Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами..?
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину..?

Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас,—
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
Попідтинню, сиротами,
А я — тут загину.

Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу..

Привітай же, моя ненько,
Моя Україно,
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину..