ПЕРСОНАЛЬНИЙ МАГНЕТИЗМ..

Welcome:

Domini Canes

William Sydney Porter
JEFF PETERS AS A PERSONAL MAGNET
Переклад Майк Новосад
2023. July, 21

Джефф Пітерс був заангажований в такій кількості схем, котрі існують, щоб “робити гроші”.. що ця кількість була ну ні разу не менша, ніж кількість рецептів приготування рису в Charleston, South Carolina.
Найкраще мені заходили його розповіді про ті часи, коли він жив одним днем, продавав на перехрестях мазі та ліки від кашлю, дружив з усіма кого зустрів і підкидав з Фортуною сво лстанню монету на “орел, чи решку”.

– Потрапив якось в Fisher Hill, Arkansaw – розказував він – я тоді був з довгим волоссям, в костюмі і мокасинах з оленячої шкіри, а на пальці перстень з діамантом на тридцять каратів. Той перстень я виміняв в одного актора в Texarkana, а що він потім робив з кишеньковим ножем, котрий я дав йому взамін, то того вже не знаю.
Я виступав тоді, як доктор Воуф-Ху – знаменитий індійський знахар. Мав при собі лише єдину фішку і то були – “Гіркі Ліки для Воскресіння Важко Хворих”. Настій, зрозуміло, був виготовлений із життєдайних рослин і трав, що їх випадково знайшла Та-ква-ла – красива дружина вождя племені Чокто, коли збирала трави на гарнір до вареної собаки на щорічне Свято Танців Кукурудзи.
У попередньому місті мій бізнес не пішов, то у мене було лише п’ять доларів. Я пішов до локального аптекаря і набрав в кредит двістіграмових пляшечок з корками. Етикетки та інгредієнти залишились ще з минулого міста. І, коли в готельному номері побачив, що з крана тече вода, то життя знову стало рожевим і радісним, а на столі вишикувалися дюжини “Гірких Ліків”.
Фейк..? Ні, сер. На два долари рідкого екстракту хініну, плюс анілін центів на двадцять – тобто там була не тільки вода. Ой – я бував через багато років в тих містах знову і люди запитували, чи маю я ще “Гіркі Ліки”.
Того ж вечора я орендував невелику коляску і почав продавати свою мікстуру на Мейн-стріт. FisherHill був низинним містечком з малярією і – комплексний, гіпотетично-пневмокардіальний, протицинготний тонік, був саме тим, що, як я вважав, потрібно народу. “Гіркі Ліки” пішли, як солодкі хлібці на вегетаріанській вечері. Я продав дві дюжини по п’ятдесят центів за штуку, коли відчув, що хтось смикає мене за хвіст плаща. Я знав, що це означає, тому зліз і непомітно засунув п’ятидоларову купюру в руку чоловіка з німецькою срібною зіркою на лацкані.
– Констебль – кажу я – сьогодні чудовий вечір.
– Ви маєте ліцензію від міста? – запитує він – щоб продавати цю незаконну есенцію спуджу, яку ви називаєте ліками?
– Не маю – кажу я – бо не знав, що ви маєте місто. Якщо зможу його завтра знайти, то візьму ліцензію, якщо це буде необхідно.
– Змушений закрити вашу торгівлю, поки ви цього не зробите – каже він.
Я припинив продажу і повернувся в готель. Там поговорив про це з його власником.
– О, тут у Fisher Hill, ви не вистоїте своє шоу – каже він – доктор Хоскінс, єдиний тут лікар, є зятем мера, і вони не дозволять жодному фальшивому лікарю практикувати в місті.
– Я не займаюся медичною практикою – кажу я – у мене є державна ліцензія рознощика, і я беру ліцензію в міста лише там, де її вимагають.
Наступного ранку я пішов до офісу мера, а там мені сказали, що він ще не з’явився. І коли прийде теж не знають. Тож доктор Воуф-Ху знову згорбився в готельному кріслі, закурив і став чекати.
Через хвилину в крісло навпроти вслизає молодий чоловік у блакитній краватці і запитує котра година.
– Десять тридцять – кажу я – а ти Енді Такер. Я бачив твою роботу. То ж ти виставив південні штати на “Пакет Великого Купідона”? Що там було в ньому – дві обручки, одна з них з чилійським діамантом, товкачка для картоплі, пляшка заспокійливого сиропу та фото Дороті Вернон – і усе це за п’ятдесят центів?
Енді було приємно почути, що я його пам’ятаю. Він був хорошим вуличним шахраєм і навіть більше того — він поважав свою професію. А ще його цілком задовольняли триста відсотків прибутку. Він мав багато пропозицій піти в незаконний бізнес – з наркотиками, чи садовим насінням, але ніщо не спокусило його зійти з прямого шляху.
Мені був потрібен партнер, тож ми з Енді погодилися попрацювати разом. Я розповів йому про Fisher Hill і про тутешню фінансову ситуацію, котра була ніяка через місцевий мікс політики та проносних препаратів. Енді щойно зійшов з ранкового поїзда. Він був досить пригнічений і збирався організувати загальну підписку на закладку нового лінійного корабля в Eureka Springs. Тобто ми вийшли, сіли на ганку і все це обговорили.
Наступного ранку об одинадцятій я сидів сам в готелі, коли шаркаючи ногами, зайшов такий собі анкл Том і спитав – чи не зміг би лікар прийти до судді Бенкса, який паралельно був і мером, і дуже хворим.
– Я не лікар – кажу йому – чому б тобі не піти й не викликати лікаря?
– Бос – каже він – доктор Госкінс поїхав до хворого в село за тридцять кілометрів звідси. Він єдиний лікар у місті, а Маса Бенкс є мошчно ніякий – тре йти.
– Ну, хіба, як людина до людини – кажу йому – добре, я піду й огляну його. Кладу в кишеню пляшку “Гірких Ліків” й піднімаюся на пагорб до особняка мера – найкращого будинку в місті – з мансардним дахом і двома чавунними собаками на галявині.
Маса Бенкс лежав в ліжку весь закутаний – стирчали лише вуса і пальці ніг. На додаток він видавав з себе такі звуки, що змусили б усіх жителів Сан-Франциско бігти ховатися в парки.
Біля ліжка стояв молодий чоловік із чашкою води.
– Док – каже мер – я дуже хворий. Я ось-ось помру. Можете щось для мене зробити?
– Пане, мер – кажу – я не є спеціально висвяченим учнем С. К. Лапуса. Я ніколи не навчався в медичному коледжі – я просто прийшов, як товариш, щоб перевірити, чи можу допомогти.
– Я глибоко вдячний – каже він – Докторе Воуф-Ху, це мій племінник містер Біддл. Він намагався полегшити мій біль, але безуспішно. О, Господи! Вай-вай-вай!! – починає він голосно стогнати.
Я киваю містеру Біддлу, сідаю біля ліжка й щупаю пульс мера.
– Покажіть мені вашу печінку, тобто я маю на увазі ваш язик – кажу йому. Тоді піднімаю повіки його очей і розглядаю зблизька зіниці.
– Як давно ви захворіли? – питаю.
– Мене звалило… вай-вай… минулої ночі – каже мер – дай мені щось від цього, що маєш.
– Містере, Фіддл – кажу я – підніміть трохи штору.
– Біддл – поправляє молодий чоловік. Потім до судді – як себе чуєш? Може зміг би з’їсти трохи шинки з яйцями, дядьку Джеймсе?
– Пане, мер – кажу я, приклавши вухо до його правої лопатки й прислухаючись – ви десь підхопили сильний напад надзапалення правої ключиці клавесина!
– Господи, ратуй! – каже він зі стогоном – чи не можеш ти чимось потерти його, чи щось приставити?
Я беру капелюх і йду до дверей.
– Ви ж не йдете геть, док? – стогне мер – ти ж не підеш і не залишиш мене помирати з цим — надлишком надзапалення?
– Проста людяність, докторе Воа-Ха – каже містер Біддл – має запобігти тому, щоб ви покинули людину, яка потрапила в біду.
– Доктор Воуф-Ху – відразу після того, як відійдете від плуга – кажу я. А потім повертаюся до ліжка й відкидаю назад волосся.
– Пане, мер, – у вас є тільки одна надія. Ліки вам не допоможуть. Але є інша сила – ще вища навіть, хоча ліки теж достатньо високо – кажу йому.
– І що це? – каже він.
– Наукові докази – кажу я – тріумф розуму над сарсапаріллою. Віра в те, що немає болю й хвороби, окрім тих, які виникають, коли ми погано себе почуваємо. Оголошуйте, що маєте заборгованість. Демонструйте.
– Що це за атрибутика, про яку ви говорите, Док? – каже мер – ви ж часом не соціаліст?
– Я говорю – кажу я – про велику доктрину психічного фінансування, про освічену школу дистанційного, недосвідомого лікування помилок і менінгіту, про той чудовий кімнатний вид спорту – відомий, як персональний магнетизм.
– Ви можете з цим працювати, док? – запитує мер.
– Я один із Єдиних Синедріїв і Очевидних Гулменів Внутрішньої Кафедри – кажу я – кульгаві починають розмовляти, а сліпі збирати каучук – щоразу, коли я пасую. Я медіум, колоратурний гіпнотизер і духовний контролер. Лише завдяки мені, на недавніх сеансах в Ann Arbor, покійний президент “Vinegar Bitters Company” зміг повернутися на землю, щоб поспілкуватися зі своєю сестрою Джейн. Ви бачите – я роздаю ліки бідним на вулиці – кажу я – але не практикую персональний магнетизм на них. Я не роблю це задурно, а бабла вони не мають.
– То ви будете лікувати мій випадок? – запитує мер.
– Послухайте – кажу я – у мене було достатньо проблем із медичними товариствами скрізь, де я був. Я не практикую медицину. Але, щоб врятувати ваше життя, я проведу вам психічне лікування, якщо ви як мер погодитеся не присувати питання ліцензії.
– Звичайно не буду – каже він – беріться до роботи, доктор, бо знову болі починаються.
– Мій гонорар 250,00 доларів. Лікування гарантовано за два підходи – кажу я.
– Най буде – каже мер – я заплачу. Мабуть моє життя того варте.
Я сідаю біля ліжка і дивлюся йому прямо в очі.
– Відкиньте свою думку від хвороби. Ви не хворі. У вас немає ні серця, ні ключиці, ні смішної кістки, ні моску, ні чогось іншого. У вас немає болю. Визнайте помилку. Тепер ви відчуваєте, що біль вас залишає – чи не так?
– Мені справді трохи краще, докторе – каже мер – а тепер брешіть про те, що в мене немає набряку в лівому боці, і що я міг би підпертися й з’їсти трохи ковбаси та гречаних коржів.
Я зробив кілька пасів руками.
– Тепер – кажу я – запалення пішло. Права частка перигелію вщухла. Ви починаєте спати. Ви більше не можете тримати очі відкритими. На даний момент хвороба зупинена. Тепер ви спите.
Мер повільно заплющив очі і починає хропіти.
– Ви спостерігаєте чудеса сучасної науки містере Тіддл – кажу я.
– Біддл – каже він – коли ви продовжите лікування, докторе Пух-Пух?
– Воуф-Ху – кажу я – прийду завтра об одинадцятій. Коли він прокинеться, дайте йому вісім крапель скипидару і три фунти біфштексу. Доброго ранку.
Наступного дня я прийшов в одинадцятій:
– Ну що ж, містере Редл – як дядько сьогодні?
– Він видається набагато кращим – каже молодий чоловік.
Колір і пульс у мера були в порядку. Я провів йому ще одну терапію і він сказав, що останній біль залишив його.
– Тепер – кажу я – вам краще полежати в ліжку день чи два і все буде ок. Як добре, що я опинився у Fisher Hill, містере – кажу я – бо всі ліки з рогу достатку, які використовують звичайні школи медицини, не могли б вас врятувати. А тепер, коли ця помилка злетіла, а біль виявився самонавіюванням, давайте поговоримо про веселішу тему — скажімо про гонорар в $250. Але без чеків, будь ласка, я ненавиджу писати своє ім’я на звороті чека майже так само, як і на його лицьовому боці.
– У мене готівка – каже мер, дістаючи з-під подушки портмоне. Він відраховує п’ять купюр по п’ятдесят доларів і тримає їх у руці.
– Принеси квитанцію – каже він Біддлу.
Я підписую розписку, мер передає мені гроші, я кладу їх у внутрішню кишеню.
– А тепер виконайте свій обов’язок, офіцере – каже мер, усміхаючись зовсім не як хворий.
Містер Біддл кладе свою руку мені на плече.
– Вас заарештовано, докторе Воуф-Ху, ви ж – Джефф Пітерс – каже він. За медичну практику без дозволу, згідно із законом штату.
– Хто ти? – запитую.
– Я скажу вам, хто він – каже мер, сідаючи в ліжку – він детектив, який працює в Державному медичному товаристві. Він стежив за вами в п’яти округах. Він прийшов до мене вчора, і ми розробили цю схему, щоб вас зловити. Гадаю, ви більше не будете лікувати в цих місцях, містере Факір. Що, як ви сказали, у мене було, докторе? – сміється мер – думаю, що моск у мене таки є.
– Детектив? – кажу я.
– Правильно – каже Біддл – мені доведеться передати вас шерифу.
– Побачимо, як ти це зробиш – кажу я, хапаю Біддла за горло й наполовину викидаю його у вікно. Але він дістає пістолет і приставляє ствол мені під підборіддя – я стою на місці. Потім він одягає на мене наручники й дістає гроші з моєї кишені.
– Я очевидиць того – каже він – що це ті самі банківські купюри, які ми з вами позначили, суддя Бенкс. Я передам їх шерифу, коли ми прийдемо до його офісу, і він надішле вам квитанцію. Їх потрібно буде використати як доказ у справі.
– Гаразд, містере Біддл – каже мер. А тепер, доктор Воуф-Ху – продовжує він – продемонструйте фокус-покус – витягніть зубами корок зі свого магнетизму та зніміть з себе наручники.
– Давайте, офіцере – кажу я з гідністю – робіть свою роботу.
А потім я повертаюся до старого Бенкса й брязкаю ланцюгами.
– Пане, мер – кажу я – зовсім скоро настане час, коли ви повірите, що персональний магнетизм завжди досягає успіху. І, що він досяг успіху і в цьому випадку теж.
І він досяг.
Коли ми майже підійшли до воріт, я кажу:
– Можем зараз на когось нарватися, Енді. Гадаю, тобі краще зняти з мене наручники і..
Ну, звичайно, це був Енді Такер. Це був його план і саме так ми отримали капітал, щоб почати спільний бізнес.

&&&&&&&&&&

Майк Новосад. “M&M, або Хроніки Семи Перпендикулярних Ліній..”Видавництво “EuropeLiberal..” 2020.

Придбати можна на офіційному сайті видавництва..

В інтернет магазині“КнигарняЄ”

Не подобається електронна комерція? Можна в звичних книгарнях:

Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є”)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель ”Жорж”)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ “King Cross Leopolis”
(“Книгарня Є”)
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова”)
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 “Книгарня #1