ЛИСА ГОРА..

CHAPTER SIXTEEN /скорочено/

Теплий серпневий вечір. Він сидів на сходах цирку і ліниво курив, струшуючи попіл під ноги. Навпроти, на фоні неба, темніла будівля універмагу “Україна”.
– Цікаво, а “Статус” закрили? – подумав, глянувши на темні вікна.

Тиша була вражаюча. Було так тихо, що, мабуть, можна було б почути чиїсь кроки. Якби такі були.. Десь, може навіть, аж від метро “Університет”, а може й ще далі. Але кроків не було.
Місто було темне і абсолютно порожнє.. Порожній Євбаз – це взагалі unreal в періоді.
Проходив тут тисячі разів і ні разу не було саме ось так – без найменшого шурхоту.
Позаду голосно заскрипіло. Повернув голову – відчинилися двері цирку. Через паузу, з таким самим скрипом зачинилися назад. Дзвінко клацнула металом пружина замка.
Десь через кілька кварталів по ліву руку, почався дощ. Шум далекого дощу в абсолютній тиші.
Перевів погляд на свій будинок. Підвів очі на четвертий поверх. Його вікно світилося. Єдине на все Місто.
Підвівся, потягнувся до хрусту, витягнувши вгору руки, глянув на вже майже докурену сигарету і пішов на зупинку до смітника. Колись тут цілодобово було море людей…
Згадалася Інна “Кобра”.. Був грудень 14го. Вона тоді подзвонила, сказала – я з подругою і коньяком – можна до тебе?..
Подругу звали Таня – струнка невисока брюнетка. Був вечір п’ятниці, а в суботу в Тані було весілля. «Коньяк» був з якоюсь совковою назвою – шось на кшалт «слава», чи щось таке.. Інна – висока платинова блондинка в шортах і ботфортах. Сиділи в кімнаті, жартували про жмж. Потім він вийшов до кухні по чай, підійшла Інна і сказала – я зараз її відправлю.. Але не відправила. Він бачив, як Таня на нього дивиться. Бачила й Інна, але так і не змогла її відправити – прозорі натяки Інни ніхто не підтримав. В кінці-кінців опинилися в ліжку. Він старався приділяти увагу порівно, але Інна відчувала, що до подруги її більше. В якийсь момент, вона встала з ліжка і демонстративно пішла в коридор одягатися. Таня з ліжка вилазити не збиралася і тоді Інну накрило. Увійшла в кімнату, кинула в ліжко одяг подружки – одягайся, нєвєста, бля..
Коли вони вийшли, накинув куртку і вийшов на балкон. Дивився як вони, сперечаючись та жестикулюючи руками, дійшли до зупинки. Викликали і відправляли вже третє таксі. Видно, ні одна не хотіла їхати першою. А він повернувся в кімнату ліг і заснув. Ось на цій саме зупинці вони тоді й стояли. Тільки вони обидві і більше нікого. Зараз тут не було взагалі нікого..

Викинув в смітник недопалок і пішов в бік Гончара. На переході згадав Пуму, вона тоді теж переходила тут, але в зворотному напрямку. Зараз світлофори не працювали. Пройшов повз свій під’їзд, заглянув в дворик “Шапіто” – пустка. Вернувся на Гончара – там засвітилися вуличні ліхтарі. Вийшов на Хмельницького. Веранда “Опери” порожня. Скільки тут було різного..

На парапеті веранди сиділа Ворона і уважно дивилася, як він наближається.
– Привіт, моя найчесніша приятелько. Як там воно в Португалії?
– Карр – відповіла вона з оптимізмом в голосі.
Присів коло неї. Закурив.
– Тобто кажеш, що все буде добре?
Глянув на будинок навпроти.
– Знаєш, хто жила в цьому будинку? Хоча – яка різниця – пра? Важливо, що цей клаптик землі вмів перетворюватися на море..
А ось туди вгору гнав білий “Porsche Panamera”.. Пожрать? Не маю нічого, мала. Зараз грабанем якийсь кіоск по дорозі..
Ворона глянула осудливо.
– Та самому встидно. Але якщо когось знайдем, то купим. Ну – або відберем..))
До речі, На Ама Даблам зі мною їдеш? З тобою просто – ти кордон перелетиш. З Амою важче. Треба буде на неї дозвіл робити. Як думаєш – проканає за джек рассел-тер’єра?..
Докурив. Підвівся.
– Йдем. Тут нам сьогодні не налиють..

Пішов вгору по Хмельницького. Ворона звично всілася задом наперед в нього на плечі. На перехресті з Пирогова зупинився.
– Он там був ресторан “Сюрприз”. Там в Крісті було весілля. А ще на терасі пив каву з Альоною. Вона розповідала, як її викрав колишній, а потім вимагав з тата викуп. А потім строїла офіціанта за неправильний “Мохіто”. Пропонувала прийти до неї в ресторан і вона йому покаже, що таке “Мохіто”.Ну так – потім ми пішли до мене. А куди ж ще?..

Звернув на Франка.
– Ось в цьому домі я жив два місяці.. Той, що стріляв в тебе з пневматики? Так – саме тут його й вальнули – лежав он там цілий день накритий білим. Життя – воно бентежне.
А справа поверхом нижче жила сусідка. Мені з балкону було видно частину її кімнати. Рівно в двадцять один нуль нуль вона включала телевізор і гола лягала в ліжко. Мені було видно все крім голови і телевізора. Так – я не знаю вираз її обличчя. Чому не подзвонив в двері? Лінь було вираховувати де вони.. Вона просто була, як приємний додаток до філософської вечірньої сигарети на балконі. Йдем краще покурим на мою лавочку..
Увійшов в двір Володимирського. Собор стояв тихий і темний. В дворі теж було напівтемно – ліхтарі по бульвару Шевченка горіли чомусь один через три. І найближчий був мало не на розі з Володимирською. Ворона присіла на спинку лавки, розглядаючи щось на стіні храму.
– Про що був той вірш на стіні синагоги? Як про що? Про ворон. А ти що – підглядала? Аяяяй.. Ну добре – попробую згадати..
Розкажіть понтові, що і де згоріло.. Як кричать у небо привиди живих.. Невеселі храми, що відходять тихо.. Ой далі не пам’ятаю. Колись наберу Інесу, то вона тобі прочитає..

Вийшов на бульвар Шевченка і по білій розподільчій смузі пішов в сторону Бессарабки. На цей раз Ворона вмістилася на плечі головою вперед. Зупинився на перехресті з пушкінською..
– Он там в підвальчику було “Етно-cafe”..

Дійшов до Хрещатика. Він був мокрий від недавнього дощу. Пішов тротуаром в сторону Майдану..
– Чому не по проїжджій? По проїжджій я ходив. А по безлюдному тротуару ніколи..
Ворона глянула на нього з розумінням і заховала голову в пір’я – стирчали тільки очі й дзьоб.
– Нє, ну якщо ти будеш спати, то я розказувати тобі нічого не буду..
Повернув голову вліво і ступаючи назад, відійшов аж на середину дороги – весь будинок 52 був закритий банером. На банері було фото жінки. Вона стояла на фоні будівлі парламенту, грайливо схрестивши ноги. Стояла топлесс. Була вдягнена лише в білі кросівки і обтягнуті вгорі, яскраво-салатові штани з дуже низькою посадкою. Засмагла до кольору чорного шоколаду – з разючим контрастом незасмаглих оголених грудей і платиново-білого волосся.
– Світлана “Соня”.. Тут колись був магазин в котрому вона працювала. Потім перейшла в прокуратуру… Дуже класна була.. Сподіваюсь жива. Сподіваюсь все в неї класно – вона заслужила.. Писала мені завжди одне й те саме смс – Виклич мені машину на 22:00. Адреса – ромена ролана 5-в..

Вийшли на Майдан.
– А ось там в “Глобусі” була прикольна кафешка. Називалась “Джангл”. Зі стіни стирчала голова слона в натуральну величину. Я там мав зустріч з сімейною парою. Вірніше зустрівся я з нею, а він, як потім виявилося, сидів через пару столиків і писав їй смски.. Чи було з ними? З нею так. В особняку біля Сирецького парку. Він певно мав там приховані камери і підглядав з кабінету… Це перший раз. На другий його взагалі вдома не було. Ми лежали в спальні, а в двері подзвонив її тато. Вона сказала – я його зараз відправлю за чимось в магазин і пішла. А той видно не хотів йти. А я голий пролежав годину в спальні, бо примудрився роздягнутися ще на першому поверсі..
Пішли далі вбік Європейської..
– Ось там зліва був кабак тої депутатки, що їй муж в зад дробом вгатив…

Увійшли в Петрівську алею і далі на Паркову дорогу.
– Он там внизу був прикольний кабак – “Курені”.. Сидимо там з Мері – заходить син юшченка. З юною жінкою та її сьострамі і падругамі. І такі вони бля ніякі – зіпсували апетит кароч. Кажу до Мері – щось мені те плебейство за сусіднім столиком ну ні разу не заходить.. пішли в “Leo”.. Виходимо, а в парку від стоянки під кожним кущем охоронець з автоматом.
Лежать на сирій землі – на нас дурними очима дивляться..

Спустилися Дніпровським узвозом на Набережне шосе. Освітлений порожній міст Метро виглядав доволі містично. Але тільки відносно. Бо, без відносно, містично виглядала вода в Дніпрі. Чорна вода текла якось нереально швидко. Глибока чорна швидка вода..
Дійшли до теж порожнього мосту Патона. Пішли по Столичниму шосе..
– Куди ми? На Лису гору. Це фінал цієї подорожі.
Чому вона так називається? Ну не знаю – можу розказати тобі свою версію. Колись не було ні високих будинків, ні громовідводів. А гори були. А якщо в тій горі ще й залізна руда була.. Тобто – в гору часто гатив грім, і тому там не росли дерева. Звідти й лиса. А в кого лупить грім? Пра – в нечисту силу. Зараз всі лисі гори позаростали деревами і збираються на них здебільшого юні сатаністи, копрофаг-комуністи, комінтерн-активісти і просто маніяки – свідки кожного дня…

Йшов собі по середині дороги. Ворона нарізала в повітрі то кола, то овали ічас від часу верталась на його плече. Тоді сиділа – ховаючи голову в пір’я..
Попереду, просто на дорозі, стояла паркова лавочка. На різьбленому ліванському кедрі лавочки відбивалося бліками місячне світло. Присів, відкинувшись на спину. Ворона сіла поруч і пробувала розстебнути зіпер на кишені куртки. Закурив. Справа за відбійником росли кущі. За ними починалась Лиса гора..

З боку розв’язки Південного мосту почувся цокіт копит.
Повернув голову – на високих чорних шайєрах до нього рухалася колона вершниць. Їхали парами, неспішним кроком, відпустивши повіддя..
Коні йшли, тримаючи стрій. Іноді неголосно фиркали. Під’їхали ближче – вершниці сиділи в сідлах розслаблено. Матовий відблиск шкіри на штанах, чорні – опущені на очі капюшони, таких же матово-чорних плащів, в руках короткі плетені шкіряні нагайки.
Вітру не було, але коли перші порівнялись з лавкою, чорне пір’я на крилах затріпотіло з характерним йому свистом.
– Це вони так з нами вітаються – промовив до Ворони – я теж думаю, що воно не з живих ворон здерте.. штучне, мабуть.. Та й взагалі – воно тільки схоже на вороняче..
Порівнявшись зі стежкою, що вела від шосе в розрив між кущами, передня вершниця підняла руку з нагайкою. Рука з манікюром кольору м’яти оголилася по лікоть. Виглядала розкішно. Колона зупинилася. Повернувши коня, вона з короткого, в пару кроків, розбігу перескочила через рів і відбійник. На спині плаща білів напис – Isle of White..
Колона зарухалася і чорні коні, пара за парою, перестрибували відбійник і зникали в кущах. Робилося це буденно і без пафосу – так роблять щось, що завчене до автоматизму.
На дорозі залишилось троє коней і дві вершниці.. Одна підвела коня до лавочки. Помітив в неї порожню кобуру, вийняв з-за пояса “Glock” і простягнув їй. Вона вставила пістолет в кобуру і показала пальцем на сперту до лавки палицю. Дав їй. Вона взяла, шанобливо покрутила в руках оглядаючи, потім зробила короткий різкий замах – вниз і в сторону. Повернула голову до нього, повернула палицю і підняла вгору великий палець руки. Зблиснула зеленим крізь тактичні окуляри і відійшла до відбійника..
Закурив, роздумуючи. Думав не довго. Докурив. Відкинув середнім пальцем докурену сигарету. Вона впала на чорний асфальт, потім зашипіла бенгальським вогнем і зникла..
– А раз Сюзанна казала, що його там не буде, то давай його там таки не буде – звернувся до Ворони і підвівся – чому так? А досить часто подорож до цілі цікавіша за саму ціль. Я їх всіх на нічному озері побачив – місія виконана..))
Понтово заскочити в сідло не вдалось – він так і не зрозумів, як треба перекидати ногу не зачепивши раму крил. Чорна з білою смужкою шкіра повіддя виявилася м’якою і приємною на дотик. Розвернув шайєра і пустив з місця в галоп. Почув ззаду схвальні вигуки і свист, а потім свист крил за спиною заглушив всі решта звуків.
Пролетів повз Багринову гору і по проспекту Науки на Деміївку. За сто метрів до автовокзалу пустив коня кроком. Біля Макді стояла покинута сіра “Mazda Axela”. Біля неї на тротуарі сиділа сніжно-біла ніжна кицька. Видно все ще чекали на хазяйку. Ця пара вріжеться в пам’ять. Сірий хетчбек і біла кицька коло нього. Вріжеться й зостанеться там..

Виїхав на Либідську. Потім постояв коло темної “Ocean Plaza”. Підлетіла Ворона.
– Це тут ми гуляли з Маргаритою взимку.. це тут востаннє бачив Пуму.. Це тут..
О, а то була цікава історія..
Познайомився з дівчинкою. Зустрілися в “Ресторації на Франка”. Вона працювала продактом у французькій фарм компанії. Приїхала в ресторан на службовій “Toyota Camry”. Висока понтова вірменка на дуже довгих ногах. В той вечір нічого не відбулось. Ми перекидалися понтами і нічого більше. Вона знала собі ціну, я знав собі. Але я не люблю відкритих шухлядок. Через три дні вона ночувала в мене, а потім прийшло смс: “Тьі тот, которьій удовлетворил ту, которую никто не мог. И я всем врала. А с тобой все по-настоящему. Как я мечтала. Тьі бьіл шикарен”..
Потім вона почала звільнятися з роботи. Я спитав навіщо? Сказала – у меня в офисе сидят кобьільі, которьіе все время жрут. Я стала толстеть… Я не могу с этим справиться…
Закінчилось тим, що вона взагалі перестала їсти. І ось сидимо тут на другому поверсі, я замовив собі “Delamain” і фокаччу з розмарином. Вона якийсь черговий салат. Я сиджу відламую шматочками… Бачу в неї сльози. Питаю – що сталось? А вона каже – я очень хочу хлебушка…
Класна була Лєна.. Де зараз? Переїхала до Аравії. Недавно видалила мене з друзів на фб – певно зустріла чергового хабібі з червоним форд-мустангом…

Виїхав на Велику Васильківську і по ній до скверу. Там зупинився.
– Ось це Предславинська 39. Ось ці дерева обнімала вночі гола Мері. А ось в тій висотці якийсь час жив Трєнєр. Цікава була та квартира. Абсолютно все в ній було чорного кольору. Стіни, стеля… – все чорне і кришталь… чорне і кришталь… Дизайнер йопта…
А ось це той самий Угорський дім. Так гендель. А ніхто й не казав, що то щось шедевральне. Ми ж не про приміщення, а про емоції в них..

До коричневого парапету входу в “Метро Палац Україна” стояла приперта ялинка, з гілками примотаними шнурком.
– Це що? Ще з нового року? О, а цікаво, як коні входять в поворот на швидкості?
Ворона, що осідлала одне з крил, каркнула і відразу піднялася в повітря. Шайєр миттєво набрав прискорення і без видимих зусиль звернув вправо на Коновальця. По ній домчали аж на бульвар Лесі Українки. Ворона, голосно каркаючи, летіла над ними. Зупинилися на перехресті.
– Ось саме тут Ірка запаркувала машину сироти-бойфренда..

Знову кроком рушив вниз по бульвару. Крізь отвір воріт побачив блимаюче світло в дворі “Арени”. В’їхав в двір і зупинився в центрі. Справа, на стіні другого ярусу світився синюватим великий led-монітор. Побачив на ньому себе. Сидів в траві, спершись спиною до дерева. Перед ним горіло багаття. Вогонь горів яскравим жовто-лимонним полум’ям. Поруч лежали дві мітли і сиділи дві прикольні Відьми. Одна стрижена коротко блондинка, інша брюнетка зі східними рисами обличчя.
– Це Оля, вона з Могилів-Подільського. Зараз десь тут. А це Рімма, вона з Дніпра. В Рімми тато афганець тому така незвична. Зараз в Орландо. Одна ресторатор, інша лікар. Вони обидві просто дуже класні. Ой – а можна звук?
На екрані про щось говорили. З’явився звук:
– Ні. Ну от скажи. Ну от чого? – зверталася до нього Оля.
– Ну, та бо бля.. – регочучи відповідав він.
– Ні. Ну ти скажи..
– Ну, бо ти вічно – хапнула оргазм і через секунду вже спиш. Можна поруч бетономішалку включити – не розбудить..
Рімма голосно й дзвінко розсміялася:
– Оля, ну ось як ти могла? А правда я класна?
– Та вона теж класна – просто відразу після вимикається, а вмикача нема.
– Зовсім нема?
– Може десь і є, але не на цій планеті. Тут він відсутній в природі.
– Шо ви з мене якусь дурнувату робите? – втрутилась Оля.
– Олька, не гони – наливай – заходилась в реготі Рімма – о, а давайте прям зараз перевіримо..
– Що перевіримо? – підняла очі Оля.
– Ти при мені хапнеш оргазм, відразу заснеш, а я спробую чи тебе дійсно неможливо після цього розбудити..
– Ок. Полетіли на Євбаз.. – Оля вхопилася за ручку мітли..
Відеоряд переключився. На моніторі з’явився краєвид нічної дороги. Знімали мабуть з дрону, що летів вздовж неї. Порожня і пряма дорога, що йшла верхом земляного, схожого на залізничний насипу. По дорозі на шаленій швидкості мчав білий “Porsche Panamera”.. Потім, справа від насипу, з’явилося море і дорога пішла його берегом. Потім знову включився звук і було чути шум хвиль. Камера зависла над прибудованою до насипу нічною терасою. На “Терасі” сиділи дві Відьми:
– Я не полетіла, тому, що хочу щоб все було по-моєму.. А Ви чому не полетіли? – звернулася Вікторія до Відьми у розстебнутому сарафані, що був тепер ще й відкинутий і оголяв гарні плечі.
– Тому, що Його там не буде.
– Чому не буде?
– Тому, що я Його знаю..
Відьма в сарафані допила віскі, осідлала мітлу і натисла акселератор. Мітла рвонула на максимальній швидкості і вона з гиком свистом і завиванням, полетіла понад самими хвилями. Поли сарафана рознесло в сторони і вони розлетілися на зустрічному вітрі. Через хвилину її вже не було видно..

– Того, що на першому відео ще не було, а те, що на другому було п’ять років назад. Цікаво.. – промовив до Ворони і виїхав на Бессарабську площу.
Обігнув ринок. Банер на п’ятдесят другому змінився. Замість “Соні” з нього дивилася мулатка з витонченою фігурою. Вона стояла на фоні фабрики «Roshen». Над фабрикою, в правому верхньому кутку світився посмішкою «шоколадний барига». А вона стояла в коротких чобітках на високому підборі, коротких шкіряних шортах і білій нейлоновій курточці. Стояла і з викликом дивилася в світ.
– Привіт, Анжано. Сподіваюсь в тебе все норм – посміхнувся до мулатки і рушив по Хрещатику до Прорізної.
А далі нею на Яр Вал. Біля Будинку Актора стояла жінка. Просто незнайома жінка. Вони зустрілися очима і просто усміхнулися одне до одного.
Кінь сам звернув на Гончара. Виїхали на Євбаз. Навпроти сходинок цирку посеред проїжджої частини стояв “Jeep Wrangler Rubicon”. Салон світився. Всі двері були навстіж відкриті. На пасажирському спереду сиділа Софія..

Зліз з коня. Доторкнувся щокою до його голови. Кінь потерся головою об щоку і пішов в сторону вокзалу, киваючи вниз-вверх головою. Потім перестрибнув через відбійники, зупинився, повернув голову назад, секунду постояв і поскакав вуличкою між “Україною” та готелем “Либідь”. Через парусекунд зник за поворотом.

Сів на сходинки цирку. Закурив. Глянув на своє вікно. Воно було темне.
– Цікаво, а хто там тепер живе – звернувся до Ворони.
– Живе собі там хтось і гадки не має, що бачили стіни, а особливо дзеркала в цій квартирі – старанно артикулюючи слова відповіла Ворона..

&&&&&&&&&&

Майк Новосад. “Хіпстер..” Видавництво “EuropeLiberal..” 2021.

Придбати можна на офіційному сайті видавництва..

В інтернет магазині“Книгарня Є”

Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є”)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель ”Жорж”)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ “King Cross Leopolis”
(“Книгарня Є”)
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова”)
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 “Книгарня #1”