BLUES..

CHAPTER EIGHT /скорочено/

В загородженому дворі “Villa Mirenza”було запарковано десь біля десяти машин. Окремо стояв насичено-червоний “Mini Countryman”з чорними смугами через кузов.
– Навіть так.. – подумав – закурив і обійшов навколо готелю.
Готель був триповерховий. З лівого боку від входу – дворик-паркінг, з правого – невеликий басейн. Позаду, за парканом, декілька невисоких, підсвічених ліхтарем з даху будівлі, дерев. Ще далі за ними, крізь клапті туману, стиха шумів синьо-чорний ліс.
Відкрив хвіртку в паркані – за нею в бік лісу йшла стежка. Метрів за сто – в траві біля стежки, стояв якийсь чувак в блідо-сірому плащі, високих чоботах і тірольському капелюсі з вузькими загнутими вгору полями.
Зачинив хвіртку і підійшов до червоного “Міні”..
Підійшов офіціант:
– Як завжди – еспресо на басейні?
– Дякую. Пізніше. Принеси Вороні сиру.
– Щось з “Roquefort”?
– Не знаю. Спитай в неї.
– Я принесу різного – нехай собі вибере..

Тоді вона їздила на, теж червоному, хетчбеку “Mazda Axela”. Брала контраварійні уроки в якогось гонщика і носила найкоротшу в світі міні. То скоріше був широкий джинсовий пояс, а не спідничка, але його це перло. Якось, їм чимось не зайшов Ворзель і вони вирішили переїхати в “Два бобри”. Місце на паркінгу було лише одне – в траві між двома “Ренджами”. Навпроти, біля своєї – щойно з салону, “ікс шостої – бі ем дабл ю” стояла мажорна блондинка. Вона збиралася виїжджати, але звільнити місце іншій блондинці.. Тому відкрила двері і згадала, що їй треба терміново щось знайти в телефоні.
Мала оцінила локацію і зі словами – ой яка мила дівчинка, ой яка в неї гарна машинка.. Але ось так вона не вміє.. – влупила в газ, далі – керуючи лівою, а правою тягнучи ручне гальмо, на заносі вставила свою “Мазду”задом між тими двома. Він вийшов з машини. Потім з машини вийшла мала. Компанія чуваків, що йшли до саме тих “Ренджів” зупинилася і почала аплодувати. А вона повисла на ньому і ніби все це її не стосується потягнула в бік озера..

Увійшов всередину. Господарі трохи перепланували фойє – додався невеличкий ресторанчик на декілька столиків. Мала сиділа навпроти входу. Все така ж худенька. З такими ж гарнющими ногами. В такій же короткій спідничці. Змінилось волосся – тепер воно було темно-русого кольору, набагато довше і вирівняно-пряме. Змінились і очі..
Колись він для приколу привіз її на таку ж вечірку в “Угорський дім” коло палацу “Україна”. Привіз не попередивши про контингент. Збоку воно виглядало, як звичний кабак. Всі столики зайняті, компанії ніби не знайомі між собою.. Вони сіли за барну стійку лицем до залу. Через десять хвилин сказала:
– Малий, мене тут вже всі очима виїбали. Їдемо звідси.
– Куди поїдемо?
– Їдем в “Non–Stop” – я хочу борщу..
Підійшов. Вона дивилася в монітор телефону.
– Привіт ‘Кошка на крыше..”
– Я знала, що ти тут будеш – не відриваючи погляду від монітора.
– Я то таке. Цікаво – що ти тут робиш?
Підвела очі – Це, що знову якесь збіговисько?
– Саме так. І “Non–Stop”– ну дуже далеко..
– Бляяяя…… What the fuck..
– Йдемо поплаваєм.
– Я не люблю воду, ти ж знаєш.
– І цибулю в супі – я в курсі.
Кивнув офіціантові – зроби нам по еспрессо і два по сорок Cuvee..
– Двадцятий – на басейні?
– Так.
Перейшли до басейну. Вона відкинулась в шезлонзі.
– Де ти зараз – спитав, стягуючи джинси.
– У Флоренції. З того часу у Флоренції..
Повернувся і пірнув в воду. Проплив під водою вздовж басейну, витягнувши вперед руки, торкнувся протилежного бортика і виліз з води.
Прийшов офіціант з підносом:
– Ворону я погодував. Вибрала – “Igor Gorgonzola Piccante”
– Їй зайшло?
– Так. Полетіла собі довольна..

З готелю вийшов на світанку. Прочинив хвіртку і пішов стежкою, обережно ступаючи, щоб на забруднити сліпучо-нові “Конверси”. Було ще темно, але відразу відчув її присутність. Відьма стояла, спершись спиною до товстого дерева. В тісному зверху до талії, а далі вільними складками темно–зеленому короткому платті.
– Привіт. Дякую за той блок “Sobranie”.
– Це все?
– “Sobranie–Gold”.
– І тільки за нього?
– За сонячну панель теж.
– І це все?
– Я дякую Тобі за все..
Поцілував її в щоку, обнявши рукою за талію. Вона раптом вигнулася вся і засичала, як кішка. Повернув голову назад – навпроти стояв той чушпан в сірому пальто. Пальто вицвіле і з біло-брудною пов’язкою на рукаві. Такі самі вицвілі очі і чоботи перемазані глиною, впереміж з сосновими голками.
– Ей, чушпанчік, а ти тут якого? А ну атвічай – як твоя фамілія!!! Чмонькін?
Той дивився на неї. Руда м’яка щетина, вологі губи, світлі рідкі брови – чисто тобі чікатіла… Волосся в Відьми піднялося дибки, очі горіли зеленою люттю..
Розвернувся, притиснувши її спиною до дерева і притримуючи по боках ліктями:
– Чикатіла, щезни. Чи тебе може висповідати?
«Чікатіла» перевів погляд на нього, зробив два кроки вперед і знову зупинився. Відьма рвалася і сичала через його плече. Повернув голову до неї:
– Мене не вкуси тільки.
Вийняв з кишені джинсів 263й Buck-HiLine. Відкинувши вправо і вгору руку, клацнув і відкрив лезо. Лезо, формою схоже на бритву закінчувалось, як cleaver – висунутим вперед гострим кінцем.
Чушпан поволі наближався.
– Чмонькін, ти шо впертий? – не давав йому сконцентруватися – кабали начитався, чи наївся блекоти якої на халяву? Тобі може казали, що то мармуляда?
«Чмонькін» захарчав і, вихопивши саморобний кастет та нагнувши голову, кинувся вперед. Викинув руку йому назустріч – ніж гострим кінцем на міліметр увійшов в лоб, ковзнув над оком і відтяв пів вуха. Кров миттєво і нагло залила очі. «Чікатіла» рефлекторно зігнувся в попереку і підніс руки, пробуючи рукавом зупинити кров. На секунду відкрив підборіддя і отримав підступний удар з ноги.
Вдарив в підборіддя під кутом, як по футбольному м’ячу. Капелюх відлетів, а голова «чушпанчіка» вивернулась вбік. Щось хруснула в шиї і він впав на спину без видимих ознак притомності. Під час падіння з нього злетіли чоботи і відкрили покриті рудою щетиною худі ноги і, схожі на свинячі, ратиці.
– Сімьйон Сімьйоновіч – шо ж ти перед атакою чоботи не зняв? Так би був маневреніший. От ти лошара.
Відьма стояла під деревом важко дихаючи:
– Хто ти?
– Ти мене вперше побачила, чи просто не впізнала?
– Ти екзорцист?
– Я Трабл Shooter. Волоцюга-романтик з Великої Дороги..
– Треба його закопати.
– Він відійде через півгодини. Правда голова вже не повернеться прямо, але як скосить очі, то дорогу буде бачити. Та то таке – воно хотіло спробувати вийти помежи люди, то спробувало.
– Він буде тебе шукати.
– Вже раз знайшов.
– Він не припинить.
– Пох на дурного.
Відьма підійшла і поклала руку йому на плече:
– Як знаєш. Хочеш покажу тобі цікаве місце?
– Хочу.
– Йдем – тут недалеко..

По дорозі зупинилися коло водоспаду і він довго не міг його покинути – холодна важка вода масувала спину і він щось верещав, а вона сміялась, сидячи на березі. Поки дійшли, звечоріло. Спочатку йому здалося, що це густіший ліс, а підійшовши ближче, зрозумів, що то будинки. Вони увійшли в порожню вулицю, вимощену чорною базальтовою бруківкою. Серединою вулиці заростали травою давно не юзані рейки трамвайної колії. Вийшли на перехрестя – справа, за декілька кварталів, горіло вогнище, по сусідній паралельній вулиці на високій швидкості проїхала червона машина.
Три-чотири поверхові будинки з обох сторін стояли темні, з повибиваними вітринами магазинів і кафе. Вони йшли і вітер гнав їм назустріч обривки афіш та ще якийсь мотлох. Звук нагадував шурхіт осіннього листя по асфальту..
– Тут би якесь Coffee to go знайти – нє?
– Не знайдемо, сама зроблю.
– Я так давно не пив каву з апарата.
– Сьогодні будеш – обіцяю.
Вони вийшли на квадатну площу, вимощену таким самим базальтом. По кутках площі стояли чотири фонтани. В центрі між ними великий квадрат порослий коноплею. Фонтани працювали..
– Площа конопляного поля?
– Я не знаю її назви.
Зупинилися біля фонтану:
– Покуримо?
Десь згори почулися тихі блюзові акорди. Підняв голову – на четвертому поверсі світилися два вікна. В відчинених дверях балкону стояла жінка – брюнетка в чорному халаті, і чорних окулярах. Вона курила і дивилася на них. Музика лунала з її помешкання. Мелодія була ніби знайома, але в блюзовому виконанні відразу її не впізнав. Потім почув хрипкий жіночий вокал:
Do kogo biegłam nie pamiętam, a ty do kogo – nie chcę wiedzieć
Jak masz na imię –nie wiedziałam..
New wave.. Kora..
Зустрівся очима з брюнеткою і зняв уявного капелюха.. Потім повернувся до Відьми. Вона стояла повільно пританцьовуючи з піднятими догори руками. Обійняв її за талію і вона тихо опустила руки йому на плечі..

&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&

Майк Новосад. “Хіпстер..” Видавництво “EuropeLiberal..” 2021.

Придбати можна на офіційному сайті видавництва..

В інтернет магазині“Книгарня Є”

Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є”)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель ”Жорж”)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ “King Cross Leopolis”
(“Книгарня Є”)
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова”)
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 “Книгарня #1”