Поки чекає авто..

Welcome:

Domini Canes

Поки чекає авто..

William Sydney Porter.
WHILE THE AUTO WAITS..
Переклад Майк Новосад.
2023 June, 17

Дівчина в сірій сукні знову прийшла в затишний куток тихого парку. Вона сіла на лавочку і розгорнула книгу. Ще з півгодини часу можна було читати – сутінки, що вже насувались, ще давали таку змогу..
Повторюю: Її сукня була сіра і достатньо проста. Достатньо настільки, щоб не приховувати бездоганність стилю і постави. Сітчаста вуаль прикривала її обличчя, котре просвічувало спокійною мимовільною вродою. Вона прийшла сюди в той самий час, що й напередодні. І позавчора, і ще день перед тим. І був хтось, хто знав про це.
Молодий чоловік, котрий це знав, зараз нарізав круги навколо. Він сподівався – якщо не на якийсь щасливий для себе збіг обставин, то принаймні на прихильність Величного Ідола Випадку. І його сподівання було винагороджено, бо перегортаючи сторінку, дівчина не втримала книгу і та, вислизнувши з пальців, відлетіла від лавки на цілий метр.
Молодий чоловік миттєво кинувся до книжки, підняв і передав її власниці. З тим виглядом, що пишно росте в парках та громадських місцях – поєднання галантності та надії, трохи притишеної присутністю поліцейського на сусідньому перехресті.
Ввімкнувши приємний голос, він навіть ризикнув на недоречну ремарку щодо погоди. Тобто – звичної теми, відповідальної за більшу частину всіх нещасть у світі. Ризикнув і на мить завмер, очікуючи на результат.
Дівчина неквапливо подивилася на нього, на його ординарний, акуратний одяг та риси обличчя, які не відрізнялися нічим особливим.
– Ви можете присісти, якщо хочете, – сказала вона неквапливим контральто – справді, мені навіть хочеться щоб ви це зробили. Світло вже надто погане для читання, тому я б вважала за краще поговорити.
Лицар Удачі з поблажливим виглядом присів на лавку біля неї:
– А, ти знаєш, що – почав він з фрази, якою паркові спікери зазвичай відкривають свої засідання – з усіх тих, кого я бачив протягом тривалого часу, то ти просто приголомшлива? Я помітив тебе ще вчора. Не знав нікого, чиї очі так би мене вразили, мала..
– Хто б ви не були – промовила дівчина крижаним тоном – ви повинні пам’ятати, що я леді. Я вибачу вам ваше зауваження, котре безсумнівно було непорозумінням. Можливо для людей вашого кола це нормально. Але якщо я запропонувала вам присісти і, на вашу думку, це запрошення дає вам право називати мене – “мала”, то вважайте його відкликаним.
– Я щиро прошу вибачення – вигукнув молодий мачо і вираз вдоволення на його обличчі змінився на вираз розгубленості – це була моя провина. Ти знаєш.. Я мав на увазі.. у парках є дівчата, котрі.. Звичайно ти не знаєш, але..
– Облишмо цю тему, якщо вам не важко. Звичайно я все знаю. Розкажіть краще про цих людей, що проходять тут кожен своєю дорогою. Куди вони йдуть? Чому вони так поспішають? Вони щасливі?..
Молодий чоловік миттєво відкинув кокетливий тон. Не розуміючи яку роль йому зараз грати, він вирішив зайняти очікувальну позицію:
– Це дійсно дуже цікаво – спостерігати за ними – відповів він, пробуючи вловити її настрій – це дивовижно-велична драма життя. Дехто з них їде на вечерю, дехто в.. інші місця. Дуже цікаво, як вони живуть..
– Мені ні – відповіла дівчина – я не настільки допитлива. Я приходжу посидіти тут тому, що тільки тут я можу відчути велике пульсуюче серце людства. Там, де я живу, ніколи не чути його биття. Ви може здогадуєтесь чому я розмовляю з вами містере.. ?
– Паркенстакер – вставив молодий чоловік і глянув на неї з очікуванням, що тепер і вона назве себе.
– Ні-ні – сказала дівчина, ледь усміхнувшись і піднявши тонкий палець – ви б відразу мене розпізнали. Це нереально вберегти своє ім’я, чи навіть портрет від друку в газетах. Ця вуаль та цей капелюшок моєї покоївки надають мені інкогніто. Бачили б ви, як витріщається на все це мій водій, коли думає, що я не помічаю. Відверто кажучи, є п’ять чи шість прізвищ, що належать до святая святих і моє, завдяки випадковості народження, одне з них. Я кажу це все вам, містере Стакенпортер..
– Паркенстакер – скромно поправив молодий чоловік.
– містере Паркенстакер, тому, що мені захотілося поговорити зі звичайною людиною. З людиною, що не зіпсована огидним блиском багатства й, нібито, соціальної переваги. Ти не повіриш, як я втомилася від цього – гроші, гроші, гроші.. І чоловіки, що мене оточують.. Вони танцюють, як дерев’яні маріонетки, що всі вирізані за одним лекалом. Я почуваю себе зле від задоволення, коштовностей, подорожей, суспільства та всякого роду розкоші..
– Я завжди думав – вагаючись, відповів молодий чоловік – що гроші, то непогана річ..
– Достаток звичайно є бажаним. Але коли в тебе стільки мільйонів, що… – вона завершила фразу жестом відчаю – ця монотонність.. – продовжила вона – це перенасичує. Всі ці виїзди, обіди, театри, бали, вечері.. все з позолотою надлишкового багатства.. Іноді брязкіт льоду в моєму келиху з шампанським може почати зводити мене з розуму..
Містер Паркенстакер виглядав простодушно зацікавленим:
– Мені завжди подобалось – сказав він – читати, чи слухати про життя багатих і модних людей. Вважаю, що я трохи сноб, але мені подобається мати правдиву інформацію. У мене склалася думка, що шампанське охолоджують в пляшці, а не кладуть лід просто в келихи..
Дівчина розсміялася щирим мелодійним сміхом:
– Тобі варто знати – поблажливо пояснила вона – що ми, представники намарного класу, розважаємо себе тим, що порушуємо прецеденти. Зараз модно топити лід в шампанському. Ця ідея зародилася на обіді в Waldorf-Astoria, під час візиту принца Тартарії. Невдовзі це зміниться якоюсь іншою примхою.. Як під час вечірки на Madison Avenue цього тижня, коли біля тарілки кожного гостя була покладена зелена дитяча рукавичка, яку потрібно було надіти перед тим, як їсти оливки..
– Розумію – смиренно визнав юнак – ці особливі розваги Внутрішнього Кола не стають відомими для загальної публіки.
– Іноді – продовжувала дівчина, прийнявши його визнання своєї необізнаності легким поклоном – я думаю, що якщо коли-небудь маю покохати чоловіка, то ним стане хтось з нижчого кола, той, хто є робітником, а не трутнем. Але, без сумніву, претензії на касту та багатства виявляться сильнішими, ніж моя схильність. Ось зараз мене беруть в облогу двоє. Один – Великий Герцог німецького князівства.. Я думаю, що у нього є, або була дружина, котру він довів до божевілля своєю нестриманістю та жорстокістю. Інший – англійський Маркіз. Настільки холодний та корисливий, що я навіть надаю перевагу диявольству герцога.. Але, що спонукає мене розповідати вам ці речі містере Стакенпекер?..
– Паркенстакер – видихнув молодий чоловік – насправді, ви не знаєте, наскільки я ціную вашу довіру.
Дівчина подивилася на нього спокійним безособовим поглядом, який підкреслював різницю у їхньому суспільному становищі:
– Яка ваша професія, містере Паркенстакер? – запитала вона.
– Дуже скромна, але я сподіваюся піднятися.. Ти була справжньою, коли казала, що можеш покохати чоловіка з низьким становищем?
– Так звичайно. Але я сказала – могла б. Не забувай про Великого Герцога і Маркіза. І ще. Ні одна професія не може бути занадто скромною. Головне щоб мені подобався чоловік.
– Я працюю у ресторані – промовив містер Паркенстакер.
Дівчина помітно зіщулилася:
– Але ж не офіціантом? – сказала вона майже благально – всяка праця шляхетна, але особисте обслуговування… лакейство… розумієш..
– Я не офіціант, я касир.. – на вулиці, що проходила вздовж протилежної сторони парку, виблискувала електричними буквами вивіска – RESTAURANT – .. в он тому ресторані.
Дівчина поглянула на крихітний годинник у розкішному браслеті на лівому зап’ясті й поспішно підвелася. Почала заштовхувати свою книжку в блискучу маленьку сумочку, що висіла на її талії, однак, книга була завелика.
– Чому ти не на роботі? – спитала вона.
– Я на нічній зміні – сказав юнак – до початку ще година. Чи можу я сподіватися побачити вас знову?
– Я не знаю. Можливо, але ця примха може більше не оволодіти мною. Мені потрібно йти. Сьогодні знову званий обід, ложа в театрі.. все те ж саме нерозривне коло. Можливо, ви помітили автомобіль у верхньому кутку парку, коли йшли сюди? Білого кольору..
– З червоною ходовою? – запитав молодий чоловік, піднявши брови.
– Так, я завжди їжджу на ньому. П’єр чекає на мене там. Він гадає, що я роблю покупки в магазині на площі з того боку парку. Уявіть собі життя, в якому ми повинні обманювати навіть наших водіїв. До побачення.
– Але вже темно – промовив містер Паркенстакер – і в парку повно різних лайдаків. Чи можу я вас провести?
– Якщо ви хоч трохи зважаєте на мої бажання – рішуче сказала дівчина – ви залишитеся на цій лавці протягом десяти хвилин після того, як я піду. Я не маю наміру не довіряти вам, але ж ви напевне знаєте, що на авто зазвичай стоїть монограма власника.. Ще раз – до побачення.
Швидко й статечно вона пішла в сутінки. Юнак спостерігав за її витонченою формою, аж поки вона вийшла на тротуар біля краю парку, і повернула до повороту, де стояв автомобіль. Тоді він віроломно почав крастися паралельно до її маршруту, ховаючись за парковими деревами і кущами та тримаючи її в полі зору.
Дійшовши до рогу, вона повернула голову, щоб поглянути на автомобіль, а потім оминула його, і пішла через дорогу. Заховавшись за таксі, що стояло біля парку, молодий чоловік стежив за кожним її рухом.
Пройшовши тротуаром навпроти парку, вона увійшла в ресторан із сяючою вивіскою. Це був один з тих відверто яскравих закладів, де все в білому і в шклі. Де можна дешево і сердито пообідати.
Дівчина пройшла рестораном і зникла в його глибині. Потім з’явилася знову, але вже без капелюшка і вуалі.
Касу ресторану було добре видно. Дівчина з рудим волоссям, що сиділа за нею, підкреслено глянула на годинник і злізла з крісла. Дівчина в сірому платті зайняла її місце.
Молодий чоловік, засунув руки в кишені і повільно пішов вздовж тротуару назад. На розі він зачепив ногою паперовий томик, що лежав в траві. По яскравій обкладинці впізнав книгу, яку читала дівчина. Недбало піднявши її, прочитав назву – “Нові арабські ночі” Стівенсона. Він кинув книгу назад в траву і хвилю постояв замислившись. Потім сів в автомобіль, відкинувся на подушки і сказав шоферу два слова:
– Клуб, Henri..

&&&&&&&&&&

Майк Новосад. “Хіпстер..” Видавництво “EuropeLiberal..” 2021.

Придбати можна на офіційному сайті видавництва..

В інтернет магазині“Книгарня Є”

Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є”)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель ”Жорж”)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ “King Cross Leopolis”
(“Книгарня Є”)
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова”)
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 “Книгарня #1”