ДЖОНСОН “СУХИЙ ДІЛ”..

Welcome:

Domini Canes

William Sydney Porter
THE INDIAN SUMMER OF DRY VALLEY JOHNSON
Переклад Майк Новосад
2023. August, 21

Джонсон Сухий Діл струсонув рукою з пляшкою – перед застосуванням флакон необхідно було збовтати, бо сірка не розчиняється. Потім просочив невелику білу губку тою рідиною і ретельно втер її в коріння волосся.
Крім сірки в пляшці були ще – свинцевий цукор, настоянка стрихніну і лавровий ром. Цей чудодійний рецепт Сухий Діл знайшов у недільній газеті.
Тут вам потрібно розповісти, чому прикольний і сильний чувак раптом став жертвою того лайф хаку від індустрії краси та моди.
Колись Сухий Діл був вівчарем. Насправді мав ім’я Гектор, але його перехрестили за місцем проживання, щоб відрізняти від Елм-Крік Джонсона, який випасав овець трохи далі по течії Frio.
Багато років життя віч-на-віч з вівцями, та здебільшого на їх умовах, втомили Джонсона. Тобто чувак втомився. Тобто, він продав своє ранчо за вісімнадцять тисяч доларів і переїхав до Santa Rosa, щоб жити вільним життям джентльмена. І, будучи мовчазною та меланхолійною персоною років тридцяти п’яти – тридцяти восьми, він швидко перетворився на ту нудну, приземлену істоту, котра називається – літній холостяк, що має хобі. А потім хтось дав йому скуштувати першу полуницю, і він пропав.
Для початку він придбав чотирикімнатний котедж. Потім цілу бібліотеку присвячену полуничній культурі. За хатою в нього був сад, який тут же перетворився на полуничне поле. В своїй старій сірій вовняній сорочці, коричневих качиних штанях і чоботах на високих підборах, Джонсон цілий день валявся на парусиновому ліжку під вічнозеленим дубом біля чорного входу. Лежав – вивчаючи історію спокусливої червоної ягоди.
Сільська шкільна вчителька – міс Де Вітт, говорила про нього як про “гарного, презентабельного чоловіка, навіть незважаючи на його середній вік”. Але фокус очей Джонсона не охопив жодної жінки. Вони, разом з вчителькою, були просто істотами в спідницях, при зустрічі з якими він незграбно піднімав свій важкий повстяний Стетсон з широкими полями і, поспішаючи, проходив мимо, щоб повернутися до своїх улюблених ягід.
І ось вся оця співоча декламація хором була тут лише для того, щоб підвести нас до того моменту, коли можна розповісти, чому Сухий Діл збовтав в пляшці нерозчинну сірку. Ось така довготривала й незначна річ ця розповіль – анаморфна тінь від кілометрових стовпів, що тягнеться дорогою між нами та призахідним сонцем.
Коли його полуниця почала дозрівати, Сухий Діл купив у магазині Santa Rosa найважчий кучерський батіг. Потім сидів над ним багато годин під тим дубом, вплітаючи та виплітаючи йому подовження. Коли все було готово, він легко міг зрізати лист із куща за шість метрів від себе. Навіщо? Яскраві хижі очі юності Санта-Рози спостерігали за дозріванням його ягід, а Сухий Діл озброювався проти їхніх очікуваних набігів. Навіть про своїх ягнят колись він не дбав так, як зараз про свої улюблені плоди, збираючись захищати їх від голодних вовків, що позирали крізь його огорожу.
У сусідньому з Джонсоном будинку жила вдова з цілою зграєю дітей і цей факт часто викликав в нього тривогу. У жінки була іспанська кров, а заміж вона вийшла за одного на ім’я О’Брайєн. Сухий Діл була знавцем схрещених сортів і добре розумів чого можна очікувати від потомства такого союзу..
Між двома садибами тягнувся запущений паркан, порослий іпомеєю та дикими виноградом. Крізь нього Сухий Діл часто бачив маленькі чорноволосі голови і блискучі темні очі, котрі спостерігали, як червоніє полуниця.
Одного дня після обіду Джонсон пішов на пошту. Коли він повернувся, то побачив, що нащадки іберійських бандитів та ірландських конокрадів таки налетіли на його полуничне поле. Його обуреним очам здалося, що їх там, як овець – цілий кораль, хоча насправді їх було п’ять, чи шість. Вони сиділи між рядами, перестрибували з місця на місце, як жаби і мовчки та невпинно їли.
Сухий Діл тихо прослизнув до хати, дістав свій батіг і кинувся на мародерів. Батіг обвив ноги найближчого, ще до того, як вони зрозуміли, що їх виявили. Вереск першого почули всі і зграя побігла до огорожі, як стадо диких свиней у чапаралі. Батіг Джонсона став першопричиною ще двох ельфійських криків, перш ніж вони пірнули крізь виноградну лозу і зникли.
Сухий Діл погнався за ними аж до плоту, але потім зупинив свою намарну гонитву, кинув батіг, обійшов кущ і завис нерухомо, з останніх сил стараючись втримати перпендикулярність до землі.
За кущем стояла Панчіта О’Брайєн. Стояла – і не збиралася втікати. Їй було десь дев’ятнадцять і вона була найстаршою з тих рейдерів. Волосся – зібране назад й перев’язане червоною стрічкою мала чорне, як ніч. Вже не дитина, але ще й не жінка – дитинство все ще затримувало її якраз на грані переходу. Якусь мить вона дивилася на Джонсона з розкішною зухвалістю, потім повільно хруснула соковитою ягодою між білими зубами, розвернулася і повільно пішла до огорожі, похитуючись, як герцогиня на променаді. Там вона знову обернулася й знову засмажила Джонсона у темному полум’ї своїх зухвалих очей. Тоді засміялася так – трохи по-дитячому і, як пантера зникла за парканом.
Сухий Діл підняв батіг і пішов до хати, двічі спіткнувшись на двох сходинках входу. Стара мексиканка, яка готувала йому їжу та підмітала будинок, покликала його вечеряти. Не звернувши на неї уваги, чувак пройшов крізь будинок. Потім спустився парадними сходами і вийшов з воріт на вулицю. Повільно дійшов до мескітових зарослів на краю міста, сів у траві і, одну за одною, зривав колючки з опунції. Це був його перевірений спосіб мислення, набутий ще у дні, коли його проблемами були лише вітер, шерсть і вода.
З чуваком трапилася та річ, про яку, якщо маєте таке право, ви повинні молитися, щоб вона пройшла повз вас. Джонсона огорнуло індіанське літо душі..
Він не мав молодості. Навіть його дитинство було гідним і серйозним. З шести років він з мовчазним несхваленням спостерігав за легковажними ягнятами на ранчо свого батька. Його молоде життя було витрачено намарно. Божественні вогні й пориви, славне піднесення й відчай, сяйво й чари молодості промайнули вітром над його головою. Він ніколи не відчував захоплення Ромео, він був лише меланхолійним Жаком з лісу. Але з грубішою філософією, якій бракувало досвіду з гірко-солодким присмаком. І тепер у його сірому й жовтому листі один презирливий погляд очей Панчіти О’Брайєн затопив осінній краєвид запізнілою й оманливою літньою спекою.
Але вівчар, то тварина витривала. Сухий Діл пережив занадто багато півночі, щоб відвернутися від пізнього літа, духовного чи справжнього. Старий? Ну це ще побачимо.
Першою ж поштою до San Antonio пішло замовлення на наймодніший одяг – колір, стиль і ціна не мають значення. Відразу за тим, туди ж пішов вирізаний з газети рецепт засобу для відновлення волосся, бо його – каштанове, але вигоріле на сонці вже почало сріблитися над вухами.
Він протримався вдома протягом тижня, за винятком вилазок на молодих викрадачів полуниці. А потім з’явився на люди – блискучий, у бурхливому сяйві свого запізнілого божевілля.
Блакитний тенісний костюм облягав його фігуру. Кольору бичачої крові сорочка з крилатим високим коміром та краватка – майоріючий оріфлейм. Загострені, отруйного – яскраво-коричневого кольору черевики у формі покаяння та солом’яний капелюшок зі смугастою стрічкою, що оскверняв його обвітрену голову. А ще – лимонного кольору лайкові рукавички, що захищали його тверді, як дуб руки від ласкавого сонця. Ось така сумна і вражаюча істота вийшла зі свого лігва. Дурнувато посміхаючись і погладжуючи себе – щоб люди й ангели могли це бачити. Тобто, реконструюючи міфологію – великий довгохвостий папуга з яскраво забарвленим плюмажем, піднявся з попелу сіро-коричневого фенікса, який склав свої втомлені крила, щоб сховатися під деревами Санта-Рози.
Постоявши на вулиці, щоб всі мали час зацінити його лук, він свідомо й повільно, як того вимагало його взуття, увійшов до воріт місіс О’Брайєн.
Мабуть лише після одинадцятимісячної посухи Санта-Роза перестала говорити про залицяння Джонсона до Панчіти О’Брайєн. То була процедура, яка не підлягала класифікації – щось на кшталт поєднання cakewalking’у, ораторського мистецтва глухонімих і флірту на поштових марках. Тривало це два тижні, а потім раптово закінчилося.
Звісно, місіс О’Брайєн підтримала цей кіпіш, щойно дізнавшись про наміри Джонсона. Будучи матір’ю дівчини, а отже чартерним членом Стародавнього Ордену Мишоловки, вона з радістю прикрасила Панчіту для принесення її в жертву. Дівчина, що була тимчасово приголомшена подовженими сукнями та зібраним волоссям на голові, майже забула, що вона лише скибочка сиру в тій пастці. Їй було приємно мати такого конкретного жініха, як містер Джонсон. Бачити, як інші дівчата відхиляють штори на своїх вікнах, щоб побачити, як ти проходиш з ним повз їх домівки.
Сухий Діл купив в San Antonio бричку з жовтими колесами та гарним рисаком і кожного дня катався на ній з Панчітою. Ніхто ніколи не бачив, щоб він розмовляв з нею, коли вони йшли, чи їхали – вигляд його одягу турбував його розум, а знання того, що він не зможе сказати нічого цікавого, робило його німим. Але те, що Панчіта була поруч, давало відчуття тихого щастя.
Він водив її на вечірки, танці і до церкви. Він намагався — о, ще ніхто ніколи не намагався бути молодим так, як Сухий Діл. Він не вмів танцювати, а тому придумав собі посмішку, яку одягав, коли була потреба показати, що йому теж весело. Він почав шукати товариства молодих чоловіків у місті, а то навіть хлопців. Вони сприймали його вимушені спроби здаватися спортивно-грайливим десь так, як ніби їм пропонували перенести свої ігри до катедрального собору. Оцінити, якого прогресу ним досягнуто в очах Панчіти не міг ні він, ні будь-хто інший.

Кінець прийшов раптово і в один день. Так, як дуже часто зникають фальшиві відблиски тепла в листопадовому небі..
Того дня о шостій Сухий Діл мав повести дівчину на прогулянку. Післяобідня прогулянка в Santa Rosa була частиною світського життя. Вона вимагала обов’язкового рожевого кольору в гардеробі. Тож Сухий Діл заздалегідь почав розкішно одягатися. Раніше почав – раніше закінчив, а тому трохи щвидше пішов до котеджу О’Брайєнів. Коли він наблизився до ґанку, то почув звуки веселощів всередині. Він зупинився й заглянув крізь листя жимолості у відчинені двері.
Панчіта веселила своїх менших братиків і сестричок. Вона одягла чоловічий костюм – мабуть покійного містера О’Брайєна. На її голові був солом’яний капелюшок найменшого брата, прикрашений паперовою смужкою помальованою чорнилом. На її руках майоріли жовті суконні рукавички, грубо викроєні й пошиті для цього маскараду. Цей же матеріал покривав її взуття, надаючи їм схожість зі шкірою коричневого кольору. Високий комір і спадаюча краватка теж не залишилися без уваги.
Панчіта була актрисою. Сухий Діл впізнав свою удавано юнацьку ходу, кульгавість на праву ногу через тісний черевик, свою вимушену усмішку, свою незграбну імітацію галантного вигляду – усе це було відтворено з приголомшливою точністю. Вперше до нього піднесли дзеркало. Все було зрозуміло й без підтвердження, яке теж не забарилось – один із хлопців покликав: мамо, йди подивися, як Панча робить містера Джонсона..
Так м’яко – як тільки дозволяли карикатурні жовтувато-коричневі черевики, Сухий Діл навшпиньки дійшов до воріт і повернувся додому.
Через двадцять хвилин після призначеного для прогулянки часу, Панчіта, в білій батистовій сукні та матроському капелюсі, скромно вийшла зі своїх воріт. Вона пройшлася тротуаром і сповільнила кроки біля воріт Джонсона – її вигляд виражав подив його незвичній непунктуальності.
Він вийшов із дверей і пройшов доріжкою – не поліхромна жертва втраченого літа, а реабілітований ковбой. Був у своїй старій сірій вовняній сорочці, розшарпаній на горлі, коричневих качиних штанях, засунутих в побиті чоботи, і білому повстяному Стетсоні на потилиці. На двадцять він виглядав, чи на п’ятдесят – йому було пох. Світло-блакитні очі холодним спалахом зустрілися з темними очима Панчіти. Сухий Діл підняв довгу руку і показав на її будинок.
– Іди додому, мала – сказав він – іди додому, до мами. Дивно – як це блискавка не вдарила такого ідіота, як я. Іди додому та пограйся там в піску. Не твоє це діло вештатися з дорослими чоловіками. І що це змусило мене перетворитися на папугу? Навіщо я це зробив – хтось мені скаже? Йди додому і дозволь мені більше тебе не бачити. Дай мені спробувати це забути..
Панчіта повільно пішла до свого дому, нічого не кажучи. Деяку відстань вона тримала голову повернутою до нього, а її великі очі безстрашно дивилися в очі Джонсона. Біля своїх воріт вона ще якусь мить постояла, дивлячись в його бік, а потім швидко вбігла в будинок.
Стара Антонія розводила вогонь у кухонній плиті. Сухий Діл зупинився біля дверей і гірко розсміявся.
– Я мило виглядав – нє, Тоніє? Як старий носоріг, що залип на дитину – чи не так?
– Ну, воно не дуже добре – погодилася Антонія – коли надто старому чоловікові подобається мучача.
– Можна було б посперечатися, що ні – похмуро відповів Сухий Діл – але херня це все.. яка потім ще й болить..
Він вийшов і через хвилю приніс із собою цілий оберемок своїх регалій – синій тенісний костюм, туфлі, капелюх, рукавички й все решта – і кинув це все до ніг Антонії.
– Віддай своєму старому – сказав майже без емоцій – він може в цьому полювати на антилопу.
Коли перша зірка блідо опанувала сутінками, Сухий Діл взяв свою найбільшу полуничну книгу й сів на задніх сходах, щоб вловити останнє світло для читання. Раптом йому здалося, що він бачить чиюсь постать на своїй полуничній плантації. Відклавши книгу, дістав батіг і пішов подивитися.
Це була Панчіта. Вона прослизнула крізь паркан і була на півдорозі через його strawberry fields. Побачивши Джонсона, вона зупинилася й просто дивилася на нього.
Раптова лють – принизливий спалах безпричинного гніву, охопила Джонсона. Для цієї дитини він зробив себе строкатим ідіотом. Намагався підкупити Час, щоб той повернув назад.. З нього зробили дурня. Нарешті він побачив свою дурість в повній мірі – між ним і молодістю була прірва, через яку він не міг побудувати міст.. Навіть у жовтих рукавичках для захисту рук. І зараз причина його мук хоче сплюндрувати ще й його полуничне щастя.
– Я сказав тобі триматися подалі звідси – сказав сухо Сухий Діл – повертайся додому..
Панчіта повільно рушила до нього.
Сухий Діл голосно тріснув батогом.
– Повертайтеся додому, місс – вже з люттю повторив Сухий Діл – і ще трохи пограйте в театр. З вас би вийшов гарний чоловік. Ви зіграли мене просто чудово..
Вона підійшла на крок ближче – мовчки, з тим дивним, зухвалим, рівним блиском в очах, який завжди так бентежив Джонсона.
Його удар батогом просвистів у повітрі. Він побачив, як червона смуга раптово виступила крізь її білу сукню над коліном..
Не здригнувшись і з тим же незмінним темним блиском в очах, Панчіта неухильно йшла до нього крізь полуничні лози. Тремтяча рука Джонсона відпустила ручку батога. Коли за метр від нього Панчіта простягла руки..
– Бля, мала – затинаючись, промовив Сухий Діл – ти маєш на увазі..?

Пори року бувають різноманітні і, зрештою до Джонсона Сухого Долу замість індіанського літа прийшла весна.

Ось такі – Strawberry fields forever, Посполитий..

&&&&&&&&&&

Майк Новосад. “M&M, або Хроніки Семи Перпендикулярних Ліній..”Видавництво “EuropeLiberal..” 2020.

Придбати можна на офіційному сайті видавництва..

В інтернет магазині“КнигарняЄ”

Не подобається електронна комерція? Можна в звичних книгарнях:

Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є”)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель ”Жорж”)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ “King Cross Leopolis”
(“Книгарня Є”)
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова”)
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 “Книгарня #1