Рекомендовано DPA:

Domini Canes

William Sydney Porter.
THE THIRD INGREDIENT
Переклад Майк Новосад.
2023. July, 26

Так званий – “Vallambrosa Apartment-House” – це насправді і не апартмент, і не хаус. Це дві старомодні, з’єднані в одну, резиденції з коричневого каменю.
Нижній поверх однієї – моднявий салон-магазин з шарфами та капелюшками; іншої – сумний салон-кабінет безболісного стоматолога з софістичними обіцянками.
В “Vallambrosa” ви можете орендувати кімнату і за два долари на тиждень, і за двадцять. Там проживають стенографістки, музиканти, брокери, вуличні шахраї, письменники, які пишуть про космічні тарифи та різні інші люди. Коли дзвонять у вхідні двері, валламброзіанці нахиляються над перилами балконів, щоб подивитися хто.
Цей трактат стосуватиметься лише двох з них, але це ні разу не означає неповагу до інших.

Одного разу, Хетті Пеппер повернулася у “Vallambrosa” до своєї кімнати за три з половиною долари на тиждень. Було 18:00, а її ніс і підборіддя були гострішими, ніж зазвичай. Коли вас звільняють з універмагу, де ви працюєте чотири роки, і у вас лише п’ятнадцять центів в гаманці, то ваші риси відразу стають більш витонченими.
Поки Хетті піднімається  на третій поверх – коротко про її біографію:
Чотири роки тому вона зайшла до “The Biggest Store” разом із сімдесятьма п’ятьма іншими дівчатами. Всі вони планували влаштуватись там на роботу за прилавком відділу блузок. Фаланга претенденток створила  приголомшливу виставку краси. Загальна маса світлого волосся, котру вони мали в активі, була достатньою для кінного галопу сотні леді Ґодів.
Молодий, здібний, безособовий, з лисою головою та холодними очима чоловік, завданням якого було залучити шістьох конкурсанток, відчував задуху. Йому було зле, він тонув у морі запаху франжіпанні, що оточило його білими, вишитими вручну хмарками. В цьому місці йому з’явилося вітрило – Хетті Пеппер. Вона, не так, щоб гарна, стояла перед ним з презирливим поглядом зелених очей та волоссям кольору шоколаду. В простому полотняному костюмі і не приховуючи жодного зі всіх своїх двадцяти дев’яти років життя.
– Ти прийнята! – крикнув лисий юнак, щоб врятуватися від решти.
Ось так Хетті влаштувалася в “The Biggest”.
Історія її підвищення до зарплати у вісім доларів на тиждень – це об’єднані історії про Геркулеса, Жанну д’Арк, Соломона Марковіча та Червону Шапочку. Ти не дізнаєшся від мене про суму, яку платили їй, як новачку. Там зараз багато сентиментів з цього приводу, а я не хочу, щоб мільйонери – власники магазинів, лізли пожежними сходами мого багатоквартирного будинку, щоб кидати динамітні шашки в мій мансардний будуар.
Історія звільнення Хетті з “The Biggest” настільки повторює її прийняття, що описувати ще й її, то було би занадто монотонно.
У кожному відділі магазину є всезнаючий, всюдисущий, всеїдний чоловік у червоній краватці та з блокнотом. Він знаний, як «баєр» і долі дівчат його відділу, що живуть на (дивись дані Бюро Статистики) доларів в тиждень – цілковито в його руках.
Конкретно цей «баєр» був молодий, здібний, безособовий, з лисою головою та холодними очима чоловік. Коли він проходив через свій відділ, то здавалося, що сама брехня пливе в морі франжіпанні, серед білих  вишитих машиною хмаринок.
Надмірність солодкого приводить за собою перенасиченість. Він дивився на невибагливе обличчя Хетті Пеппер, як на бажаний зелений оазис в пустелі нудної краси. В тихому кутку  за прилавком, він люб’язно вщипнув її руку на десять сантиметрів вище ліктя. Відразу відлетів на метр після удару  її мускулистої, й не так, щоб білої, як лілея правої.  
Тобто тепер ви знаєте, чому Хетті Пеппер вийшла з “The Biggest Store” через тридцять хвилин, маючи в гаманці один дайм і п’ять центів.

Ціна на яловичі ребра сьогодні вранці становить шість центів за пів кілограма. Але в той день, коли з “The Biggest” звільнили Хетті, ціна була сім з половиною центів. Цей факт важливий, бо робить можливою цю історію. Додаткові чотири центи могли б різко все змінити. Але менше з тим – сюжет майже всіх хороших історій у світі пов’язаний з такими випадковостями, тому не варто шукати тут недоліків. Тобто – купивши яловичі ребра, Хетті піднялася до своєї (три з половиною долари на тиждень) кімнати на третьому поверсі. Гаряча, смачна тушкована яловичина на вечерю, гарний сон і вранці вона знову буде готова на подвиги Геракла, Жанни д’Арк, Соломона Марковіча та Червоної Шапочки.
У своїй кімнаті вона дістала імітовану під граніт каструлю і почала шукати картоплю й цибулю. Результат? Ніс і підборіддя знову загострилися. Не було ні того, ні того. А яке яловиче рагу можна приготувати просто з яловичини? Це суп з устрицями можна приготувати без устриць, або черепаховий суп без черепах, чи кавовий пиріг без кави, а от яловичину з яловичини приготувати без картоплі та цибулі ще нікому не вдалось.
Ні, ну самі по собі і яловичі ребра в екстреному випадку можуть зробити звичайні соснові двері схожими на ковані ворота казино. З сіллю, перцем і столовою ложкою борошна, наприклад. Це буде не так круто, як омар “a la Newburg” і не так смачно, як пончик для церковного свята, але на крайній випадок..
Хетті взяла свою каструлю і пішла в ту частину коридору, де згідно з оголошенням в “Vallambrosa Apartment-House ” була проточна вода.
Між нами – вами, мною та водоміром, вода там бувала лиш іноді, але тут не про технічні подробиці водопроводу. Бо ще там була раковина, біля якої збиралися валамброзійки, щоб викидати кавову гущу та зацінити кімоно одна одної.
Саме біля цієї раковини вона зустріла дівчину з важким, золотисто-каштановим, артистичним волоссям і жалібними очима. Та мила дві великі «ірландські» картоплини.
Хетті знала “ Apartment-House ” так само добре, як і будь-хто з мешканців, за виключенням власників подвійних екстразбільшувальних очей. Кімоно були для Хетті енциклопедією та довідником – “Хто є Що..” Її центром обміну новинами про всіх новоприбулих та покидаючих “Vallambrosa”.
З рожево-рожевого кімоно, окантованого нільською зеленню, вона зрозуміла, що дівчина з картоплею – художниця-мініатюристка, яка живе на горищі, або, як вони воліють це називати – у студії на верхньому поверсі.
Хетті не була певна, що знає що таке мініатюра, але це точно не був будинок. Бо маляри будинків, хоч і носять забризкані фарбою комбінезони та тицяють вам драбиною в обличчя на вулиці, але їдять вдома та ще й в шаленому достатку.
Дівчинка з картоплею була невисока, мініатюрна і поводилася з тою картоплею так, як старий дядько-холостяк з немовлям, у якого ріжуться зуби. У правій руці в неї був тупий шевський ніж, і вона саме почала чистити ним картоплину.
Хетті звернулася до неї акуратно – формальним тоном людини, яка має намір подружитися вже в другому турі:
– Перепрошую, що втручаюся в те, що мене не стосується, але якщо ви так чистите, то багато втрачаєте. Це молода картопля  і її потрібно шкребти. Давай покажу як.
Вона взяла картоплину та ніж і почала демонструвати.
– О, дякую – видихнула художниця – я не знала. І мені було неприємно бачити, як товста шкірка викидається. Це здавалося марною тратою, але я думала, що її завжди потрібно чистити. Коли у вас є лише картопля, то шкірка має значення.
– Скажи, мала – сказала Хетті, відкладаючи ніж – в тебе теж трабли, чи не так?
Художниця-мініатюрист зголодніло посміхнулася:
– Мистецтво, принаймні так, як я його розумію, здається, не користується великим попитом. Я обідаю лише цією картоплею. Але вона не така вже й погана – варена й гаряча, з невеликою кількістю масла й солі.
– Мала – сказала Хетті, дозволяючи короткій посмішці пом’якшити її тверді риси обличчя – доля звела нас разом. Мені теж вручили в шию, але в моїй кімнаті є шматок м’яса на рагу, розміром із болонку. І я зробила все, щоб  дістати картоплю, крім хіба, як помолитись за це. Ми разом приготуємо рагу. Ех – от якби в нас була цибуля.. Скажи, мала, а ти не маєш часом пари пенні, які прослизнули в підкладку твоєї шуби минулої зими? Я могла б піти і взяти цибулину в кіоску старого Джузеппе. Рагу без цибулі – гірше, ніж ранок без цукерок.
– Мене звати Сесілія – сказала художниця – ні, не маю, я витратила свій останній пенні три дні тому.
– Тоді нам доведеться вирізати цибулю з рецепту – сказала Хетті – я б попросила одну в двірнички, але не хочу, щоб вона доперла, що я без роботи. Але – як я хочу, щоб у нас була цибуля..
Готувати почали у кімнаті продавщиці. Сесілія безпорадно сиділа на дивані й голосом буркотючої голубки просила, щоб їй дозволили щось зробити. Хетті приготувала яловичі ребра – поклала їх у холодну підсолену воду й поставила на газову плиту.
– Як би я хотіла, щоб ми мали цибулю – сказала Хетті, очищаючи картоплю.
На стіні, навпроти дивану, висіло яскраве рекламне зображення одного з нових поромів “P.U.F.F. Railroad”. Вони були побудовані для скорочення часу між Лос-Анджелесом і Нью-Йорком на одну восьму хвилини і на плакаті гарний корабель мошчно розсікав водяну піну. Під час свого безперервного монологу Хетті повернула голову і побачила, як сльози течуть з очей гості, котра дивилася на ідеалізовану презентацію швидкої швидкості.
– Сесіліє, що не так? Це аж настільки недолуге мистецтво? Я не театральний критик, але мені здавалося, що воно трохи оживило кімнату. Звісно, художниця-манікюрист може сказати, що це  нікчемна картина. І я її зніму, якщо ти так скажеш. О, Saint Potluck – якби ми мали цибулю.
Але мініатюрна мініатюристка не відповіла, а схлипуючи, впала носом в грубу драпіровку дивану. Тобто тут було щось глибше, ніж художній темперамент, що ображений видом грубої літографії.
Хетті знала. Вона вже давно прийняла цю свою роль. Помітив, як нам бракує слів, коли ми намагаємося описати одну-єдину якість людини? Як тільки ми досягаємо абстрактного, ми відразу губимось. А от чим ближче до природнього, тим ми  краще все розуміємо. У переносному значенні (скажімо так) є люди – Руки, люди – Ноги, люди – Голова, люди – Спина.. Хетті була – Плечем. Плече у неї було гостре, але все її життя люди клали на нього свої голови. Клали метафорично, чи в реалі, але залишали там усі, або принаймні половину своїх проблем. Якщо дивитися на Життя анатомічно, а це такий же хороший спосіб, як і будь-який інший, у Хетті була місія – бути Плечем. Мало було навколо схожих ключиць – які б викликали таку ж довіру, як викликали її. Хетті було лише тридцять три і вона ще не перестала відчувати біль, який відвідував її кожного разу, коли молода красива голова схилялася до її плеча по розраду. Але простий погляд у дзеркало завжди миттєво заспокоював її біль. Тож вона кинула погляд у зморщене старе дзеркало над газовою плитою, зменшила полум’я під каструлею, підійшла й прихилила голову Сесілії до плеча-сповідальні:
– Розкажи мені, мала – сказала вона – я вже розумію, що тебе схвилювало зовсім не мистецтво. Ти познайомилася з ним на поромі, чи не так? Давай – розкажи про це.. своїй тітці Хетті.
Молодість і меланхолія повинні спочатку витратити надлишок зітхань і сліз, які несе каравела романтики до своєї гавані на чарівних островах. Закінчивши з цим, мініатюрна грішниця, а може це була прославлена Причасниця Священного Вогню, розповіла свою історію:
– Це було всього три дні тому. Я поверталася на поромі з Джерсі-Сіті. Перед тим старий містер Шрум, торговець творами мистецтва, розповів мені про багатого чоловіка в Ньюарку, який хотів намалювати мініатюру своєї доньки. Я пішла до нього і показала йому деякі свої роботи. Коли я сказала, що ціна буде п’ятдесят доларів, він сміявся з мене, як гієна. Потім сказав, що більший у двадцять разів малюнок пастеллю коштуватиме йому лише вісім доларів.
У мене залишилось грошей – рівно, щоб купити квиток на пором назад до Нью-Йорка. Я відчувала себе так, ніби не хотіла жити більше жодного дня. Мабуть, я й виглядала так, як себе відчувала. Тому коли побачила, що він сидить навпроти і дивиться на мене, мені здалося, що він все розуміє. Він був гарний, але в першу чергу він виглядав добрим. Коли людина втомлена, нещасна чи безнадійна, доброта має значення більше, ніж усе інше.
Коли мені стало так погано, що я не могла більше боротися з цим, я підвелася й повільно вийшла в задні двері каюти. Там нікого не було, я швидко перескочила через поручні й упала у воду. Хетті, яка та вода була холодна!
На якусь мить мені дуже захотілось повернутися в стару Валламброзу – голодувати і сподіватись. А потім – заціпеніння і  байдужість. І тоді я відчула, що у воді є ще хтось, хто підтримує мене. Він тоді вийшов з каюти за мною, а потім стрибнув у воду, щоб врятувати мене. Хтось кинув нам щось схоже на великий білий пончик, і він змусив мене просунути руки в отвір. Потім пором подався назад і нас витягли на борт. О, Хетті, мені було так соромно – топитися це гріх, крім того моє волосся було наскрізь мокрим. Ти уявляєш – як я виглядала?
Тоді підійшли якісь чоловіки в синьому одязі, він дав їм свою картку і я почула, як він сказав їм, що бачив, як я впустила свою сумочку і, нахилившись, щоб дістати її, впала за борт..
А потім я згадала, як читала в газетах, що людей, які намагаються вбити себе, замикають у камери з людьми, які намагалися вбити інших людей, і я злякалася.
Якісь жінки відвели мене вниз до котельні, майже висушили й зробили мені зачіску. Коли корабель причалив, він прийшов і посадив мене в кеб. Він весь промок, але сміявся, наче вважав, що все це жарт. Він благав мене, але я не хотіла називати йому ні імені, ні місця проживання – мені було дуже соромно.
– Ти спорола дурню, мала – лагідно сказала Хетті – почекай, я додам трохи вогню. Небоооо!!! – нам потрібна цибуля!
– Тоді він припідняв капелюха – продовжила Сесілія – і сказав: Дуже добре. Але я вас все одно знайду. Я буду відстоювати свої права на цей порятунок. Потім дав кебмену гроші, звелів йому відвезти мене, куди я хочу. І пішов геть. Що таке – цей порятунок, Хетті?
– Це, як блузка з недозавершеною окантовкою – сказала продавщиця – ти мабуть виглядала занадто виснаженою в його очах.
– Минуло три дні – пробурмотіла  мініатюристка – а він досі мене не знайшов.
– Ну – дай йому трохи часуце місто надто велике. Подумай, скількох дівчат з вимоченими у воді волоссям йому доведеться передивитися, перш ніж він тебе впізнає. М’ясо тушиться чудово – але, бля – цибулі б!!! Я б вже навіть часнику поклала, якби був..
Яловичина й картопля весело булькали, видихаючи апетитний аромат. Але для рагу однозначно не вистарчало чогось дуже важливого.  Не полишало нав’язливе  бажання додати той необхідний інгредієнт.
– Я мало не потонула в тій жахливій річці – сказала Сесілія, здригаючись.
– Води замало – сказала Хетті – це я про в каструлі, якшошо. Піду принесу.
– Але приємно пахне – сказала художниця.
– Ця противна North River??? вона пахне миловарнями та мокрими сетерами.. Ааа,– ти маєш на увазі рагу. Ну так, якби в ньому була ще й цибуля.. А як він виглядав? В нього є гроші?
– По-перше – він виглядав добрим. Я впевнена, що він багатий, але це не мало жодного значення. Бо, коли він витягнув портмоне, щоб заплатити кебмену, то там були сотні і тисячі доларів. Потім я побачила, як він виїжджає з поромної станції на автомобілі. І це було лише три дні тому.. Шофер дав йому свою ведмежу куртку, бо він був весь мокрий.
– От дурне – відреагувала Хетті.
– Ну чому? Шофер же ж був не мокрий – стала на захист Сесілія – і.. він дуже пристойно вів машину..
– Та то я про тебе за те, що не дала йому свою адресу.
– Я ніколи не даю свою адресу шоферам.
– А нам би зараз пригодилося..
– Нам зараз? Навіщо?
– Та для рагу, звичайно – я про мати цибулю.
Хетті взяла глечик і вийшла по воду.

Якраз у той момент, коли вона була навпроти нижньої сходинки, сходами зверху спускався молодий чоловік. Він був пристойно одягнений, але блідий і виснажений. Його очі були матові від якогось тягаря, якогось – може фізичного, а може душевного горя. У руці він тримав цибулю – рожеву, гладеньку, тверду, блискучу цибулину, розміром із будильник за дев’яносто вісім центів.
Хетті зупинилася. Юнак теж. Щось схоже на Жанно д’Арківське і Геркулесівське одночасно було в її погляді та позі. Соломон Марковіч і Червона Шапочка були відкладені, як наразі непотрібні. Молодий чоловік зупинився і розгублено кашлянув. Він відчув себе затриманим, висадженим та атакованим і не розумів чому. Це зробив погляд очей Хетті. В них він побачив, як “Веселий Роджер” полетів по щоглі вгору, а здібний моряк із кортиком у зубах, мчав з ним по щурячих канатах, щоб прибити його там нагорі. Він ще не знав, що вантаж, який він перевозив, був саме тою причиною, через яку його ледь не висадили, навіть без переговорів.
– Перепрошую – сказала Хетті настільки ніжно, наскільки це дозволяв її оцтово-кислий тон – ти знайшов цю цибулю на сходах? У паперовому пакеті була дірка і я якраз її шукаю.
Юнак кашляв десь з півхвилини. Ця перерва, можливо, додала йому сміливості для захисту своєї власності. Він, демонструючи дух,  затято вчепився в свій ріпчастий вантаж і зіткнувся з похмурим поглядом свого переслідувача.
– Ні – сказав він хрипким голосом – я не знайшов її на сходах. Цибулю мені дав Джек Бевенс. Він живе на верхньому поверсі – якщо не віриш, піди запитай у нього. Можу почекати тут, поки ти сходиш.
– Знаю я Бевенса – кисло сказала Хетті – він пише книжки для різних піжонів. Тут часто чути, як листоноша бакланить його на весь будинок, коли несе назад товсті конверти з його рукописами. А ти живеш у Vallambrosa”?
Ні – я іноді приходжу до Бевенса. Він мій друг. Я живу в двох кварталах на захід звідси.
– А що ти будеш робити з цибулею?
– З’їм.
– Сиру?
– Так – як тільки прийду додому.
– Не маєш вдома що їсти?
Юнак на мить задумався:
– Ні – реально там нема нічого, що можна їсти. В старого Джека теж порожньо і він не дуже хотів віддавати мені цю цибулю, але я його переконав.
– Чувак – сказала Хетті, впершись в нього своїми розумними очима – в тебе теж трабли?
– Та скільки завгодно, але ця цибуля – моя власність і я дістав її чесно. Вибачте – мушу йти.
– Слухай – сказала Хетті, трохи збліднувши від хвилювання – сира цибуля, то надзвичайно погана дієта. Як і тушкована яловичина без неї. Якщо ви друг Джека Бевенса, то ви, мабуть, людина порядна. У моїй кімнаті – он там в кінці коридору є маленька дівчинка – моя подруга. Сьогодні нам обом не пощастило – маємо лише м’ясо і картоплю. Вони зараз смажаться разом. Їм бракує цибулі. А в житті є певні речі, які природно повинні бути разом. Наприклад – рожева марля й зелені троянди, або – шинка й яйця, або ірландці та неприємності, або яловичина й картопля з цибулею. Ну і люди, що мають трабли повинні бути разом з людьми, що потрапили в таку ж ситуацію.
У юнака почався тривалий напад кашлю, але однією рукою він пригорнув цибулю до себе.
– Без сумніву – сказав він нарешті – але, як я вже сказав, я мушу йти, тому що..
Хетті вчепилася йому в рукав:
– Не будь кемелом – не їж сирої цибулі. Чи може дві дами повинні збити молодого джентльмена з ніг й затягнути його до себе силою? Ну – щоб він мав за честь пообідати з ними..
Бліде обличчя юнака релакснуло посмішкою:
– Якщо моя цибуля достатньо хороша, як документ-рекомендація, то я з радістю приймаю це запрошення.
– Достатньо, а ще краща, як приправа. Постій біля дверей, а я запитаю мою подругу, чи є в неї може якісь заперечення. І не втікай із цим рекомендаційним листом, поки я не вийду.
Хетті увійшла до своєї кімнати й зачинила двері, а юнак залишився в коридорі.
– Сесіліє, мала – там надворі є цибуля. Але з молодим чоловіком. Я запросила його на обід.
– Ого – сказала Сесілія, сідаючи й пригладжуючи своє мистецьке волосся. Потім скорботно глянула на плакат із поромом на стіні..
– Ні. Це не він. Зараз ти побачиш реальне життя. Ти казала, що у твого друга-героя були гроші й автомобілі. Цей не має що їсти, окрім цибулі. Але він легкий у спілкуванні, думаю – він був джентльменом, просто зараз такий в нього період. В кінці кінців нам потрібна цибуля. Мені привести його? Я гарантую його поведінку..
– Хетті, я хочу їсти. Яка різниця, принц він чи грабіжник? Мені байдуже. Приведи його, якщо він має з собою якусь їду.
Хетті вийшла в коридор. Цибулі не було. Сірий відтінок пройшов  її обличчям. Все пропало. А потім життя повернулось назад – вона побачила, що чувак висунувся з вікна в кінці коридору. Хетті пішла до нього. Він щось кричав комусь унизу. Шум вулиці перекрив звуки її кроків. Вона подивилася через його плече, побачила, з ким він говорить, і почула його слова. Він повернувся і побачив, що вона поруч.
Очі Хетті вп’ялися в нього, як два сталевих свердла:
– Тільки не бреши мені – спокійним голосом сказала вона – що ти збирався робити з тією цибулею?
Той  придушив кашель і рішуче глянув на неї. Так, ніби включив канадського лісоруба:
– Я збирався її з’їсти – сказав він підкреслено повільно – як я вже казав тобі раніше.
– І вдома більше нічого їсти?
– Нічого.
– Ким ти працюєш?
– Я ніким не працюю.
– Тоді чому ти висуваєшся з вікон і наказуєш щось шоферам у зелених автомобілях на вулиці внизу?
– Тому що я плачу цьому водієві і це мій автомобіль, мадам. А ще я маю цибулю. Ось цю цибулю, мадам.
Він підніс цибулю під ніс Хетті. Шоп-лейді не відступила ні на волосок:
– Тоді чому ти їси цибулю і більше нічого? – сказала вона з уїдливим презирством.
– Я ніколи так не казав. Я сказав, що в мене немає ніякої їжі там, де я живу. Там не магазин, а я не продаю делікатеси.
– Тоді чому ти збирався з’їсти сиру цибулю? – незворушно насідала Хетті.
– Моя мама завжди змушувала мене з’їсти її від застуди. Вибачте, що я маю на увазі фізичну ваду, але ви, можливо, помітили, що я дуже, дуже сильно застуджений. Я збирався з’їсти цибулю й лягти спати. Мені прям аж цікаво, чому я стою тут перед вами і прошу вибачення за це.
– Як ти застудився? – підозріло продовжила Хетті.
Чувака почало накривати. Він бачив два варіанти розвитку подій – або вибухнути, або розсміятись. Він мудро вибрав друге і порожній коридор залив його хриплий сміх.
– Мала, ти класна – сказав він – і правильно, що обережна. Ок – я розкажу тобі. Я тупо промок. Я був на поромі через North River кілька днів тому і там дівчинка вистрибнула за борт. Звичайно, я..
– Віддай мені цибулю;
Чувак підняв очі.
– Відай мені цибулю – повторила вона.
Він усміхнувся й поклав цибулину в її руку. Вона показала рукою на двері своєї кімнати:
– Зайди туди. Маленька дурепа, яку ти витягнув з річки, чекає на тебе там. Даю тобі три хвилини, бо картопля теж чекає. Давай заходь, містер Цибуля..
Він постукав в двері й увійшов.
Хетті мила й чистила цибулю біля раковини. Потім кинула сірий погляд на сірі дахи надворі, і усмішка з її обличчя поступово зникла.
– А  м’ясо все ж принесла я – сказала вона сама собі..

&&&&&&&&&&

Майк Новосад. “M&M, або Хроніки Семи Перпендикулярних Ліній..”Видавництво “EuropeLiberal..” 2020.

Придбати можна на офіційному сайті видавництва..

В інтернет магазиніКнигарняЄ

Не подобається електронна комерція? Можна в звичних книгарнях:

Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є”)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель ”Жорж”)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ “King Cross Leopolis”
(“Книгарня Є”)
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова”)
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 “Книгарня #1

Майк Новосад. “Хіпстер..” Видавництво “EuropeLiberal..” 2021.

В інтернет магазиніКнигарня Є

Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є”)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель ”Жорж”)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ “King Cross Leopolis”
(“Книгарня Є”)
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова”)
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 “Книгарня #1”

Майк Новосад “2022 або Пазорная звізда..” Видавництво Europe Liberal.. 2022

Apple Books

Smashwords

Rakuten kobo

Майк Новосад “Театр. або той тойвово.. ” Видавництво Europe Liberal.. 2022

Apple Books

Rakuten Kobo

Smashwords

Майк Форестер – “Трабл Shooter, або Характерник..” Видавництво “EuropeLiberal..” 2023.

 

Придбати можна тут:
Smashwords
Apple
Rakuten Kobo

Прочитати можна тут:
Buymeacoffee

Або на халяву тут:
Скорочена версія

&&&&&&&&&&

WELCOME..

Преображенська

Преображенська

Domini Canes

Domini Canes

Архіви