно в душ.
– Потім.
– Я з дороги.
– Пофіг…
Потім вони мовчки лежали. А вона класна – подумав. Ось на ній і зупинюсь .. Bye–bye, Мері..
– Мені потрібно додому – сказала вона – вночі заторів з Борисполя не буває..
– Я проведу тебе.
– Про таке відразу забудь. Мій працює в…
– Ти прям коханка-мрія?
– Ти теж нічо такий.
– Я моральне чудовисько – я тобі вже казав..

На третій день під обід прийшла смска:
– Привіт, чим зайнятий?
– Привіт, в “Статусі” на більярді.
– Ти на більярді такий же, як в ліжку?
– В ліжку кращий.
Потім десь коло 11 ввечері:
– Ми з власником і фіндиром святкуємо в “Mario”. Буду тут ще години дві. Вкрадеш мене?
– Впевнена, що ти цього хочеш?
– Так.
– Дай знати коли мені бути там.
– Ок..
Він знову її не забрав. Вона набрала його і сказала:
– Я внизу. Який номер домофону?

&&&&&&&&&&

Майк Новосад. “Хіпстер..” Видавництво “EuropeLiberal..” 2021.

Придбати можна на офіційному сайті видавництва..

В інтернет магазині“Книгарня Є”

Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є”)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель ”Жорж”)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ “King Cross Leopolis”
(“Книгарня Є”)
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова”)
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 “Книгарня #1”