“Дидактична вистава в Театрі Богуславського. Велике вражіння у Львові зробило те, як один із акторів відкрив домовини з людськими кістяками. При перебудові костела на театр забуто усунути з підземелля давніх покійників.”
/І.Крип’якевич. Історичні проходи по Львові/

Панове публіка, для трепету і млості,
Для гостроти і свіжості в серцях
Репрезентуєм підземельні кості.
Панове, всі ми ходим по мерцях.

Як по мостах. Вони лежать між нами,
Тверді, мов підмурівки у домах, –
Ростуть униз невидними вогнями.
Пройміться світлом ницих костомах..

Розкішно вам у ложі, мов на лоні,
На галереях – тупіт і аншлаг,
Ви так бурхливо плещете в долоні,
Немовби винні в смерті бідолах..

Панове, цить! (Стікає воском люстра…)
Мерці мерцями, їм не в голові.
А ми – мов лишаї на тілі людства –
Голодні, ґеніальні та живі.

Тож порятуйте нас і лорнетуйте
Худу й безкровну шкіру ґалатей.
Подайте хліба, рани побинтуйте –
Панове, всі ми схожі на людей.

Зігравши королів і принців крові,
У вицвілих плащах, мов у мішках,
Підем у тьму – в мансарди вечорові –
І спати полягаєм на дошках…

Дидактична вистава в театрі Богуславського..

Панове публіка, для трепету і млості,
Для гостроти і свіжості в серцях
Репрезентуєм підземельні кості.
Панове, всі ми ходим по мерцях..