Вовка, Ромко і Гілюк..

CHAPTER TWENTY..

     ЛЮДИ ТЕАТРУ..
Вовка, Ромко і Гілюк..

You want it darker
We kill the flame..

Вірніше, якщо по хронології, то перший був Гілюк. Звали його Вова Гіленко і до того, як попроситися до мене, він працював монтувальником у чувака, якого звали Рома Козак. Бабла у Вови не було – мав тільки грубий зошит, в котрий переписував всю першу сторінку комуністичної газети «правда» (це правда). Дуже хотів у кпсс… Мабуть хотів стати начальником.. О – це манливе слово – начальник… Ви не зауважили, що у більшості випадків не має значення ні сфера діяльності, ні назва посади. Просто безлике – начальник… Менеджер…))
Якось до мене підходить прораб, що будівництвом командував і каже:
– Микола, візьми племенника на роботу…
– Ким?
– А я знаю… менеджером яким, чи охранніком…
Тобто – Вова мав грубий зошит і паралельно щотижня подавав заяву про вступ до кпсс. Парторги відказати йому не могли – він пролетарський син, а отже нібито має право. Але псячі сини, щотижня вигадували причину, чому не цього разу. Про Вову всі казали, що він відстав розумово і тому не брали, але сказати пролетареві таке не могли, тому вигадували причини.. А він переписував газету і подавав заяви. Роками…
Раз запитав його:
– Вова, а не простіше вирізати сторінку газети і вклеювати її в зошит..?
– Ні. Партія каже, що треба конспектувати…
Я стібався – Вова, головний комуніст завжди на площі імені леніна. А отже – щоб вступити в партію леніна, треба спочатку знайти площу лєніна.. Не знаєш як знайти площу лєніна? Для того  потрібно ширину лєніна помножити на довжину лєніна..
Але він вперто йшов до мети…))
І ось при тому всьому не став стукачем. Дивні люди живуть навколо нас.. В партію леніна його так і не взяли. Природа змилостивилась до нього..

Якось Рома Козак з бригадою поїхав на виїзд, а Вову залишив за головного на стаціонарі. Вова готувався вже за годину до початку. Ходив по порожній сцені – підходив до канатів, якими піднімають штанкети(1), відходив від них, щось підчитував у зошиті, щось гарячково туди вписував. Для нього це був шанс… Це – як для секретаря райкому партії Чорнобильської області імені лєніна запуск атомної станції… Нє – я в курсі, що не було такої області, а ти в курсі, що досі існує ленінградський, ордена леніна, метрополітен імені леніна..? І що – загадковість російської душі – це непередбачуваність хронічного алкоголізму в період загострення білої гарячки…))

Вистава “Снігова королева”. По світлу досить складна (Ада постаралася), але для монтувальників доволі простенька. Всі основні зміни декорацій в антрактах за закритою завісою, крім одного, що був – “on line”. Залишити за старшого Ромі не було кого, а ще він мабуть подумав, що там шось запороти просто нереально.. Старшим залишили Вову..
Як це все виглядало? Сцена появи Снігової королеви на підвіконнику в мансарді. Герда дає репліку, по ній повне затемнення і в цей час монтувальники міняють ставки в теплих тонах на такі самі, але  в холодних. Світло повертається – королева на підвіконнику, все замерзло, всі щасливі.
Ставки були підвішені на штанкетах і для їх зміни потрібно було одночасно потягнути один канат вгору, інший вниз. Вові залишили двох новобранців..
Сиджу на пульті, механічно, по репліці, прибираю світло.. І раптом в цілковитій темряві і такій самій тишині, на весь театр – надривний, істеричний вереск Гіленка: – Давай!!!!.. Тяні!!!…
Уявляю як себе почував секретар райкому партії Чорнобильської області імені леніна, в момент запуску атомної станції імені лєніна… Бодай би її шляк трафив разом з тим секретарем.. Думаю ноги були мокрі…))
Рома Вову вигнав і коли він попросився до мене – я взяв його на праву ложу. Він пропрацював пару років. Претензій до нього не мав. Коли йому все в деталях пояснити, то він не тупив. Як, коли і куди він пішов не пам’ятаю..
Якось сидів в напівпорожній “Арені”. Через два столики сиділа одна з київських Відьм – Аліса. Фігуриста брюнетка з чорними блискучими очима. Очі запускали мені маяки, але я з нею тоді знайомий ще не був і чомусь вийшов. Пройшовши метрів сто по Хрещатику, подумав що це мабуть неправильно і розвернувся назад.
– Николай, здравствуйте.
Дивлюсь – Вова. Налаштований на блискучі очі, я сказав якихось пару чергових слів і поперся назад в “Арену”. Це була єдина зустріч.

Потім попалася ось ця стаття:

Не стало Володимира Гіленка, безхатька, який був символом вуличного часопису про безпритульних “Просто неба”.
Як повідомили Tvoemisto.tv у часописі “Просто неба”, парастас за Володимиром Гіленком відбудеться 22 жовтня об 11:00 у каплиці лікарні швидкої медичної допомоги, що на вулиці Орлика, 6.
Нагадаємо, відомий розповсюджувач журналу «Просто неба» Володимир Гіленко помер 19 жовтня у віці 59 років. Він продавав журнал “Просто неба”із 2009 року. Його вже впізнавали львів’яни та гості міста. До співпраці з часописом Володимир Гіленко шість років провів у Києві без житла. У 2008 році повернувся до Львова, де упродовж року працював кочегаром у санаторії.

Був тричі одружений.
Додамо, вуличний часопис “Просто неба”– соціально-культурний журнал, що має на меті допомогу безпритульним. Унікальність цього видання полягає в тому, що його розповсюджують виключно бездомні. Таким чином їм надають можливість не просто отримати якусь послугу чи милостиню, а самим заробити частину коштів на життя. Над випуском журналу працюють відомі львівські журналісти, письменники, митці та громадські діячі..

Вічна пам’ять, чувак..
***

Ромко і Вовка.. Вони прийшли якось разом..
Ромко був діловита ковбаса, яка все знає, все вміє і для якої секретів у всесвіті не існує. Miкс васермана(2) і Остапа Бендера…
Лікар – пацієнту:
– Курите?
– Так!
– П’єте?
– Так!
– Ну так чого ж ви хочете після цього?
– Бабу..
Це про нього..))
Ростом не більше 160 см, сутулий – тут знову мікс – зовнішньо дуже подібний на карла радека(3), але густо розбавлений тим же васерманом… Тобто – готовий тобі секретар райкому партії… Якби попався десь на очі голові обкому. Але йому не зафортунилоло – не попався нікому. Не опинився в потрібному місці в потрібний час…
Кажу:
– Ромку, збігай мені за сигаретами.
– Я вам шо грузчік за сігарєтамі бєгать..?
– Ок, кажу – там в журналі записано, що лампочка у дворі над входом до кишені згоріла. Пішли міняти..
Кишеня – це місце де зберігають декорації. Висота дверей п’ять метрів. Над ними лампочка. Ромко довго приміряє драбину, дивиться з тугою в очах на лампочку – видно, що дуже страшно…  Потім починає лізти по драбині. Виходить це в нього трохи незвично – руки тримаються на щаблині і місцеположення не міняють. Ноги повільно ідуть вгору. Голова, як і руки, свою висоту від землі не змінюють. Ще трохи і буде сальто мортале.. В положенні – ноги вже на одній щаблині з руками – повертає голову і каже:
– Давайте вже гроші, піду за тими сигаретами..

Ще один випадок з ним кумедний.. Вовка, про якого нижче, закохався в актрису.. Що з ним не роби, але коли вона на сцені, він світить тільки її. Де б вона не стояла. Хоч в четвертому ряді на заднику. Не видно голову – то світить ногу, яка з-за когось виступає…
Ромко вирішив: у Вови є дівчина, а мене нема.. Непорядок… Вибрав собі актрису Лесю і ну давай їй кожен день квіти додому носити.. Леся підходить до мене і каже:
– Коля, скажи щось малому.. Шкода його грошей. Той другий Людку хоч світить, а мені вже нема куди квіти складати..
Кличу Ромка і кажу:
– Ромку, тут до мене Леся підходила.. То каже щоб ти гроші не тратив.. Їй квіти нафіг не потрібні – вона горілку любить..
– Пойняв. Треба горілка – буде горілка…
Я ляпнув і забув. На другий день заходжу в театр, а на прохідній мене вже Леся чекає..))

А потім він звільнився. Сказав, що саме наступили часи для активних, розумних людей і що: треба бабло робити, бо самий час.. Прям як Вова з Пітєрсбурга…
Ввечері хтось дзвонить в домашні двері. Відкриваю – в під’їзді Ромко. Вираз на обличчі діловий, як у шандибіна(2)..
Каже:
Я тепер брокер. Торгую великими партіями цукру. На мєлочі не  розмінююсь – тілько опт. Якщо вам треба, то беріть, але мішок…
А потім побачив його в місті. Бомж… Бородатий, брудний… З рюкзаком порожніх пляшок…
Камунякі, а навіщо ви їх обох знищили? Вам морепродукти в гнилому горлі не застряють? А за квартиру «цукрового брокера»ви собі що купили? Я так розумію, що воно було вам вкрай необхідне і принесло радість..?

***

.

Ромків друган Вовка протримався довше. Був смішний, але добрий.. Але смішний…))
Працював на лівій ложі і все було добре, якщо у виставі не була зайнята Люда.. Якщо Люда була на сцені, то це діяло на нього, як повний місяць на німфу. Як я вище писав – він світив тільки її. Головна героїня у напівтемряві чеше монолог, а збоку Люда – блистить, як Ява 350та..)) Я казав: Вова, я тобі куплю продовжувач, то ти за нею, з ведучим ліхтарем, можеш аж до зупинки трамваю доходити..
Дозволяв я йому таку творчість тільки у  виставах заслуженого дєятєля іскуств з рссфр, який прийшов на зміну Аді. Дєятєль мене ненавидів, а мені було пох на нього, на його клоунів і на всю його сім’ю…)) А тим більше на те, як його вистави  виглядали…))
Звільнити малого я б не дав через профком, бо малий не пив, а інших підстав комуністи не мали. Це зараз вони демонстративно законодавство похєрили, а тоді ще трохи робили вигляд. 

Coffee break..
Була в театрі актриса Любов Іванівна. Така вона була – топово елітна. Правильно соціально і ідеологічно направлена. Говорила на зборах різноманітних тільки правильні речі. А на театральних п’янках в репзалі любила закинути ноги на стіл і курити сигарету в довгім мундштуці. Плаття по ногах сповзало довго, а далеко не кожне плаття так вміє, погодьтеся. Тобто це був прояв високого мистецтва, і  запереченню це апріорі не підлягає. Тобто – якщо її не було на п’янці, то п’янка була просто малоцікава. Якось актор Васіль Марковіч, який паралельно займав якусь посаду (менеджер який, чи начальник) не втримався і сказав:
– Любка, говорят, что ты блядь…
Вона повертає голову, випускає дим і ліниво відповідає:
– И вы говорите..
***

Гастролі в Мінську. До мене підходить завтрупою і каже:
– З твоїм Вовою ніхто не хоче в один номер в готелі…
– Сели його зі мною, я на снобізм не хворий.
З одного боку шкода чувака, з іншого – буде кому за сигаретами бігати.
Готель “Бєларуь”. Мінськ. Вечір. Перевіряю як працює система. Даю Вові гроші і Вова пішов.. Проходить година.. друга.. Починається шалена злива. Третя година.. четверта.. До мене підкрадається паніка..))) Через п’ять годин приходить мокрий, як хлющ Вова і каже:
– Зато теперь я Минск знаю как свои пять пальцев..
– А це власне зараз був той найвищий час, щоб з Мінськом знайомитися..?
Завис Вова.. Коли у нього не було відповіді на запитання, він зависав, як старий Windows.. На лиці було видно, як він гарячково крутить в голові думку..: program is loading, please wait..
У мене був знайомий програміст. Ще з тих – самих перших. Коли з’явились Windows, його розчаруванню не було меж:
– Я три роки вчився, а тепер любий лох робить без проблем те, що могли робити лише такі як я..Це так – до слова..))
Кажу Вові:
– Вовка, дирекція сказали, що тут зарплати не буде – розподіли свої фінанси..
– Хорошо…
Проходить день, Вова приходить з новим кейсом типу “дипломат”..
Кажу Вові:
– Нах він тобі потрібний..?)))
– А я без дипломата вообще ходить не могу...
– Ааа.. ну, ок – як скажеш..
Проходить декілька днів – Вова ходить з “дипломатом” навколо Люди, а морда сумна, видно, шо голодний. Що робити не знає – перший раз далеко від дому.. От не знав Вова як з компартійними жити..)) В мене з цим проблем ніколи не було. Закінчилися гроші – не проблема. Підходжу до завтрупою і кажу:
– Були непередбачені витрати, мені потрібен аванс.
Не буду ж їй розказувати, що дятел собі за останні гроші купив “дипломат”, як у призедента Білорусії. Знову ж таки – а як вмре? Буде ж на моїй совісті..))
Вона каже:
– Дєнєг нєту і до конца гастролєй не будєт…
Єхидненько так каже…)) От рагулю не дай поїсти, а дай щоб хоч чуть-чуть побути начальніком – щоб хоч щось від нього залежало..))
– Ок. Дякую..
Виходжу на вулицю, знаходжу самого балакучого монтувальника Тадека, сідаю поруч закурюю. Він, знаючи про мою «проблему»:
– І що будеш робити?
– Сяду в номері, викличу швидку і скажу що у мене голодний обморок. А паралельно викличу телебачення. В новини попаду – у Мінську під час гастролей впав в голодний обморок найвеличніший художник по світлу України..
Бачу того вже аж рве – понести новину.. Побіг…
Заходжу в номер, дзвонить телефон:
– Николай, зайдите ко мне в номер. Тут директор Вам премию передал… 

Але істерика в мене була одного разу з Вовою нереальна. Мені було скучно. А перед цим у готелі відключили гарячу воду.. На вулиці білоруська слякоть, на термометрі плюс два, а тут ще й гарячої води немає.. Я заходив в душ, відкривав холодну воду і верещав щось таке, що на мою думку білорусам би мало зайти:
– Кипучая, могучая, никем непобедимая, страна моя, Москва моя, ты – самая любимая…
Не знаю чи їм заходив мій “спів”, але мені процедура видавалася дещо теплішою..))

Отже мені не було чим зайнятися.. Кажу Вові:
– Вова, а якого пса ти в душ не ходиш..? Тебе що не знайомили з правилами соціалістичного співіснування..?
Windows на секунду зависає, потім світліє монітором і йде у ванну кімнату.. Через деякий час чую звідти який позаземний саунд. Щось таке горлове, схоже на сміх гієни, але з шотландським акцентом.. Відкриваю двері у ванну і бачу – Вова сидить у повній!!! ванні льодяної води по саму шию. Очі посоловілі і вже не на цьому світі, а з інтервалом в декілька секунд, з закритого рота доноситься той звук виття обкуреної чуйською травою гієни…
Витягую його з тої ополонки, кажу – ну всьо морж, ти тепер еліта – “дипломат” в руки і на шпацер..Вова залітає в ліжко, накривається з головою і ще хвилин десять голосно клацає зубами. Так–  як Петро Олексійович в книзі “M&M”(4) – коли блудив там джанглом В’єтнаму..))
Бачу, що вже не вмре, лягаю в ліжко і виключаю світло. Раптом стукіт в двері. Кажу:
– Вова, піди подивися хто там.
Нє, ну не то шоб я був на понтах – в кінці кінців його ліжко стояло ближче до дверей..))) Вова встає, включає світло і в ще мокрих трусах іде відкривати двері.. Чую:
– Чего припёрлась..? Открывай ей тут…
Потім голос Ксюші-радистки:
– Вова, ты шо описался..? И вообще, какое твоё дело – я не к тебе, а к Коле..
Заходять у кімнату, Ксюша сідає до мене у ліжко, а Вова знову лягає, вкривається ковдроюі демонстративно відвертається до стіни..
Ксюша пішла.., знову виключаю торшер і раптом чую.. Це був мабуть “поток сознания” чи що.. Це те, що називають “думки вголос”.. Не знаю як це по-іншому назвати.. В темряві, вже не такий голосний як у ванній, але все одно з якимись незнайомими нотками голос Вови:
– Не ко мне… не ко мне… Могла бы и ко мне… Мы бы провели с тобой ночь до утра… вдвоём… с тобой… до утра… ночь…
Я починаю давитися сміхом і тут раптом – апофеоз. Зовсім ясним голосом, з натхненням і ентузіазмом, як продовження монологу, лунає фраза:
– А Коля Новосад нам с тобой до лампочки…
!!!!!!!!!!!
Все!!!!!!. В мене істерика хвилин на двадцять..  Я так ще ніколи не сміявся..)))
Вова перестрашений включає світло.. Він опускає ноги на паркет і до нього починає доходити, що його фантазії були “on the air”(5).. На моніторі явна паніка – чи втікати, чи писати про політичний притулок лукашенку, чи назад в холодну ванну..)))
Кажу:
– Ладно, Казанова.. все в порядку.. Швидко ти Люду забув як побачив Оксану без ліфчика..)) 

Де тепер Вова не знаю.. Здається, коли я йшов з театру, то він ще був там..
……………………………………..

1 Один з театральних механізмів. Використовується для вертикального переміщення  елементів оформлення.

2 Депутат російської думи, але краще загугли фото – те, як він виглядав, то описати словами не реально.

3 карл бернгардович собельсон – радянський революцьонер.

4 2020. Майк Новосад – “M&M, або Хроніки Семи Перпендикулярних Ліній..”

5 В прямому ефірі.

…………………………………………..