Рекомендовано DPA:

Domini Canes

William Sydney Porter
HYGEIA AT THE SOLITO
Переклад Майк Новосад
2023. August, 14

Якщо ви в темі хронік рингу, то легко пригадаєте той івент на початку дев’яностих. Тоді чемпіон і той, що пробував таким стати, зіткнулися в поєдинку на тому боці однієї прикордонної річки. Бій тривав лише хвилину та кілька секунд і це добре вкурвило любителів боксу – їм обіцяли щось справжнє, а не оце ось таке во. Журналісти, зрозуміло, пробували все замилити, але було те, що було. Чемпіон просто вдарив претендента і повернувся до нього спиною зі словами – я знаю, що той трупінь вже не встане.. Потім простягнув перед собою руки, щоб з них зняли рукавички.
Цей випадок і пояснює той, переповнений екстравагантними джентльменами поїзд. Джентльмени в модних жилетах, таких же краватках і з екстремально-огидним настроєм, висипали зі своїх пульманів в San Antonio – рано-вранці на другий день після бою.
Частково це пояснює і, ні разу не прикольне, становище, в якому знайшов себе “Цвіркун” МакҐвайр, коли випав зі свого вагона. Він сів тут же просто на платформі, роздираючись спазмами того порожнього, надривного кашлю, що так знайомий вухам мешканців San Antonio.
В цей самий час, в непевному світлі світанку, повз нього проходив ранчеро з округу Nueces Кертіс Рейдлер – нехай його тінь ніколи не буде коротшою  за два метри. Рейдлер, що прибув так рано, щоб не пропустити свій поїзд на південь, зупинився біля невеселого прихильника спорту й промовив дружелюбним – схожим до нього самого та навколишньої місцевості тоном:
– Що – так зле тобі, малий?
“Цвіркун” МакҐвайр, колишній боєць у напівлегкій вазі, маркетолог, жокей, вуличний шахрай, маніпулятор-наперсточник та любитель тоталізатору – підняв злі очі:
– Вали звідси, містер Телеграфний Стовп – прохрипів він – я за тобою не дзвонив..
Черговий напад кашлю конвульсивно пройшовся ним і він мляво відхилився на багажний візок. Рейдлер терпляче чекав, розглядаючи білі капелюхи, короткі пальта та великі сигари, що юрмилися на платформі.
– Ти з Півночі, чи не так, малий? – спитав він, коли того частково попустило – спустився подивитися бокс?
– Бокс? – огризнувся МакҐвайр – пуська він в кутку рингу. Вийняв одну і спати. Бокс?! – він знову розкашлявся, а тоді продовжив, майже не звертаючи уваги на ранчеро – для мене більше не існує очевидних речей. П’ять проти одного, що цей дебіл з Cork простоїть три раунди – ось у що я вклав гроші. Вклав до останнього цента і вже відчував запах тирси в тому нічному закладі Джиммі Делані на Тридцять сьомій вулиці, який я збирався купити.. А тут… от скажи, містер Телеграфний Стовп – це яким дятлом треба бути, щоб вкласти все що мав в цю авантюру..
– Ти правий –  сказав ранчеро – особливо тепер, коли програв. Тобі мабуть варто піти до готелю – твій кашель виглядає на поганий. Давно це в тебе?
– Легені. Той капітулянт казав, що маю часу ще на шість місяців, можливо, на рік – це, якщо подбаю про себе. От я й хотів заспокоїтися та подбати про себе. Тому й повівся на п’ять до одного.  Мав залізну штуку баксів.. Якщо б виграв, то купив би “Delaney’s café”. Скажи – хто б міг подумати, що той балван задрімає ще в першому раунді?
Це реально трабл – прокоментував Рейдлер, дивлячись згори на мініатюрну форму МакҐвайра, що сперся на візок – але тобі дійсно треба в готель і відпочити. Тут є “Menger” і  “Maverick”, і ..
– І “Fifth Avenue”, і “ Waldorf-Astoria – передражнив МакҐвайр – я ж ніби казав, що я розорився і в кроці від того, щоб стати жебраком. В мене залишився один дайм і я саме думаю, що поїздка до Європи, чи плавання на моїй приватній яхті розрадять мене.
Він кинув свій дайм ньюсбою, що пробігав поруч, взяв в нього газету “Express” і занурився в текст про своє недавнє Ватерлоо.
Кертіс Рейдлер поглянув на  ненормально величезний золотий годинник і поклав руку МакҐвайру на плече.
Давай, малий – сказав він – у нас є три хвилини, щоб встигнути на поїзд.
Ти побачив, як я перевів в готівку фішки?  Хвилину тому я сказав тобі, що банкрот і з того часу ще нічого не змінилося. Чувак, прожени себе сам звідси.
– Їдеш до мене на ранчо – сказав Рейдлер – і залишаєшся там, поки не одужаєш. Через шість місяців будеш як новий.
Він підняв МакҐвайра однією рукою й напівпотягнув його в напрямку потяга.
– А що з грошима? – спитав МакҐвайр, пробуючи вирватися.
– А, що з грошима? – спантеличено запитав Рейдлер.
Вони дивилися одне на одного, не розуміючи про що йдеться, бо стикувалися, як зубчасті колеса зі скошеними зубцями – під прямим кутом і рухаючись по різних осях.
Пасажири, що прямували на південь, бачили, як вони сиділи поруч, і дивувалися, що спільного в двох таких антиподів.
МакҐвайр був зростом десь півтора метра. Зовнішність – щось середнє між мешканцем Дубліна і Йокогами. Яскраві блискучі очі, кістляві вилиці й щелепа. Він не був ні новим, ні незнайомим архетипом  – вкритий шрамами, загартований, зламаний і розрізаний, незнищенний, жахливий і гладіаторський, як шершень..
Рейдлер був продуктом іншого ґрунту. Метр вісімдесят на зріст, кілометри в ширину – він представляв союз Заходу й Півдня. Мало було зроблено точних фотографій цього типу, оскільки художні галереї дуже малі, а мутоскоп ще невідомий у Техасі. Зрештою, єдиним можливим засобом зображення типу Рейдлера була б фреска – щось високе, просте, круте й без рами.
“International” стрімко йшов на південь. Ліси відступали перед прерією, подекуди ще тулячись поодинокими плямами дерев до її зеленого розливу. Це була територія ранчо – земля маєтків коров’ячих царів.
МакҐвайр розвалився у своєму кутку сидіння і з їдкою підозрою сканував ранчеро. У чому полягала “гра” цього біг гізера? Серед всіх решти – альтруїзм був останнім припущенням МакҐвайра.
Він не фермер – думав МакҐвайр – і точно не шахрай. Що тоді? Слідкуй за картами Цвіркун і дивися скільки він бере. З твоїм туберкульозом і  на п’ять центів нікелю в кишені в тебе зараз інших варіантів просто нема. Лише залягти і зрозуміти в чому його гра..
На станції Rincon, за сто шістдесят кілометрів від San Antonio, вони пересіли на бричку, яка чекала там на Рейдлера. На ній вони проїхали ще п’ятдесят кілометрів – між станцією та пунктом призначення.
Якщо щось і могло статися таке, що б спонукало уїдливого МакҐвайра  до розуміння навіщо його підібрали, то повинно воно було статися саме зараз. Вони мчали на оксамитових колесах через хвилюючу прерію. Пара іспанських коней йшла спритною, невтомною риссю, яку вони самі ж, час від часу, змінювали диким, нестримним галопом. Повітря було наповнене вином з   ніжним ароматом квітів прерії. Потім дорога зникла і бричка поплила незвіданими хвилями трави, керована досвідченою рукою Рейдлера, для якого кожна крихітна далека цятка дерева була вказівником. А кожен звивин невисоких пагорбів – довідкою про курс і відстань. Але МакҐвайр відкинувся на спину, не помічаючи нічого, крім пустелі, і сприймаючи загравання ранчеро з похмурою недовірою.
– Що він задумав? –  крутив він в голові – яку золоту цеглину хоче мені продати цей великий дятел?
Тут, де все було обмежене лише горизонтом і четвертим виміром, МакҐвайр пробував застосувати діапазон оцінок з вулиць, якими він гуляв до того.
Тиждень перед цим, їдучи через прерію, Рейдлер натрапив на покинуте кимось хворе й слабке теля. Не злазячи з коня, він підняв його, перекинув поперек сідла й привіз на ранчо, щоб хлопці доглядали за ним. МакҐвайр не здогадувався, що його випадок в очах ранчеро і випадок того теляти однакові. І за інтересом, і за потребою в допомозі. Створіння було хворе і безпорадне, а він мав силу і змогу надати допомогу – ось і всі постулати, що спонукали Рейдлера до дії. Вони сформували його систему логіки і більшу частину його переконань. МакҐвайр був сьомим калічним, якого Райдлер випадково підібрав в San Antonio. П’ятеро з них були гостями Solito Ranch, аж доки не змогли виїхати – вилікувавшись і вичерпавши весь словниковий запас слізної вдячності. Один прийшов надто пізно, але нарешті теж відпочив – дуже зручно влаштувавшись під ратамовим деревом в саду.
Коли бричка зупинилася коло вхідних дверей і Рейдлер – як мішок з ганчір’ям, висадив на галерею свого debile protege, то ні для кого на ранчо це не стало несподіванкою. МакҐвайр стояв і розглядав дивні для себе речі. Це ранчо було найкращим в країні – одноповерховий будинок на чотири кімнати, побудований з цегли, яку тягнули сто шістдесят кілометрів фургоном, і по периметру оточений “галереєю” з глиняною підлогою. Різноманітний набір з коней, собак, сідел, возів, рушниць та іншої атрибутики ковбоїв помітно пригнітив столичні очі зруїненого спортсмена.
Ну ось ми й вдома – весело сказав Рейдлер.
– Ауєть, як гарно виглядає – оперативно вколов МакҐвайр і висадився на підлогу галереї в приступі кашлю.
Ми спробуємо зробити так, щоб тобі тут було зручно, малий – мирно сказав ранчеро – тут полюбе на природі і це принесе тобі найбільше користі. Ось це буде твоя кімната. Все, що ми маємо – можеш просити.
З цим він провів МакҐвайра до східної кімнати будинку – гола чиста підлога і легкий вітерець, що  колихав білі фіранки, крізь відчинені вікна. Посередині плетене з верби крісло-качалка, два прості стільці і довгий стіл – заставлений газетами, люльками, тютюном, шпорами та патронами. Дві майстерно вичинені оленячі голови та одна чорна – величезна голова дикого кабана, висіли на стіні.Широке розкладне прохолодне ліжко в кутку.  Це все, але будь хто з графства Nueces вважали б цю кімнату для гостей придатною для принца. МакҐвайр вишкірив зуби. Він вийняв свою монету і великим пальцем підкинув її до стелі:
– А дзвінок де? – їдко запитав, озираючись.
Для чого?
– Бля – дзвінок, щоб дзвонити, коли чогось захочу!.. –  раптом вибухнув він в немічній люті – я просив тебе привозити мене сюди? Я може грошей в тебе просив? А тепер ціла лак-сторі, бля.. за вісімдесят кілометрів від найближчого посильного, чи коктейлю.. Я хворий. Я вичерпаний. Але – я проти цього – він впав на ліжко й тремтливо схлипнув.
Рейдлер підійшов до дверей і подзвонив. Відразу прийшов стрункий, років двадцяти, мексиканський хлопець із яскравою шкірою обличчя. Рейдлер заговорив з ним іспанською:
Іларіо, мені здається, що я обіцяв тобі місце вакуеро в San Carlos на осінньому родео?.
Si, senor,  – така була ваша доброта.
Послухай. Цей джентльмен мій друг. Він дуже хворий. Побудь коло нього. Зроби все, що йому буде потрібно. Май до нього терпіння та турботу. І коли він виздоровіє, або… І коли він виздоровіє, замість вакуеро я зроблю тебе мажордомом на Rancho de las Piedras. Esta bueno?
– О так. Я вам вельми вдячний, сер – Іларіо спробував упасти на коліно, але ранчеро доброзичливо штовхнув його ногою, прогарчавши – але без отих твоїх оперних витівок.
Через десять хвилин Іларіо вийшов із кімнати МакҐвайра:
– Той малий робити вам комплімент, Сер і просити трохи товченого льоду. А ще – гарячої ванни, джину, щоб усі вікна були закриті, тостів, поголитися, New York Herald, сигарети і відправити телеграму.
Рейдлер дістав із своєї аптечки літрову пляшку віскі – ось, візьми йому це..
Так  на ранчо Solito було встановлено панування терору. Кілька тижнів МакҐвайр колотив понти та  вихвалявся перед ковбоями, які їхали за кілометриі, щоб побачити цей останній імпорт Рейдлера. Він був для них абсолютно новим досвідом. Він демонстрував їм тонкощі спарингу та прийоми нападу і захисту. Він відкрив їхньому погляду все непристойне життя контрпанчера після виходу з професійного спорту. Їм заходив його сленг, його жести, його дивні пози, його відверта зухвалість..Він був для них, як істота з нового світу.
Як це не дивно, але цей новий світ, у який він сам потрапив, для нього не існував. Він був абсолютним егоїстом зі світу цегли й бетону, з якого на деякий час випав у відкритий космос, і все, що там знаходилося – це лише аудиторія для його спогадів. Ні безмежна свобода прерій, ні велика тиша тісних, всіяних блиском ночей не торкали його. Усі відтінки Аврори не змогли відвернути його уваги від рожевих сторінок спортивного журналу. Отримати щось за ніщо – було його життєвим кредо, а повернутися на Тридцять сьому Street  було його метою.
Десь через два місяці після приїзду він почав скаржитися на погіршення самопочуття. З того моменту МакҐвайр став злим демономом ранчо Соліто. Його гарпією, його ношею, яку важко скинути з шиї. Чувак закрився у своїй кімнаті, як якийсь отруйний гном, що напакований претензіями – він скиглив, скаржчився, проклинав, звинувачував. Ключовою його скаргою було те, що він був залучений до цієї геєни проти своєї волі і що він помирає від відсутності комфорту. Незважаючи на всі його жахливі протести щодо зростаючої хвороби, на вигляд він залишався незмінним. Його смородинові очі були такі ж яскраві й дияволисті, а голос таким же скрипучим. Рум’янець на його обличчі – з натягнутою, як на барабані шкірою, можливо вказував на те, що термометр міг би виявити симптоми хвороби, а клінічний огляд встановити факт, що він дихає половиною легень, але зовнішньо він не мінявся.
Іларіо від нього не відходив – видно обіцянка ранчеро дуже його стимулювала, бо знаходитись поруч з МакҐвайром був ще той челендж. Штори і вікна були закриті наглухо, а залишки повітря – єдиний шанс чоловіка на життя, щедро приправлені сигаретним димом. А той, хто до нього заходив, був змушений сидіти і задихаючись слухати безкінечний гон щодо його скандальної кар’єри.
Дивними були й відносини між МакҐвайром і його благодійником. Ставлення хворого до ранчеро нагадувало ставлення збоченої дитини до поблажливого батька. Коли Рейдлера не було на ранчо, МакҐвайр впадав в стан похмурої мовчазної злості. Коли той повертався, то  відразу отримував цілий виводок агресивних і їдких докорів. Ставлення Рейдлера до свого підопічного теж було по-своєму незрозумілим. Здавалося, що він сам повірив у звинувачення каліки і відчував себе відповідальним за його стан. А на безкінечні тиради завжди реагував тихою і терплячою добротою.
Одного разу Рейдлер сказав йому:
– Спробуй побувати на повітрі, малий. Якщо поїдеш, можеш брати мою бричку. Можеш пожити тиждень два в таборі з пацанами. Земля й повітря – це те, що може тебе підняти. Я знав одного чувака з Філадельфії, то він був хворіший за тебе, а потім заблукав на Гваделупі й два тижні спав на голій траві в овечих таборах. І видужав. Ліки – вони в повітрі, малий, в тому, що коло землі. А хочеш – покатайся верхи, в мене є не дуже дикий кінь..
– Що я тобі зробив? – заверещав МакҐвайр – то я тебе обманював? То я просив тебе привезти мене сюди? Правильно – вижени мене до своїх таборів, або просто вальни ножем і позбудься проблеми. Їдь?!! Я не можу підняти ноги. Я б не зміг ухилитися від удару п’ятирічної дитини. Ось що з мене зробило твоє ранчо. Їсти  нема що, дивитись нема на що, поговорити ні з ким. Хіба з купкою дебілів, котрі не відрізнять боксерську груші від салату з омарів.
– Ну так, в нас тут дійсно безпонтово – збентежено вибачився Рейдлер – всього достатньо, але все просте. Коли хочеш чогось конкретно, то скажи і тобі привезуть..
Чед Мерчісон, ковбой з табору Circle Bar, першим припустив, що хвороба МакҐвайра, то чистий гон. Він привіз кошик винограду за 50 кілометрів і, побувши деякий час у задимленій кімнаті, вийшов і прямо довірив свої підозри Рейдлеру:
Його рука – сказав Чед – твердіша за діамант. Він підвів мене до того, що назвав коротким прямим в живіт. Це було схоже, як  ніби мене двічі вдарив туди ногою мустанг. Курте, він дурить тебе. Він такий хворий, як я. Мені неприємно це говорити, але він тупо розводить тебе на халявне житло і їжу.
Щирий ранчеро відкинув бачення Чеда на цю ситуацію і, коли через деякий час він все ж вирішив провести медичний огляд, то сумніви не входили в його мотиви.
Того дня, близько полудня, двоє чоловіків під’їхали до ранчо. Злізли з коней, прив’язали їх і зайшли пообідати – просто, за звичаєм країни. Одним із них був видатний лікар із San Antonio – його послуг потребував один заможний ранчеро, який випадково хапнув кулю. Зараз лікаря везли на станцію, щоб посадити на потяг назад до міста. Після обіду Рейдлер відвів його вбік, всунув йому в руку двадцятидоларову купюру й сказав:
Док, у тій кімнаті є молодий хлопець, мені здається, що в нього туберкульоз. Я хотів би, щоб ви оглянули його й побачили, наскільки він поганий, і чи можемо ми щось для нього зробити.
– Скільки коштував той обід, який я щойно з’їв, містере Рейдлер? – різко спитав лікар, дивлячись поверх окулярів. Рейдлер засунув гроші назад собі в кишеню, а лікар увійшов до кімнати МакҐвайра. Ранчеро сів в галереї на скинуті до купи сідла – повністю готовий докоряти собі, якщо вирок буде несприятливий.
За десять хвилин лікар вийшов:
Ваш молодий хлопець – сказав він – здоровий, як новий долар. Його легені кращі за мої. Дихання, температура й пульс нормальні. Грудна клітка розширена, як в молодого бугая. Немає жодних ознак слабкості. Звичайно, я не перевіряв на присутність палички, але її немає – можете поставити моє ім’я в цей діагноз. Навіть сигарети та мерзенно тісна кімната йому не зашкодили. Він кашляє, чи не так? Ну, то скажіть йому, що це не обов’язково. Ти питав, чи можемо ми щось для нього зробити? Можемо – раджу відправити його встановлювати телеграфні стовпи, або об’їжджувати мустангів. Наші коні готові. Доброго дня, Сер. – І, мов подих благотворного вітру, лікар пішов.
Рейдлер простягнув руку, зірвав листок із куща мескіту біля перил і почав його задумливо жувати.
Наближався сезон брендування, і наступного ранку Росс Харгіс збирав на ранчо свій загін із приблизно двадцяти п’яти чоловік, готових вирушити в табір San Carlos, де мала розпочатися робота. О шостій годині всі коні були осідлані, фургон готовий, а ковбої вже сиділи верхи, коли Рейдлер наказав їм почекати. Конюх підводив до воріт ще одного осідланого коня. Рейдлер підійшов до кімнати МакҐвайра й відчинив двері. Той лежав на своєму ліжку, ще не одягнений, і курив.
– Вставай – сказав ранчеро. Його голос був ясним і чітким.
– Як це? – спитав трохи здивований МакҐвайр.
– Вставай і одягайся. Я можу терпіти гримучу змію, але я ненавиджу брехунів. Тобі потрібно повторювати? – Він схопив МакҐвайра за шию й поставив його на підлогу.
– Ей – зденервовано вигукнув МакҐвайр – ти, що сам захворів? Мені зле – не бачиш? Я здохну, якщо мені доведеться вставати... Що я тобі зробив? – почав він своє хронічне ниття – я тебе просив про це?
Одягайся – рівним голосом повторив Рейдлер.
Лаючись, спотикаючись та не зводячи здивованих очей з тепер вже недружелюбної постаті збудженого ранчеро, МакҐвайру вдалося якось влізти в одяг. Тоді Рейдлер узяв його за комір і штовхнув через двір до прив’язаного біля воріт коня. Ковбої розвалилися в сідлах, роззявивши роти.
Візьміть цього чоловіка – сказав Рейдлер Россу Харгісу – і дайте йому попрацювати. Змусьте його добре працювати, міцно спати та добре їсти. Хлопці, ви знаєте, що я зробив для нього все, що міг, і робив це щиро. Вчора найкращий лікар у San Antone оглянув його і сказав, що в нього легені осла та конституція бичка. Ти знаєш, що з ним робити, Россе.
Росс Харгіс лише похмуро посміхнувся.
– Навіть так? –  сказав МакҐвайр, пильно дивлячись на Рейдлера з якимсь особливим виразом обличчя – той дятел сказав, що зі мною все норм? Сказав, що хвороба фейкова, чи не так? Ти підіслав його до мене? Ти сказав, що я брехун. Ок, чувак – я говорив тобі грубі слова, але більшу частину того, що сказав я не мав на увазі... О – зовсім забув, я ж не хворий. Ок – я відпрацюю, раз ти зіграв на цьому полі..
Він легко стрибнув у сідло, дістав батіг і погнав коня. “Цвіркун”, який одного разу привів Хорошого Хлопчика першим до фінішу на скачках в Hawthorne і цим підняв ставки десять до одного знову потрапив у стремена.
МакҐвайр очолював кавалькаду, коли вони помчали до San Carlos, і ковбої відреагували криками захоплення, наблизившись до куряви за його конем. Але менше ніж за милю він відстав і був останнім, коли вони натрапили на ділянку високого чапаралю. Позаду групи, він натягнув повіддя й підніс носовичок до рота. Глянув на нього – змочений яскравою артеріальною кров’ю, і обережно кинув в кущі. Тоді знову пришпорив свого здивованого коня й поскакав за бандою.
Того вечора Рейдлер отримав повідомлення зі свого старого дому в Алабамі. Помер один з родичів і маєток мали розділити. Тож його покликали приїхати. Новий день застав його на бричці в прерії по дорозі на станцію.
Минуло два місяці, перш ніж він повернувся. Коли прибув на ранчо, то побачив, що воно майже безлюдне, за винятком Іларіо, який під час його відсутності виконував роль свого роду управителя. Потроху його ознайомили з роботою, яка була зроблена за час його відсутності. Йому повідомили, що таврувальний табір все ще в роботі. Через багато сильних штормів худоба була сильно розпорошена, і таврування виконувалось, але повільно. Тепер табір знаходився в долині Guadalupe, за тридцять кілометрів звідси.
До речі – сказав Рейдлер, раптом згадавши – той хлопець, якого я послав із ними..  МакҐвайр.. Він як – працює?
Не знаю – сказав Іларіо – люди з табору кілька разів були на ранчо, але нічого не казали. Думаю, що він давно помер.
– Як помер? Що ти плетеш?
– Він був дуже хворий. Коли він тоді поїхав, то я подумав, що він протягне місяць два і все.
– Що за херня. Він і тебе обдурив. Лікар оглянув його і сказав, що він здоровий, як мескітовий сук.
– Той лікар – сказав Іларіо, усміхаючись – він вам так сказав? Але він його навіть не бачив.
– Говори. Якого пса ти маєш на увазі?
МакҐвайр пив воду надворі, коли той лікар зайшов у кімнату. Відразу схопив мене і лупив  ось сюди пальцями – я не знаю за що. Потім прикладав своє вухо сюди, сюди і сюди – щось слухав. Засунув маленьку скляну паличку мені в рот. Потім сказав мені пошепки рахувати – двадцять, treinta, cuarenta.. Хто знає – підсумував Іларіо, зневажливо розвівши руками – я не знаю навіщо ті лікарі роблять такі дурниці та й всяке таке подібне
Які коні вдома? – коротко запитав Рейдлер.
Пайсано пасеться за маленьким загоном, сеньйоре.
Негайно осідлай його мені.
За пару хвилин ранчеро був в сідлі. Пайсано, влучно названий на честь цього незграбного на вигляд, але дужешвидкобігаючого  птаха, почав розмотувати дорогу, як справжній roadrunner. За дві з чвертю години Рейдлер побачив табір таврувальників на березі річки. Він під’їхав, зліз з коня й пустив його. В очікуванні новин, яких боявся, він вже був готовий визнати себе винним у вбивстві МакҐвайра. Табір був безлюдний, лише кухар розкладав шматки смаженої яловичини та розставляв металеві чашки для кави на вечерю.
Від прямого запитання, яке стосувалося єдиної теми, що його цікавила Рейдлер ухилився:
– Як тут справи, Піт? – звернувся він до кухаря.
– Та так – стримано відповів той – вітер розігнав худобу, і нам довелося прочісувати кущі на  шістдесят кілометрів.. Їжу видаю двічі на день.. Мені потрібна нова кавоварка.. А комарі цього літа чомусь ще більше пекельні, ніж зазвичай..
– Як хлопці всі здорові?
Піт не був оптимістом. Крім того, розпитування про здоров’я ковбоїв були не тільки зайвими, а й такими, що не очікувались від боса.
– Те, що від них залишилося ще не проігнорили жодного разу коли кличу їсти.
Те, що від них залишилося? – перепитав Рейдлер хриплим голосом. Він машинально почав шукати могилу МакҐвайра. У його пам’яті ще була біла плита, яку він бачив на подвір’ї церкви в Алабамі. Але відразу ж зрозумів, що це дурість.
Звичайно – сказав Піт – те, що залишилося. Коров’ячі табори змінюються за два місяці. Деякі пішли..
Рейдлер нервував.
– А цей чувак, що я послав.. МакҐвайр.. чи він..
– Слухай – перебив Піт, підводячись і тримаючи по шматку кукурудзяного хліба в кожній руці – це був лютий встид відправити ту хвору дитину до коров’ячого табору. А лікарю, який не зміг побачити, що малий вже по дорозі на цвинтар, вартувало б надерти зад шкіряним поясом з пряжкою. А малий цікавий.. Знаєте, що він зробив? Першої ночі в таборі хлопці почали посвячувати його в ступінь шкіряних бриджів. Росс Харгіс перетягнув його своїми і вгадайте, що зробила ця хвора дитина? Підвівся і дав тягла Россу. Бив його багато, скрізь і сильно. Росс просто вставав і вибирав свіже місце, щоб лягти знову.
Потім той МакҐвайр йде он туди, лягає головою в траву і харкає кров’ю. Він так лежить там вісімнадцять годин по годиннику, і вони не можуть його зрушити з місця. Потім Росс Харгіс, який любить всіх, хто начистив йому в бубен, береться за роботу й проклинає всіх лікарів від Гренландії до Польського китаю. Він і Грін Бренч Джонсон забирають МакҐвайра в намет і починають годувати його сирим м’ясом і віскі. Але виглядало на те, що в малого не було апетиту, щоб вернутися на цей світ. Вночі він виповз з намету і вони знайшли його знову там же в траві. Ще й дощило на здачу. Залиште мені спокій – каже він їм – дайте піти і померти, як я хочу. Він сказав, що я брехун і симулянт, і що я прикидаюся хворим. Нехай буде так..
Два тижні – вів далі кухар – він лежав, нікого не помічаючи, а потім..
Раптовий грім наповнив повітря, і десяток кентаврів, що скачуть, врізалися крізь кущі в табір.
Славетні гримучі змії! – вигукнув Піт, стрибаючи з місця на всі боки одночасно – ті песдюки вже пригнали і зараз вб’ють мене, якщо вечеря не буде готова за три хвилини.
Але Рейдлер бачив лише одне. Маленький усміхнений хлопець із коричневим обличчям зістрибнув із сідла в яскравому світлі багаття. Він не був схожий на МакҐвайра і все ж…
Ранчеро схопив його за плече:
– Як справи, малий? — це все, що він міг сказати.
– Ти казав близько до землі – сказав МакҐвайр, стискаючи пальці Рейдлера в сталевій хватці – то ось там я здоров’я і знайшов. Дякую, що вигнав мене сюди, старий.
Ти, курвої мами син – гаркнув ранчеро – не міг сказати, що лікар тебе в очі не бачив?
– Та я бачив у вікно, як він буцкав того мексиканського мачо в сонячне сплетіння.. але то таке.. Ну і – спалахнув знову гострим МакҐвайр – ще ніхто мене не зробив. Ти зіграв в свою гру і вигнав мене, а я це відразу прийняв і відпустив.. Слухай – а ці скачки за коровами, то найбіліший вид спорту, з яким я коли-небудь мав справу. Ти дозволиш мені залишитися тут?
Рейдлер здивовано глянув на Росса Харгіса.
– Цей скурвий малий звіздюк майже ніжно зауважив Росс найгірший шахрай  з тих, що я бачив по ковбойських таборах. А в табло начистити вміє, як ніхто..

&&&&&&&&&&

Майк Новосад. “M&M, або Хроніки Семи Перпендикулярних Ліній..”Видавництво “EuropeLiberal..” 2020.

Придбати можна на офіційному сайті видавництва..

В інтернет магазиніКнигарняЄ

Не подобається електронна комерція? Можна в звичних книгарнях:

Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є”)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель ”Жорж”)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ “King Cross Leopolis”
(“Книгарня Є”)
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова”)
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 “Книгарня #1

Майк Новосад. “Хіпстер..” Видавництво “EuropeLiberal..” 2021.

В інтернет магазиніКнигарня Є

Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є”)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель ”Жорж”)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ “King Cross Leopolis”
(“Книгарня Є”)
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова”)
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 “Книгарня #1”

Майк Новосад “2022 або Пазорная звізда..” Видавництво Europe Liberal.. 2022

Apple Books

Smashwords

Rakuten kobo

Майк Новосад “Театр. або той тойвово.. ” Видавництво Europe Liberal.. 2022

Apple Books

Rakuten Kobo

Smashwords

Майк Форестер – “Трабл Shooter, або Характерник..” Видавництво “EuropeLiberal..” 2023.

 

Придбати можна тут:
Smashwords
Apple
Rakuten Kobo

Прочитати можна тут:
Buymeacoffee

Або на халяву тут:
Скорочена версія

&&&&&&&&&&

WELCOME..

Преображенська

Преображенська

Domini Canes

Domini Canes

Архіви