ХТО ВИЩЕ..

Welcome:

Domini Canes

William Sydney Porter
THE MAN HIGHER UP
Переклад Майк Новосад
2023, October, 04

Ми сиділи в ресторані “Provenzano’s”, їли спагеті і Джефф Пітерс розказував мені про три види грабежу.
Кожної зими він приїжджає до Нью-Йорка, щоб з’їсти спагеті. А ще, з глибини свого шиншилового пальта, Джефф спостерігає за судноплавством на East River та закладає запас одягу на рік. Одяг – Chicago-made, він бере в одному з магазинів на Fulton street.
Протягом інших трьох сезонів його можна зустріти трохи далі на захід — його ареал – від Spokane до Tampa. В своїй професії Джефф пишається своєю серйозною та унікальною філософією етики, яку підтримує та захищає. Його професія не нова. Він є зареєстрованим, некапіталізованим та необмеженим притулком для прийому неспокійних і нерозумних доларів від навколишніх лохів.
У кам’яній пустелі Нью Йорка, де Джефф шукає щорічного самотнього відпочинку, він радий чесати про свої численні пригоди. Тому я відзначаю у своєму календарі час його приїзду та відкриваю питання про привілеї для нас у “Provenzano’s”. Зазвичай це залитий вином столик в кутку – якраз між химерною гумовою рослиною на підлозі та Палаццо Делла в рамі на стіні.

– Є два види незаконної діяльності – каже Джефф – котрі повинні бути просто знищені законом. Я маю на увазі спекуляції на Wall Street і розбійний напад.
– Ну, майже всі погодиться з тобою, щодо одного з них – кажу я зі сміхом.
– Ні, розбійний напад теж слід знищити – каже він, а я задумуюсь, чи мій сміх не був зайвим.
– Близько трьох місяців тому – каже далі Джефф – я мав привілей знайомства відразу з обома зразками кожного з вищезазначених різновидів нелегітимного мистецтва. Перший був – діючим членом Спілки Домашніх Грабіжників, а інший – один з фінансових Джон Д. Наполеонів.
– Цікава комбінація – кажу я, позіхнувши – а я тобі казав, що минулого тижня в Ramapos вальнув качку й кандибобера за один постріл?
Я добре знав, як витягувати історії з Джеффа.
– Давай я спершу розповім тобі про цих балванів, які забивають колеса суспільства, отруюючи джерела справедливості своїм ядовитим оком – каже Джефф із бездоганним блиском у своєму власному оці.
– Як я вже говорив, три місяці тому я потрапив у погану компанію. У житті чоловіка є два варіанти, коли він це робить – або коли він абсолютно без грошей, або коли він багатий. Іноді буває, що навіть найбільш законний бізнес закінчується невдачею. В Арканзасі я десь зробив неправильний поворот на перехресті, і помилково заїхав в містечко Peavine. Я там вже був навесні минулого року і спотворив той Peavine, як тільки сам хотів. Здається я продав їм молоді фруктові дерева на суму 600 доларів. Там були сливи, вишні, персики та груші. Таке враження, що локальні посполиті ще з того часу не відволікаючись чекали на заміській кільцевій дорозі – чи не проїду я там знову. А я проїхав прям головною вулицею, аж до аптеки Crystal Palace, перш ніж зрозумів, що сам влаштував засідку і на себе, і на свого білого коня Білла.
Півайнери захопили мене зненацька і почали розмову, яка не була повністю пов’язана з темою фруктових дерев. Найбільш активні пропустили кілька ланцюгів через пройми мого жилета і повели мене в свої сади та городи.
Їхні фруктові дерева не зовсім відповідали своїм етикеткам. Більшість із них виявилася хурмою та кизилом, ще було також пару дубів та тополя. Єдиним деревом, на якому щось виросло, була гарна молода бавовняна тополя і на ній гніздо шершнів та половина старого бюстгальтера.
Таким чином півайнери довели нашу безплідну прогулянку до околиці міста і там забрали мій годинник та гроші. А Білла і фургон взяли в заручники. Сказали, що як тільки на одному з їхніх кизилових дерев вродиться перший червневий персик, то я можу повернутися і забрати назад свої речі.
Потім вони зняли з мене ланцюги і показали пальцями в бік Скелястих гір, а я мабуть вразив їх своїм елегантним галопом до повноводних річок і непрохідних лісів.
Коли я відновив інтелектуальну діяльність, то побачив, що опинився біля невстановленого міста на колії A.T. & S.F. Railroad. Знайшов в кишені шматок жувачки і присів на купі шпал при дорозі, щоб повторно розпізнати свої відчуття. Півайнери не гналися за моїм життям і це врятувало його.
Тут мимо приходить швидкий товарний поїзд – перед містом він трохи уповільнюється і з нього випадає важкий чорний лантух. Котиться метрів з двадцять в хмарі пилу, а потім встає на ноги, матюкається і плюється м’яким вугіллям. Бачу – молодий чувак, одягнений швидше для спальних пульманів, ніж для товарняків.
– Що вивалився? – питаю.
– Ні, просто зійшов – каже він – прибув до місця призначення. Що це за місто?
– Я ще не шукав на карті – кажу йому – я прибув сюди десь приблизно на п’ять хвилин раніше за тебе. Як тобі зійшлось?
– Важко – відповідає він, тримаючись за руку – здається це плече… хоча ні – все гаразд.
З цими словами він нахиляється, щоб обтрусити пил з одягу і з його кишені випадає сталева відмичка-jimmy. Він піднімає її, дивиться на мене, а потім посміхається і простягає руку:
– Братан – каже – хіба не тебе я бачив на півдні Міссурі минулого літа? Ти продавав кольоровий пісок для ламп, щоб не вибухав керосин. По пів долара за пів чайної ложки…
– Братанчик – кажу я – керосин ніколи не вибухає, вибухають його випари. Я нікого не обдурив.
– Мене кличуть Білл Бассет – каже він – і, якщо ти не сприймеш мою професійну гордість, як зарозумілість, то я скажу тобі, що ти маєш задоволення познайомитися з найкращим грабіжником, який будь-коли ступав гумовою підошвою на землю, орошену річкою Міссісіпі.
Далі я і цей Білл Бассет – сидимо собі на шпалах і чешем один одному про себе так, як це роблять митці споріднених жанрів.
Виглядало на те, що в нього теж не було ні цента і ми відкрили партійні збори. Він пояснив, чому вправні грабіжники іноді подорожують вантажними поїздами. Його помилку вихопила служниця в Little Rock і тому довелось пришвидшено втікати.
– Це частина мого бізнесу – каже він – покажи мені напакований сріблом дім з гарною покоївкою, то можеш вважати срібло розплавленим і проданим, а мене обсипаним трюфелями та залитим Chateau. А поліція скаже, що то зробив хтось зі своїх, бо племінник старої леді викладає усну тору в недільній школі. Спочатку я справляю враження на дівчину, а коли вона впускає мене всередину, справляю враження на замки і роблю зліпок. Але ця з Little Rock побачила мене в тролейбусі з іншою дівчиною і не відкрила мені вхідні двері, коли я прийшов. У мене були готові ключі від дверей нагору, але двері нагору були відрізані від мене закритими вхідними внизу. Ціла тобі Даліла, Сер..
Далі Білл намагався все ж якось увійти зі своїм steel-jimmy, але дівчина підняла такий кіпіш – стадо вершників при полюванні на лисицю поруч не стояли. Йому довелось максимально-терміново подолати всі перешкоди між ним і вокзалом та заскочити в товарний потяг, що саме відходив.
– Я б поїв чогось – каже Білл Бассет після того, як ми обмінялися усними мемуарами – це місто не схоже на таке, що все закрите на замок Єльського університету. Припустімо, що ми скоїмо якусь легку жорстокість, яка призведе… Ти ж не прихопив з собою тонік для росту волосся, «золоті» ланцюжки для годинників, або подібні шахрайські речі, які суперечать закону, але які можна було б продати на площі місцевим охломонам, чи не так?
– Ні, не прихопив.. Довелось залишити елегантну лінію патагонських діамантів та сережки – “сонячні вибухи дощового дня” в моїй валізі в Peavine. І вони залишаться там, поки жовті японські сливи не дозріють на чорних тополях і не наситять собою всі ринки. Думаю, що ми не можемо розраховувати на них, хіба би може взяли в партнери Лютера Бурбанка.
– Тоді зробимо найкраще з можливого зараз – каже Бассет – а ввечері я позичу шпильку у якоїсь леді, і відкрию нею відділення Фермерського Примусового Морського Банку.
Поки ми ось так блудимо словами, мимо нас проходить пасажирський поїзд. Він пригальмовує біля депо і з нього вискакує персонаж. Вискакує не з того боку з якого виходять всі, а з протилежного і, ніби не помічаючи місто, валить по колії в наш бік. Товстий, добре вбраний, в високому капелюсі, з великим носом і очима щура. В руці у нього валізка і він тримає її обережно, ніби там яйця, або акції залізниці.
– О, стартуєм – каже Білл.
– Куди? – кажу я.
– Ти вже забув, що потрапив в пустелю? Хіба ти не бачиш, що манна падає прямо в тебе на очах? Ти, що – не чуєш, як шелестить крилами чорний ворон? Я здивований на вас, пане святий Ілля.
Ми зупиняєм того хасида в тіні під деревами, Білл знімає з нього капелюх, протирає рукавом і знову одягає йому на голову.
– Що це означає, сер? – каже той.
– Коли я носив такий – каже Білл – і відчував деяке збентеження, то завжди так робив. Не маючи свого, мені довелося скористуватися вашим. Я навряд чи знаю, як почати пояснювати вам наш з вами бізнес, сер, тому думаю, ми спершу просто перевіримо ваші кишені.
Білл вивертає тому кишені – в них нічого. Абсолютно.
– Навіть годинника не маєш. Тобі не соромно? – каже йому Білл – вбрався, як старший лакей в ресторані, а фінансовий стан, як в якого графа. Де твій проїзний квиток?
Чувак каже, що у нього немає ні активів, ні інших цінностей – будь-якого типу. Тоді Бассет бере валізку і відкриває її. Там декілька комірців, шкарпетки і половина газетної сторінки. Білл уважно переглядає вирізку і протягує руку утримуваній стороні:
– Братуха, я відразу пойняв, що ти свій каторжанін. Прийми мої вибачення. Я – Білл Бассет, грабіжник. Містер Пітерс, ви повинні подати руку знайомства містерові Альфреду Е. Ріксу. Містер Пітерс в лінійці хаосу та корупції стоїть приблизно на півдорозі між мною та вами, містере Рікс – каже далі Білл – він завжди дає щось за гроші, які отримує. Я дійсно дуже радий цій зустрічі – бо це вперше, коли я присутній на пленарному засіданні Національного Синоду Акул – пограбування, шахрайства та банкінгу. Містере Пітерс, ознайомтесь з повноваженнями пана Рікса.
На шматку газети, що вручив мені Білл було фото Рікса. Це була чиказька газета і в тексті під фото того Рікса поносили всіма останніми словами відразу.
Прочитавши це, я взнав, що Рікс розділив на ділянки ту частину штату Флорида, яка лежить під водою і продавав їх невинним інвесторам зі свого офісу в Чикаго.
Після того, як він зібрав сто тисяч доларів, один із цих метушливих покупців, які завжди створюють проблеми (я зустрічав таких – один перевіряв кислотою золотий годинник, який я йому продав), купив дешеву екскурсію на придбану ділянку – мабуть хотів подивитися, чи не треба де підправити огорожу, а при нагоді прикупити лимонів для різдвяної торгівлі.
Він найняв геодезиста, щоб той знайшов йому його ділянку. Геодезист знайшов – процвітаюче місто Paradise Hollow знаходилось рівно по середині озера Okeechobee. А ділянка того чувака була на глибині десять метрів і, з огляду на те, що її вже давно обжили алігатори та щуки, то його шанси на неї виглядали більш, ніж підозрілими.
Чувак, зрозуміло, повертається до Чикаго і робить Ріксу такий спекотний ранок, як після прогнозування снігу від Бюро погоди. Рікс заперечував голослівні твердження, але не міг заперечити голих алігаторів. Потім в газеті з’явилася колонка про це і Рікс вийшов з офісу по пожежній драбині. Передбачувано, що влада перекрила йому доступ до боксу в банку, де він тримав свій виграш і він, в чому був, рванув на захід. Випадково в його гаманці виявився безплатний квиток на проїзд залізницею і він доїхав до містечка в пустелі, де й звалився нам з Біллом на голови, як пророк Ілля–3.0,, але без ворони.
Через паузу цей Альфред Е. Рікс починає нити, що він голодний, але не має грошей, чим відкидає гіпотезу про те, що він чогось вартий. Тобто, якщо використовувати силогізми та параболи, то ми троє представляли робочу силу, торгівлю та капітал. Але коли торгівля не має капіталу то серед стейків з цибулею настає стійка стагнація. Настав час людини з steel-jimmy в кишені.
– Брати бушрейнджери – каже Білл Бассет – ще ніколи я не залишав друга в біді. Здається, он там в лісі, я бачу немебльоване житло. Пішли туди – почекаємо, поки стемніє.
Неподалік дійсно була стара, безлюдна хатинка і ми нагло заволоділи нею. Коли добре стемніло, Білл Бассет каже нам почекати, а сам виходить. Через якийсь час повертається з оберемком всякої їжі.
– Зкомуніздив у фермерському будинку на Вашіта-авеню – каже він – їжте, пийте та будьте мені здорові.
Фул мун світив у вікна, ми сиділи в халупі на підлозі і їли. І тут цей Білл Бассет починає хвалитися:
– Іноді – каже він – я втрачаю всяке терпіння з вами – люди, які думають, що ваші професії вищі за мою. Ось, наприклад – що кожен із вас міг би зробити в нинішній надзвичайній ситуації, щоб знову підняти нас на ноги? Ти міг би щось зробити, Ріксі?
– Мушу зізнатися, містере Бассет – каже Рікс – що на цьому етапі я, мабуть, не зміг би створити підприємство, щоб полегшити ситуацію. Великі операції – такі, якими я керую, зазвичай вимагають ретельної попередньої підготовки… І я…
– Я знаю, Ріксі – перериває його Білл Бассет – можеш не продовжувати. Тобі потрібно 500 доларів, щоб зробити перший платіж за блонд-секретарку, та офіс на чотири кімнати, повні меблів з четвертованого дуба. Ще 500 доларів тобі треба на рекламні контракти. А ще тобі потрібно два тижні, щоб риба почала клювати. Тобто в надзвичайних ситуаціях допомога від тебе була б настільки ж корисною, як захист муніципальної власності для лікування людини, яка вже задихнулася газом за вісімдесят центів.
Та й ваші варіанти не набагато швидші, пане Пітерс – закінчує він.
– Ви така вся на понтах, пані Добра Фея – кажу я – але ще ніхто не бачив, як ви щось перетворювали на золото своєю чарівною паличкою. А потерти магічний перстень, щоб принести трохи їжі, то міг би багато хто.
– Це поки що гарбуз, панно Попелюшко – відповідає Бассет зі сміхом – на карету він перетвориться трохи згодом і раніше, ніж ви це усвідомите. Чи може у вас вже є якась класна схема під рукавами?
– Малий – кажу йому – я на п’ятнадцять років старший за тебе, але ще достатньо молодий, щоб без проблем отримувати донати. Я вчився в Монтегю Сілвера – найкращого вуличного шахрая з тих, що коли-небудь торгували з фургона. Он, менше ніж за кілометр звідси, видно вогні міста. Там, в цей момент, вулицями гуляють сотні чоловіків з жирними плямами на одязі. Дай мені газолінову лампу, бокс для галантереї, брусок дрібно нарізаного білого кастильського мила за два долари і я..
– Покажи два долари – каже він.
Тобто не було жодного сенсу сперечатися з цим грабіжником.
– Ні – продовжує він – ви обидва, як немовлята на дереві. Фінанси закрили свій письмовий стіл з червоного дерева, і Торгівля опустила металеві жалюзі. Тепер ви обидва шукаєте Працю, щоб вона знову запустила колеса. All right. Ви прийняли це. А сьогодні вночі я покажу вам, що вміє робити Білл Бассет.
Потім він каже нам не виходити з хатинки, доки не повернеться, навіть якщо вже світатиме, а сам йде до міста, весело насвистуючи.
Альфред Е. Рікс знімає черевики та пальто, накриває шовковою хусткою свій хасидський капелюх і лягає на підлогу:
– Я мабуть спробую трохи поспати – пищить він – день був виснажливим. Добраніч, дорогий містере Пітерс.
– Мої вітання Морфеусу. Я ще трохи посиджу – відповідаю йому.
Близько другої ночі – приблизно десь так показував мій годинник – той, що залишився в Peavine, повертається наш Праця. Будить ногою Рікса і кличе нас до смужки місячного світла коло відкритих дверей хатинки. Потім розкладає на підлозі п’ять пакунків по тисячі доларів кожен, і починає над ними кудкудакати, як квочка над гніздом з яйцями.
– Розкажу вам трохи про це містечко – каже він – його назвали Rocky Springs і будують там масонський храм. Схоже, шо кандидата в мери від Демократичної партії збирається прокинути кандидат-популіст. А дружині судді Такера, яка хвора на плеврит, стає трохи краще. Ось про ці ліліпутські тези я мав там розмови, перш ніж зміг отримати те, що шукав. В місті є банк, називається – Інституція Вірного Дроворуба і Ощадливого Орача. Він закрився вчора ввечері, маючи на руках 23 000 доларів готівки. Він відкриється сьогодні вранці з 18 000 доларів в сріблі. Воно важке, тому я не приніс більше. Ну що, Торгівля і Капітал – тепер вам буде стидно?
– Мій молодий друже – каже Альфред Е. Рікс, піднімаючи руки – невже ти пограбував цей банк? О лихо мені на глове – вай вай вай!
– Ну, це не можна так назвати – каже Бассет – слово пограбування звучить занадто брутально. Все, що мені потрібно було зробити, це дізнатися, на якій вулиці той банк. То було не важко, бо це місто таке тихе, що я стоячи на розі міг чути як клацає надзвичайно надійний та безпечний замок – вправо на 45, вліво двічі до 80, праворуч один раз до 60, ліворуч до 15. Все чітко і зрозуміло, як накази капітана Єльського університету на футбольному діалекті.
Але, пацани – каже далі Бассет – це місто встає дуже рано. Його мешканці встають і починають хвилюватися ще до світанку. Я звісно запитав чому так рано, а вони сказали – бо на той час сніданок вже готовий. Тобто звідси час валити і я готовий вас ощасливити. Скільки вам потрібно для щастя, пане Капітал?
– Мій любий молодий друже – каже цей земляний хом’як із підвиду Рікс, стоячи на задніх лапах і жонглюючи в передніх горіхами – у мене є друзі в Denver і вони б мені допомогли. Якби я мав сто доларів, то я…
Бассет розриває пакунок з купюрами і кидає Ріксові п’ять двадцяток.
– А тобі, Торгівля, скільки? – каже мені.
– Сховай свої гроші, лейбористе – кажу йому – я не користуюся грошима чесних трударів. Долари, які я отримую – це надлишки, які спалюють кишені дурних лохів. Якщо я продам лоху на розі вулиці перстень з солідним золотим діамантом за три долари, то зароблю лише два долари і шістдесят центів. А він подарує його дівчині і отримає всі ті ж самі бонуси, як і від перстня за сто двадцять п’ять доларів. Його прибуток – сто двадцять два долари. І хто тут більший шахрай?
– А коли ти продаєш якійсь бідній бабі щіпку піску за п’ятдесят центів – щоб не вибухнула її лампа – каже Бассет – який у неї валовий дохід? Враховуючи що реальна вартість піску сорок центів за тону.
– Розумієш – кажу йому – я вчу її тримати свою лампу чистою та вчасно наповненою. Якщо вона це зробить, то лампа не вибухне. Це свого роду індустріально-християнська наука. Я продаю їй досвід.
А Альфред Е. Рікс все злизує пил із черевиків Білла Бассета:
– Мій любий молодий друже – каже він – я ніколи не забуду твою щедрість. Небеса винагородять тебе. Але дозволь мені благати тебе відвернутись від своїх шляхів насильства та криміналу.
– Мойша – каже Білл – твої догми та усні приписи звучать для мене, як останні слова велосипедного насоса. До чого привела тебе твоя високоморальна система шахрайства? Он навіть брат Пітерс, який наполягає на забрудненні мистецтва грабежу теоріями комерції та різної торгівлі, визнав, що він банкрот.
– Пітерс – каже він мені – тобі мабуть все ж таки варто взяти трохи цієї набальзамованої валюти. Зроби мені таку послугу..
Я ще раз кажу Біллу Бассету, щоб поклав свої гроші собі в кишеню. Я ніколи не мав респекту до розбою, як мають деякі люди. І завжди давав щось за гроші, які брав. Навіть, якщо це лише якась маленька дрібничка – як сувенір, що буде нагадувати їм не лоханутися знову.
Альфред Е. Рікс знову кланяється низько Біллу Бассету і каже нам буе-буе.
Потім каже, що візьме коней на фермі, доїде до наступної станції, а там сяде на поїзд до Денвера. Коли той жалюгідний черв’як пішов, то це добре оздоровило атмосферу. Він був ганьбою для кожної неіндустріальної професії в країні. З усіма своїми великими схемами та прекрасними офісами примудрився попасти на залежність від дивного і, можливо, безпринципного грабіжника. Я був радий, що він пішов, хоча мені було трохи шкода його тепер, коли він був зруйнований назавжди. Бо що може зробити така людина без великого капіталу для старту? Він став безпорадним, як черепаха на спині.
Коли ми з Бассетом залишилися самі, я прокрутив в голові одну схему, додавши наприкінці трохи комерції. Тобто я вирішив показати цьому містеру Грабіжнику різницю між бізнесом та лейбористами. Ну – бо він трохи зачепив моє професійне самолюбство.
– Я не візьму ваших грошей у подарунок, містере Бассет – кажу я йому – але, якщо ви оплатите мої витрати, як попутника, поки ми не вийдемо з небезпечної зони аморального фінансового дефіциту, який ви сьогодні принесли до цього міста, то буду вам вдячний.
Білл Бассет погодився і ми рушили далі на захід, як тільки змогли сісти на перший безпечний поїзд.
Коли ми приїхали до містечка під назвою Лос-Перрос в Арізоні, я запропонував перевірити локальних лохів.. В цьому місті жив Монтегю Сілвер і я про це знав, а Білл Бассет ні. Я знав, що Монті завжди підкине грошей на павутину, якщо я покажу йому муху десь неподалік. Білл Бассет сказав, що оскільки він працює переважно в темряві, то всі міста для нього однакові і ми зійшли з поїзда.
У мене склався елегантний план. Я не збирався красти його гроші, поки він спить, але я мав намір продати йому досвід за 4 755 доларів – по моїх підрахунках саме стільки залишалось в нього, коли ми зійшли з поїзда. Спершу я натякаю йому на інвестицію з його боку і він видає з себе цілий фонтан тирад, термінів та виразів:
– Брате Пітерс – каже він – твоя пропозиція розпочати якийсь ентепрайс це ідея непогана. І я думаю, що я це зроблю. Але якщо я це зроблю, то ніхто, крім Роберта Е. Пірі та Чарлі Фербенкса не зможуть увійти до ради директорів.
– Я думав, що ти, можливо, захочеш вкласти свої гроші – кажу я.
– Я так – каже він – я збираюся відкрити тут покерний клуб. Мені здається, що мене зовсім не хвилюють банальні речі в шахрайстві, такі як дрібна торгівля розбивачками яєць для омлету, чи тирсою, щоб посипати циркові арени. А ось хороший гамблінг, це вигідна справа. Гральний стіл, це хороший компроміс між крадіжкою срібних ложок та продажем обтиралок для авторучок на благодійному базарі в Waldorf–Astoria.
– Тобто – кажу я – вас не зацікавила моя маленька ділова пропозиція?
– Тобто – каже він – отримати на свій старт ап можна не ближче, ніж за п’ятдесят кілометрів від того місця де я живу.
Отже, Бассет орендує кімнату над місцевим салуном і підшуковує для неї меблі. А я їду до будинку Монті Сілвера і він дає мені 200 доларів на перспективу. Потім йду до єдиного магазину в Лос-Перрос, де продаються гральні карти і купую всі колоди. Наступного ранку, коли магазин відкрився, йду туди і кажу, що мій партнер передумав відкривати бізнес та повертаю карти назад за половину ціни.
Цілу ніч я крапив карти і це була Праця. А потім включилася Комерція. Звичайно, шо я був одним з перших, хто придбав фішки в грі Білла Бассета. І так – я знав потилицю кожної карти краще, ніж свою власну, коли перукар показує мені стрижку у двох дзеркалах.
Коли гра закрилася, у мене було п’ять тисяч і ще кілька доларів, а в Білла Бассета тяга до подорожей і чорний кіт, якого він купив для фарту. Коли я виходив Білл потиснув мені руку:
– Брате Пітерс – каже він – бізнес, то не моє. Моє призначення – Праця. Коли грабіжник намбе ван намагається змінити відмичку на… А ось в тебе добре змащена і ефективна система удачі в картах. Мої вітання..
Більше я Білла Бассета не бачив.
***

– І що, і що – сказав я, коли він здавалося закінчив свою розповідь – сподіваюся, ти подбав про ці гроші. Це непоганий оборотний капітал, якщо ти одного дня вирішиш зайнятися якоюсь звичайною комерцією.
– Можеш не сумніватися – і він радісно постукав себе по нагрудній кишені.
– Акції видобутку золота – продовжує він – на кожен цент – долар. Виростуть на 500 відсотків протягом року. Не підлягають оцінці. Шахта «Голубий Ґопхєр» – відкрита місяць тому. Якщо маєш під рукою вільні долари…
– Іноді – кажу я – ці шахти не..
– Не в цьому випадку – каже він – ця міцна, як стара гуска. Руди на п’ятдесят тисяч доларів у полі зору і 10 відсотків місячного прибутку гарантовано.
Тут Джефф витягує з кишені довгий конверт і кидає його на стіл:
– Завжди ношу це з собою. Пристроїв конкретно – щоб ні один грабіжник не міг викрасти, і ні один банкір вимантити.
Я глянув на красиво гравірований акційний сертифікат.
– Зрозуміло, у Колорадо – кажу йому – до речі, Джеффе, а як звали того маленького чоловічка, який поїхав до Денвера? Ну – того, якого ви з Біллом зустріли на станції?
– Альфред А. Рікс звали ту жабу.
– А то нічого, що президент цієї твоєї гірничої компанії підписує себе, як – А. Л. Фредерікс? Мені просто цікаво..

&&&&&&&&&&

&&&&&&&&&&

Майк Новосад. “M&M, або Хроніки Семи Перпендикулярних Ліній..”Видавництво “EuropeLiberal..” 2020.

Придбати можна на офіційному сайті видавництва..

В інтернет магазині“КнигарняЄ”

Не подобається електронна комерція? Можна в звичних книгарнях:

Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є”)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель ”Жорж”)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ “King Cross Leopolis”
(“Книгарня Є”)
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова”)
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 “Книгарня #1