КОП і ХОРАЛ..

Welcome:

Domini Canes

William Sydney Porter
THE COP AND THE ANTHEM
Переклад Майк Новосад
2023. August, 30

В Madison Square, на своїй лавці коло фонтану, неспокійно ворухнувся чувак на прізвисько “Soapy”. Його неспокій, як і все на світі мав свою причину. В Нью Йорку, як і будь де, існують певні ознаки, які свідчать про наближення зими. Наприклад – птахи починають відлітати на південь. Чи – жінки хочуть гарні нові шуби і раптово стають дуже добрими до своїх чоловіків. Ну, або Soapy – що неспокійно рухається на своїй лавці в парку..
Тобто – коли ти бачиш будь-яку з цих ознак, то можеш бути певен, що зима вже –ну зовсім близько.
Soapy сів і йому на коліна впав мертвий листок. Такий – схожий на візитну картку, котрі Джек Фрост роздає лакеям в особняку “Все – open air..” Вручає, як нагадування – я вже близько, скоро буду і вам всім вартувало б підготуватися…
Свідомість Soapy прийняла, як факт – саме час об’єднатися в Окремий Комітет Варіантів і Засобів для захисту себе від прийдешніх холодів.
Його зимові амбіції не були якимись, аж надто надмірними. Він не збирався відпливати на кораблі в круїз Середземним морем. Його ні разу не цікавило ні високе сонне південне небо, ні те, як воно дрейфує собі Неаполітанською затокою. Душа Soapy жадала трьох місяців тюрми на Острові. Три місяці забезпечені їжею, ліжком і дружнім товариством. Ну і без холоду та синіх мундирів, звичайно. Цей варіант здавався Soapy квінтесенцією можливо бажаного.
Вже протягом багатьох років гостинна тюрма Blackwell’s була його зимовою квартирою. Подібно до того, як трохи фартовіші ньюйоркери щозими купували собі квитки до Palm Beach, так і Soapy скромно організовував свою щорічну гіджру на Острів. І ось зараз цей момент настав знову.
Попередньої ночі три суботні газети – одна під піджак, друга навколо колін і третя на кісточках ніг, не спрацювали і Soapy змерз. Тому в уяві відразу намалювався Острів – величний і дуже актуальний..
Soapy зневажав різні понти, розроблені в ім’я благодійності. На його думку, Закон був більш доброзичливим, ніж Філантропія. Тобто навколо була ціла купа всяких благодійних інституцій, де б він міг отримати простенькі житло та їжу. Але для гордого духу Soapy подарунки милосердя були обтяжливі. Як кожен Цезар мав свого Брута, так само і там – за кожну користь з рук філантропів потрібно було платити. За ліжко – кожен раз приймати ванну, а кожен буханець хліба компенсувати інформацією особистого характеру. Тобто бути гостем Закону виглядало йому більш привабливо. Хоча в тюрмі теж не все так просто, але там, принаймні, не втручаються, аж настільки детально, в приватні справи джентльмена.
Відкладати не було куди і він відразу взявся за здійснення свого плану. В його арсеналі було багато простих способів досягти цілі. Найприємніший – розкішно пообідати в якомусь дорогому ресторані, оголосити про неплатоспроможність, тихо і без шуму здатись поліцейському. Решту зробить поступливий суддя…
Soapy покинув свою лавку в парку і перетнув спокійне море асфальту в тому місці, де зливаються Broadwayі Fifth Avenue. Звернувши на Broadway, він зупинився біля блискучої вітрини ресторану, куди щовечора стікається все те найелітніше, що може дати виноград, шовкопряд та протоплазма.
Soapy був впевнений у собі, принаймні – від нижнього ґудзика на жилеті й вище. Він був поголений, і його піджак виглядав цілком пристойним. Акуратна чорна, пов’язана – “four-in-hand”, краватка – її колись йому подарувала місіонерка на День Подяки.. Тобто – якби йому вдалося дістатися до столика в ресторані, то його б чекав гарантований успіх. Та частина Soapy, яка виднілася б над столом, не викликала би у офіціанта жодних сумнівів.
– Смажена качка-крижень – подумав Soapy – з пляшкою Chablis, то саме те, що треба. А потім Camembert і espresso з сигарою. Сигару треба брати не дорожчу за долар, щоб керівництво ресторану не начистили потім табло в нервах…
Йому не вдалося – коли він увійшов у двері ресторану, погляд метрдотеля відразу впав на його потерті штани та декадентські черевики. Сильні руки розвернули Soapy й мовчки випхали назад на тротуар.
Так само мовчки він вимкнув Broadway – виглядало на те, що цьогорічний маршрут до Острова не буде епікурейським. Потрібно було придумати інший спосіб потрапити до тюрми.
На розі Sixth Avenue він побачив виставлені за обшитим металом склом та підсвічені електричними ліхтарями товари, що здалека кидалися в очі. Soapy підняв каменюку і пожбурив нею у вітрину. Звідкись повибігали люди з поліцейським попереду. Soapy стояв на місці, заклавши руки в кишені і посміхаючись, розглядав мідні ґудзики на мундирі.
– Де той чоловік, який це зробив? – поцікавився збуджений офіцер.
– А тобі не дається, що це міг би бути я? – відповів Soapy не без глузування, але дружелюбно – так, як вітають Удачу.
Мозок поліцейського чомусь відмовився сприймати Soapy навіть як гіпотезу. Чоловіки, які б’ють вікна, не залишаються вести переговори з прислужниками закону. Зазвичай вони біжать. За півкварталу нижче поліцейський побачив чоловіка, який біг, щоб наздогнати трамвай. З витягнутою вгору палицею він побіг за ним…
Друга невдача. Soapy, з огидою в серці, поплентався далі.
На протилежному боці вулиці був ресторан, такий – без особливих претензій. З тих, що задовольняють добрий апетит та скромний гаманець. Сюди Soapy без жодних проблем припхав свої не альо черевики та вигадливі штани. Обійшлось без челенджу – він сидів собі за столом і їв біфштекс, оладки, пончики та пиріг. А потім поставив офіціанта перед фактом, що він і найменша в номіналі монета навіть не знайомі.
– А тепер візьміться за справу й викличте копа – додав Soapy – не змушуйте джентльмена чекати.
– Не буде ніякого копа – сказав офіціант голосом схожим на масляний крем і з очима, як вишні в коктейлі “ Manhattan ” – Гей, Коні!..
Два офіціанти акуратно витягнули Soapy на вулицю і повитирали ним тротуар. Він піднімався, суглоб за суглобом так, як відкривається теслярська лінійка. Арешт почав здаватися лише рожевою мрією, а Острів відходив кудись far-far away. Поліцейський, що стояв перед аптекою за два під’їзди, засміявся й пішов собі вулицею.
П’ять кварталів промандрував Soapy, перш ніж набрався сміливості знову домагатися арешту. Цього разу нагода презентувала йому те, що він наївно назвав для себе «надійна справа». Молода вродлива жінка скромного вигляду, стояла перед вітриною і зі жвавим інтересом роздивлялася на виставлене там приладдя для гоління. За два метри від вітрини, спершись на водопровідний гідрант, стояв велетенський коп з похмурим лицем.
Soapy надумав натягнути на себе образ гламурного мерзотника. Витончена й елегантна зовнішність його жертви та схожий на сумлінного поліцейський, спонукали його повірити, що у нього є шанс нарешті відчути на своїй руці омріяну офіційну муфту, котра застрахує його зимову квартиру на маленькому тісному острівці.
Soapy поправив краватку, витягнув манжети, відсунув на потилицю капелюха і боком підійшов до молодої жінки. Половиною ока він бачив, що поліцейський пильно стежить за ним. Вона відійшла на кілька кроків вбік і знову зосередила свою увагу на пензликах для гоління. Soapy підняв капелюха:
– Ооу, Беделія! Не хочеш піти погратися в мій двір?
Поліцейський все ще спостерігав. Їй було достатньо лише поманити його пальцем і Soapy був би практично в дорозі до свого острівного притулку. Він вже уявив, що відчуває затишне тепло поліцейської дільниці. Але вона повернулася до нього і схопила за рукав:
– Звичайно, Майкл – сказала грайливо – якщо ти добре мене намилиш. Я б заговорила з тобою раніше, але – он поліцейський цинкує.
Охоплений похмурістю та оповитий жінкою, як дуб плющем, Soapy пройшов повз поліцейського. Він був ніби приречений на свободу.
На наступному перехресті він струснув з себе свою супутницю і втік. Біг, поки не зупинився в районі, де вночі найсвітліші вулиці, серця, клятви та лібрето. Жінки в хутрах і чоловіки в пальто весело рухалися в холодному повітрі. Раптовий страх, що якісь жахливі чари зробили його захищеним від арешту охопив Soapy. Ця думка викликала в нього паніку і, коли він натрапив на іншого поліцейського, який розкішно вештався перед прозорим входом до театру, то відразу схопився за соломинку “порушення громадського порядку”. Тут же на тротуарі Soapy почав кричати якусь п’яну тарабарщину. Він танцював, вив, ревів, марив і всіма іншими способами турбував громадськість.
Коп покрутив в руках кийком, повернувся спиною до Soapy і почав пояснювати перехожому:
– Це один з тих із Єльського університету.. вони святкують свою перемогу над Hartford College.. Шумно, але нічого страшного. У нас є вказівка не чіпати їх.
Невтішний, Soapy припинив свій безрезультатний шум. Невже поліцейський ніколи не торкнеться його? Острів почав здаватися недосяжною Аркадією. Подув холодний вітер і він застебнув своє тонке пальто..
В магазині з сигарами він побачив добре вдягненого чоловіка, що саме прикурював від газового ліхтаря. Свою шовкову парасольку той поставив біля дверей. Soapy увійшов, взяв парасольку й повільно поплентався з нею. Чоловік наздогнав його.
– Це моя парасолька – сказав він суворо.
– Та невже? – посміхнувся Soapy, додаючи до дрібної крадіжки ще й образу – я забрав твою парасольку? А ти поклич поліцейського – он на розі, якраз, стоїть один.
Власник парасольки сповільнив крок. Soapy зробив те саме, передчуваючи, що удача знову пройде мимо. Коп з цікавістю спостерігав за ними.
– О так, звичайно – сказав той екс-парасольний – можливо вона дійсно ваша.. я взяв її сьогодні вранці в ресторані.. ну, ви знаєте, трапляються такі помилки…
– Та пойнятно що моя – злобно буркнув Soapy – а чия ж іще.
Поліцейський побіг допомагати високїй блондинці перейти через вулицю перед трамваєм, що наближався за два квартали нижче..
Soapy пішов на схід. По дорозі гнівно пошпурив парасольку в розкопану ремонтниками канаву. Йшов і бакланив чуваків, які носять поліцейську форму і здається вважають його святим – таким, що апріорі, не може зробити нічого поганого.
Так він дійшов до однієї зі східних авеню, де блиск і метушня були не такі помітні. Машинально повернув до Madison Square – інстинкт самонаведення зберігається навіть тоді, коли твій дім – це лавка в парку.
На незвично тихому перехресті Soapy зупинився. На розі стояла стара церква – чудернацька, незрозуміла та гранчаста. Крізь фіолетове вікно світилося м’яке світло і було чути музику – органіст ліниво-віртуозно перебирав клавіші, мабуть готуючись до суботньої відправи. Солодка музика зачепила й утримала Soapy прикутим до звивин залізної огорожі.
Світив місяць – блискучий і незворушний; перехожих і машин майже не було; десь під карнизом крівлі включили свій сонний твіт горобці – було спокійно, як на сільському церковному подвір’ї. І Soapy згадав ті дні, коли в його житті були такі речі, як мама, троянди, амбіції, друзі, непорочні думки й чисті комірці.
Музика, що долинала зі старої церкви включила розум і це спричинило несподівано дивну зміну в його душі. Він з жахом побачив яму в яку впав – деградовані дні, негідні бажання, мертві надії, зруйновані здібності та низинні мотиви, з яких була складена база його існування.
Цей новий настрій включив бажання позмагатися з долею – він витягне себе з болота, він переможе зло, яке оволоділо ним. Час ще є – він ще порівняно молодий, він відродить свої старі амбіції. Ці урочисті ноти з церковного органу викликали в ньому цілу революцію – завтра він піде в галасливий центр міста і знайде роботу. Якось імпортер хутра пропонував йому місце водія. Він знайде його завтра і попросить про цю посаду. Він знову стане кимось у цьому світі. Він буде…
Soapy відчув, як чиясь рука лягла на його плече. Він озирнувся на широке обличчя поліцейського.
– Що ти тут робиш? – запитав офіцер.
– Нічого – відповів Soapy.
– Ну, то пішли – сказав коп.

– Три місяці на Острові – сказав поступливий суддя наступного ранку..

***

Soapy – Обмилок; Намилений…

&&&&&&&&&&

Майк Новосад. “M&M, або Хроніки Семи Перпендикулярних Ліній..”Видавництво “EuropeLiberal..” 2020.

Придбати можна на офіційному сайті видавництва..

В інтернет магазині“КнигарняЄ”

Не подобається електронна комерція? Можна в звичних книгарнях:

Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є”)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель ”Жорж”)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ “King Cross Leopolis”
(“Книгарня Є”)
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова”)
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 “Книгарня #1